Ухвала суду № 37250122, 24.12.2013, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" грудня 2013 р.справа № 804/9323/13-а

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Дадим Ю.М.

суддів: Богданенка І.Ю. Уханенка С.А.

за участю секретаря судового засідання: Сколишева О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного Управління Міндоходів у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвіста" до Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного Управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2013 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвіста" до Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного Управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задоволено повністю: визнано незаконним та скасовано податкове повідомлення - рішення № 0002042210 від 01.07.2013 року.

Не погодившись з постановою суду, Лівобережна об'єднана державна податкова інспекція м. Дніпропетровська Головного Управління Міндоходів у Дніпропетровській області подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог позивача у повному обсязі.

Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах оскарження та доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі наказу № 234 від 20.02.2013 року, виданого Лівобережною МДПІ м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби, відповідно до п.п. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України, проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "Інвіста" щодо підтвердження господарських взаємовідносин з ТОВ "Лігран" за період з 01.11.2011 року по 31.08.2012 року та ТОВ "Шоковіта" за період 01.09.2012 року по 31.12.2012 року, за результатами якої складено акт перевірки № 2316/221/37070576 від 14.06.2013 року.

Згідно висновків акту перевірки, позивачем порушено вимоги: п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200, п. 201.7, п. 201.4, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, а саме, завищено податковий кредит за рахунок включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість від ТОВ "Лігран" на загальну суму ПДВ4154993 грн., у тому числі у липні 2012 року на суму 1764774 грн., у серпні 2012 року на суму 656380 грн., у вересні 2012 року на суму 50006 грн., у жовтні 2012 року на суму 881963 грн., у листопаді на суму 801870 грн. та від ТОВ "Шоковіта" у грудні 2012 року на суму 672100 грн., в результаті чого занижено сум податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 4827093 грн.

01 липня 2013 року на підставі висновків перевірки податковим органом винесено податкове повідомлення-рішення № 0002042210, яким збільшено суму грошового зобов'язання на 7 240 640 грн., з яких, за основним платежем - 4 827 093 грн., за штрафними санкціями - 2 413 547 грн.

Як встановлено судом першої інстанції, між Товариством з обмеженою відповідальністю "Інвіста" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лігран" укладено договір № 2510/1 від 25.10.2011 року, за яким ТОВ "Лігран" зобов'язане забезпечити постачання товару згідно накладних на склад ТОВ "Інвіста" за свій рахунок.

Крім того, 20.08.2012 року між ТОВ "Інвіста" та ТОВ "Шоковіта" було укладено договір № 56, згідно якого ТОВ "Шоковіта" зобов'язано забезпечити постачання товару згідно накладних на склад ТОВ "Інвіста" за свій рахунок.

При проведенні перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвіста" враховано висновки, викладені у актах перевірок: акт перевірки № 7250/224/34656476 від 21.12.2012 року "Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки фінансово - господарської діяльності з питань дотримання вимог податкового законодавства України ТОВ "Лігран", якою встановлено відсутність об'єктів оподаткування по операціях з продажу товарів (послуг) підприємства - покупцям у 2011 - 2012 році; акт перевірки № 7206/224/33421689 від 21.12.2012 року "Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки фінансово - господарської діяльності з питань дотримання вимог податкового законодавства України ТОВ "Шоковіта", якою встановлено відсутність об'єктів оподаткування по операціях з продажу товарів (послуг) підприємства - покупцям у 2011 - 2012 році

Враховуючи висновки вищевказаних актів перевірок податковий орган вважає, що правочини, між ТОВ "Інвіста" ТОВ "Лігран" та ТОВ "Шоковіта" не спричинили реального настання правових наслідків.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що посадові особи податкового органу зробили висновок про незаконність віднесення ТОВ "Інвіста" витрат з виконання вищевказаних договорів до податкового кредиту лише на підставі актів перевірок підприємств контрагентів, які жодним чином не є доказом та проігнорували факт наявності первинної документації, що підтверджує податковий кредит.

У відповідності до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину).

Згідно ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Пунктом 3 ст. 215 ЦК України закріплено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Суд першої інстанції вірно зазначив, що відповідач, приймаючи оскаржуване податкове повідомлення - рішення, не міг керуватися лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладених договорів, його позиція про те, що ці договори суперечать інтересам держави та суспільства, не підтверджена належними доказами чи рішенням суду про визнання їх такими.

Суд звертає увагу на принцип персональної відповідальності платника податку, згідно якого, право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

Згідно змісту листа ВАСУ від 02.06.2011 року N 742/11/13-11 "Щодо однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України" не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що позивач не може відповідати за операції по ланцюгу та нести відповідальність за господарську діяльність контрагентів.

Окрім того, судом першої інстанції було вірно зазначено, що згідно до пункту 135.1 ст.135 ПК України, доходи, що враховуються при обчислені об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2, та складаються з: доходу від операційної діяльності та інших доходів, які визначаються відповідно до п. 135.5, за винятком доходів, визначених у пункті 135.4 та у статті 136.

Відповідно до п. 135.2 ст.135 ПК України визначено, що доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено ведення бухгалтерського обліку, та інших документів.

Згідно до ст. 9 Закону України № 996-ХІV визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

У відповідності до ст. 1 Закону № 996-ХІV, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Колегія суддів зазначає, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Згідно зі ст. 1 Закону України № 996-ХІV визначається, що господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

У відповідності з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Виходячи з вищевикладених норм законодавства та дослідивши надані позивачем докази по справі, колегія суддів вважає, що укладені позивачем правочини з його контрагентами мали на меті настання реальних правових наслідків, що обумовлені ними.

Сторонами господарських відносин були дотримані вимоги чинного законодавства України у спосіб передбачений законом, що в свою чергу підтверджує здійснення господарських операцій та правомірно сформований податковий кредит та валові витрати про вказаних вище господарських операцій.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що правовідносини за спірними правочинами в повній мірі відображені в бухгалтерському та податковому обліку позивача.

Згідно п.198.1, п.198.3. ст.198 ПК України, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу). Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (робіт, послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів, послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2. ст.198 Кодексу).

Виходячи з положень п. 198.6. ст. 198 ПК України, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 Кодексу).

У відповідності з п. 201.10. ст. 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Виходячи з вищевикладених норм законодавства, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що підставами для формування платником податкового кредиту є наявність господарської операції, сплата (нарахування) ПДВ, у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними, використання придбаних товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Аналізуючи вищевикладені обставини справи, колегія суддів повністю погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що висновки відповідача про те, що позивач порушив положення Податкового кодексу України є безпідставними, не підтвердженими фактичними обставинами справи.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить висновку, що позовні вимоги позивача є цілком обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню.

Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції викладене достатньо повно, обґрунтовано та мотивовано з посиланням на конкретні пункти законів України, які регулюють спірні правовідносини, що свідчить про відсутність підстав для його скасування.

З огляду на встановлені судом першої інстанції фактичні обставини справи та обрану правову позицію, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ч.1 ст.198, ст.200, ст. 205, ст.206, ч.2 ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного Управління Міндоходів у Дніпропетровській області - залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту її постановлення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий: Ю.М. Дадим

Суддя: І.Ю. Богданенко

Суддя: С.А. Уханенко