Ухвала суду № 37247298, 18.02.2014, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2014 р.Справа № 816/5461/13-аКолегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Русанової В.Б.

Суддів: Курило Л.В. , Присяжнюк О.В.

за участю секретаря судового засідання Мурги С.С.

представника позивача Вишневського В.І.

представника відповідача Вербицької І.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 17.10.2013р. по справі № 816/5461/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпро-Трейд Плюс"

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області

про скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 17.10.2013 р. позов ТОВ "Дніпро - Трейд Плюс" задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Кременчуцької ОДПІ № 0004621502/60 від 19.07.2013 р.

Кременчуцька ОДПІ Головного управління Міндоходів у Полтавській області (далі-відповідач), не погодившись з судовим рішенням, подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 17.10.2013 р. та винести нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування вимог посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, п. 198.6 ст.198 ПК України, ч. 1, 5 ст. 203, п. 1, 2 ст. 215, ст. 228 ЦК України , неврахування доказів, невірне і неповне встановлення обставин справи,що привело до невірного вирішення справи.

Позивач подав заперечення проти апеляційної скарги, вважає постанову суду першої інстанції законною та обґрунтованою, просить залишити її без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, заперечень проти неї, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 195 КАС України оскаржувана постанова переглянута в межах апеляційної скарги.

Судом встановлено, що відповідачем проведено позапланову невиїзну документальну перевірку ТОВ "Дніпро-Трейд Плюс" щодо достовірності даних, що містяться у податкових деклараціях з податку на додану вартість за червень, липень, серпень, грудень 2012 року з урахуванням показників уточнюючих розрахунків податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок, за результатами якої складено акт №4474/15.2-05/37373703 від 11.06.2013 р. (т. 1, а.с. 8-22).

За висновками акту перевірки позивачем порушено п. 198.6 ст.198 ПК України, ч. 1, 5 ст. 203, п. 1, 2 ст. 215, ст. 228 ЦК України, в результаті чого позивачем завищено податковий кредит за червень, липень, серпень, грудень 2012 року в сумі 2 043 080, 40 грн.

19.07.2013 р. відповідачем винесено податкове повідомлення - рішення № 0004621502/60, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 2 553 850,50 грн. (основним платежем - 2 043 080,40 грн., штрафними санкціями - 510 770,10 грн.) (т.1, а.с. 23).

Підставою збільшення позивачу податкових зобов'язань та накладення штрафних санкцій є висновок відповідача про нікчемність угод позивача та ПП "Технорубит", ПП "Капо", як таких, що порушують публічний порядок.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що доводи відповідача про порушення позивачем приписів податкового законодавства, нікчемність угод не підтверджені належними доказами, тому податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції виходячи з такого.

Судом встановлено, що між позивачем та ПП « Технорубит» укладені договори поставки №ДГ-0000011 від 02.07.2012 р., № ДГ-010512 від 31.05.2012 р. за умовами яких, позивач придбав амперметр, балка, вольтметр, манометр, розетка, лічильник, трансформатор, циліндр. (т. 1, а.с.24-27).

Також на підставі договору № ДГ-0000004 від 02.08.2012 р. позивач придбав у ПП "Капо"палочну порошкову проволоку, проволоку, сітку зварну (т. 2 а. с. 50-55).

В підтвердження виконання договору позивач надав як до податкового органу, так і до суду копії договорів, податкові накладні, видаткові накладні (т.1, а.с. 33-250, т.2, а.с 1-49, 67-212).

Оплата за придбаний товар, отриманий від ПП "Технорубит" та ПП "Капо", здійснено шляхом передачі простого векселя, згідно умов договору, що підтверджується актами прийому - передачі векселів від 03.09.2012 р. (т. 3 а.с. 27-28).

Придбаний товар знаходиться на зберіганні у ПП "Технорубит" та ПП "Капо", що вбачається з договорів про відповідальне зберігання № 02/07 від 02.07.2012 р. та № 3105/12 від 31.05.2012 р., та актів прийому-передачі (т. 1, а.с. 28-32, т. 2, а.с. 56-66).

В письмових пояснення позивач зазначив, що придбав товар для використання в господарській діяльності з метою його подальшої реалізації на внутрішньому ринку України, проте в зв'язку з падінням попиту на нього, при реалізації товару виникли труднощі .

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що надані позивачем первинні документи оформлені у відповідності до вимог Податкового Кодексу України та Закону України « Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», зауважень до податкових накладних не висловлено.

За першою з подій та на підставі податкових накладних отриманих за операціями з ПП "Технорубит" та ПП "Капо" позивачем сформовано податкових кредит в сумі 2 043 080, 40 грн., що відображено у податкових деклараціях з ПДВ за відповідні періоди.

На момент вчинення господарських операцій позивач та його постачальники були зареєстровані як платники податку на додану вартість, та мали повний обсяг правосуб'єктності..

Згідно п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку із, зокрема: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.2, ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу, що передбачено п. 198.6. ст. 198 Податкового кодексу України.

Надані позивачем податкові накладні не містять недоліків форми, змісту або походження, тому є належною підставою для формування позивачем податкового кредиту.

Відповідачем не надано суду доказів фізичної відсутності ТМЦ у натурі, а так само їх використання не за призначенням, відсутності матеріальних, трудових або будь-яких інших виробничих ресурсів у покупця для здійснення зобов'язань по угодам.

Що стосується доводів відповідача про нікчемність спірних договорів, колегія суддів зазначає наступне.

В якості доказу вчинення позивачем нікчемних правочинів податковий орган посилається на акти про неможливість проведення зустрічної звірки ПП « Технорубит» № 218/15.3-9/36224124 від 14.02.2013 р. (ПП "Технорубит") та № 143/22.1-07/35587752 від 14.02.2013 р.ПП «Капо»

Колегія суддів зазначає, що відповідно до положень частини 1 статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності).

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України) нікчемним є правочин, який порушує публічний порядок, тобто спрямований на незаконне заволодіння майном держави.

Поряд з цим, за змістом частини 2 статті 215 ЦК України головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, встановлена законом, а не актами податкової перевірки.

Вказані ж в Акті висновки є виключно суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка передбачена чинним законодавством.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, відповідно до частини 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (статті 204 Цивільного кодексу України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого статтею 228 Цивільного кодексу України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції статті 228 Цивільного кодексу України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Відповідачем не надано доказів, а судом не встановлено фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади внаслідок укладання та виконання позивачем його контрагентами правочинів.

Таким чином, відповідачем не доведено, а судом не встановлено, наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Факт порушення публічного порядку повинен бути доведений належними засобами доказування.

Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

До того ж, посилання відповідача на положення частини 1, 5 статті 203, частини 1, 2 статті 215, статтю 216 Цивільного кодексу України є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Вказані висновки підтверджуються і положеннями статті 20 Податкового кодексу України, відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагента, фактичного знаходження його за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів у останнього. За умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини.

Відповідно до ч.2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В той же час, відповідачем не надано документальних підтверджень відсутності фактичного виконання позивачем господарських операцій за спірними договорами, наявності факту узгодженості його дій з уого контрагентами з метою незаконного отримання податкових вигод або обізнаності позивача з такими діями постачальника.

Таким чином, твердження відповідача про нікчемність укладених позивачем з ПП «Технорубит», ПП « Капо» правочинів є необґрунтованими, не підтверджені належними засобами доказування, оскільки, позиція податкового органу щодо суперечності спірних угод інтересам держави, порушення публічного порядку не підкріплена належними доказами чи відповідними судовими рішеннями.

З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про безпідставність донарахування позивачу грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 2 043 080,40 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 510 770,10 грн. податковим повідомленням-рішення № 0004621502/60 від 19.07.2013 р.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Згідно ч.1 ст. 200 КАС України залишає апеляційну скаргу без задоволення, постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на наведене суд першої інстанції повно, всебічно та об'єктивно з'ясував обставини по справі, з вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для скасування постанови Полтавського окружного адміністративного суду від 17.10.2013 р. відсутні.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 199, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 17.10.2013р. по справі № 816/5461/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Русанова В.Б.Судді(підпис) (підпис) Курило Л.В. Присяжнюк О.В. Повний текст ухвали виготовлений 21.02.2014 р.