Рішення № 37224195, 14.02.2014, Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

14.02.2014

№ 336/7424/13-ц

пр. № 2/336/931/2014

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 лютого 2014 року м. Запоріжжя

Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого - судді Суркової В.П.,

при секретарі Рубановій А.О.,

за участю представника

відповідача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В позові зазначив, що 22.03.2006 року між банком та відповідачем ОСОБА_2 було укладено кредитний договір без номеру, за умовами якого відповідач отримав кредит у розмірі 1500 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку із сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Укладений договір складається з заяви позичальника, умов надання банківських послуг та правил користування кредитом, згідно цих Умов та правил, договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання та автоматично лонгується на такий же термін за відсутності протягом цього строку повідомлення однієї із сторін про припинення його дії.

Позивачем умови договору були виконані у повному обсязі, проте відповідач свої зобов'язання за кредитним договором виконує неналежним чином, внаслідок чого станом на 31.07.2013 року утворилась заборгованість у розмірі 33 536,73 грн., з яких заборгованість по кредиту - 7458,08 грн., заборгованість за відсотками - 24 005,47 грн., штраф (фіксована частина) у розмірі 500 грн., штраф (процентна складова) у розмірі 1573,18 грн., яку просили стягнути на свою користь, а також судові витрати. |

В судовому засіданні представник позивача за довіреністю Циганкова Т.О. позов підтримала, просила його задовольнити з підстав, викладених в позовній заяві. Зокрема зазначала, що строк дії укладеного з відповідачем 22.03.2006 р.кредитного договору щорічно лонгувався на такий самий термін 12 місяців, оскільки сторони не заявляли про припинення його дії, тому строк позовної давності при зверненні до суду вважає не пропущеним.

Представник відповідача за довіреністю ОСОБА_1 заперечував проти позову, зазначив, що укладений між позивачем та відповідачем договір є строковим, діяв з 22.03.2006 р. до 22.03.2007 року і за відсутності заяв сторін про припинення його дії був пролонгований на такий самий строк 12 місяців до 22.03.2008 р.

Вважає посилання представника позивача на те, що така пролонгація після 22.03.2008 р. відбувалася щорічно безпідставними, оскільки такі умови не були передбачені укладеним між сторонами договором. Крім того, у відповідності до заяви позичальника, яка є складовою частиною кредитного договору, повернення кредитних коштів визначено періодичними щомісячними платежами, а тому позовна давність повинна обчислюватись з моменту настання строку погашення чергового платежу, який був зроблений у 2008 році. Вважає, що позовна заява подана до суду з пропуском строку позовної давності, просив відмовити в позові в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_2 підтримав доводи свого представника, просив відмовити у задоволені позову у повному обсязі.

Заслухавши пояснення представників сторін, відповідача, всебічно вивчивши обставини справи та надані письмові докази у сукупності, суд дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом встановлено, що 22.03.2006 року між банком та відповідачем ОСОБА_2 укладено кредитний договір без номеру, за умовами якого відповідач отримав кредит у розмірі 1500 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку із сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки (а.с.8).

Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана ним заява клієнта разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг складає між ним і банком договір, який відповідно до п.9.12 вказаних Умов та Правил діє протягом 12 місяців моменту його підписання та автоматично лонгується на такий же термін за відсутності інформації однієї із сторін про його припинення(а.с.9-11).

Відповідно до п.3.1 Умов обслуговування платіжних карт, датой укладання договору є дата відкриття рахунку,зазначена в розділі «Відмітки банку» заяви.

За змістом вказаного розділу заяви відповідача, рахунок картки було відкрито 22.03.2006 року.

Таким чином, договір про надання банківських послуг - кредиту у розмірі 1500 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку був укладений між сторонами 22.03.2006 р., є строковим, з терміном дії до 22.03.2007 р.

Оскільки протягом часу його дії сторони не заявляли про припинення дії договору,він автоматично був пролонгований на 12 місяців до 22.03.2008 р., що є кінцевим терміном повернення кредиту та відповідає строку дії картки.

Представник позивача в судовому засіданні посилалася на те, що пролонгація вказаного вище договору відповідно до п.9.12 Умов та Правил надання банківських послуг відбувалася щорічно і дія договору не припинена, оскільки жодна з його сторін про це не заявила.

Однак за змістом вказаного представником позивача п.9.12 Умов та Правил надання банківських послуг,умова про те,що пролонгація договору відбувається щорічно відсутня,зазначено,що договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання і за відсутності заяв сторін про припинення його дії автоматично пролонгується на такий самий строк, тобто на 12 місяців.

Виходячи із викладеного,суд дійшов висновку, що укладений 22.03.2006 р. між сторонами кредитний договір діяв до 22.03.2007 р., був пролонгований на 12 місяців до 22.03.2008 р., підстав вважати його пролонгованим на інший термін суд з матеріалів справи не встановив.

Відповідно до ст. 526, ч. 1 ст. 530 ЦК України ,зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України кредитор протягом усього часу - до встановленого договором строку закінчення виконання останнього зобов'язані вправі заявити в суд вимоги про дострокове повернення тієї частини позики, що підлягає сплаті.

Несплачені до моменту звернення кредитора до суду платежі підлягають стягненню у межах позовної давності по кожному із платежів.

Згідно із розрахунком заборгованості ОСОБА_2 сплатив відсотки за користування кредитними коштами 26.05.2008 року, після чого жодного разу оплату не здійснював.

Статтею 256 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК Україи встановлено, що загальний строк позовної давності встановлюється тривалістю у три роки.

Частинами 1, 5 ст. 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалась або могла довідатись про порушення свого права, а за зобов'язаннями з визначеним строком виконання, перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Відповідно до матеріалів справи (вхідний штамп суду), позовна заява до ОСОБА_2 позивачем подана до суду 03.09.2013 року, тобто за межами строків позовної давності.

Згідно п. 7 ч. 11 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» у спорах щодо споживчого кредитування кредитодавцю забороняється вимагати повернення кредиту, строк давності якого минув. У зв'язку із цим позовна давність застосовується незалежно від наявності заяви сторони у спорі.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що позивачем пропущено строк позовної давності за основним зобов'язанням і за додатковими вимогами (неустойка, штраф, пеня), до яких застосовується спеціальний строк позовної давності в 1 рік без поважних причин, про його поновлення не заявлено, що є підставою для відмови у позові.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України у разі відмови у задоволені позову суд не стягує з відповідача судові витрати.

Керуючись ст. ст. 256, 257, 261, 526, 530 ЦК України, ст. ст. 10, 11, 59, 60, 88, 208, 209, 212-215, 224-227 ЦПК України,

ВИРІШИВ:

У задоволені позову Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Запорізької області через Шевченківський районний суд м. Запоріжжя шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя В.П. Суркова