Ухвала суду № 37222385, 05.02.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/12897/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Смолій І.В. Суддя-доповідач: Міщук М.С.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 лютого 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді суддів: при секретарі Міщука М.С. Горбань Н.І., Гром Л.М. Коток А.О.розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Група Україна» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Група Україна» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про встановлення відсутності компетенції суб'єкта владних повноважень на вчинення певних дій, -

ВСТАНОВИВ:

12 серпня 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Група Україна» (далі Товариство або позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі ДПІ або відповідач), у якому просило встановити відсутності компетенції (повноважень) ДПІ на складання за результатами проведення камеральної перевірки платника податків - позивача, акту у формі висновку №150/1-22-03-35075258 від 19 липня 2013 року «Про результати камеральної перевірки даних, задекларованих у податковій звітності з податку на додану вартість залишку від'ємного значення податку на додану вартість, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду».

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 24 жовтня 2013 року у задоволенні позову відмовив.

В апеляційній скарзі про скасування постанови Товариство посилається на те, що внесення змін чи коригування податкової декларації за вказівкою податкового органу, вказаною у акті камеральної перевірки, виходить за межі компетенції відповідача як суб'єкта владних повноважень.

Відповідно до частини 1 статті 41 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Оскільки, будучи належним чином повідомлені про час та місце судового засідання позивач та відповідач в судове засідання не з'явились, фіксування звукозаписувального засобу при розгляді справи не здійснювалось.

Перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, ДПІ проведено камеральну перевірку даних задекларованих у податковій звітності з податку на додану вартість за травень 2013 року Товариства.

За результатами перевірки складено ДПІ Акт № 150/1-22-03-35075258 від 19.07.2013 року (далі Акт перевірки).

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що акт перевірки не породжує для позивача обов'язків, а тому суб'єктивні міркування працівників податкового органу викладені у такому жодним чином не можуть порушувати законні права, свободи та інтереси позивача.

Колегія суддів погоджується з даним висновком суду першої інстанції.

Відповідно до пункту 75.1. статті 75 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться органами державної податкової служби в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на органи державної податкової служби.

Підпунктом 75.1.1. пункту 75.1 статті 75 ПК України визначено, що камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні органу державної податкової служби виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків.

Згідно із статтею 76 ПК України, камеральна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби без будь-якого спеціального рішення керівника такого органу або направлення на її проведення. Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком.

Згода платника податків на перевірку та його присутність під час проведення камеральної перевірки не обов'язкова.

Відповідно до пункту 86.2 статті 86 Податкового кодексу України за результатами камеральної перевірки у разі встановлення порушень складається акт у двох примірниках, який підписується посадовими особами такого органу, які проводили перевірку, і після реєстрації в органі державної податкової служби вручається або надсилається для підписання протягом трьох робочих днів платнику податків у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.

Наведені норми податкового законодавства чітко встановлюють наявність у податкового органу повноважень на проведення камеральних перевірок суб'єктів підприємницької діяльності, а також складання за результатами таких перевірок відповідних актів.

Судом першої інстанції встановлено, що за результатами проведеної камеральної перевірки даних задекларованих у податковій звітності з податку на додану вартість за травень 2013 року ДПІ складено саме акт перевірки.

Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Згідно із пунктом 3 Розділу 1 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України № 984 від 22.12.2010 року (далі Порядок), акт - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби. Акт (довідка) документальної перевірки складається у двох примірниках та підписується посадовими (службовими) особами органу державної податкової служби, які проводили перевірку, а також посадовими особами платника податків або його законними представниками.

Пунктом 7 Розділу IV Порядку передбачено, що за результатами розгляду керівником органу державної податкової служби (його заступником) акта перевірки, заперечень посадових осіб платника податків або його законних представників та інших матеріалів перевірки, у терміни та порядку, встановлені Податковим Кодексом, приймаються відповідні податкові повідомлення-рішення.

Враховуючи, що акт не породжує жодних правових наслідків, що спрямовані на регулювання тих чи інших суспільних відносин і не має обов'язкового характеру для платника податків, який перевірявся, оскільки не містить обов'язкового припису для нього, а відтак не є правовим актом індивідуальної дії та не може бути оскаржений до адміністративного суду.

Висновки податкового органу, викладені у акті перевірки, мають юридичне значення для позивача лише після того, коли вони будуть відображені у рішенні, прийнятому уповноваженою особою цього органу.

Визнання протиправними окремих висновків акта перевірки може мати вплив виключно на загальні висновки перевірки, правове втілення яких відбувається шляхом прийняття відповідних рішень про донарахування податкових зобов'язань тощо. Такі рішення і є тими рішеннями, що породжують для суб'єкта господарювання відповідні обов'язки зі сплати податків.

Оскільки наслідком розв'язання публічно-правового спору по суті є захист порушеного суб'єктивного права позивача, то у разі незгоди з висновками перевірки, закріпленими у акті, складеному за її результатами та втіленими у відповідних рішеннях контролюючого органу, вимога про визнання протиправними висновків акта перевірки та визнання дій протиправними при проведенні перевірки не будуть мати своїм правовим наслідком захист прав позивача, адже таке право підлягає захисту виключно шляхом пред'явлення позову про скасування рішень контролюючого органу, винесених на підставі акта перевірки та якими визначено суми податкових зобов'язань тощо.

Крім того висновки акту перевірки не є остаточними, оскільки платник податків вправі подати свої зауваження до відповідного акту, що можуть у подальшому бути враховані контролюючим органом під час вирішення питання про здійснення нарахування грошових зобов'язань. Натомість висновки посадових осіб, зазначені в акті перевірки є лише думкою цих осіб щодо поведінки платника податків, при цьому питання щодо здійснення донарахування зобов'язань платникові податків за результатами перевірок вирішує контролюючий орган, а не посадові особи що проводили перевірку.

Відповідно до викладеного, діяльність із складання актів перевірок є службовою діяльністю працівників контролюючого органу на виконання своїх посадових обов'язків із збирання доказової інформації щодо дотримання платником податків податкової дисципліни, тому як власне акт так і дії посадових осіб контролюючого органу із складання цього акту не створюють жодних правових наслідків у вигляді виникнення, зміни чи припинення будь-яких прав платника податків, крім права на надання зауважень до акту перевірки.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про те, що оскільки дії відповідача щодо внесення висновків до Акта перевірки самі по собі не породжують для позивача настання будь-яких юридичних наслідків та не впливають на його права та обов'язки, то не виникає і передумови для здійснення захисту права або законного інтересу, шляхом визнання зазначених дій неправомірними.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, зроблених у відповідності з вищеназваними нормами матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за необхідне відхилити апеляційну скаргу.

Керуючись статтями 41,160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Група Україна» залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 жовтня 2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя

Судді:

.

Головуючий суддя Міщук М.С.

Судді: Горбань Н.І.