Постанова № 37220555, 11.02.2014, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" лютого 2014 р. Справа № 917/2422/13

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Бондаренко В.П., суддя Ільїн О.В., суддя Россолов В.В.,

при секретарі Голозубовій О.І.,

за участю представників:

позивача - Єфременко О.О. - дов. № 14-3 від 08.01.2013р.,

відповідача - Фесянова І.В. - дов. № 19/3064 від 18.10.2013р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. №118П/1-9) на рішення господарського суду Полтавської області від 19.12.2013 р. у справі № 917/2422/13,

за позовом Публічного акціонерного товариства Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", м. Київ,

до Публічного акціонерного товариства "Кременчукгаз", м. Кременчук, Полтавської обл.,

про стягнення 113 892,02 грн., -

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Полтавської області від 19.12.2013 р. (суддя Безрук Т.М.) позов задоволено частково. Зменшено належний до стягнення розмір пені на 50 відсотків. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Кременчукгаз" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія" Нафтогаз України" 44553,91 грн. пені, 17858,39 грн. 3% річних, 2139,32 грн. судового збору. В іншій частині - в позові відмовлено.

Позивач, ПАТ "НАК "Нафтогаз України", з рішенням суду першої інстанції не погодився та подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 19.12.2013р. в частині зменшення розміру пені на 44553,91 грн. та відмови в частині стягнення пені в сумі 5802,21 грн., а також 3% річних в сумі 1123,61 грн. і прийняти в цій частині нове рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача 50356,12 грн. пені та 1123,61 грн. 3% річних, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм чинного законодавства.

Відповідач, ПАТ "Кременчукгаз", відзиву на апеляційну скаргу не надав, в судовому засіданні просить апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а рішення господарського суду Харківської області від 19.12.2013р. - без змін. Вважає, що доводи, викладені в апеляційній скарзі, є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, а рішення суду першої інстанції законним та таким, що прийняте у відповідності з нормами чинного законодавства.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи позивача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 ГПК України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 30.03.2012р. між сторонами було укладено договір купівлі-продажу природного газу № 1820-21-Н, відповідно до п.1.1 якого позивач як продавець зобов'язався передати покупцеві (відповідачу) у 2012 році природний газ, а покупець зобов'язався прийняти і оплатити природний газ на умовах цього договору.

На виконання даного договору позивач поставив протягом березня - грудня 2012 р., а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 28224790,48 грн., що підтверджується актами приймання - передачі природного газу від 31.03.2012р. на суму 6262397,09 грн., від 30.04.2012р. суму 2322137,62 грн., від 31.05.2012р. на суму 901538,26 грн., від 30.06.2012 на суму 644404,27 грн., від 31.07.2012р. на суму 821250,53 грн., від 31.08.2012р. на суму 925617,32 грн., від 30.09.2012р. на суму 1151332,38 грн., від 31.10.2012р. на суму 2506692,43 грн., від 30.11.2012р. на суму 4608278,10 грн., від 31.12.2012р. на суму 8081142,48 грн.

Відповідач, в свою чергу, свої зобов'язання за договором щодо оплати природного газу виконав, сплативши 28224790,48 грн., однак з порушенням строків оплати, встановлених пунктами 6.1 та 6.2. договору, що підтверджується бухгалтерською випискою з балансового рахунку сальдо по підприємству та випискою по операціях.

Згідно з п. 7.2 договору у разі невиконання умов пунктів 6.1. та 6.2 цього договору, покупець зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожний день прострочення платежу.

Згідно наданого позивачем розрахунку, за прострочення оплати природного газу позивач нарахував відповідачу 94910,02 грн. пені, 18982,00 грн. - 3% річних (за періоди 01.05.2012р. - 28.05.2012р., 31.05.2012р. - 27.06.2012р., 01.12.2012р. - 19.12.2012р., 31.12.2012р. - 15.01.2012р., 31.01.2013р. - 18.02.2013р.).

Відповідно до ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

За ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Стаття 611 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, заява відповідача про застосування скороченого строку позовної давності до спірних відносин та відмову у позові з підстав його пропуску є неправомірною, оскільки строк позовної давності позивачем не був пропущений, оскільки умови п. 9.3. договору про встановлення строку позовної давності тривалістю у п'ять років не суперечать діючому законодавству та Типовому договору, як наслідок, відсутні підстави для визнання їх нікчемними.

Також, суд першої інстанції правомірно визнав необґрунтованими твердження відповідача про те, що прострочення виконання зобов'язання за спірним договором не настало, так як існувало прострочення позивача перед ним за іншими договорами про надання послуг з транспортування газу.

За умовами Спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання за рахунок коштів загального фонду державного бюджету № 1519 від 16.05.2012р. та № 1931 від 18.06.2012р. сторони зобов'язалися, зокрема, перерахувати кошти наступній стороні, а остання сторона - до загального фонду Державного бюджету України не пізніше наступного дня після їх зарахування на рахунок (п.3). В п. 5.3 сторони визначили, що це Спільне протокольне рішення є чинним лише у разі проведення відповідного фінансування.

Жодних змін до умов спірного договору на купівлю-продаж природного газу сторони Спільними протокольними рішеннями не вносили.

Крім того, як вже було зазначено раніше, за умовами п. 7.2 договору, який сторонами не змінювався, сторони погодили, що відповідальність у вигляді пені настає у разі невиконання покупцем умов пунктів 6.1. та 6.2 цього договору.

Відповідно до п. 6.2 договору оплата за газ здійснюється з поточного рахунка із спеціальним режимом використання покупця на поточний рахунок із спеціальним режимом використання продавця відповідно до вимог Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" кожного банківського дня розрахункового місяця згідно з нормативами розподілу коштів, затвердженими відповідною постановою НКРЕ, та зараховується як оплата за газ, поставлений продавцем покупцю в тому самому місяці, у якому надійшли кошти. За наявності заборгованості за попередні періоди покупець перераховує кошти з поточного рахунка на поточний рахунок із спеціальним режимом використання продавця.

Такі ж умови зарахування коштів визначені в п. 6.2 Типового договору на купівлю-продаж природного газу (між власниками та постачальниками природного газу), затверджений постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики від 05.07.2012р. № 849.

В ч. 2 ст. 18 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" встановлено, що для проведення розрахунків за спожитий природний газ гарантовані постачальники, їх структурні підрозділи, а також підприємства, що здійснюють продаж природного газу гарантованим постачальникам з метою реалізації природного газу для потреб усіх категорій споживачів, відкривають в установах уповноважених банків поточні рахунки із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять як плата за спожитий природний газ від усіх категорій споживачів.

За ч. 3 ст.ст.18 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" забороняється зарахування коштів за природний газ, спожитий усіма категоріями споживачів на інші рахунки.

Згідно з вищевказаними Спільними протокольними рішеннями, визначені в них кошти також перераховуються з призначенням платежу "за природний газ".

Отже, судом першої інстанції обґрунтовано зроблено висновок, що позивач правомірно зарахував сплачені відповідачем кошти як оплата вартості поставленого природного газу, а не на погашення пені.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що при розрахунку позивач безпідставно в період нарахування пені включив день оплати, тому, після проведення перерахунку належна до стягнення сума пені склала 89107,81 грн. (у тому числі 46834,01 грн. пені за зобов'язаннями березня 2012р. за період 01.05.2012р. - 27.05.2012р., 10401,88 грн. пені за зобов'язаннями квітня 2012р. за період 31.05.2012р. - 26.06.2012р., 7869,18 грн. пені за зобов'язаннями жовтня 2012р. за період 01.12.2012р. - 18.12.2012р., 8303,94 грн. пені за зобов'язаннями листопада 2012р. за період 31.12.2012р. - 14.01.2013р., 15698,80 грн. пені за зобов'язаннями грудня 2012р. за період 31.01.20136р. - 17.02.2013р.).

Таким чином, судом першої інстанції правомірно було задоволено позовні вимоги щодо стягнення пені частково на суму 89107,81 грн., а в частині стягнення 5802,21 грн. пені - відмовлено за безпідставністю цих вимог.

В апеляційній скарзі позивач безпідставно посилається на неправомірність зменшення судом першої інстанції розміру пені з 89107,81 грн. до 44553,91 грн., тобто, на 50 %, на підставі нижчевикладеного.

Судова колегія вважає за необхідним зазначити, що штрафними санкціями, згідно з ч. 1 ст. 230 ГК України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частина 3 ст. 551 ЦК України передбачає можливість зменшення за рішенням суду розміру неустойки, якщо розмір неустойки значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до частини 1 статті 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Стаття 83 ГПК України надає господарському суду право, приймаючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду.

Пунктом 3.17.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" встановлено, що, вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Крім того, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п.6 ст.3 ЦК України).

Суд першої інстанції правомірно врахував п. 42 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 07.04.2008р. № 01-8/211 "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України", яким визначено, що при застосуванні ч. 3 ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України слід мати на увазі, що поняття "значно" та "надмірно" є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку. При цьому, слід враховувати, що правила ч. 3 ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником.

Враховуючи вищевикладене та те, що відповідач здійснив оплату за газ до подачі даного позову, а термін прострочення сплати основного боргу є незначним (до одного місяця), а також, беручи до уваги майновий стан обох сторін та враховуючи статус відповідача, який використовує придбаний газ для вироблення теплової енергії для потреб населення, бюджетних установ та організацій, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про наявність виключних обставин, які дають підстави для зменшення розміру пені на 50 % та стягнення з відповідача 44553,91 грн. пені.

Що стосується стягнення з відповідача на користь позивача 17858,39 грн. 3% річних, то судова колегія зазначає наступне.

Частина 2 ст. 625 ЦК України передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахував встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем на підставі ст. 625 ЦК України нараховано відповідачу 18982,00 грн. - 3% річних (за періоди 01.05.2012р. - 28.05.2012р., 31.05.2012р. - 27.06.2012р., 01.12.2012р. - 19.12.2012р., 31.12.2012р. - 15.01.2012р., 31.01.2013р. - 18.02.2013р.).

Суд першої інстанції правомірно встановив, що позивач безпідставно в період нарахування 3% річних включив день оплати та не врахував, що в день проведення оплати прострочення виконання зобов'язання було вже відсутнє. Твердження апелянта про те, що нарахування 3% річних від простроченої суми як компенсація за утримання коштів має бути по день сплати цих коштів кредитору, тобто, по цей день включно, є безпідставними та такими, що не відповідають чинному законодавству.

Враховуючи викладене, нарахування 3% річних є правомірним на суму 17858,39 грн., тому, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позовні вимоги в цій частині.

На підставі викладеного, доводи апеляційної скарги не знайшли підтвердження в матеріалах справи.

Колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду повністю погоджується із висновками суду першої інстанції та вважає, що при прийнятті оскаржуваного рішення місцевий господарський суд дав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, через що рішення господарського суду Полтавської області від 19.12.2013 р. у справі № 917/2422/13 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

У задоволенні апеляційної скарги відмовити.

Рішення господарського суду Полтавської області від 19.12.2013 р. у справі № 917/2422/13 залишити без змін.

Повний текст постанови складено 12.02.2014р.

Головуючий суддя Бондаренко В.П.

Суддя Ільїн О.В.

Суддя Россолов В.В.