Постанова № 37210335, 17.02.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

17 лютого 2014 року 08:54 № 826/1402/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді: Кобилянського К.М., суддів: Клочкової Н.В., Саніна Б.В., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом Міністерство доходів і зборів Українидо Державної виконавчої служби України про визнання протиправними дій, скасування вимоги, ВСТАНОВИВ:

Міністерство доходів і зборів України звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовної заявою до Державної виконавчої служби України, у якій просить суд взнати протиправною та скасувати вимогу відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України від 24.01.2014 №К-859/5.-146/7.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що оскаржувана вимога відповідача щодо здійснення виплати стягувачу у виконавчому провадженні №3007373 грошових коштів є протиправною, оскільки кошти виплачені у повному обсязі, про що повідомлено відповідача. Вказав на те, що позивач, як податковий агент, утримав із суми, що підлягала стягненню на користь ОСОБА_1, податок на доходи фізичних осіб та перерахував цю суму до державного бюджету. Посилався на копії платіжних доручень, що підтверджують перерахування стягувачу коштів за вирахуванням податків та зборів, а також платіжного доручення, що підтверджує сплату податку з доходів фізичних осіб до державного бюджету.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив. Посилався на те, що позивач у добровільному порядку не виконав судове рішення, а саме не здійснив у повному обсязі виплату ОСОБА_1 суму одноразової грошової допомоги. У зв'язку з чим, відповідач виніс оскаржувану вимогу, яка, на його думку, винесена на підставі та у відповідності з положеннями законодавства. Просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Відповідач явку свого представника у судове засідання 13.02.2014 не забезпечив, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином.

Згідно з частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Суд, встановивши відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, керуючись частиною 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, ухвалив розглядати справу у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Постановою відповідача від 29.11.2011 відкрито виконавче провадження №30073738 з примусового виконання виконавчого листа №2а-2570/978/2011 від 09.11.2011, виданого Чернігівським окружним адміністративним судом про зобов'язання Державної податкової адміністрації України здійснити виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку з отриманням травми при виконанні службових обов'язків та частковою втратою працездатності у відповідності до частини шостої статті 23 Закону України «Про міліцію» та статті 18 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», у розмірі 20 відсотків від п'ятирічного грошового забезпечення з урахуванням всіх видів грошового забезпечення за останньою посадою на момент звільнення.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 01.02.2012 по справі №2а/2570/978/2011 змінено боржника Державну податкову адміністрацію України на Державну податкову службу України (а.с. 38). Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 10.10.2013 по справі №2а/2570/978/2011 змінено боржника Державну податкову службу України на Міністерство доходів і зборів України (а.с. 82).

Суд встановив, що позивач на виконання зазначеного судового рішення Чернігівського окружного адміністративного суду перерахував на рахунок ОСОБА_1 суму одноразової грошової допомоги у розмірі 17334,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №625 від 05.04.2012, копія якого наявна в матеріалах справи (а.с. 8).

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 20.11.2013 по справі №2а/2570/978/2011 змінено спосіб подальшого виконання постанови Чернігівського окружного адміністративного суду від 29.03.2011 з зобов'язання здійснити виплату одноразової грошової допомоги у розмірі 20 відсотків від п'ятирічного грошового забезпечення з урахуванням всіх видів грошового забезпечення за останньою посадою на момент звільнення на - стягнути з Міністерства доходів і зборів України на користь ОСОБА_1 75 212 грн. одноразової грошової допомоги, яка невиплачена з 20 відсотків від п'ятирічного грошового забезпечення з урахуванням всіх видів грошового забезпечення за останньою посадою на момент звільнення.

Позивач на виконання зазначеного судового рішення перерахував на рахунок ОСОБА_1 суму одноразової грошової допомоги у розмірі 59708,91 грн., що підтверджується платіжним дорученням №3253 від 24.12.2013, копія якого наявна в матеріалах справи та перерахував 15 503,49 грн. на користь держави як податок на доходи фізичних осіб із доходу ОСОБА_1 у вигляді одноразової грошової допомоги, що підтверджується платіжним дорученням №3259 від 24.12.2013, копія якого наявна в матеріалах справи (а.с. 6, 7).

Позивач листом 09.01.2014 № 74/5/99-99-05-03-16 повідомив відповідача про фактичне та повне виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду та додав до листа платіжні доручення від 24.12.2013 №3259 та №3253.

24.01.2014 у зв'язку з невиконанням Міністерством доходів і зборів України постанови Чернігівського окружного адміністративного суду від 29.11.2011, відповідач виніс вимогу №К-859/5.-146/7, якою вимагає від позивача виконати виконавчий лист №2а/2570/978/2011 від 09.11.2011, виданий Чернігівським окружним адміністративним судом.

В обґрунтування правомірності вказаної вимоги відповідач вказав на те, що грошові кошти у розмірі 15 503,49 грн. перераховані не на рахунок стягувача, а на рахунок державного бюджету, що свідчить про невиконання рішення суду. Відповідач наполягав на тому, що позивач для повного виконання виконавчого листа від 09.11.2011 №2а/2570/978/2011 зобов'язаний перерахувати суму у розмірі 15 503,49 грн. саме на рахунок ОСОБА_1

Зазначену вимогу позивач отримав 30.01.2014 (вх. № 2674/5), що підтверджується нанесеним штрих-кодом на вказаній вимозі.

Не погоджуючись із вимогою відповідача від 24.01.2014 №К-859/5.-146/7, вважаючи її необґрунтованою та протиправно, позивач звернувся до суду.

Оцінивши за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що позов не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Суд встановив, що виплата одноразової грошової допомоги стягувачу у виконавчому провадженні №30073738 - ОСОБА_1 була призначена на підставі частини 6 статті 23 Закону України «Про міліцію» та статті 18 Закону України «Про державну податкову службу».

Відповідно до частини 6 статті 23 Закону України «Про міліцію» у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов'язків, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п'ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.

Згідно зі статтею 18 Закону України «Про державну податкову службу» посадової особи органу державної податкової служби підлягають обов'язковому державному особистому страхуванню за рахунок коштів державного бюджету на випадок загибелі або смерті на суму десятирічної заробітної плати за їх останньою посадою, а в разі поранення, контузії, травми або каліцтва, захворювання чи інвалідності, що сталися у зв'язку з виконанням службових обов'язків, - у розмірі від шестимісячної до п'ятирічної заробітної плати за їх останньою посадою (залежно від ступеня втрати працездатності).

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2007 №707 затверджено «Порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або інвалідності працівника міліції, податкової міліції» (далі - Порядок №707).

Згідно з підпунктом 1 пункту 1 Порядку №707 одноразова грошова допомога (далі - грошова допомога) виплачується у разі: загибелі (смерті) працівника міліції, податкової міліції під час виконання ним службових обов'язків, пов'язаних з безпосередньою участю в охороні громадського порядку та боротьбі із злочинністю. Грошова допомога виплачується членам сім'ї загиблого (померлого), а в разі їх відсутності - його батькам та утриманцям у розмірі десятирічного грошового забезпечення.

Суд встановив, що загальна сума одноразової грошової допомоги, яка була перерахована позивачем на рахунок ОСОБА_1 складає 77042,91 грн., що підтверджується платіжними дорученнями від 05.04.2012 №625 та від 24.12.2013 №3253, копії яких наявні в матеріалах справи.

Водночас, постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 29.03.2011 №2а/2570/978/2011 постановлено: зобов'язати Державну податкову адміністрацію України здійснити виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку з отриманням травми при виконанні службових обов'язків та частковою втратою працездатності у відповідності до частини 6 статті 23 Закону України «Про міліцію» та статті 18 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», у розмірі 20 відсотків від п'ятирічного грошового забезпечення з урахуванням всіх видів грошового забезпечення за останньою посадою на момент звільнення.

Згідно розрахунку, наведеного позивачем, зокрема, у листі від 09.01.2014 №74/5/99-99-05-03-16, сума одноразової грошової допомоги, що підлягає нарахуванню на користь ОСОБА_1 становить 92 546,40 грн. (а.с. 5)

Крім того, Чернігівський окружний адміністративний суд ухвалою від 20.11.2013 №2а/2570/978/2011 змінив подальше виконання постанови від 29.03.2011 та з урахуванням того, що позивач станом на дату прийняття судового рішення сплатив на користь ОСОБА_1 частину одноразової грошової допомоги у розмірі 17334,00 грн., ухвалив стягнути з Міністерства доходів і зборів України на користь ОСОБА_1 75 212,00 грн. (92 546,40 грн.-17334,00 грн.=75212,40 грн.).

Представник Міністерства доходів і зборів України наполягав на тому, що судове рішення позивач виконав в повному обсязі шляхом перерахування на рахунок ОСОБА_1 77042,91 грн. та сплати до державного бюджету 15503,49 грн. податку на доходи фізичних осіб, утриманого позивачем як податковим агентом з доходу ОСОБА_1

Однак суд не погоджується із наведеними доводами позивача з огляду на наступне.

Відповідно до статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Зобов'язання позивача виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу є по своїй суті деліктним зобов'язанням з відшкодування шкоди (травми, отриманої ОСОБА_1 при виконанні службових обов'язків, що призвело до часткової втрати працездатності), а тому шкода завдана здоров'ю підлягає повному відшкодуванню.

У відповідності до положень частини 2 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідач не може підміняти судові органи та всупереч судовому рішенню самостійно змінювати суму одноразової грошової допомоги, що має бути перерахована ОСОБА_1 на підставі постанови Чернігівського окружного адміністративного суду від 29.03.2011 №2а/2570/978/2011 з урахуванням ухвали від 20.11.2013.

Чернігівський окружний адміністративний суд ухвалою від 20.11.2013 чітко визначив, що позивач має сплатити на користь ОСОБА_1 ще 75 212,00 грн.

Позивач на виконання вказаної ухвали суду перерахував ОСОБА_1 тільки 59 708,91 грн., тобто не виконав судове рішення у повному обсязі.

Платіжне доручення від 24.12.2013 №3259 про перерахування позивачем до державного бюджету суми у розмірі 15503,49 грн. правомірно не взято відповідачем до уваги в якості доказу повного виконання постанови Чернігівського окружного адміністративного суду від 29.03.2011 №2а/2570/978/2011, оскільки з нього вбачається, що кошти були перераховані позивачем до державного бюджету, а не на рахунок ОСОБА_1

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Основною функцією державної виконавчої служби є задоволення вимог виконавчого документа, забезпечення дотримання при цьому прав та законних інтересів громадян та юридичних осіб, сприяння їм у реалізації своїх процесуальних прав.

Частиною 1 статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно зі статтею 5 Закону України «Про виконавче провадження» та пункту 1.7 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 №512/5 вимоги державного виконавця щодо виконання рішень обов'язкові для всіх органів, організацій, посадових осіб, фізичних і юридичних осіб на території України.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимога відповідача від 24.01.2014 №К-859/5.-146/7 щодо зобов'язання позивача виконати виконавчий лист №2а/2570/978/2011 від 09.11.2011, виданий Чернігівським окружним адміністративним судом, видана у відповідності до положень законодавства та підстави для її скасування відсутні.

У відповідності до частини 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Враховуючи вищевикладене, повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також норми чинного законодавства України, суд дійшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог та відсутності підстав для задоволення позову.

Керуючись положеннями статей 2, 7, 69-71, 160-163, 181, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позову Міністерства доходів і зборів України відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Головуючий суддя К.М. Кобилянський

Судді Н.В. Клочкова

Б.В. Санін