Постанова № 37210307, 12.02.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2014 року Справа № 9104/59214/12

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії :

головуючого судді: Гуляка В.В.

суддів: Коваля Р.Й., Судової-Хомюк Н.М.

за участі секретаря судового засідання: Омеляновської Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу виробничо-комерційної фірми у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Віта-Авто» на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2012 року в адміністративній справі за позовом виробничо-комерційної фірми у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Віта-Авто» до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

встановив:

У лютому 2012 року позивач ВКФ у формі ТзОВ «Віта-Авто» звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача Луцької ОДПІ (на даний час Луцька ОДПІ ГУ Міндоходів у Волинській області), в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Луцької ОДПІ № 0000222302 від 31.01.2012 року, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 9503 грн. за жовтень 2011 року.

В обґрунтування позовних вимог покликався позивач на те, що оскаржене податкове повідомлення-рішення безпідставно винесено на підставі акту податкової перевірки № 238/23-2/30473709 від 17.01.2012 року, згідно якого за результатами перевірки не встановлено порушень податкового законодавства. Вказував позивач, що проведеною податковою перевіркою у позивача не встановлено будь-яких порушень податкового законодавства, в акті перевірки від 17.01.2012 р. не вказано суті порушень та операцій і податкових накладних суми ПДВ, які б могли бути підставами для зменшення розміру від'ємного значення.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 28.02.2012 року в задоволенні позову відмовлено.

З цією постановою суду не погодився позивач ВКФ у формі ТзОВ «Віта-Авто» та оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що постанова суду першої інстанції прийнята з порушенням норм матеріального права, а тому підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що судом першої інстанції безпідставно не взято до уваги доводів позивача і встановлених фактів про те, що оскаржене податкове повідомлення-рішення від 31.01.2012 р. є незаконним і винесено безпідставно на підставі акту податкової перевірки № 238/23-2/30473709 від 17.01.2012 року. Вказує апелянт, що проведеною податковою перевіркою у позивача не встановлено будь-яких порушень податкового законодавства, в акті перевірки від 17.01.2012 р. не вказано суті порушень та операцій і податкових накладних суми ПДВ, які б могли бути підставами для зменшення розміру від'ємного значення сум ПДВ за жовтень 2011 року в розмірі 9503 грн.. Судом не враховано того факту, що не навівши будь-яких порушень в акті перевірки Луцька ОДПІ позбавила ВКФ «Віта-Авто» права на подання відповідних заперечень до акту згідно ПК України. Постанова суду від 28.02.2012 р. побудована взагалі на іншому акті перевірки № 10258/23-3/30473709 від 28.12.2011 р. по якому не приймалось жодних податкових повідомлень-рішень. Вказаний акт слугував лише підставою для проведення документальної позапланової виїзної перевірки позивача, відповідно до якої не було встановлено будь-яких порушень, зокрема по взаємовідносинах з ТзОВ ФК «Фінанс Інвест». Зазначає апелянт, що позивачем було дотримано всіх умов, передбачених статтями 198, 193 Податкового кодексу України при взаємовідносинах з ТзОВ ФК «Фінанс Інвест», на підтвердження яких суду було надано усі необхідні первинні документи за договорами поставки гравію морського та каменю річкового. В обгрунтування економічної доцільності зазначеної поставки позивачем було надано суду договір генерального підряду від 12.01.2011р. № 14, укладеного з ТзОВ «Кемп С.Т.А.Р.» щодо виконання будівельно-монтажних робіт. До того ж основним видом діяльності позивача є діяльність автомобільного та вантажного транспорту, будівельна діяльність.

За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати постанову суду першої інстанції від 28.02.2012 р. та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задоволити.

Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і які з'явились на апеляційний розгляд справи, перевіривши матеріали справи, обговоривши підстави і межі апеляційної скарги, вважає, що таку апеляційну скаргу слід задоволити, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено і підтверджено матеріалами справи, що в період із 05.01.2012 року по 16.01.2012 року відповідачем Луцькою ОДПІ було проведено позапланову виїзну перевірку позивача ВКФ у формі ТзОВ «Віта-Авто» у зв'язку із поданням декларації з від'ємним значенням податку на додану вартість за вересень-жовтень 2011 року, яке становить більше 100 тис. грн.. Результати перевірки оформлені Актом № 238/23-2/30473709 від 17.01.2012 року, згідно висновків якого за результатами перевірки не встановлено порушень податкового законодавства (а.с. 6-27).

На підставі цього Акту перевірки від 17.01.2012 року відповідачем винесено відносно позивача податкове повідомлення-рішення № 0000222302 від 31.01.2012 року, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 9503 грн. за жовтень 2011 року (а.с. 5).

Суд апеляційної інстанції не погоджується із висновками суду першої інстанції щодо правомірності винесеного податкового повідомлення-рішення від 31.01.2012 року, з врахуванням наступного.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» (в редакції на час розглядуваних правовідносин), завданням органів державної податкової служби є, зокрема, здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством.

Статтею 75 ПК України (тут і надалі в редакції на час розглядуваних правовідносин) передбачено, що органи державної податкової служби (контролюючі органи) для здійснення покладних на них завдань мають право проводити перевірки платників податків.

Статтею 86 ПК України передбачено, що результати перевірок (крім камеральних) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами органу ДПС та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт, а якщо такі порушення відсутні, складається довідка. Акт (довідка), складений за результатами перевірки та підписаний посадовими особами, які проводили перевірку, у строки визначені цим Кодексом, надається платнику податків або його законному представнику, який зобов'язаний його підписати. У разі незгоди платника податків з висновками акта такий платник має право подати на нього заперечення, які повинні бути розглянуті органом ДПС, який за результатами повинен прийняти рішення. Податкове повідомлення-рішення приймається протягом 10 робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків акта перевірки у порядку, передбаченому статтею 58 цього Кодексу, для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень, а за наявності заперечень посадових осіб платника податків до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки - протягом 3 робочих днів, наступних за днем розгляду заперечень і надання (надсилання) письмової відповіді платнику податків.

Таким чином, наведеними вище правовими нормами встановлено, що обов'язковою передумовою для прийняття органом ДПС податкового повідомлення-рішення є факт виявлення відповідним податковим органом порушення платником податків податкового законодавства, який зафіксований в акті податкової перевірки.

Однак, із Акту податкової перевірки № 238/23-2/30473709 від 17.01.2012 року видно, що Луцькою ОДПІ при здійсненні позапланової виїзної перевірки не встановлено жодних порушень податкового законодавства платником податків ВКФ у формі ТзОВ «Віта-Авто». Ні у висновках цього Акту перевірки, ні в будь-якому іншому розділі цього акту перевіки не вказано порушень норм (статей), які вчинив позивач, як і не вказано обставин таких порушень.

При цьому, суд апеляційної інстанції враховує, що у розділі 3 вказаного вище Акту перевірки від 17.01.2012 року лише описано порушення, яке відображено в Акті перевірки Луцької ОДПІ від 28.12.2011 року № 10258/23-3/30473709 щодо розбіжності у показниках від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та податкового кредиту позивача та Луцькою ОДПІ за податковою декларацією за вересень 2011 року у розмірі 9503 грн..

Таким чином, у відповідача не було правових підстав для винесення податкового повідомлення-рішення № 0000222302 від 31.01.2012 року на підставі Акта перевірки № 238/23-2/30473709 від 17.01.2012 року.

Суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими і помилковими твердження суду першої інстанції у постанові від 28.02.2012 р. про те, що відсутність в акті перевірки від 17.01.2012 року № 238/23-2/30473709 висновків про виявлені порушення податкового законодавства свідчить лише про порушення податковим органом порядку оформлення результатів перевірки, оскільки такі твердження суду являються припущеннями і доказами не підтверджуються. Тут, судом першої інстанції не враховано, що до Акту перевірки від 17.01.2012 року № 238/23-2/30473709 податковим органом зміни чи доповнення не вносились, відсутні будь-які зафіксовані висновки органу ДПС чи матеріали перевірок, які б підтверджували помилковість тих висновків, які вказані в Акті перевірки від 17.01.2012 року № 238/23-2/30473709.

За відсутності законних висновків органу ДПС про порушення позивачем податкового законодавства у зв'язку із поданням декларації з від'ємним значенням податку на додану вартість за вересень-жовтень 2011 року, суд першої інстанції не може перебирати на себе функції податкового органу і самостійно встановлювати порушення на підставі податкової інформації, матеріалів про господарську діяльність платника податку та аналітичних таблиць, які є додатками до Акту перевірки.

Крім цього, суд апеляційної інстанції враховує, що на підставі Акта перевірки Луцької ОДПІ № 10258/23-3/30473709 від 28.12.2011 року (а.с. 132-139) щодо порушень позивачем податкового законодавства і завищення податкового кредиту за вересень 2011 року на суму ПДВ у розмірі 9503 грн., що призвело до завищення суми від'ємного значення ПДВ за відповідний період, органом ДПС не виносились податкові повідомлення-рішення, а висновки такого Акту перевірки не носять зобов'язального характеру. Тому, у позивача не було правових підстав для неврахування суми ПДВ 9503 грн. у формуванні наступного розміру від'ємного значення у декларації за вересень-жовтень 2011 року.

Із змісту оскарженої апелянтом постанови суду першої інстанції від 28.02.2012 року видно, що суд фактично здійснив перевірку правильності висновків податкового органу, які відображені в Акті перевірки Луцької ОДПІ № 10258/23-3/30473709 від 28.12.2011 року щодо дотримання позивачем ВКФ у формі ТзОВ «Віта-Авто» податкового законодавства за серпень, вересень 2011 року по взаємовідносинах із ТзОВ «ФК «Фінанс Інвест».

У вказаному Акті податкової перевірки № 10258/23-3/30473709 від 28.12.2011 року зазначено, що позивачем порушено вимоги статей 203, 215, 216, 228, 662, 655, 628, 638, 664 Цивільного кодексу України в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними; договори на поставку від 30.08.2011 року № 13Б/11 та від 21.09.2011 року № 16Б/11, укладені між ТзОВ «ФК «Фінанс-Інвест» та ВКФ «Віта-Авто» мають ознаки нікчемності. При придбанні товарів за такими договорами відсутній об'єкт оподаткування, визначений ст.185, п.186.1 ст.186, пунктами 198.1, 198.2, 198.3 ст.198, п.201.10 ст.201 ПК України, в результаті чого завищено податковий кредит вересня 2011 року на суму ПДВ 9503 грн., що призвело до завищення суми від'ємного значення ПДВ на цю суму за відповідний звітний період.

Суд апеляційної інстанції вважає неправильними висновки суду першої інстанції щодо об'єктивності вищевказаних тверджень ДПІ.

З цього приводу суд апеляційної інстанції враховує, що реальність укладення, фактичне виконання та настання правових наслідків за розглядуваними господарськими договорами і об'єктивність інформації в первинних документах за цими договорами підтверджується матеріалами справи.

Зокрема, обидва контрагенти, тобто ВКФ у формі ТзОВ «Віта-Авто» та ТзОВ «ФК «Фінанс Інвест» на час укладення господарських договорів і їх виконання були діючими суб'єктами господарювання.

Здійснення позивачем господарських операцій із вищевказаним контрагентом підтверджується : - копією договору № 13Б/11 від 30.08.2012 р. із додатком № 1 від 30.08.2011 р. копівлі-продажу гравію морського у кількості 20 т. на суму 42000 грн.; - видатковою накладною № РН-0000036 від 07.09.2011р.; - податковими накладними № 15 від 31.08.2011 р., № 2 від 07.09.2011 р., - платіжними дорученнями № 619 від 31.08.2011 р., № 637 від 08.09.2011 р.; - копією договору № 16Б/11 від 21.09.2011 р. із додатком № 1 від 21.09.2011 р. купівлі-продажу бутового каменю річкового у кількості 23,1 т. на суму 15015,10 грн.; - видатковою накладною № РН-0000048 від 21.09.2011 р.; - податковою накладною № 6 від 21.09.2011 р.; - платіжним дорученням № 4658 від 27.09.2011 р.; - реєстрами отриманих і виданих податкових накладних за вересень, жовтень 2011 р.; - податковими деклараціями з ПДВ за вересень, вересень-жовтень 2011 р.; - матеріальним звітом щодо використання придбаного гравію морського і бутового каменю річкового за вересень 2011 р.; - копією договору № 14 від 12.01.2011 р. генерального підряду, укладеного позивачем із ТзОВ «Кемп С.Т.А.Р.» (замовник) щодо виконання згідно проектної документації будівельно-монтажних робіт з благоустроєм Архітектурно-ландшафтного комплексу приватної резиденції в с. Липини по вул. Гетьмана Сагайдачного, 38 Луцького р-ну Волинської області (а.с. 37-131, 147-149, 155-161).

З врахуванням наведеного вище, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що господарські операції позивача по придбанню товарів у ТзОВ «ФК «Фінанс Інвест» відбувалися фактично, були здійснені в межах господарської діяльності цього платника податків, а тому твердження податкового органу про те, що операції з придбання позивачем вказаних вище товарів фактично не відбувались і такі договори носять нікчемний характер є необґрунтованими і не підтверджуються доказами по справі.

Відповідно до ст. 71 ч.2 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Пунктом 14.1.181 ст.14 ПК України визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно п.198.1 ст.198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п.198.2 ст.198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п.198.3 ст.198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього ж Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 ПК України, протягом такого звітного періоду у зв'язку з : придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.198.4 ст.198 ПК України, якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 ПК України.

Згідно п.п.54.3.2 п.54.3 ст.54 ПК України, контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Згідно ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

У відповідності до ч.1 ст.9 цього Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Пунктом 201.10 ст. 201 ПК України передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Суд апеляційної інстанції також звертає увагу на те, що право на податковий кредит у платників ПДВ не пов'язано із фактами сплати до бюджету податків контрагентами за господарськими договорами, а пов'язано лише із фактичною сплатою вартості товарів (робіт, послуг) та із наявністю відповідних первинних документів і податкових накладних. Визначальним є реальність існування господарських операцій та факт сплати податку в ціні придбаних товарів (послуг) їх постачальникам. Такий платник податків не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання обов'язків по сплаті податків іншими платниками податків, якщо це прямо не встановлено законом.

Щодо покликань відповідача на нікчемність розглядуваних договорів між ВКФ у формі ТзОВ «Віта-Авто» та ТзОВ «ФК «Фінанс Інвест», то суд апеляційної інстанції враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину визначені статтею 203 ЦК України, відповідно до якої: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину і вказано, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (стаття 215 ЦК України).

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Правові наслідки недійсності правочину визначені статтею 216 ЦК України, де вказано, що в разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Крім цього, відповідно до ст. 207 ГК України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно ч. 1 ст. 208 ГК України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

З вищенаведених норм випливає, що наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного правочину та усвідомлювали суперечність його інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Відповідно до ст. 236 ЦК України, нікчемний правочин або правочин, визнаний недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

У зв'язку із цим, висновки про нікчемність правочину можуть бути зроблені лише за наявності доказів і встановлення фактів порушення обов'язкових вимог для чинності правочину в момент укладення такого правочину.

З цього приводу суд апеляційної інстанції враховує, що розглядувані договори на момент їх укладення відповідали усім вимогам необхідним для їх чинності, не суперечили вимогам чинного законодавства та моральним засадам суспільства, сторони договору володіли необхідним обсягом цивільної дієздатності, волевиявлення були вільними і відповідали внутрішній волі сторін договору, договори були спрямовані на реальне настання правових наслідків і такі наслідки наступили.

З врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, постанова суду винесена з порушенням норм матеріального права, а тому оскаржену постанову суду від 28.02.2012 року слід скасувати і прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 160 ч. 3, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, суд -

постановив:

Апеляційну скаргу виробничо-комерційної фірми у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Віта-Авто» - задоволити.

Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2012 року в адміністративній справі за позовом виробничо-комерційної фірми у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Віта-Авто» до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - скасувати і прийняти нову постанову.

Позовні вимоги виробничо-комерційної фірми у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Віта-Авто» - задоволити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Луцької ОДПІ № 0000222302 від 31.01.2012 року про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 9503 грн..

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення.

На постанову протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: В.В. Гуляк

Судді: Р.Й. Коваль

Н.М. Судова-Хомюк

Повний текст постанови виготовлено та підписано 14.02.2014 року.