Рішення № 37203586, 18.02.2014, Чорноморський міський суд Одеської області (до 25.04.2025 - Іллічівський міський суд Одеської області)

Дата документу 18.02.2014

Справа № 1511/5835/2012

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13.02.2014 р. Іллічівський міський суд Одеської області в складі:

головуючого - судді Ледньової Т.В.

при секретарі - Пращук А.М.

з участю

позивача - ОСОБА_1,

представника позивача - ОСОБА_2,

представника відповідача - ОСОБА_4,

представника третьої особи - ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Іллічівську Одеської області справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про розподіл майна та за зустрічним позовом третьої особи ОСОБА_5 до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Іллічівського міського суду Одеської області з позовом до ОСОБА_4 про розподіл майна (т.1 а.с.4-7), який під час судового розгляду неодноразово був уточнений (т.1 а.с.37-40, т.2 а.с.121-126, т.3 а.с.21-26).

На підставі заяви ОСОБА_5 (т.2 а.с.23) ухвалою суду від 14.03.2013 р. вона була притягнута до участі у справі у якості третьої особи (т.2 а.с.29).

01.04.2013 р. ОСОБА_5 подала зустрічний позов до ОСОБА_1 (т.2 а.с.75), який був уточнений 03.06.2013 р. (т.2 а.с.98).

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 підтримали позовні вимоги в редакції заяви від 11.11.2013 р. (т.3 а.с.22-26) та не визнали позовні вимоги ОСОБА_5, просять задовольнити слідуючі позовні вимоги:

- стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію 1/2 частини вартості автомобіля у розмірі 43676,82 грн.;

- стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості 2 телевізорів у загальному розмірі 7000 грн.

В обґрунтування вимог сторона позивача посилалась на ті обставини, що у період сумісного проживання та за період шлюбу придбано автомобіль CHERY AMULET р/н НОМЕР_2 вартістю 10692 дол. США по кредитному договору від 24.04.2008 р., укладеному між ОСОБА_4 та АКБ «Правекс-Банк», договору поруки, укладеному з ОСОБА_1, що здійснення платежів по кредитному договору відбувалось сторонами сумісно та за рахунок спільних коштів; що 2 телевізори, які за шлюбним договором від 27.10.2011 р., були виділені ОСОБА_1, залишились у користуванні ОСОБА_4

В обґрунтування заперечень на позов ОСОБА_5 сторона позивача посилалась на ті обставини, що земельна ділянка, яку ОСОБА_1 продав 08.08.2011 р., була придбана у 2006 р. і дохід був отриманий ним від особистої приватної власності.

Відповідач ОСОБА_4 в судове засідання не з'явилась, надавши заяву про розгляд справи у її відсутності (т.2 а.с.102).

Представник відповідача ОСОБА_4, діючий на підставі довіреності на а.с.143 т.1, позов ОСОБА_1 не визнав, позов ОСОБА_5 підтримав, посилаючись на ті обставини, що порядок поділу майна визначений шлюбним договором сторін від 27.10.2011 р. і що у суду немає підстав застосовувати інший порядок розподілу майна, що земельна ділянка, яку продав ОСОБА_1, була придбана під час фактичних шлюбних відносин з ОСОБА_4, а доход від її продажу отриманий під час шлюбу.

Представник третьої особи - ОСОБА_4, діючий на підставі довіреності на а.с.57-58 т.2, підтримав вимоги ОСОБА_5 в редакції уточненого позову від 03.06.2013 р. (а.с.98 т.2) та не визнав позовні вимоги ОСОБА_1, посилаючись на ті ж обставини, що викладені представником відповідача в судовому засіданні 12.02.2014 р. і в письмових поясненнях ОСОБА_5 (т.3 а.с.55-56, 73-75), просить на підставі ч.2 ст.61 СК України визнати за ОСОБА_4 право власності на 60% від суми доходу, отриманого ОСОБА_1 від продажу 08.08.2011 р. земельної ділянки та стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 69600 грн. Крім того, із заяви ОСОБА_5 від 01.04.2013 р. (т.2 а.с.75) слідує, що ОСОБА_5 подала зустрічний позов в інтересах доньки ОСОБА_4 відповідно до ст.154 СК України.

Заслухавши пояснення позивача, представників сторін та третьої особи, з'ясувавши обставини справи та дослідивши надані докази, суд приходить до висновку, що встановлені слідуючі факти та відповідні правовідносини.

ОСОБА_1 та ОСОБА_4 перебувають у шлюбі, зареєстрованому 06.06.2008 р. (т.1 а.с.9).

27.11.2011 р. ОСОБА_1 та ОСОБА_4 уклали шлюбний договір (т.1 а.с.41-43), п.1.6 якого встановлено порядок поділу майна, яке є їх спільною сумісною власністю на час укладення цього договору, у тому числі, і в разі розірвання шлюбу або в разі поділу майна в судовому порядку.

Відповідно до п.п.1.6.15 - 1.6.17 шлюбного договору ОСОБА_1 при поділі майна виділено пральну машину та телевізор LG 42 LD 450, телевізор LG M208OD-PZ (т.1 а.с.42).

Із вказаного договору також слідує, що цей шлюбний договір не може бути змінений в односторонньому порядку; що зміни до цього шлюбного договору можуть бути внесені сторонами шляхом складення додаткових угод до цього шлюбного договору, який підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню; що усі спори за цим договором вирішуються у судовому порядку, у тому числі спори з підстав неможливості виконання цього договору (а.с.43 т.1).

Із п.1.5 шлюбного договору вбачається, що на момент укладення цього договору сторони домовились, що належний дружині та зареєстрований на її ім'я автомобіль марки CHERY, модель AMULET А 15, рік випуску 2008, реєстраційний номер НОМЕР_2 передається для використання на спільні потреби сім'ї; що при цьому всі грошові зобов'язання, що випливають з кредитного договору №5449-150/08 Р від 24.04.2008 р., а також договору застави транспортного засобу №5449-150/08 Р від 24.04.2008 р., укладених з АКБ «Правекс-Банк», та будь-яких додаткових угод до цих договорів, виконуються за рахунок спільних коштів подружжя, а в разі їх недостатності (відсутності) - за рахунок коштів (майна), що належать кожному з подружжя на праві особистої приватної власності в рівних частинах (а.с.42 т.1). Крім того, суд звертає увагу на те, що за п.1.6 договору автомобіль не включено в перелік майна, яке підлягає поділу як спільна сумісна власність подружжя, що оцінка майна, яке підлягає поділу, за взаємною домовленістю сторін не проводилась (а.с.42 т.1).

Таким чином, суд вважає, що сторони за взаємною згодою, перебуваючи у шлюбі, врегулювали майнові відносини, в т.ч. відносно спірних на цей час телевізорів, автомобіля та кредитних зобов'язань, і що у суду відсутні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1, які фактично не враховують положення діючого шлюбного договору.

Копіями рішення Іллічівського міського суд Одеської області від 14.03.2013 р. та ухвали апеляційного суду Одеської області від 21.05.2013 р. підтверджується, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання недійсним шлюбного договору був залишений без задоволення (т. 2 а.с. 221-224, 227-231). Із вказаної ухвали слідує, що укладаючи спірний шлюбний договір від 27.10.2011 р. сторони розподілили між собою особисте майно, яке було придбане ними за власні кошти кожного із них і не було спільною сумісною власністю (а.с. 230 т. 2). При цьому, спірний автомобіль за шлюбним договором переданий у користування сім'ї, а не у спільну сумісну власність подружжя (а.с. 42 т. 1).

Згідно ст.ст. 10, 11, 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Відповідно до п. 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 р. «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими ст. ст.ст. 69-72 СК України та ст. 372 ЦК України; вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи; якщо шлюбним договором змінено передбачений законом режим спільної сумісної власності, то при розгляді спору про поділ майна подружжя суду необхідно виходити з умов такого договору.

За таких обставин суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 є недоведеними та не підлягають задоволенню. При цьому суд бере до уваги те, що ОСОБА_1 не надав копію зазначеного їм кредитного договору та докази щодо виконання кредитних зобов'язань станом на час укладення шлюбу, шлюбного договору, припинення спільного проживання подружжя у серпні 2011 р., а також докази щодо виконання зобов'язань за кредитним договором станом на січень 2012 р. Крім того, позивачем не надано докази щодо вартості автомобіля на час укладення шлюбного договору, розгляду справи. Із копії договору поруки (т. 3 а.с. 27) вбачається розмір кредиту - 10692 дол. США, а із копій страхового полісу (а.с. 85 т. 3), рахунку-фактури (а.с. 136 т. 3), страхового договору (а.с. 180 т. 3) слідує вартість автомобіля - 57620 грн. на 18.04.2008 р., 67888 грн. на 23.04.2009 р. Фактично сторони не досягли згоди щодо оцінки вартості автомобіля та розміру виконаних ними спільно кредитних зобов'язань. Позивач ОСОБА_1 надав тільки 2 копії квитанцій від 04.10.2011 р. та 14.09.2011 р. про сплату їм від імені дружини 1459 грн. та 1482,85 грн. за кредитним договором від 24.04.2008 р. (т.1 а.с. 19, т.3 а.с. 28). Крім того, позивач ОСОБА_1 не надав докази щодо невиконання шлюбного договору в частині передання йому 2 телевізорів, щодо неможливості виконання цього договору із-за дій відповідача ОСОБА_4 та не спростував довідку на а.с. 131 т.3, із якої слідує, що ОСОБА_1 передав 2 телевізори LG до ПП «Скайрівер».

Із копії договору купівлі-продажу земельної ділянки від 08.08.2011 р. на а.с. 87 т. 1, ас. 10-13 т. 3 слідує, що ОСОБА_1 продав за 116000 грн. земельну ділянку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, що належала йому на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку ЯГ №937704, виданого 23.08.2006 р. на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 30.03.2006 р.

Відповідно до ст. 154 СК України батьки мають право на самозахист своєї дитини, повнолітніх дочки та сина; батьки мають право звертатись до суду за захистом прав та інтересів дитини і тоді, коли відповідно до закону вони самі мають право звернутися за таким захистом.

Копія свідоцтва про народження на а.с. 164 т. 2 підтверджує, що ОСОБА_5 є матір'ю ОСОБА_4

Довіреність на а.с. 54 т. 3 свідчить, що ОСОБА_4 11.03.2013 р. надала ОСОБА_5 повноваження на звернення до суду з позовом в її інтересах.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно набуте нею, ним до шлюбу.

Із ст. 58 СК України слідує, що якщо майно, що належить одному з подружжя, дає дохід, він є власником цього доходу.

Відповідно до п.23 вищезазначеної Постанови Пленуму Верховного Суду України при вирішенні спору між подружжям про майно необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання; спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (ст.ст.60, 69 СК, ч.3 ст.368 ЦК), відповідно до ч.ч.2, 3 ст.325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом; спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: земельні ділянки, грошові кошти тощо; майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угодою (шлюбним договором) або визнано такою власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох. Згідно п.24 цієї Постанови не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу.

За таких обставин вимоги ОСОБА_5 є недоведеними відповідно до положень ст.ст.10, 11, 60 ЦПК України та не підлягають задоволенню. При цьому суд бере до уваги те, що ОСОБА_5 та її представник посилались на положення ст.ст.61, 74 СК України, однак не довели, що земельна ділянка була придбана ОСОБА_1 30.03.2006 р. під час проживання однією сім'єю з ОСОБА_4 без реєстрації шлюбу, що дохід від продажу земельної ділянки відповідно до ч.2 ст.61 СК України став об'єктом права спільної сумісної власності і був у наявності на час припинення сімейних відносин. Тоді як із п.1.6 шлюбного договору вбачається, що у перелік майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, вищезазначені грошові кошти не були включені (а.с.42 т.1).

Відповідно до п.2 ч.2 ст.79 ЦПК України до судових витрат віднесено витрати на правову допомогу.

Третьою особою ОСОБА_5, яка є позивачем за зустрічним позовом, подано заяви про відшкодування витрат на правову допомогу (а.с.50, 186 т.3), які підтверджені доказами на а.с.188-192 т.3.

Згідно ч.1 ст.88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

В зв'язку з відмовою у задоволенні позову ОСОБА_5 суд не вбачає підстав для присудження їй компенсації судових витрат.

Представник третьої особи ОСОБА_4 підтримав заяви на а.с.102-103, 153-155 т.3 та просить винести окрему ухвалу суду стосовно неправдивих пояснень та доказів позивача ОСОБА_1 та ухилення ОСОБА_1 від виконання судових рішень, в т.ч. про стягнення аліментів.

Відповідно до ч.1 ст.211 ЦПК України суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону і встановивши причини та умови, що сприяли вчиненню порушення, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним особам чи органам для вжиття заходів щодо усунення цих причин та умов.

На підставі вищевикладеного суд не вбачає достатніх підстав для постановлення окремої ухвали. Згідно ст.ст.3, 10, 11, 60 ЦПК України, ст.ст.15, 20 ЦК України кожна особа на свій розсуд може використати право звернення до суду на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та виконати обов'язки щодо доведення обставин, на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно вимог ст.58 ЦПК України суд дав оцінку тільки тим доказам, які є належними (містять інформацію щодо предмета доказування), і не брав до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Статтею 11 ЦПК України встановлено принцип диспозитивності цивільного судочинства, який передбачає розгляд цивільної справи в межах заявлених вимог і розпорядження особи, яка бере участь у справі, своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

За таких обставин відсутні підстави для винесення окремої ухвали. Крім того, суд бере до уваги і те, що питання виконання судових рішень не були предметом спору по цій справі, що особи, в інтересах яких винесені ці рішення, можуть прийняти самостійно заходи, передбачені законодавством, в т.ч. щодо примусового виконання судових рішень, які не виконані у добровільному порядку.

Відповідно до ст.154 ЦПК України підлягають скасуванню заходи забезпечення за ухвалою суду від 04.10.2013 р. (а.с.268-290 т.2).

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.325, 365, 368, 372 ЦК України, ст.ст.57, 58, 60, 61, 65, 69-72, 74 СК України, ст.ст.10, 11, 60, 61, 209, 212, 214-215 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_5 - відмовити.

Скасувати заходи забезпечення - арешт, накладений на меблі та техніку, які знаходяться в АДРЕСА_3, ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області від 04.10.2013 р. (т.2 а.с.268-269).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя