Рішення № 37200223, 03.02.2014, Овідіопольський районний суд Одеської області

Справа № 509/2402/13-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 лютого 2014 року Овідіопольський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді Козирського Є.С.,

при секретарі Мочернюк В.В.,

за участю представника позивача - ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Приватного малого підприємства «Світлана» про визнання недійсним договору оренди № 1/1-10 від 01.01.2010р. з моменту його укладання -

ВСТАНОВИВ:

13.06.2013р. Овідіопольським районним судом Одеської області було відкрито провадження за позовом ПМП «Світлана» до ОСОБА_2 про стягнення орендної плати за договором № 1/1-10 від 01.01.2010р. та 3% річних в загальній сумі 63345 грн.

В порядку ст. 123 ЦПК України ОСОБА_2 звернувся із зустрічним позовом до Приватного малого підприємства «Світлана» про визнання недійсним договору № 1/1-10 від 01.01.2010р.

Ухвалою суду від 04.02.2014 року первісний позов ПМП «Світлана» до ОСОБА_2 про стягнення орендної плати та 3% річних в сумі 63345 грн. було залишено без розгляду в зв'язку із тим, що представник Позивача двічі підряд не з'являлися в судові засідання, які були призначені судом, належним чином повідомлявся про час та місце слухання справи, причини неявки суду не повідомив.

Представник ОСОБА_2 у судовому засіданні позов підтримав у повному обсязі, просив суд її задовольнити та визнати недійсним договір № 1/1-10 від 01.01.2010р з моменту його укладення.

Представник ПМП «Світлана» у судове засідання не з'явився, про час та місце слухання справи повідомлявся належним чином, причини неявки суду не повідомив.

Дослідивши матеріали справи та надані докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

01.01.2010р. між ПМП «Світлана» та ОСОБА_2 був укладений договір № 1/1-10 за яким ПМП «Світлана» мала передати за актом приймання - передачі ОСОБА_2 нежитлове приміщення загальною площею 171,5 м2, яке розташовано за адресою АДРЕСА_1.

Відповідно до ч. 1 ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Пунктом 1 Наказу Міністерства юстиції України № 7/5 від 07.02.2002 р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.02.2002 р. за № 157/6445 «Про затвердження Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно» установлено, що до 01 січня 2012 р. державна реєстрація права власності та права користування (сервітут) на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельних ділянках проводиться реєстраторами бюро технічної інвентаризації, створеними до набрання чинності Законом України від 11.02.2010 № 1878-VI «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» та інших законодавчих актів України» та підключеними до Реєстру прав власності на нерухоме майно.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 4 Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме: 1) право власності на нерухоме майно.

Статтею 331 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Статтею 203 ЦК України визначено основні критерії чинності правочину та зазначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу. Відповідно до статей 203, 204 ЦК підстави і наслідки недійсності правочину можуть бути передбачені винятково законами. Виходячи з буквального тлумачення норм статей 4 та 203 ЦК, зміст правочину має відповідати: ЦК України та іншим законам України. Таким чином, враховуючи загальні принципи цивільного права, правочини не повинні суперечити положенням законів, галузевих законодавчих актів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції.

Статтею 761 Цивільного кодексу України встановлено, що право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права.

П. 7 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсним» зазначено, що у разі якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків (частина перша статті 216 ЦК), а виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення для визначення наслідків його недійсності. Отже, для вирішення питання, щодо моменту з якого договір підлягає визнанню недійсним необхідно з'ясувати питання, щодо виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з договору.

Відповідно до ст. 795 Цивільного кодексу України передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору, тобто передання нерухомого майна у найм може бути підтверджено лише актом приймання-передачі.

Відповідно до вищевказаних приписів діючого законодавства право власності на нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації, а укладанню договору оренди нерухомого майна мала передувати реєстрація права власності на нерухоме майно та державна реєстрація речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України, Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачем не надано належних та відповідних доказів реєстрації права власності на нерухоме майно та державної реєстрація речових прав на нерухоме майно.

По цих підставах суд дійшов висновку, що недійсність договору № 1/1-10 від 01.01.2010р. зумовлюється наявністю дефекту суб'єктного складу, оскільки відсутній належний орендодавець, та сам договір суперечить положенням ч. 1 ст. 181, ст. 331, ч. 1 ст. 761 ЦК та ч. 6 ст. 3 Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», що відповідно до ч. 1 ст. 203 та ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, п. 8 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсним» є підставою для визнання цього договору недійсним.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 7, 8, 10, 11, 15, 123, 209, 212-215, 294 ЦПК України, ст. ст. ч. 1 ст. 181, 203, 204, 215, 216, 236, 331, 761 Цивільного кодексу України,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_2 до Приватного малого підприємства «Світлана» про визнання недійсним договору № 1/1-10 від 01.01.2010р. задовольнити у повному обсязі.

Визнати недійсним договір оренди № 1/1-10 від 01.01.2010р.з моменту його укладання.

Стягнути з Приватного малого підприємства «Світлана» на користь ОСОБА_2 суму судового збору розмірі 114,70 грн.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Одеської області через Овідіопольський районний суд шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня проголошення рішення.

Суддя /Є.С.Козирський/