Постанова № 37191511, 11.02.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" лютого 2014 р. Справа№ 927/1437/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Калатай Н.Ф.

суддів: Баранця О.М.

Пашкіної С.А.

при секретарі Царук І. О.

За участю представників:

від позивача: Мазняк О. А. - представник за довіреністю № 2 від 10.01.2014

від відповідача: не з'явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційні скарги Українсько-американського спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю «КАІС» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Колорит-Агро»

на рішення господарського суду Чернігівської області від 24.12.2013

у справі № 927/1437/13 (суддя Мурашко І. Г.)

за позовом Українсько-американського спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю «КАІС»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Колорит-Агро»

про стягнення коштів в сумі 1 087 116,29 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 740 000 грн., які становлять суму передоплати за договором поставки № 2208КА від 22.08.2011, обов'язок по поверненню якої погоджений сторонами в додатковій угоді від 11.11.2011 до вказаного договору поставки, штрафу в сумі 231 000 грн., пені в сумі 74 761,58 грн. та 3 % річних в сумі 41 354,71 грн.

Рішенням господарського суду Чернігівської області від 24.12.2013, повний текст якого підписаний 25.12.2013, у справі № 927/1437/13 позовні вимоги задоволено частково, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено 740 000 грн. основного боргу, в решті позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанцій в частині задоволення позовних вимог ґрунтується на тому, що матеріалами справи належним чином доведений факт невиконання відповідачем свого обов'язку по поверненню передоплати за договором постави № 2208КА від 22.08.2011, обов'язок по поверненню якої погоджений сторонами в додатковій угоді від 11.11.2011 до вказаного договору поставки.

Відмова у задоволенні позовних вимог про стягнення пені та штрафу ґрунтується на тому, що позивачем пропущено строк звернення до суду з даними вимогами, що, враховуючи подану відповідачем заяву про застосування строків позовної даності, є підставою для відмови у задоволенні зазначених позовних вимог.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення 3 %, річних суд першої інстанції виходив з того, що стягнення з відповідача суми попередньої оплати за договором не є наслідком порушення відповідачем грошового зобов'язання, а є поверненням сплачених коштів за не поставку товару, а отже, вказаний обов'язок за своєю суттю не можна розцінювати як грошове зобов'язання у розумінні статті 625 ЦК України, оскільки повернення попередньої оплати не підпадає під поняття заборгованість та, відповідно, нарахування на зазначену суму 3 % річних не є правомірним.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Колорит-Агро» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить змінити рішення господарського суду Чернігівської області по справі № 927/1437/13 від 24.12.2013 в частині «стягнення з відповідача попередньої оплати в сумі 740 000 грн. та судового збору в сумі 14 800 грн.» на «стягнення з відповідача суми передньої оплати в сумі 730 000 грн. та судового збору в сумі 14 600 грн.».

В апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що при вирішення справи по суті судом першої інстанції було неповно з'ясовано всі обставини справи, не надано належну оцінку всім доказам по справі, що, в свою чергу, призвело до порушення прав відповідача та винесення неправильного та необ'єктивного рішення.

Так, відповідач зазначив про те, що судом першої інстанції не було надано оцінки посиланням відповідача, викладеним у відзиві на позовну заяву, щодо часткової сплати ним позивачеві в рахунок погашення спірної заборгованості грошових коштів в сумі 10 000 грн. (платіжне доручення № 4 від 12.01.2012) та зауважив на тому, що суд першої інстанції не надав відповідачеві можливості надати в судовому засідання відповідні докази та не витребував їх у відповідача.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Українсько-американське спільне підприємство у формі товариства з обмеженою відповідальністю «КАІС» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Чернігівської області від 24.12.2013 у справі № 927/1437/13 в частині відмови у задоволення позовних вимог про стягнення штрафу в сумі 231 000 грн., пені в сумі 74 761,58 грн. та 3% річних в сумі 41 354,71 грн. скасувати та прийняти в цій частині нове рішення, яким вказані позовні вимоги задовольнити.

В апеляційній скарзі позивач посилається на те, що при вирішення спору по суті судом першої інстанції не прийнято до уваги, що за умовами додаткової угоди від 11.11.2011 до договору постави № 2208КА від 22.08.2011 відповідач прийняв на себе зобов'язання у визначений строк сплатити позивачеві суму попередньої оплати за вказаним договором поставки, а отже, вказане зобов'язання є грошовим, що спростовує висновок суду першої інстанції про неправомірність нарахування на зазначену суму 3 % річних.

Ухвалою від 25.01.2014 колегії суддів Київського апеляційного господарського суду в складі: головуючий суддя - Калатай Н.Ф., судді Баранець О. М., Пашкіна С. А. апеляційні скарги Українсько-американського спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю «КАІС» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Колорит-Агро» прийнято до розгляду та порушене апеляційне провадження.

Відповідач в судове засідання представників не направив, про причини неявки представників не повідомив.

Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, а також те, що явка представників сторін в судове засідання не визнана обов'язковою, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги у відсутність представників відповідача за наявними матеріалами апеляційного провадження.

Під час розгляду справи представник позивач власну апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі, проти задоволення апеляційної скарги відповідача заперечив.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, з урахуванням правил ст. ст. 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила таке.

22.08.2011 позивач як покупець та відповідач як постачальник уклали договір поставки № 2208КА (далі Договір поставки), за яким відповідач прийняв не себе зобов'язання передати у власність позивача, а позивач - прийняти та оплатити товар (соняшник врожаю 2011 року) на умовах Договору поставки.

Пунктом 5.1 Договору поставки сторони погодили, що передплата у розмірі 770 000 грн. має бути сплачена протягом трьох банківських днів з моменту укладення Договору.

На виконання умов Договору, позивач перерахував відповідачеві 770 000 грн., що підтверджується доданими до матеріалів справи платіжними дорученням № 1507 від 29.08.2011, № 1509 від 10.08.2011, № 1517 від 31.08.2011, № 1520 від 31.08.2011 (а.с.13-16).

Листом від 10.11.2011 № 115 (а.с.75) відповідач повідомив позивача про неможливість виконати у зазначений термін умови п. 3 Договору поставки і просив дозволити повернути отримані авансом кошти за Договором поставки та штрафні санкції у розмірі 30% в термін до 20.12.2011.

Пунктом 6.3 Договору поставки сторони обумовили, що у випадку непостачання товару протягом п'яти робочих днів з моменту закінчення строку поставки, покупець має право в односторонньому порядку відмовитись від даного договору у повному обсязі або частково відносно непоставленої частини товару. При цьому постачальник зобов'язується повернути покупцеві вартість оплаченого, але не поставленого товару протягом трьох банківських днів з моменту односторонньої відмови покупця від договору і сплатити штраф у розмірі 30% від вартості непоставленого товару.

Отже, сторони у Договорі поставки узгодили випадки, коли в відповідача виникає зобов'язання повернути суму передоплати позивачу разом із штрафом у розмірі 30% від вартості непоставленого товару, та встановили строк виконання цього зобов'язання.

11.11.2011 позивач та відповідач уклали додаткову угоду до Договору поставки (далі Додаткова угода) (а.с.12), пунктом 1 якої погодились, у зв'язку з неможливістю виконати відповідачем зобов'язання з поставки товару у встановлений Договором поставки строк, припинити зобов'язання відповідача з поставки товару за Договором поставки.

Відповідно до п. 2 Додаткової угоди, відповідач прийняв на себе зобов'язання повернути позивачеві передплату, сплачену за непоставлений товар, в сумі 770 000 грн., а також сплатити позивачеві штраф за не поставку товару в розмірі 30 % від суми передплати, що складає 231 000 грн., а всього 1 001 000 грн. шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок позивача, зазначений у Додатковій угоді, до 20.12.2011.

Відповідно до 3 Додаткової угоди, у разі порушення строків повернення передплатити та сплати штрафу, встановлених п. 2 Додаткової угоди, відповідач зобов'язується сплатити на користь позивача пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Суд першої інстанції вирішував спір сторін у цій справі, розглядаючи спірні взаємовідносини як такі, що виникли з умов Договору поставки, що, на думку колегії суддів, є помилковим з огляду на таке.

Згідно з ч. 1 ст. ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 ст. 598 ЦК України встановлено, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Частина 2 ст. 604 ЦК України встановлює, що зобов'язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (новація).

Як встановлено судом, укладенням Додаткової угоди сторони домовились замінити зобов'язання постачальника повернути за певних умов попередню оплату і сплатити штраф у порядку та в строки, встановлені п. 6.4 Договору поставки, на безумовне зобов'язання відповідача повернути позивачу попередню оплату і сплатити штраф в строк до 20.12.2011.

Тобто, сталася заміна первісного зобов'язання відповідача з повернення 770 000 грн. передоплати та сплати 231 000 грн. штрафу на умовах Договору поставки на нове зобов'язання - перерахувати в строк до 20.12.2011 на розрахунковий рахунок позивача 1 001 000 грн. (770 000 + 231 000), що є грошовим зобов'язанням, за порушення якого сторони Додаткової угоди передбачили відповідальність відповідача у вигляді сплати на користь позивача пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення.

За таких обставин, права та обов'язки сторін щодо повернення відповідачем позивачу 770 000 грн. передоплати та сплати 231 000 грн. штрафу слід розглядати як грошові зобов'язання, що виникли з умов Додаткової угоди сторін. Відповідно, спір сторін у цій справі слід вирішувати як такий, що виник з умов Додаткової угоди, а не Договору поставки.

Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що, оскільки стягнення з відповідача суми попередньої оплати за договором не є наслідком порушення відповідачем грошового зобов'язання, а є поверненням сплачених коштів за не поставку товару, вказаний обов'язок за своєю суттю не можна розцінювати як грошове зобов'язання у розумінні статті 625 ЦК України, оскільки повернення попередньої оплати не підпадає під поняття заборгованість, та, відповідно, нарахування на зазначену суму 3 % річних не є правомірним.

Відповідно до ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За правилами ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Як слідує з наявної в матеріалах справи виписки за банківського рахунку позивача (а.с.18), 12.01.2012 в рахунок виконання взятих на себе зобов'язань відповідач перерахував позивачеві 30 000 грн., і, як вбачається з наявної в матеріалах справи належним чином засвідченої копії довідки ПАТ «Південкомбанк» № 858 від 06.12.2013 (а.с.76), в період з 11.11.2011 по 04.12.2013 інших коштів від відповідача на рахунок позивача № 26001031851001 (рахунок, зазначений в Додатковій угоді) не надходило.

Посилання відповідача в обґрунтування своїх заперечень проти задоволення позову на перерахування ним позивачу 10 000 грн. за платіжним дорученням № 4 від 12.01.2012 до уваги колегією суддів не приймаються, оскільки жодного документального доказу на підтвердження вказаних обставин а ні суду першої інстанції а ні апеляційному сулу відповідач не надав.

Отже, є доведеним, що 740 000 грн. попередньої оплати та 321 000 грн. штрафу, а всього 971 000 грн. у встановлений Додатковою угодою строк відповідач позивачу не перерахував.

З метою отримання спірної заборгованості, позивач звернувся до відповідача з претензією № 07 від 10.01.2013 (а.с.19-21), на доказ направлення якої до матеріалів справи залучено належним чином засвідчені копії опису вкладення та фіскального чеку № 4611 від 10.01.2013 (а.с.22).

Відповідач на вказану претензію не відповів, спірну заборгованість не погасив, що спричинило звернення позивача до суду.

Факт наявності у відповідача заборгованості перед позивачем за Додатковою угодою в сумі 971 000 грн. (740 000+231 000) належним чином доведений і відповідачем не спростований.

З огляду на вищевикладене, позовні вимоги про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 971 000 грн. (740 000+231 000) підлягають задоволенню в повному обсязі. Рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає зміні.

При цьому, колегія суддів звертає увагу відповідача на те, що в силу приписів Господарського процесуального кодексу України саме на відповідача, а не на суд, покладений обов'язок доводити обставини, на які він посилається в обґрунтування своїх заперечень проти позову, і що суд першої інстанції двічі, ухвалами від 14.11.2013 та від 26.11.2013, на задоволення клопотань відповідача, відкладав розгляд справи для надання йому можливості пошуку та надання доказів по справі, а рішення суду по даній справі було винесено за відсутності представника відповідача згідно з клопотанням відповідача від 10.12.2013 (а.с.82), де він просив суд, у зв'язку з неможливістю прибуття в судове засідання свого представника, винести рішення на підставі наявних в справі доказів.

За таких обставин, колегія суддів визнає такими, що не відповідають дійсним обставинам справи, посилання відповідача на те, що суд першої інстанції не надав йому можливості надати в судовому засіданні відповідні докази та не витребував їх у відповідача.

Щодо вимог про стягнення 3 % річних в сумі 41 354,71 грн. слід зазначити таке.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи, що матеріалами справи підтверджується факт несвоєчасного та не у повному обсязі виконання відповідачем зобов'язання з повернення грошових коштів в сумі 770 000 грн., позивач, відповідно до приписів ст. 625 ЦК України, має право нарахувати на суму несвоєчасно виконаних грошових зобов'язань 3 % річних.

При перевірці судом наданого позивачем розрахунку 3% річних виявлено, що позивач помилково нарахував 3% річних за 12.01.2012 на суму 770 000 грн., в той час як 12.01.2012 відповідачем позивачу перераховано 30 000 грн., а отже, починаючи з 12.01.2012 заборгованість відповідача перед позивачем становила 740 000 грн.

Зазначена правова позиція викладена в п. 1.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», яким встановлено, що з урахуванням пункту 30.1 статті 30 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою, а згідно з пунктом 8.1 статті 8 цього Закону банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження.

За таких обставин, враховуючи, що, відмовляючи позивачу у задоволенні вимог про стягнення 3% річних в сумі 41 354,71 грн., суд першої інстанції помилково виходив з того, що сума попередньої оплати не є грошовим зобов'язанням, рішення суду першої інстанції в частині відмови позивачу у стягненні з відповідача 3% річних підлягає скасуванню. Позовні вимоги про стягнення з відповідач 3% річних підлягають задоволенню за уточненим розрахунком суду в сумі 41 352,25 грн.

770 000/100*3/365*11 (з 21.12.2011 по 31.12.2011)=696,16

770 000/100*3/366*11 (з 01.01.2012 по 11.01.2012)=694,26 грн.

740 000/100*3/366*355 (з 12.01.2012 по 31.12.2012)=21 532,79 грн.

740 000/100*3/365*303 (з 01.01.2013 по 30.10.2013)=18 429,04 грн.

Щодо позовних вимог про стягнення пені в сумі 74 761,58 грн. слід зазначити таке.

Пунктом 3 Додаткової угоди сторони погодили, що у разі порушення строків повернення передплатити та сплати штрафу, встановлених п. 2 Додаткової угоди, відповідач зобов'язується сплатити на користь позивача пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Як слідує з матеріалів справи, позивач розраховує пеню, у відповідності до приписів ч. 6 ст. 232 ГК України, за період з 21.12.2011 по 21.06.2012.

Згідно з ст. 265 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 1 ст. 258 ЦК України встановлено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Згідно з п. 1 ч. 2ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно з частиною 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Пунктом 4.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» встановлено, що, якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін.

Отже, річний строк позовної давності щодо сплати пені розпочався в період з 21.12.2011 по 21.06.2012 та, відповідно, закінчився в період з 21.12.2012 по 21.06.2013.

Як слідує з конверту, в якому позовна заява надійшла до суду, з даним позовом позивач звернувся 31.10.2013, а отже, вимоги про стягнення пені знаходиться поза межами річного строку позовної давності.

Частиною 3 статті 267 ЦК України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

У відзиві на позовну заяву (а.с. 46-47) відповідач, серед іншого, просить застосувати до позовних вимог про стягнення пені позовну давність.

Відповідно до ч. 4 ст. статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За таких обставин, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 74 761,58 грн. задоволенню не підлягають в зв'язку з пропуском позивачем строку позовної давності та поданою відповідачем заявою про застосування наслідків пропуску такого строку. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Посилання позивача на те, що строк позовної давності ним пропущений з поважних причин, а саме через те, що для стягнення спірної заборгованості позивач звертався до нотаріуса для вчинення виконавчого напису та в подальшому до органів виконавчої служби для отримання задоволення вказаних вимог за рахунок заставленого майна, і лише із закінченням виконавчого провадження з виконавчого напису нотаріуса зміг реалізувати своє право на звернення до суду з даним позовом, колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що позивач не зазначив, які саме обставини заважали йому в період з 21.12.2011 (дата початку прострочення виконання відповідачем обов'язку по поверненню грошових коштів) по 28.01.2013 (дата звернення до нотаріуса з заявою про вчинення виконавчого напису) вчиняти будь-які дії для стягнення спірної заборгованості.

Згідно зі ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Колегія суддів вважає, що при прийнятті оспореного рішення судом першої інстанції мале місце невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, тому рішення господарського суду Чернігівської області від 24.12.2013 у справі № 927/1437/13 підлягає зміні, позов задовольняється частково - стягненню з відповідача на користь позивача підлягає основний борг в сумі 971 000 грн. (740 000+231 000) грн. та 3 % річних в сумі 41 352,25 грн., в задоволенні решти позовних вимог. Судові витрати розподіляються пропорційно розміру задоволених майнових вимог.

З огляду на підстави зміни рішення суду першої інстанції, а також враховуючи вимоги, викладені в апеляційних скаргах, апеляційна скарга Українсько-американського спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю «КАІС» задовольняється частково, витрати за її подачу розподіляються пропорційно розміру задоволених позовних вимог з оскаржених, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Колорит-Агро» задоволенню не підлягає, судові витрати за її подачу покладаються на відповідача.

Водночас слід зазначити таке.

Статтею 4 Закону України «Про судовий збір» встановлені ставки судового збору в таких розмірах:

- за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат;

- за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру 1 розмір мінімальної заробітної плати;

- за подання до господарського суду апеляційної скарги на рішення суду 50 відсотків ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, а у разі подання позовної заяви майнового характеру - 50 відсотків ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми.

Загальна сума майнових вимог, що їх оспорено відповідачем, становить 10 000 грн., за що, з урахуванням положень Закону України «Про судовий збір», встановленого законодавством розміру мінімальної заробітної плати та дати звернення позивача з апеляційною скаргою, відповідно до підпункту «4» п. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» він мав сплатити судовий збір в розмірі 913,50 грн.

Відповідачем при зверненні до суду з апеляційною скаргою сплачено судовий збір у розмірі 10 871,16 грн. (квитанція № 1352125-1 від 04.01.2014), що на 9 957,66 грн. більше за встановлений законодавством розмір.

За правилами п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається судом в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

За таких обставин, судовий збір в сумі 9 957,66 грн. (10 871,16-913,50) підлягає поверненню заявникові.

Керуючись ст.ст. 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Українсько-американського спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю «КАІС» на рішення господарського суду Чернігівської області від 24.12.2013 у справі № 927/1437/13 задовольнити частково.

2. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Колорит-Агро» на рішення господарського суду Чернігівської області від 24.12.2013 у справі № 927/1437/13 залишити без задоволення.

3. Рішення господарського суду Чернігівської області від 24.12.2013 у справі № 927/1437/13 змінити.

4. Викласти п. 2 резолютивної частини рішення господарського суду Чернігівської області від 24.12.2013 у справі № 927/1437/13 в наступній редакції:

« 2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Колорит-Агро» (17100, Чернігівська область, Носівський район, м. Носівка, вул. Центральна, 9, ідентифікаційний код 34593909) на користь Українсько-американського спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю «КАІС» (61022, м. Харків, вул. Іванівська, 1, ідентифікаційний код 20023279) основний борг в сумі 971 000 (дев'ятсот сімдесят одна тисяча) грн., 3 % річних в сумі 41 352 (сорок одна тисяча триста п'ятдесят дві) грн. 25 коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі 20 247 (двадцять тисяч двісті сорок сім) грн. 05 коп.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Колорит-Агро» (17100, Чернігівська область, Носівський район, м. Носівка, вул. Центральна, 9, ідентифікаційний код 34593909) на користь Українсько-американського спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю «КАІС» (61022, м. Харків, вул. Іванівська, 1, ідентифікаційний код 20023279) витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги в сумі 2 723 (дві тисячі сімсот двадцять три) грн. 52 коп.

6. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Колорит-Агро» (17100, Чернігівська область, Носівський район, м. Носівка, вул. Центральна, 9, ідентифікаційний код 34593909) судовий збір в сумі 9 957 (дев'ять тисяч дев'ятсот п'ятдесят сім) грн. 66 коп., внесений квитанцією № 1352125-1 від 04.01.2014, оригінал якої знаходиться в матеріалах справи.

7. Видачу наказів на виконання даної постанови доручити господарському суду Чернігівської області.

8. Повернути до господарського суду Чернігівської області матеріали справи № 927/1437/13.

Повний текст постанови складено: 17.02.2014

Головуючий суддя Н.Ф. Калатай

Судді О.М. Баранець

С.А. Пашкіна