Ухвала суду № 37187953, 10.02.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"10" лютого 2014 р. м. Київ К/800/54304/13

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г.,

при секретарі судового засідання Бовкуні В.В.

за участі представників сторін

від позивача: Янклевич Я.Є.

від відповідача: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Гофротара»

на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2013 року

у справі № 2а-6978/11/1370

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Гофротара»

до Миколаївської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Гофротара» звернулось до суду з адміністративним позовом до Миколаївської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області про скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 08.09.2011 року позовні вимоги задоволено повністю, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Жидачівському районі Львівської області від 06.01.2011 року № 0000012320/0/162 та № 0000022320/0/163 та від 22.03.2011 року № 0000182320/4262 та № 0000232320/4263.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2013 року постанову суду першої інстанції скасовано, прийнято нову постанову, якою в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить його скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасника процесу, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила наступне.

За результатами проведеної планової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 29.05.2009 року по 30.09.2010 року, відповідачем складено акт від 22.12.2010 року № 2284/23-1/36465981, яким встановлено порушення пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3, п. 5.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток на суму 102 744, 00 грн.; пп. 7.4.1, пп. 7.4.4 п. 7.4, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає перерахуванню до бюджету в сумі 112 891, 00 грн.

На підставі акта перевірки Державною податковою інспекцією у Жидачівському районі прийнято податкові повідомлення-рішення від 06.01.2011 року № 0000012320/0/162, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств у розмірі 142 142, 00 грн. та № 0000022320/0/163, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 169 337, 00 грн.

За результатами адміністративного оскарження Державною податковою адміністрацією у Львівській області скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Жидачівському районі від 06.01.2011 року № 0000012320/0/162 в частині 13 712, 00 грн. застосованих штрафних (фінансових) санкцій по податку на прибуток, а в іншій частині податкове повідомлення-рішення від 06.01.2011 року № 0000012320/0/162 залишено без змін, скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Жидачівському районі від 06.01.2011 року № 0000022320/0/163 в частині 28 223, 25 грн. застосованих штрафних (фінансових) санкцій по податку на додану вартість, а в іншій частині податкове повідомлення-рішення від 06.01.2011 року № 0000022320/0/163 залишено без змін.

На підставі рішення Державної податкової адміністрації у Львівській області, Державною податковою інспекцією у Жидачівському районі прийнято податкові повідомлення-рішення від 22.03.2011 року № 0000182320/4262, яким визначено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств у розмірі 128 430, 00 грн. та № 0000232320/4263, яким визначено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 141 114, 00 грн.

В силу положень ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України судом апеляційної інстанції здійснено заміну відповідача Державну податкову інспекцію у Жидачівському районі правонаступником Миколаївською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Львівській області.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що прийняті податкові повідомлення-рішення є протиправними, у зв'язку з відсутністю порушення позивачем вимог податкового законодавства.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку щодо нереальності здійснення господарських операцій позивача з його контрагентом, а відтак, правомірного прийняття відповідачем податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції, враховуючи наступне.

Згідно із пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, що видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Підпунктом 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пп. 7.7.1. п. 7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Судом першої інстанції встановлено, що реальність господарської операції між позивачем та ТОВ НВП «Южсинтезпроект» підтверджуються матеріалами справи, а саме: договором поставки, видатковими накладними, податковими накладними, актом звірки між ТОВ «Гофротара» та ТОВ НВП «Южсинтезпроект», звітами про дебетові та кредитові операції по рахунку позивача, реєстрами отриманих та виданих податкових накладних, оборотно-сальдовими відомостями по рахунку, довіреностями на отримання, банківськими виписками про проведення оплати, довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей. Отримання товарно-матеріальних цінностей згідно договору здійснювалася найманим транспортом покупця та за його рахунок.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову.

Відповідно до положень ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

У справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, серед іншого, чи вчинені вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (п. 3 частини третьої ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України).

Статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно норм ст. 207 Кодексу адміністративного судочинства України в мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються встановлені судом апеляційної інстанції обставини із посиланням на докази, а також мотиви неврахування окремих доказів; мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при прийнятті постанови, і положення закону, яким він керувався.

Оскаржувана постанова апеляційного суду зазначеним вимогам не відповідає, оскільки судом не спростовано встановлені місцевим адміністративним судом обставини щодо реальності виконання спірних операцій.

Висновки апеляційного суду про відсутність товарно-транспортних накладних як на доказ відсутності фактичного здійснення господарської операції, підлягають відхиленню, адже не ґрунтуються на дослідженні доказів, наданих позивачем. Крім того, відсутність товарно-транспортних накладних не може свідчити про безтоварність відповідних операцій.

Посилання податкового органу на Лист ДПІ у Жовтневому районі м.Дніпропетровська «Щодо неможливості проведення зустрічної перевірки ТОВ НВП «Южсинтезпроект» сам по собі не може бути доказом на спростування факту реального виконання господарських операцій, оскільки такі обставини в даному випадку необхідно встановити, враховуючи відповідні первинні документи та інші докази в сукупності, як це випливає з приписів ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України.

Оскільки в порушення ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не доведено правомірності прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, позов вірно задоволений судом першої інстанції.

Відповідно до ст. 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Отже, прийняте апеляційним судом нове рішення у справі про відмову в позові підлягає скасуванню, а постанова суду першої інстанції - залишенню в силі відповідно до ст. 226 Кодексу адміністративного судочинства України.

За таких обставин касаційна скарга підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 220, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Гофротара» задовольнити.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2013 року у справі № 2а-6978/11/1370 скасувати.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 08.09.2011 року у справі № 2а-6978/11/1370 залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук