Постанова № 37177986, 03.02.2014, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 лютого 2014 року П/810/530/14-а

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Балаклицького А.І., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Києві адміністративну справу

за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Інпак"

до

Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області

про

визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Інпак" звернулось до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 16.12.2013 №0002282300.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що висновки відповідача про порушення вимог податкового законодавства є необґрунтованими, оскільки підприємством у відповідності до вимог чинного законодавства і на підставі належним чином оформлених первинно-бухгалтерських документів визначено валові витрати, проте, як стверджує позивач, податковий орган дійшов помилкового висновку про нікчемність укладених між позивачем та його контрагентом угод і неправомірно нарахував грошове зобов’язання по податку на прибуток підприємств. Тому, на думку позивача, рішення податкового органу є незаконним, оскільки при його прийнятті відповідачем невірно встановлено факти та застосовано норми закону.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив, просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог, надавши письмові заперечення, що ґрунтуються на висновках, викладених в акті перевірки.

До початку розгляду справи по суті представники сторін подали до суду заяви про розгляд справи за їх відсутності в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, якщо всі особи, які беруть участь у справі заявили клопотання про розгляд справи за їх відсутності.

За таких обставин, судом визнано за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження на підставі наявних у справі доказів.

Дослідивши матеріали справи, з’ясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що в листопаді 2013 року ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ Міндоходів у Київській області було проведено перевірку позивача, за результатами якої складено Акт від 02.12.2013 №320/10-13-22-01-121/25268212 "Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ "Інпак" (код ЄДРПОУ 25268212) з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ПрАТ "Страхова компанія "Прогрес-Фонд" (код ЄДРПОУ 30303336) за період з 01.07.2010 по 31.12.2012".

Перевіркою встановлено наступні порушення вимог податкового законодавства:

- п.п.139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 138.1, п.п.138.5.1 п. 138.5 ст. 138 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток на суму 8989 грн., в тому числі за ІІ квартал 2011 року на суму 8989 грн.

На підставі Акта перевірки від 02.12.2013 №320/10-13-22-01-121/25268212 ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ Міндоходів у Київській області було винесено податкове повідомлення-рішення від 16.12.2013 №0002282300 за платежем по податку на прибуток на суму грошового зобов’язання 8989 грн.

Не погодившись з вищевказаним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суд з даним позовом, в якому просив суд визнати його протиправним та скасувати, що і є предметом даного спору.

Як вбачається з акту перевірки, вказані відповідачем порушення податкового законодавства пов'язані з придбанням позивачем у ПрАТ "СК "Прогрес-Фонд" страхових послуг.

Так, на думку посадової особи Відповідача, контрагент позивача має ознаки фіктивності, з огляду на наступне.

Так, при проведенні документальної перевірки позивача ДПІ у Києво-Святошинському районі отримала Акт перевірки ДПІ у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві від 19.07.2013 №445/2250/30303336 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 по 31.12.2012 по ПрАТ "СК "Прогрес-Фонд".

Згідно з вказаним Актом перевірки податковий орган зазначає, що за результатами перевірки встановлено, що ПрАТ "СК "Прогрес-Фонд" здійснювало діяльність, спрямовану на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди третіх осіб, а тому операції з даним підприємством не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже, є нікчемними по ланцюгу до "вигодонабувача".

Враховуючи вищевикладені факти, податковий орган зазначає, що фінансово-господарська діяльність ПрАТ "СК "Прогрес-Фонд" є сумнівною, а суб'єкт господарювання є створений без мети зайняття господарською діяльністю, з метою прикриття незаконної діяльності. Такі причини можуть бути наявними лише за умови, що платник податку має намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької діяльності, але не виключно чи переважно за рахунок формування податкового кредиту та валових витрат для інших суб'єктів господарювання, серед яких є ТОВ "Інпак".

Враховуючи дані вищезазначеного Акту перевірки ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві, відповідач дійшов висновку про те, що господарські операції здійснені між позивачем та його контрагентом - ПрАТ "СК "Прогрес-Фонд" не спричинили настання правових наслідків, а отже є нікчемними.

Виходячи з тверджень про нікчемність правочину, укладеного між позивачем та ПрАТ "СК "Прогрес-Фонд", відповідач вважає, що позивач завищив витрати з придбанням послуг, що призвело до заниження податкових зобов'язань з податку на прибуток.

Проте, вказані висновки податкового органу суд вважає необґрунтованими, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 29.04.2011 між позивачем та ПрАТ "СК "Прогрес-Фонд" було укладено Генеральний договір добровільного страхування вантажів №0429/05-309, предметом якого є майнові інтереси ТОВ "Інпак", які пов’язані з володінням, користуванням і розпорядженням вантажами, що перевозяться наземним транспортом.

Виконання вказаного договору підтверджується Актами виконаних робіт по Генеральному договору добровільного страхування вантажів №0429/05-309 від 29.04.2011, а саме: від 31.05.2011 №1, від 31.07.2011 №3, від 31.08.2011 №4, від 30.09.2011 №5; банківськими виписками від 06.07.2011, від 03.08.2011, від 07.09.2011, від 03.10.2011; карткою-рахунком 6852 до Генерального договору добровільного страхування вантажів №0429/05-309; видатковими накладними на товар, що страхувався за травень, липень та вересень 2011 року; реєстрами перевезень з детальною розшифровкою,в тому числі і суми страхування за травень, липень, серпень та вересень 2011 року, належним чином копії яких наявні в матеріалах справи.

Як вбачається з Акту перевірки, позивачем надавались належним чином засвідчені копії зазначених вище первинних документів, що підтверджують факт здійснення господарських операцій.

Тобто, позивачем надано первинні документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій щодо придбання у ПрАТ "СК "Прогрес-Фонд" страхових послуг.

При цьому, суд звертає увагу на те, що податковий орган в Акті перевірки не ставив під сумнів достовірність даних, які містять вказані первинні бухгалтерські документи, а також не зазначав про невідповідність первинних бухгалтерських документів вимогам чинного податкового законодавства, зокрема, відсутності у них обов'язкових реквізитів.

Таким чином, зазначене підтверджує фактичне здійснення позивачем господарської операції щодо придбання у ПрАТ "СК "Прогрес-Фонд" страхових послуг.

Судом також встановлено, що на час укладання та виконання зазначеного правочину, ПрАТ "СК "Прогрес-Фонд" було зареєстровано як юридичну особу та було платником податку на додану вартість.

Крім того, в Акті перевірки немає жодних посилань на те, що свідоцтво про державну реєстрацію та свідоцтво платника податку на додану вартість ПрАТ "СК "Прогрес-Фонд" було скасовано чи визнано недійсним за рішенням суду на момент укладання чи виконання договорів.

Таким чином, фінансово-господарські операції позивача з ПрАТ "СК "Прогрес-Фонд" підтверджені первинними документами, які були надані податковому органу на перевірку.

За результатом здійснення господарських операцій з ПрАТ "СК "Прогрес-Фонд" позивач визначив витрати.

Крім того, Окружним адміністративним судом м. Києва 27.12.2013 прийнято постанову, якою задовольнив позовні вимоги по справі №826/18310/13а за позовом ПрАТ "СК "Прогрес-Фонд" до ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві про скасування податкового повідомлення-рішення, що було винесено за наслідками акту перевірки від 19.07.2013 №445/2250/30303336.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

В силу статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Як вже зазначалось судом, податкове повідомлення-рішення про визначення позивачу податку на прибуток підприємств, прийнято податковим органом у зв'язку з включенням до складу валових витрат коштів, сплачених ПрАТ "СК "Прогрес-Фонд".

Факт надання страхових послуг підтверджуються документально, господарські операції належним чином відображено у бухгалтерському і податковому обліку позивача та у податковій звітності.

Крім цього, відповідно до положень Цивільного кодексу України та презумпції правомірності правочину усі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Відповідачем не надано суду доказів визнання правочину, укладеного між позивачем та ПрАТ "СК "Прогрес-Фонд", недійсним у судовому порядку.

Також в матеріалах справи відсутні будь-які докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили з приводу незаконних дій посадових осіб ПрАТ "СК "Прогрес-Фонд", а також судових рішень щодо визнання правочину, укладеного між позивачем та вказаним товариством, недійсним.

Крім того, суд звертає увагу на ту обставину, що чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку з перевірки відповідності законодавству установчих документів іншого учасника правовідносин та дотримання ним вимог податкового законодавства.

Але при цьому, суд акцентує увагу на правовій позиції, яка полягає в тому, що Цивільний та Господарський кодекси України не передбачають такого наслідку як визнання правочинів нікчемними, якщо представники юридичних осіб, укладаючи правочини, діяли без повноважень або з перевищенням повноважень.

Відповідно до вимог Податкового кодексу України ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому, такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Відповідно до цього суд вважає, що для обґрунтування нікчемності правочину необхідні фактичні дані, що свідчать про нікчемність саме такого правочину, а не якогось іншого.

Отже, при розгляді податкових спорів слід виходити із презумпції добросовісності платників податків та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим передбачається, що дії платників податків, що мають за своїм результатом одержання податкової вигоди економічно виправдані, а відомості, що містяться у податкових деклараціях, актах виконаних робіт, банківських виписках, звітах достовірні.

Надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Таким чином, закон виходить з презумпції легітимності укладених договорів, тобто відповідні рішення вважаються такими, що відповідають закону, якщо судом не буде встановлене інше.

Факт здійснення господарських операцій між позивачем та ПрАТ "СК "Прогрес-Фонд" підтверджується первинними документами, які складались для певного виду господарської операції - генеральним договором, актами, банківськими виписками, реєстрами перевезень, видатковими накладним на товар, що страхувався.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у його постановах від 01.06.2010 у справі № 21-573во10, від 31.01.2011 у справі за позовом ЗАТ "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської ОДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, від 31.01.2011 у справі за позовом ТОВ "Фірма "ВІК" до ДПІ у місті Херсоні про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень. Зокрема, Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Обов'язок доведення обізнаності такої особи в недостовірності відомостей лежить на податковому органі.

Проте, будь-яких доказів з приводу того, що контрагент позивача - ПрАТ "СК "Прогрес-Фонд" було створено з метою прикриття незаконної діяльності, податковий орган не надав.

Відповідно до ст. 244-2 КАС України рішення Верховного суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України.

Крім цього, суд також відмічає, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" Позивач та його контрагент є окремими суб'єктами права із статусом юридичної особи, а відтак за змістом Податкового кодексу України позивач та контрагент позивача є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка (слід розуміти - відповідальність) відповідно до ст. 61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, є неможливим.

Висновок про те, що платник не несе відповідальності за порушення, допущені його контрагентом, узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Компанія - заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно. На думку суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності за правилами ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає, що в Акті перевірки від 02.12.2013 №320/10-13-22-01-121/25268212 суб'єктом владних повноважень не викладено жодних належних та допустимих доводів про відсутність фактичного виконання позивачем господарських операцій за переліченим вище правочином, про відсутність витрат позивача у спірних правовідносинах, про наявність взаємопов'язаності позивача та ПрАТ "СК "Прогрес-Фонд", про відсутність використання позивачем отриманих страхових послуг у власній господарській діяльності.

Первинні документи, які були надані податковому органу, не містять доказів наявності між позивачем та його контрагентом взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом при виконанні вимог ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України не виявлено.

Окрім того, суд враховує також і те, що відповідно до ч. 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Оскільки визнання фіктивного правочину недійсним відбувається за рішенням суду, єдиним допустимим засобом доказування факту фіктивності правочину є рішення суду. Інші докази цю обставини підтвердити не можуть в силу прямого припису закону, а отже й не можуть братися до уваги судом під час вирішення справи.

З приводу визначення позивачем податкових зобов'язань з податку на прибуток суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 149 Податкового кодексу України податковою базою для цілей оподаткування податком на прибуток визнається грошове вираження прибутку як об'єкта оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу, з урахуванням положень статей 135 - 137 та 138 - 143 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України прибуток із джерелом походження з України та за її межами визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Витрати у розумінні Податкового кодексу України - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілом власником) (підпункт 14.1.27 пункту 14.1статті 14 Податкового кодексу України).

До складу валових витрат що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України, входять: витрати від операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, 138.11 цієї статті: інші витрати, визначені згідно з пунктами 138.5, 138.10 -138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

При цьому, згідно з підпунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Однак, як встановлено під розгляду справи, кошти, сплачені ПрАТ "СК "Прогрес-Фонд" в оплату за отримані страхові послуги, є пов'язаними з основною діяльністю позивача, а витрати підтверджуються документально.

Це означає, що податкове повідомлення-рішення №0002282300 від 16.12.2013, згідно з яким позивачу занижено суму грошового зобов'язання за платежем "податок на прибуток приватних підприємств" у розмірі 8989 грн., є протиправним та підлягає скасуванню.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Проте, податковим органом не доведено, що господарські операції з приводу придбання страхових послуг є фіктивними, не доведено недобросовісності позивача та його контрагента - ПрАТ "СК "Прогрес-Фонд", оскільки позиція податкового органу про нікчемність правочинів ґрунтується виключно на припущеннях, які не підтвердженні належними доказами і не мають фактичного та правового обґрунтування.

За наведених обставин, суд дійшов висновку, що відповідачем не доказано факту порушення позивачем вимог п.п.139.1.9, п. 139.1 ст. 139, п. 138.1, п.п.138.5.1 п. 138.5 ст.138 Податкового кодексу України та відсутні підстави для висновку про порушення публічного порядку при укладанні спірного правочину, оскільки не вбачається порушення ст. 228 Цивільного кодексу України та не доведено, що метою укладання правочину є настання протиправних наслідків.

Відповідно до ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В силу частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, як суб’єкт владних повноважень, не довів правомірність своїх дій, а його позиція не узгоджується з нормами матеріального права.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

На підставі викладеного, керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 11, 14, 69, 70, 71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Інпак" - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області від 16.12.2013 №0002282300.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інпак" (код за ЄДРПОУ 25268212) сплачений судовий збір у розмірі 1827 (одна тисяча вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі проголошення лише вступної та резолютивної частини постанови або прийняття постанови у письмовому провадженні - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Балаклицький А. І.