Постанова № 37172482, 05.02.2014, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" лютого 2014 р. Справа № 924/1288/13

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючої судді Олексюк Г.Є.

суддів Гудак А.В.

суддів Сініцина Л.М.

при секретарі судового засідання Юрчук Ю.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Берегиня" на рішення господарського суду Хмельницької області від 24.12.13 р.

у справі № 924/1288/13 (суддя Шпак В.О. )

позивач Державне публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг"

відповідач Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Берегиня"

про стягнення 113 494,60 грн., з яких 108 186,07 грн. заборгованості за лізинговими платежами, 4 348, 19 грн. пеня , 960, 34 грн. 3% річних

за участю представників сторін:

позивача - Куляша О.І. (представника, довіреність в справі)

відповідача - не з'явився

Судом роз'яснено представникам сторін права та обов'язки, передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України.

Розпорядженням Голови Рівненського апеляційного господарського суду від 05 лютого 2014 року у справі № 924/1288/13 відповідно до затверджених складів колегій внесено зміни до складу колегії суддів, окрім заміни головуючого судді та визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Гудак А.В., суддя Сініцина Л.М.

Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 24 грудня 2013 року у справі № 924/1288/13 (суддя Шпак В.О.) позов Державного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Берегиня" про стягнення 222 626,08грн., з яких 213 760,75 грн. заборгованості, 7 238,09 грн. пені, 1 627,24 грн.- 3% річних задоволено частково.

Стягнуто з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Берегиня" на користь Державного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" - 213 760,75грн. (двісті тринадцять тисяч сімсот шістдесят гривень 75коп.) заборгованості, 7 196,60грн. (сім тисяч сто дев'яносто шість гривень 60коп.) пені, 1 618,35грн. (одна тисяча шістсот вісімнадцять гривень 35коп.) 3% річних, 4 451,63грн. (чотири тисячі чотириста п'ятдесят одна гривня 63коп.) судового збору.

У стягненні 41,49 грн. пені, 8,89 грн. 3% річних відмовлено.

Частково задовольняючи позов та застосовуючи положення ст. ст.173, 193, 230, п.6 ст. 232, ст. 233 Господарського кодексу України, ст.ст. 525, 526, 549, 551, 625 Цивільного кодексу України, місцевий господарський суд вказав, що відповідач своїх зобов'язань за договором фінансового лізингу №22-12-159 стс-пл/570 від 04.12.2012р.належним чином та в повному обсязі не виконав, не сплатив лізингові платежі в сумі 213 760,75грн. (згідно графіку: 108 186,07грн. - 10.06.2013р., 105 574,68 грн. - 10.12.2013р.), а тому вимога позивача про стягнення заборгованості, пені та 3% відсотків підлягає задоволенню.

Відмовляючи в задоволенні клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій ,суд вказав, що відповідачем не подано належних та допустимих доказів про наявність підстав для їх зменшення.

Не погодившись з постановленим рішенням, Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Берегиня" звернулось з апеляційною скаргою, в якій вказує, що рішення господарського суду прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Зокрема, зазначає, що на адресу відповідача не надходила заява позивача про збільшення позовних вимог, як наслідок, відповідач не мав змоги перевірити нові цифри боргу, зазначені в заяві, що по суті порушує його право на повноцінний захист.

У зв'язку з неотриманням заяви про збільшення позовних вимог, 24.12.2013 року відповідачем було подано відзив по справі, в якому зазначається про неспіврозмірність нарахованої пені та 3% річних сумі основного зобов'язання за надзвичайно короткий проміжок часу протермінування лізингових платежів, але знову ж з вказівкою на первинні цифри суми позову (боргу), що були вказані в позовній заяві позивача.

Вказує, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки судом не враховано скрутний матеріальний стан СТОВ "Берегиня" на даний час, що пов'язано із специфікою діяльності підприємства у сільському господарстві.

Звертає увагу, що судом не встановлювались обставини підписання договору, а також дійсність укладеного між сторонами Договору фінансового лізингу №22-12-159 стс-пл/570 від 04.12.2012 року, що є предметом спору в даній справі та згідно якого виникли зобов'язання у відповідача.

Просить скасувати рішення місцевого господарського суду повністю та постановити нове рішення, яким відмовити Державному ПАТ "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" в частині стягнення штрафних санкцій - 7 196,60 грн. - пеня; 1 618,35 грн. - 3% річних від суми боргу.

У відзиві на апеляційну скаргу Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" вважає рішення господарського суду законним та обґрунтованим, прийнятим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому заперечує проти доводів, викладених в апеляційній скарзі.

Щодо посилань апелянта в частині не надходження заяви про збільшення розміру позовних вимог звертає увагу суду на той факт, що в матеріалах справи є належні докази відправки позивачем відповідачу заяви про збільшення розміру позовних вимог відповідно до фіскального чеку № 4538 від 16.12.2013 р. та опису вкладеного у цінний лист з відміткою працівника поштового зв'язку УДППЗ "УКРПОШТА" КМД Київ-1 з наступними копіями документів (платіжне доручення щодо сплати судового збору, розрахунок заборгованості, довіреність), що був направлений за адресою Відповідача: 32134, Хмельницька обл., Ярмолинецький р-н, с. Сутківці.

Зазначає, що зі змісту рішення господарського суду Хмельницької області від 24.12.2013 р. встановлено, що відповідач ознайомився зі змістом заяви у судовому засіданні 18.12.2013 р., тому вважає,що права відповідача щодо ознайомлення з матеріалами справи порушені не були.

Щодо посилань відповідача про зменшення розміру неустойки за рішенням суду, виходячи з вимог ч.3 ст. 551 ЦК України вказує, що суд ,відмовляючи у задоволенні клопотання правомірно виходив з того, що відповідачем не надано жодних належних та допустимих доказів по справі. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, суд об'єктивно оцінив ступінь виконання зобов'язання боржником, майновий стан відповідача, а також співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора та врахував інтереси обох сторін відповідно до вимог ст. ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, а також ст.ст. 43, 233 Господарського процесуального кодексу України.

Оскільки розмір неустойки (пені) в сумі 7238,09 грн. значно не перевищує розмір збитків, яких позивач не заявляв, а також відсутні інші обставини та наявні докази, які мають істотне значення по справі, відсутні підстави для задоволення вимог щодо зменшення розміру неустойки за рішенням суду.

Щодо посилань апелянта про недійсність укладеного між сторонами договору фінансового лізингу вказує, що протягом його дії та під час судового розгляду справи в суді першої інстанції апелянт не заявляв вимоги щодо недійсності укладання вищевказаного договору та не заявляв вимоги щодо нікчемності договору лізингу.

Крім того, звертає увагу ,що під час розгляду справи у господарському суді відповідачем не було надано докази визнання недійсним договору фінансового лізингу № 22-12-159 стс-пл/570 від 04.12.12р., що свідчить про дійсність та чинність вищевказаного договору на момент його виконання та подання позовної заяви до суду.

Просить рішення господарського суду Хмельницької області від 24.12.13р. у справі № 924/1288/13 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Представник Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Берегиня" у судове засідання апеляційного господарського суду не з'явився, про час та місце апеляційного перегляду справи повідомлений належним чином та заздалегідь, що стверджується повідомленням про вручення поштового відправлення(а.с.71 ).

Від СТОВ "Берегиня" надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, оскільки представник товариства, директор або будь-яка інша особа, уповноважена представляти інтереси товариства позбавлена можливості прибути до Рівненського апеляційного господарського суду у зв'язку з вкрай несприятливими погодними умовами, проблемою дістатись до міста Рівного із села Сутківці Ярмолинецького району Хмельницької області та для надання можливості подати в судове засідання докази по даній справі (а.с. 81-82).

Суд відхиляє зазначене клопотання про відкладення розгляду справи з огляду на наступне.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т.п.).

При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з статтею 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами.

Неможливість заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК).

Таким чином, представляти інтереси апелянта в суді при розгляді даної справи може бути будь-яка особа, наділена повноваженнями на представництво відповідною довіреністю. Доказів неможливості направлення представника чи неможливості розгляду справи без участі представника апелянта апеляційному господарського суду надано не було.

З врахуванням вищенаведеного судова колегія визнала за можливе розглянути справу у відсутності представника СТОВ "Берегиня".

Представник позивача під час апеляційного перегляду справи проти доводів апеляційної скарги заперечив в повному обсязі з підстав ,викладених у відзиві. Вказав, що вважає рішення суду законним та обґрунтованим. Просив рішення господарського суду Хмельницької області від 24.12.13р. у справі №924/1288/13 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. У процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Заслухавши пояснення представника позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту з'ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, дослідивши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права при винесенні оскарженого рішення , судова колегія вважає, що апеляційна скарга Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Берегиня" не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 04.12.2012р. між Відкритим акціонерним товариством „Національна акціонерна компанія „Украгролізинг" (лізингодавець) та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю „Берегиня" (лізингоодержувач) укладено договір фінансового лізингу №22-12-159 стс-пл/570 (а.с. 8-15).

Пунктом 1.1 даного договору передбачено, що лізингодавець передає лізингоодержувачу у користування на визначений договором строк предмет лізингу, який набувається ним у власність у постачальника, самостійно обраного лізингоодержувачем, та визначений у додатку до договору „Найменування, кількість, ціна і вартість предмета лізингу", що є специфікацією предмета лізингу, а останній сплачує за це лізингові платежі на умовах договору.

Згідно із п. 2.1 договору лізингодавець на письмове замовлення лізингоодержувача для потреб останнього купує у постачальника предмет лізингу згідно порядку використання коштів Державного бюджету України, що спрямовується на придбання вітчизняної техніки і обладнання для агропромислового комплексу на умовах фінансового лізингу та заходами за операціями фінансового лізингу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 грудня 2003р. №1904.

Пунктом 2.2. договору зазначено, що строк лізингу відраховується з дати підписання акту приймання-передачі між сторонами, що укладається у 5 автентичних примірниках.

У п. 2.3. договору вказано, що постачальник, перелік, кількість, ціна, вартість, строк лізингу, строк передачі і адреси місця передачі предмета лізингу встановлюються додатками до договору „Найменування, кількість, ціна і вартість предмета лізингу". Передача предмета лізингу здійснюється на умовах EXW (місце передачі визначається в додатку) згідно з Міжнародними правилами Інкотермс.

Лізингодавець зобов'язаний відповідно до самостійного вибору лізингоодержувача та визначеної ним специфікації укласти договір поставки предмета лізингу з відповідним постачальником і передати предмет лізингу в користування лізингоодержувачеві згідно переліку, встановленому додатком договору „Найменування, кількість, ціна і вартість предмета лізингу". Підписання сторонами акту свідчить про належне виконання лізингодавцем встановлених лізингоодержувачем умов та специфікацій предмета лізингу та прийняття лізингоодержувачем такого виконання. Зобов'язання лізингодавця щодо передачі предмета лізингу лізингоодержувачу вступають в дію з моменту надходження на рахунок лізингодавця попереднього платежу, визначеного пунктом 4.2 договору. (пункт 3.2.1. Договору).

Пунктами 4.1 передбачено, що за користування предметом лізингу лізингоодержувач сплачує лізингодавцю лізингові платежі, що включають:

-попередній лізинговий платіж в частині відшкодування вартості предмета лізингу в розмірі 10% його вартості (включаючи ПДВ), який не нараховується лізинговий платіж в частині одноразової комісії за організацію поставки предмета лізингу;

-комісію за організацію поставки предмета лізингу в розмірі 7% (без ПДВ) від невідшкодованої попереднім лізинговим платежем вартості предмета лізингу, відповідно до законодавства України щодо оподаткування податком на додану вартість;

-відшкодування вартості предмета лізингу рівними частками за весь термін лізингу від суми невідшкодованої попереднім платежем вартості предмета лізингу;

-комісію за супроводження договору в розмірі 7% річних (без ПДВ) від невідшкодованої попереднім лізинговим платежем та черговими платежами вартості предмета лізингу, відповідно до законодавства України щодо оподаткування податком на додану вартість.

Лізингоодержувач після укладення договору, на підставі виставленого лізингодавцем рахунку, який діє протягом трьох днів, перераховує на рахунок лізингодавця:

- попередній лізинговий в розмірі, визначеному пунктом 4.1 даного договору.

Датою сплати попереднього платежу є дата надходження коштів на рахунок лізингодавця (пункт 4.2. Договору).

Пункт 4.3. договору передбачає з моменту підписання акту лізингоодержувач за користування предметом лізингу сплачує лізингодавцю чергові лізингові платежі, що включають:

-відшкодування вартості предмета лізингу рівними частками за весь термін лізингу від суми невідшкодованої попереднім платежем вартості предмета лізингу;

-комісію за супроводження договору в розмірі, визначеному пунктом 4.1 даного договору;

-комісію за організацію поставки предмета лізингу у розмірі, визначеному п.4.1 даного договору, яка сплачується разом зі сплатою чергових лізингових платежів згідно з додатком до договору „Графік сплати лізингових платежів" наступним чином: рівними частинами у терміни сплати перших семи чергових лізингових платежів.

Черговість сплати лізингових платежів у частині відшкодування вартості предмета лізингу та сплати комісії за супроводження договору кратна 6 місяцям. Термін сплати кожного лізингового платежу встановлюється числом дати підписання акту. Перший лізинговий платіж сплачується через шість місяців з дати підписання акту, подальші платежі - через кожні шість місяців.

Розмір лізингових платежів, їх складових частин встановлюється додатком до Договору „Графік сплати лізингових платежів".

Додатком №1 до договору сторони погодили найменування, кількість, ціну і вартість предмета лізингу (а.с.16).

Додатком № 2 до договору сторони погодили графік сплати лізингових платежів ( а.с. 17).

Згідно акту №1 приймання-передачі сільськогосподарської техніки від 10.12.2012р. відповідач прийняв предмети лізингу, а саме, агрегат грунтоообробний комбінований АПК-7,5 „Партнер" №130,247 виробництва ПП „Українська аграрна техніка" (у кількості 2-х одиниць) загальною вартістю 829 012грн. (а.с. 18).

Відповідач своїх зобов'язань за договором фінансового лізингу належним чином та в повному обсязі не виконав, а тому позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача на його користь заборгованості в сумі 113 494, 60 грн., з них 108 186, 07 - сума основного боргу, 4 348, 19 грн. - пені, 960, 34 грн. - 3% річних.

Крім того,18.12.2013р. позивачем було подано заяву про збільшення розміру позовних вимог, згідно якої сума заборгованості складає 222 626, 08 грн. з яких 213 760, 75 грн. - заборгованість по лізінговим платежам, 7 238, 09 грн. - пеня, 1627, 24 грн. - 3% річних (а.с. 44-47).

Аналізуючи встановлені обставини справи, Рівненський апеляційний господарський суд вважає за необхідне врахувати наступні положення чинного законодавства .

Статтею 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.

Згідно ст. 509 ЦК України, - зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 292 Господарського кодексу України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Згідно статті 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Частина 2 статті 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачає, що за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до частини 1 статті 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором, а пунктом 3 частини 2 статті 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачено, що лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Згідно ст. 193 Господарського кодексу України та ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Одностороння відмова від виконання зобов'язань або їх зміна не допускається.

За змістом частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання, або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідач, в порушення прийнятих на себе зобов'язань за вказаним договором не сплатив лізингові платежі в сумі 213 760,75грн. (згідно графіку: 108186,07грн. - 10.06.2013р., 105574,68грн. - 10.12.2013р.)

Як на момент прийняття рішення судом першої інстанції, так і на момент апеляційного перегляду справи відсутні докази добровільного погашення відповідачем заборгованості по лізінговим платжам ,а відтак, вимога позивача про стягнення 213 760,75 грн. заборгованості є підставна і правомірно задоволена судом першої інстанції.

Пунктом 7.1 договору від 04.12.2012р. передбачено, що за порушення строків сплати лізингових платежів лізингоодержувач за кожний календарний день прострочення від несплаченої суми сплачує лізингодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня.

За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно з частиною 3 вищезазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 статті 550 ЦК України).

Частиною 1 статті 552 ЦК України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі.

Приписами статті 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Таким чином, враховуючи доведеність факту неналежного виконання відповідачем договірних зобов'язань, позивачем правомірно нараховано пеню.

Отже, з урахуванням викладеного, судова колегія, перевіривши розрахунок пені, зроблений судом першої інстанції, згідно якого розмір пені становить 7 196 грн. 60 коп., вважає його правильним.

За приписами частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання (Постанова Верховного суду України від 12.12.11 в справі №07/238-10).

Судова колегія, перевіривши розрахунок 3% річних, зроблений судом першої інстанції, згідно якого розмір 3% річних становить 1 618 грн. 35 коп., вважає його правильним.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що представником відповідача подано клопотання, в якому останній, в порядку статті 233 ГК України та пункту 3 статті 83 ГПК України, просив зменшити суми штрафних санкцій. (а.с. 55).

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для зменшення розміру штрафних санкцій з огляду на таке.

Частиною 3 ст. 551 ЦК України, встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Аналогічне положення міститься і в ст. 233 ГК України.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України, господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Відповідно до пп.3.17.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (п.3 ст.83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Як вбачається з матеріалів справи, пеня нарахована відповідачу на заборгованість, яка виникла в наслідок несвоєчасної оплати за поставлений природний газ згідно договору.

Посилання апелянта на важкий фінансовий стан підприємства судова колегія також вважає безпідставним, оскільки ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняться від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Ст. 218 ГК України встановлює, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення в сфері господарської діяльності. В цій же статті зазначено, що відсутність у боржника необхідних коштів не є обставинами, з якими закон пов'язує звільнення від відповідальності за невиконання зобов'язання.

При цьому, колегія суддів вважає за доцільне наголосити на тому, що зменшення розміру санкцій, заявлених до стягнення є правом, а не обов'язком суду і можливе лише у разі наявності підстав, які б вказували на необхідність застосування вказаної норми.

За таких обставин, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо стягнення з відповідача 222 626 грн. 08 коп., з яких 213 760 грн. 75 коп. - заборгованості, 7 196 грн. 60 коп. - пені, 1 618 грн. 35 коп. - три проценти річних, у зв'язку з неналежним виконанням останнім умов договору .

Щодо посилань апелянта в частині не надходження заяви про збільшення розміру позовних вимог,апеляційний суд звертає увагу, що в матеріалах справи є належні докази відправки позивачем відповідачу заяви про збільшення розміру позовних вимог відповідно до фіскального чеку № 4538 від 16.12.2013 р. та опису вкладеного у цінний лист з відміткою працівника поштового зв'язку УДППЗ "УКРПОШТА" КМД Київ-1 з наступними копіями документів (платіжне доручення щодо сплати судового збору, розрахунок заборгованості, довіреність), що був направлений за адресою Відповідача: 32134, Хмельницька обл., Ярмолинецький р-н, с. Сутківці.

Крім того,з протоколу судового засідання від 18 грудня 2013 року вбачається, що представник відповідача був присутнім в судовому засіданні,надавав свої пояснення ,а суд першої інстанції досліджував письмові докази. Зі змісту рішення господарського суду Хмельницької області від 24.12.2013 р. встановлено, що відповідач ознайомився зі змістом заяви у судовому засіданні 18.12.2013 р., тому вважає ,що права відповідача щодо ознайомлення з матеріалами справи порушені не були.

Отже, твердження апелянта в частині не надходження заяви про збільшення розміру позовних вимог є безпідставними.

Щодо посилань апелянта про недійсність укладеного між сторонами договору фінансового лізингу, апеляційний господарський суд зазначає, що за приписами ст. 204 ЦК України право чин є правомірним ,якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідачем не було надано доказів визнання недійсним договору фінансового лізингу № 22-12-159 стс-пл/570 від 04.12.12р., що свідчить про дійсність та чинність вищевказаного договору на момент його виконання та розгляду справи як в суді першої, так і в суді апеляційної інстанції.

В силу ст.ст. 33, 38, 43,47 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, коли кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а суд, оцінивши подані по справі докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, повинен прийняти рішення за результатами обговорення усіх цих обставин.

Апеляційний господарський суд вважає, що судом першої інстанції в порядку статті 43 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно досліджено матеріали справи та вірно застосовані норми процесуального і матеріального права, у зв'язку з чим відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги СТОВ" Берегиня" та скасування чи зміни рішення господарського суду Хмельницької області від 24 грудня 2013 року у справі № 924/1288/13.

Судовий збір за подачу апеляційної скарги відповідно до ст. 49 ГПК України в зв'язку з відмовою в її задоволенні покладається на апелянта.

Разом з тим, судом апеляційної інстанції встановлено, що при зверненні до суду з апеляційною скаргою Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Берегиня" ,виходячи зі змісту апеляційної скарги , сплатило судовий збір в більшому розмірі, ніж встановлено законом, а саме 2226,27 грн. ,замість 913,5 грн. З огляду на викладене, враховуючи вимоги п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір", Рівненський апеляційний господарський суд вважає за необхідне повернути апелянту надлишково сплачену суму судового збору, що становить 1312,77 грн.

Керуючись ст.ст. 49,99,101,103,105 ГПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Хмельницької області від 24 грудня 2013 року у справі № 924/1288/13 залишити без змін, а апеляційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Берегиня" залишити без задоволення .

Ухвалою суду повернути Сільськогосподарському товариству з обмеженою відповідальністю "Берегиня" (32134, с. Сутківці, Ярмолинецького району, Хмельницької області, код 03787503) 1312,77 грн. (одну тисячу триста дванадцять грн. 77 коп. ) зайво сплаченого судового збору за подачу апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуюча суддя Олексюк Г.Є.

Суддя Гудак А.В.

Суддя Сініцина Л.М.