Постанова № 37170376, 05.02.2014, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

——————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 лютого 2014 р.

м.Одеса

Справа № 815/6921/13-а

Категорія: 8.3.1

Головуючий в 1 інстанції: Аракелян М. М.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду

у складі: судді доповідача - головуючого - Шляхтицького О.І.,

суддів: Джабурія О.В., Крусяна А.В.,

секретар – Загоруйко Г.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Одесі апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Куліндоровські заводи будівельних матеріалів» на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2013 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Куліндоровські заводи будівельних матеріалів» до Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі Головного управління Міндоходів в Одеській області про скасування податкового повідомлення-рішення, –

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2013 року позивач, товариство з обмеженою відповідальністю "Куліндоровські заводи будівельних матеріалів», звернувся з вищевказаним адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 31.05.2013 р. №0000242220 про донарахування грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 1239252 грн. та штрафних (фінансових) санкцій на суму 194812 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено про незаконність висновків акту перевірки та протиправність оскарженого рішення. З наявних первинних документів у повному обсязі вбачається реальність отримання цементу від ТОВ «Цембудресурс», та визначено його кількість, асортимент, ціна, місце доставки; ТТН не є бланком суворої звітності та сторони, згідно з принципом диспозитивності можуть викладати її в будь-якій формі з будь-якими зручними їм реквізитами, а отже не визначення в ТТН будь-якої інформації не може вважатися порушенням. Відповідачем безпідставно визнано безнадійною заборгованістю 2000000 грн., що не були сплачені позивачем за об'єкт нерухомості ТОВ «Одесновобуд», з огляду на визнання позивачем вказаного боргу та продовження строку сплати зазначених коштів згідно додаткової угоди до договору від 13.11.2007р. Висновок перевіряючих про включення витрат підприємства на ремонт та поліпшення металлоформ до амортизаційних витрат є безпідставним, необґрунтованим та таким, що суперечить діючому законодавству України. Також помилковими є висновки ДПІ у Комінтернівському районі з приводу суми, на яку були завищені валові витрати, пов'язані з експлуатацією об'єкта основних засобів (адміністративного будинку), що підлягає амортизації, у розмірі 100000грн.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2013 року у задоволенні адміністративного позову було відмовлено.

Не погоджуючись з даною постановою суду ТОВ «Куліндоровські заводи будівельних матеріалів» подало апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, не повно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, у зв’язку з чим просить його скасувати та ухвалити нову постанову, якою задовольнити адміністративний позов.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про необхідність її задоволення.

Судом першої інстанції встановлено, що у період з 16.04.2013р. по 14.05.2013р. на підставі направлень від 15.04.2013р. №84/22; №85/22; №83/16; №86/19; №87/17, від 25.04.2013р. №96/16 згідно із п.77.1, ст.77 Податкового кодексу України та відповідно до плану-графіка проведення планових виїзних перевірок об'єктів господарювання проведена планова виїзна документальна перевірка TOB «Куліндоровські заводи будівельних матеріалів» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2011р. по 31.12.2012р., валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011р. по 31.12.2012р.

За наслідками вказаної перевірки відповідачем складений акт від 20.05.2013р. №415/22/33316930 «Про результати планової виїзної перевірки TOB «Куліндоровські заводи будівельних матеріалів» код за ЄДРПОУ 33316930 з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2011 року по 31.12.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 року по 31.12.2012 року».

В висновках акту зазначено, що перевіркою встановлено порушення позивачем, зокрема, пп.135.5.4 п.135.5 ст.135, п.138.2, ст.138, п.п.139.1.5, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139, п.146.6 ст.146 ПК України, п.1 ст.8, п.5 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 1239252грн., в т.ч.: 3 квартал 2011 року - 460000грн., 1 квартал 2012 року - 5250 грн., 2 квартал 2012 року - 5250 грн., 3 квартал 2012 року - 359645 грн., 4 квартал 2012 року - 409107 грн.

На підставі акту перевірки ДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення від 31.05.2013р. №0000242220 про донарахування грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 1239252грн. та штрафних (фінансових) санкцій на суму 194812грн., у зв'язку з порушенням позивачем пп.135.5.4 п.135.5 ст.135, п.138.2, ст.138, п.п.139.1.5, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139, п.146.6 ст.146 ПК України.

Не погоджуючись з податковим повідомленням-рішенням №0000242220 від 31.05.2013р. позивач оскаржив його до ГУ Міндоходів в Одеській області. Рішенням ГУ Міндоходів в Одеській області від 25.07.2013р. № 355/10/15-32-10-02-07 скаргу TOB залишено без задоволення, а оскаржене податкове повідомлення-рішення без змін.

Не погоджуючись з рішенням ГУ Міндоходів в Одеській області від 25.07.2013р. TOB «Куліндоровські заводи будівельних матеріалів» оскаржило його до Міністерства доходів і зборів України. Рішенням Міндоходів України про результати розгляду повторної скарги від 02.09.2013р. №10157 скаргу товариства залишено без задоволення.

Вказані обставини сторонами не заперечуються, підтверджуються матеріалами справи, а отже є встановленими.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив із того що висновки акту перевірки та їх мотиви позивачем не спростовані, відсутність порушень норм податкового законодавства не обґрунтована в ході розгляду справи в суді, у зв’язку з чим відповідач правомірно донарахував податок на прибуток з відповідними штрафними санкціями оскарженим податковим повідомленням-рішенням від 31.05.2013р. №0000242220.

Зокрема, судом першої інстанції в ході розгляду справи на предмет правомірності відображенням позивачем показника у рядку 03 Декларацій „Інші доходи" за період з 01.04.2011р. по 31.12.2012р. у загальній сумі 191876 грн. на підставі документів, за наслідками яких відповідачем встановлено заниження задекларованих TOB "КЗБМ" показників у рядку 03 ІД Декларації „Інші доходи" за 3 кв. 2011р. на загальну суму 2000000 грн. зазначено наступне.

13.11.2007 р. між TOB «Одесновобуд» (Продавець) та TOB "КЗБМ" (Покупець) укладений договір купівлі-продажу № 13/11. Відповідно до пункту 1.1. договору купівлі-продажу № 13/11 встановлено, що продавець зобов'язується передати у власність Покупця, а Покупець прийняти та оплатити нерухоме майно: адміністративний корпус, розташований за адресою: Одеська область, Комінтернівський район, Красносільска сільська рада, 20 км. Старокиївського шосе, загальною площею 1350 кв.м., по ціні та умовах, передбачених у Договорі. Відповідно до п. 2.1 договору загальна сума Договору складає 2000000 грн. у т.ч. ПДВ 20%. Відповідно до п. 2.4 договору у випадку розірвання договору по ініціативі сторін у порядку, передбаченому діючим законодавством, продавець зобов'язується повернути покупцю суму, внесену покупцем в якості оплати за земельну ділянку, передбаченому ст.2 даного договору. Відповідно до п. 3.1 договору право власності на нерухоме майно переходить покупцю у момент підписання сторонами договору.

Згідно п.2.2 Договору оплата за нерухоме майно здійснюється покупцем протягом 3-х років з моменту підписання договору сторонами (тобто до 13.11.2010р.).

Додатковою угодою №1 від 13.09.2010р. до договору №13/11 строк оплати продовжений до 13.09.2013р.

Станом на момент розгляду спору оплата за нерухомість у порядку, передбаченому п.2.3 договору не проведена.

Рішенням постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Асоціація спеціалістів в аграрній сфері «Третейська ініціатива» від 22.07.2008р. по справі №01/07.00 визнано дійсним вказаний вище договір та визнано за ТОВ «Куліндоровські заводи будівельних матеріалів» право власності на отримане за договором нерухоме майно.

В акті перевірки зазначено, що операція щодо придбання адміністративно-побутового корпусу, загальною площею 1070,3 кв.м., розташованого за адресою: Одеська область, Комінтернівський район, Красносільська сільська рада, 20-й км. Старокиївського шосе, №55 ТОВ «Куліндоровські заводи будівельних матеріалів» не відображена в бухгалтерському обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку у 2007 - 2010 році, та відображена лише в грудні 2011 року по рахунку Дт 15,10 Кт 631, чим, на думку перевіряючих, порушено приписи Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Застосувавши до спірних правовідносин приписи п.1 ст.8, п.5 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст.14,135, 137 ПК України, ст.ст. 256, 257 ЦК України, суд першої інстанції дійшов до висновку, що сума кредиторської заборгованості позивача перед TOB «Одесновобуд» 2000000 грн. мала бути включена в податковому обліку позивача до складу рядка 03 ІД Декларації «Інші доходи» в 3 кварталі 2011р. згідно із п.п.135.5.4 п.135.4 ст.135 ПК України як сума безнадійної заборгованості, тому відповідний висновок акту перевірки та донарахування в цій частині податку на прибуток ґрунтується на законі.

Додатково в мотивування зазначеного висновку суд першої інстанції зазначив про відсутність доказів сплати вказаної суми за нерухоме майно позивачем, а в наданих у якості доказів часткового виконання умов договору щодо оплати отриманого товару (та доказів визнання боргу) квитанцій до прибуткових касових ордерів від 26.07.2013р., 19.09.2013р. та 30.09.2013р., відсутній підпис касиру, що позбавляє їх доказової сили.

При цьому, обставина продовження строку виконання зобов'язання оплатити вартість нерухомого майна до 13.09.2013р. та визнання позивачем боргу не врахована судом, оскільки це не змінює суті визначення безнадійної заборгованості згідно п.14.1.11 ПК України, оскільки, переривання позовної давності згідно ст.264 ЦК України не впливає на обов'язок платника податків відобразити у податковому обліку у складі інших доходів вартість отриманого товару згідно із п.п.135.5.4 п.135.5 ст.135 ПК України після спливу строку позовної давності за зобов'язанням при укладенні договору від 13.11.2007р. (протягом 3-х років з дати підписання).

Однак, така правова оцінка справи є невірною.

Адже, по-перше, колегія суддів не погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність факту переривання строку позовної давності, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 264 ЦК перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Частиною 3 ст. 264 ЦК визначено, що після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується. А відтак, факт переривання строку позовної давності прямо впливає на встановлення факту наявності безнадійної заборгованості.

По-друге, для правильного вирішення цього спору, а саме встановлення факту наявності безнадійного боргу у розумінні ст.14 ПК України, необхідне визначення початку строку, оскільки від цього залежить як правильність обчислення строку, так і встановлення факту закінчення строку, що обумовлює ті чи інші юридичні наслідки, які настають у зв'язку з закінченням строку.

Згідно з абзацом "а" підпункту 14.1.11 пункту 14.1 статті 14 Податкового Кодексу України заборгованість за зобов'язаннями, щодо яких минув строк позовної давності, є безнадійною заборгованістю.

Відповідно до підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135 Кодексу до складу інших доходів, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються: вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.

Тобто, якщо сума кредиторської заборгованості платника податку за неоплачені товари/послуги залишилася нестягнутою після закінчення терміну позовної давності, то у податковому періоді, на який припадає закінчення терміну позовної давності, такі товари/послуги вважаються безоплатно отриманими і платник податку повинен всю суму такої непогашеної кредиторської заборгованості (з урахуванням ПДВ) включити до складу доходів, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування.

На підставі ч. 1 ст. 252, ч. 1 ст. 253 Цивільного кодексу України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями, годинами. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок

Згідно зі статтею 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з вимогами ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами ст. 530 названого Кодексу зобов'язання виконується у встановлений для його виконання строк. Якщо строк виконання зобов'язання не встановлений або визначений моментом витребування, кредитор вправі вимагати виконання, а боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги.

Статтею 256 цього Кодексу встановлено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. При цьому перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права (ст. ст. 257, 261 ЦК України).

З врахуванням зазначених положень законодавства суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що строк позовної давності сплинув та кваліфікував вказану суму як безнадійна заборгованість.

Разом з тим, за зобов'язаннями строк виконання яких визначений, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання.

Як вбачається із матеріалів справи, 13.11.2007 року між ТОВ «Одесновобуд» та позивачем був укладений договір купівлі-продажу №13/11 ( а.с.65-66, т.1).

Пунктами 1.1, 2.1 вказаного Договору передбачено, що продавець зобов’язується передати у власність позивачу адміністративний корпус. Загальна вартість договору складає 2000000 грн.

Згідно з п. 2.2 вказаного договору покупець (позивач у справі) сплачує продавцю грошові кошти визначені у п.2.1 на протязі трьох років з моменту підписання сторонами договору ( а.с.65-66, т.1).

Отже, вказаним договором купівлі-продажу встановлено строк його виконання - після закінчення трьох років, починаючи від дня його підписання.

Таким чином, днем настання строку виконання основного зобов'язання, з якого починається відлік трирічного строку для пред'явлення кредитором вимоги до позивача поручителів, з урахуванням дати підписання угоди буде - 14.11.2010 року. При цьому рішенням третейського суду вказану дату не змінено.

А відтак, на момент проведення перевірки строк позовної давності не сплинув, а тому відсутні підстави вважати про наявність у позивача на момент виникнення спірних правовідносин безнадійної заборгованості, що свідчить про необґрунтованість висновків суду першої інстанції про правомірність висновків відповідача що сума кредиторської заборгованості позивача перед ТОВ «Одесновобуд» мала бути включена безнадійна заборгованість з відповідним застосуванням рішення про накладення фінансових санкцій.

Ураховуючи наведене, позовні вимоги в цій частині правовідносин є ґрунтовними та такими які підлягають задоволенню, а суд першої інстанції безпідставно відмовив у їх задоволенні.

З приводу спірних правовідносин щодо встановлення перевіряючими завищення позивачем витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування з 01.04.2011 року по 31.12.2012 року (2-4 квартал 2011 року - 1-4 квартали 2012 року) на суму 3710723грн., в т.ч. по періодам: 1 квартал 2012р. на суму 25000 грн.; 2 квартал 2012р. на суму 25000 грн.; 3 квартал 2012р. на суму 1712593 грн.; 4 квартал 2012р. на суму 1948130 грн., висновки суду першої інстанції полягали у наступному.

Так, в ході розгляду справи судом першої інстанції встановлено, що між TOB «Куліндоровські заводи будівельних матеріалів» та TOB «Цембудресурс» укладено договір купівлі-продажу від 02.07.12р. № 063, згідно якого продавець (TOB «Цембудресурс») зобов'язується передати у власність покупця (TOB «Куліндоровські заводи будівельних матеріалів») цемент, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити його вартість.

Згідно п.2.2 Договору дані про товар, визначаються заявками покупця на відвантаження товару.

В матеріалах справи відсутні відповідні заявки з визначенням повної інформації щодо замовленого товару, за поясненнями представника позивача такі заявки відсутні.

Дослідивши наявні у матеріалах справи копії товарно-транспортних накладних, суд дійшов до висновку про підставність висновку акту перевірки, з огляду на те, що ТТН не підтверджують факт перевезення цементу саме згідно з договором позивача з ТОВ «Цембудресурс», оскільки ТОВ «УЗБМ» не зазначено як вантажоодержувач, а вантажовідправником вказується не контрагент позивача, а ПАТ «Югцемент». Крім того, в ТТН вказаний пункт розвантаження: «зона доставки №4», при цьому належні докази того, що цемент розвантажений на будь-яких виробничих площах (території) ТОВ «КЗБМ» суду не надані, а лист ТОВ «Цембудресурс» від 15.01.2013р. №43 таким доказом не є, оскільки викладені в ньому відомості об'єктивно нічим не підтверджуються.

Урахувавши наведене суд першої інстанції дійшов висновку, що із наданих позивачем документів в підтвердження господарських операцій з контрагентом не можливо відстежити їх реальне виконання сторонами, а отже й не обґрунтовано правомірність включення витрат за цими операціями до валових.

Проте, з таким висновком суду погодитись не можна з огляду на наступне.

Згідно з п.п.138.1.1 п.138.1 ст.138 Податкового Кодексу України витрати операційної діяльності включають, зокрема, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Пунктом 138.2 ст.138 Податкового Кодексу України встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді. Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Згідно з п.138.4, п.138.6 ст.138 Податкового Кодексу України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг. Собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу

При цьому, підпунктом 139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового Кодексу України встановлено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, аналіз наведених приписів дає підстави для висновку про те, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на віднесення до валових витрат підприємства витрат на придбання товарів (робіт, послуг) є належне документальне підтвердження факту понесення таких витрат та їх зв'язок з господарською діяльністю підприємства.

У разі ж підтвердження дійсного виконання операції самі по собі недоліки правореалізуючих документів (у тому числі і коректного зазначення місця навантаження товару) не можуть слугувати перешкодою для реалізації платником законного права на формування валових витрат. Адже власне неправильність зазначених у первинних документах відомостей є непрямою ознакою недостовірності відомостей про факт поставки, що містяться у таких документах, однак не може розглядатися як беззаперечне свідчення відсутності поставки, позаяк документальне оформлення є лише формою представлення інформації про юридичний факт.

На спростування висновку суду та податкового органу з приводу відсутності у спірних договорах та актах виконаних робіт даних щодо обсягу та змісту наданих послуг, інформації по фактично понесеним витратам щодо придбання цементу, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з п.1 ч. 1 ст. 208 ЦК України, у письмовій формі належить вчиняти, зокрема, правочини між юридичними особами.

В абзаці першому частини першої статті 207 ЦК України зазначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Відповідно до ч.1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За приписом статті 638 ЦК України: договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору; істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди; договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Досліджені у судовому засіданні докази у їх сукупності, а саме: Договір №063 купівлі-продажу від 02.07.2012 року, додатки до вказаного договору та додаткову угоду, у яких коригується ціна товару у залежності від місця доставки зазначеного у товарно-транспортних накладних (а.с. 53-54, т.1), лист ТОВ «Цембудресурс» від 15.01.2013р. №43 на адресу позивача, у якому зазначений перелік обсягу поставки цементу на адресні потужності позивача (а.с.57-64, т.1 ), товарно-транспортні та видаткові накладні ( а.с.211-259, т.1; 1-211, т.2), копії податкових накладних з ПДВ (а.с.92-196, т.1), а також відомості про сплату отриманого товару (а.с.163-210, т.1), свідчать про всі необхідні реквізити притаманні договору поставки цементу, обсяг та змісту наданих послуг, інформацію по фактично понесеним витратам позивача, та про помилковість висновків податкового органу та суду першої інстанції про відсутність у первинних документах інформації на підтвердження господарських операцій з контрагентом з яких не можливо відстежити їх реальне виконання сторонами.

Отже, в даному ж разі слід погодитися з правовою позицією позивача, відповідно до якої позивачем доведено зв'язок витрат на придбання цементу. Адже придбання названого товару відповідає основним видам діяльності позивача ( а.с. 197,т.1) , тоді як відповідачем не подано будь-яких доказів щодо недійсності або нікчемності вказаних господарських операцій, з огляду на відсутність претензій до контрагентів позивача та наявності відповідних первинних документів.

Суд першої інстанції, як на доказ «безтоварності» посилався на той факт, що за товарно-транспортними накладними постачальником є не ТОВ «УЗБМ», а ПАТ «Югцемент».

Такий висновок судів ґрунтується на зазначених в товарно-транспортних накладних найменування відправника - ПАТ «Югцемент». Однак, як вбачається зі змісту товарно-транспортних накладних, ПАТ «Югцемент" є лише відправником товару (цементу). При цьому відповідно до Постанови КМ України №456 від 14.05.2012 року товарно-транспортна накладна не є бланком суворої звітності, і у товарно-транспортній накладній (зокрема, в графі 1 накладної) зазначається найменування відправника. Відправником у даному випадку є ПАТ «Югцемент». Жодної вимоги щодо зазначення в товарно-транспортній накладній постачальника жоден нормативно-правовий акт не містить.

При цьому суд враховує доводи представника позивача про заповнення ТТН таким чином, пов’язано з метою економії та враховуючи територіальну доцільність, оскільки як вбачається із п.5.1, 5.6 Договору № 063 від 02.07.2012 року саме продавець (ТОВ «Цембудресурс» - посередник) відвантажує товар з відповідним наданням рахунку-фактури, видаткової накладної, податкової накладної, сертифікату якості ( а.с.51-52,т.1), а також відсутність претензій перевіряючих з приводу формування податкового кредиту з податку на додану вартість у відповідний період ( а.с.22об, т.1).

Урахувавши наведене, колегія суддів вважає, що у податкового органу були відсутні підстави для донарахування позивачу податку на прибуток та застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій.

За таких обставин, колегія суддів доходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «Куліндоровські заводи будівельних матеріалів» і, відповідно, необхідність в їх задоволенні в цій частині.

Вирішуючи питання щодо позовних вимог позивача в частині правомірного віднесення сум витрат на поліпшення основних фондів до загальних валових витрат суд першої інстанції зазначив наступне.

03.12.2012 року між ТОВ «Куліндоровські заводи будівельних матеріалів» та TOB «ТСК «Комфорт» укладено договір №03/08/12, згідно якого TOB «ТСК «Комфорт» (підрядник) зобов'язався виконати роботи (надати послуги) замовнику - ТОВ «Куліндоровські заводи будівельних матеріалів».

Згідно складених сторонами договору актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) позивачем були оприбутковані отримані від TOB «ТСК «Комфорт» роботи: зварювальні роботи бортів, рихтування піддонів, нівелювання піддонів металлоформ на загальну суму 674000грн. (у т.ч. ПДВ).

В бухгалтерському обліку ТОВ «Куліндоровські заводи будівельних матеріалів», придбані у TOB «ТСК «Комфорт» роботи по зварюванню бортів, рихтування піддонів, нівелювання піддонів металлоформ на загальну суму 561666,67грн. було відображено проводками Дебет рахунку 91 - Кредит рахунку 631.

Вищевказані роботи були ТОВ «Куліндоровські заводи будівельних матеріалів» включені до складу валових витрат в сумі 561667грн., в т.ч. 3 квартал 2012 року - 166667грн.; 4 квартал 2012 року - 395000 грн.

Урахувавши наведене, пославшись на приписи п.п. 139.1.5 п.139.1 ст.139 , п.144.1 ст.144, п.146.12 ст.146 ПК України, суд першої інстанції дійшов до висновку, що витрати підприємства, на ремонт та поліпшення металлоформ підлягають амортизації, а отже ТОВ «Куліндоровські заводи будівельних матеріалів» завищено витрати за господарськими операціями з TOB «ТСК «Комфорт» на суму - 561667 грн., у т.ч. : 3 квартал 2012 року - 166667грн.; 4 квартал 2012 року - 395000 грн.

Такий висновок є не правильним з огляду на наступне.

Відповідно до п.п.139.1.5 п.139.1 ст.139 ПК України не включаються до складу витрат витрати на придбання, виготовлення, будівництво, реконструкцію, модернізацію та інше поліпшення основних засобів та витрати, пов'язані з видобутком корисних копалин, а також з придбанням (виготовленням) нематеріальних активів, які підлягають амортизації згідно зі статтями 144 - 148 цього Кодексу, з урахуванням пунктів 146.11 і 146.12 статті 146 та пункту 148.5 статті 148 цього Кодексу.

Згідно з п. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності відповідно до розділу III цього Кодексу.

Підпунктом 138.1 ст. 138 Податкового кодексу встановлено, що до витрат операційної діяльності включаються витрати, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 п. 138.10, п. 138.11 цієї статті.

Так, витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, оперативну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення включаються до складу загальновиробничих витрат (пп. "г" пп. 138.8.5 п. 138.8 ст. 138 Податкового кодексу).

Витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів загальногосподарського використання включаються до складу адміністративних витрат (пп. "в" пп. 138.10.2 п. 138.10 ст. 138 цього Кодексу).

Згідно з пунктом 144.1 статті 144 Податкового кодексу України (далі - Кодекс) амортизації підлягають витрати на проведення ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних засобів, що перевищують 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів, що підлягають амортизації, на початок звітного року.

Вартість об'єктів амортизації визначається відповідно до статті 146 Кодексу.

Так, первісна вартість основних засобів збільшується на суму витрат, пов'язаних із ремонтом та поліпшенням об'єктів основних засобів (модернізація, модифікація, добудова, дообладнання, реконструкція), що приводить до зростання майбутніх економічних вигід, первісно очікуваних від використання об'єктів у сумі, що перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів, що підлягають амортизації, на початок звітного податкового року з віднесенням суми поліпшення на об'єкт основного засобу, щодо якого здійснюється ремонт та поліпшення (пункт 146.11 статті 146 Кодексу).

Сума витрат, пов'язана з ремонтом та поліпшенням об'єктів основних засобів, у розмірі, що не перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів на початок звітного року, відноситься до витрат того звітного податкового періоду, в якому такі ремонти та поліпшення були здійснені (пункт 146.11 статті 146 Кодексу).

Отже, законодавством врегульовано, що сума витрат, пов'язана з ремонтом та поліпшенням об'єктів основних засобів у розмірі, що не перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів на початок звітного року, відноситься до витрат того звітного податкового періоду, в якому такі ремонт та поліпшення були здійснені, а витрати, що перевищують 10 відсотків, відносяться на конкретний об'єкт основних засобів, щодо якого здійснювався ремонт та поліпшення.

Аналогічну позицію висловлено у листі Державної Податкової інспекції України від 10.11.2011 р. N 2532/5/15-1316.

Матеріалами справи підтверджено, що сума витрат на поліпшення основних фондів не перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів позивача на початок звітного року, а відтак позивач правомірно відніс вказані суми валових до витрат того звітного податкового періоду, в якому такі ремонти та поліпшення були здійснені.

Отже, позовні вимоги, в цій частині, також є обґрунтованими та такими, які підлягають задоволенню.

З приводу позовних вимог позивача в частині правомірності віднесення позивачем витрат на придбання будинку до валових витрат колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно дослідженого вище договору купівлі-продажу угоди між TOB «Одесновобуд» та ТОВ «Куліндоровські заводи будівельних матеріалів» № 13/11, його загальна сума складає 2000000 грн. у т.ч. ПДВ 20%.

Як зазначено в Акті перевірки ( а.с 18.об, т.1) «… вказана операція у грудні 2011 року відображена ТОВ «Куліндоровські заводи будівельних матеріалів» у бухгалтерському обліку бухгалтерськими проводками Дт 15 Кт 631, Дт 10 Кт 15 з урахуванням податку на додану вартість, що є порушенням п.138.2 ст.138, п.146.6 ст.146 ПК України….».

Таким чином, податковий орган дійшов висновку про завищення валових витрат на суму 100000 грн. внаслідок порушення позивачем приписів п.138.2, ст.138, п.146,6 ст.146 Податкового Кодексу України ( акт перевірки а.с.19, т.1).

Суд першої інстанції погодився із вказаним висновком.

Відповідно до п.138.2 ст.138 Податкового Кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно із п.146.6 ст.146 Податкового Кодексу України у разі здійснення витрат на самостійне виготовлення основних засобів платником податку для власних виробничих потреб вартість об'єкта основних засобів, яка амортизується, збільшується на суму всіх виробничих витрат, здійснених платником податку, що пов'язані з їх виготовленням та введенням в експлуатацію, а також витрат на виготовлення таких основних засобів, без урахування сплаченого податку на додану вартість, у разі якщо платник податку зареєстрований платником податку на додану вартість, незалежно від джерел фінансування.

Відповідно до п. 146.11 ст. 146 Податкового Кодексу України первісна вартість основних засобів збільшується на суму витрат, пов'язаних із ремонтом та поліпшенням об'єктів основних засобів (модернізація, модифікація, добудова, дообладнання, реконструкція), що приводить до зростання майбутніх економічних вигод, первісно очікуваних від використання об'єктів у сумі, що перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів, що підлягають амортизації, на початок звітного податкового року з віднесенням суми поліпшення на об'єкт основного засобу, щодо якого здійснюється ремонт та поліпшення.

Слід зазначити: п. 146.4 ст. 146 Податкового Кодексу України передбачено, що придбані (самостійно виготовлені) основні засоби зараховуються на баланс платника податку за первісною вартістю.

Відповідно до п. 6 підрозділу 4 "Особливості справляння податку на прибуток підприємств" розділу XX "Перехідні положення" Податкового Кодексу України для визначення переліку об'єктів основних засобів, інших необоротних та нематеріальних активів за групами відповідно до пункту 145.1 статті 145 цього Кодексу з метою нарахування амортизації з дати набрання чинності розділом III цього Кодексу застосовуються дані інвентаризації, проведеної станом на 1 квітня 2011 року.

Вартість, яка амортизується, щодо кожного об'єкта основних засобів, інших необоротних та нематеріальних активів визначається як первісна (переоцінена) з урахуванням капіталізованих витрат на модернізацію, модифікацію, добудову, дообладнання, реконструкцію тощо, а також суми накопиченої амортизації за даними бухгалтерського обліку на дату набрання чинності розділом III цього Кодексу.

Згідно з пп. 145.1.4 п. 145.1 ст. 145 Податкового Кодексу України амортизація основних засобів провадиться до досягнення залишкової вартості об'єктом його ліквідаційної вартості.

Отже, з 01.04.2011 р. залишкова вартість об'єкта у податковому обліку включається до балансової вартості відповідної групи основних засобів і амортизується до досягнення ліквідаційної вартості.

Аналогічну правову позицію висловлено у листі Державної податкової адміністрації України від 29.04.2011, № 8263/6/15-0315 "Щодо нарахування амортизації".

Матеріалами справи підтверджено, що право власності на вищезазначений об’єкт нерухомості зареєстрований за позивачем в реєстрі прав власності на нерухоме майно 15.10.2007 року ( а.с.7-9,10-11, т.3), отже порушення приписів ст.146.6 ПК України може мати місце відносно вартості основних фондів лише за остаточною залишковою вартістю на період з 01.04.2011 року.

Проте, таких відомостей акт перевірки не містить.

Окрім того, колегія суддів погоджується із доводами апеляційної скарги з приводу нарахування відповідачем фінансових санкцій з урахуванням і податку на додану вартість, що є порушенням приписів ст.146.6 Податкового Кодексу України.

Загальним принципом юридичної відповідальності є вина в порушенні законодавчо встановленого імперативного правила поведінки.

Так, відповідно до п. 109.2 ст. 109 ПК України відповідальність, передбачена цим Кодексом, за порушення законів з питань оподаткування та порушення вимог, встановлених іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладається на контролюючі органи, настає для конкретних платників податків та податкових агентів. Зі змісту Глави 11 "Відповідальність" та пп. 4.1.1 п. 4.1. ст. 4 ПК України вбачається, що ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку.

Відповідно до п.1 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби", затверджені наказом Міністерства фінансів України 27.04.2000 року № 91 позивачем сформовано в бухгалтерському обліку інформації про основні засоби, інші необоротні матеріальні активи та незавершені капітальні інвестиції в необоротні матеріальні активи (далі - основні засоби), а також розкриття інформацію про них у фінансовій звітності.

Відповідачем взагалі не зазначено, в чому полягає заниження позивачем об’єкта оподаткування, при цьому висновок перевіряючи щодо відображення ТОВ «Куліндоровські заводи будівельних матеріалів» вищезазначеної операції у бухгалтерському обліку бухгалтерськими проводками Дт 15 Кт 631, Дт 10 Кт 15 з урахуванням податку на додану вартість, що є порушенням п.138.2 ст.138, п.146.6 ст.146 ПК України, взагалі не ґрунтується на логічних висновках із якого можна дійти висновку про порушення відповідачем норм податкового законодавства, адже в якості підстави для висновку щодо порушення відповідачем норм податкового законодавства необхідно зазначити неправильність заповнення позивачем саме податкової звітності, як це випливає зі змісту Глави 11 "Відповідальність" та пп. 4.1.1 п. 4.1. ст. 4 Податкового Кодексу України, відповідно до якої ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку.

Відповідно до ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Виходячи із змісту наведеної норми, саме на податкові органи покладається обов’язок надати достатні докази на обґрунтування висновків про порушення платником податків норм податкового законодавства, на підставі яких такому платникові податку визначено відповідні грошові зобов’язання.

В порушення ч. 2 ст. 71 КАС України податковий орган як суб’єкт владних повноважень не довів правомірність своїх висновків щодо завищення позивачем завищення позивачем валових витрат на суму 100 000 грн..

Суд першої інстанції вищенаведеного не врахував та помилково дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.

В ході розгляду справи позивач довів суду ті обставини, на які він посилався в обґрунтування заявлених вимог, а відповідач не надав суду належні докази на підтвердження своїх заперечень проти позову.

Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Таким чином, на підставі встановлених в ході судового розгляду обставин, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Куліндоровські заводи будівельних матеріалів» є не обґрунтованими та такими, які не підлягають задоволенню.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при вирішенні справи порушено норми матеріального права тому, керуючись п. 4 ч.1 ст. 202 КАС України, постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови, якою в задоволенні адміністративного позову слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 195, 196; п.3 ч.1 ст. 198; п. 4 ч.1 ст. 202; ч.2 ст. 205; ст. 207; ч.5 ст. 254 КАС України, колегія суддів, –

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Куліндоровські заводи будівельних матеріалів» задовольнити, постанову Одеського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2013 року у справі № 815/6921/13-а – скасувати.

Ухвалити по справі нову постанову, якою адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Куліндоровські заводи будівельних матеріалів» – задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі Головного управління Міндоходів в Одеській області від 31 травня 2013 року №0000242220 про донарахування грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 1239252 ( один мільйон двісті тридцять дев’ять тисяч двісті п’ятдесят дві ) гривень та штрафних (фінансових) санкцій на суму 194812 ( сто дев’яності чотири тисячі вісімсот дванадцять) гривень.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складення постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Дата складення та підписання рішення в повному обсязі 10 лютого 2014 року

Головуючий: О.І. Шляхтицький

Суддя: О.В. Джабурія

Суддя: А.В. Крусян