Рішення № 37169469, 10.02.2014, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 728/3418/13-ц Провадження № 22-ц/795/340/2014 Категорія - цивільнаГоловуючий у I інстанції - Лобода Н. В. Доповідач - Бойко О. В.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 лютого 2014 року м. ЧернігівАПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого - суддіБойко О.В.суддів:Бобрової І.О., Висоцької Н.В.при секретарі:Зіньковець О.О.за участю:представників сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5 рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області від 26 грудня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_5, ОСОБА_6 до Публічного акціонерного товариства «Банк «Демарк» про припинення правовідносин іпотеки та припинення договору іпотеки,

в с т а н о в и в:

У листопаді 2013 року ОСОБА_5, ОСОБА_6 звернулися до Бахмацького районного суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Банк «Демарк» про припинення правовідносин іпотеки та припинення договору іпотеки від 23.03.2006 року № 1312, мотивуючи свої вимоги тим, що між відкритим акціонерним товариством «Банк «Демарк», правонаступником якого є відповідач, та ФГ «Аграрник», яке ліквідоване відповідно до ухвали Господарського суду Чернігівської області від 27.12.2010 року № 4/174б, 17.02.2006 року, було укладено кредитний договір №95, відповідно до умов якого та умов договорів № 1 від 29.11.2006 року, № 2 від 05.04.2007 року про внесення змін до кредитного договору № 95 від 17.02.2006 року відповідач надав ФГ «Аграрник» кредит в сумі 3142000,00 грн. строком до 29.08.2007 року.

Рішенням Бахмацького районного суду Чернігівської області від 26 грудня 2013 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що судом не застосована ст.609 ЦК України та ч.5 ст.3 Закону України «Про іпотеку», що призвело до неправильного вирішення справи. Також суд необґрунтовано не взяв до уваги постанови Верховного Суду України, де викладена правова позиція по аналогічних справах.

В запереченнях на апеляційну скаргу ПАТ «Банк «Демарк» просить відхилити апеляційну скаргу.

В судовому засіданні представник апелянта підтримала апеляційну скаргу, просила її задовольнити.

Представник відповідача апеляційну скаргу не визнала, просила в її задоволенні відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступного висновку.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що є безпідставним посилання позивачів на висновки Верховного Суду України, викладені в постановах від 07.11.2012 року у справі № 6-129цс12, від 11.09.2013 року у справі № 6-52цс13, постанову Вищого господарського суду України від 30.07.2013 року, стосовно того, що у разі ліквідації боржника - сторони основного зобов'язання право застави, що забезпечувало його виконання, також є припиненим, оскільки спірні правовідносини мають відмінний, від наведених в вищезазначених постановах правовідносин, характер, так як пов'язані з примусовим виконанням рішення суду, яке набрало законної сили.

Проте, з таким висновком районного суду не може погодиться апеляційний суд, виходячи з наступного.

Встановлено, що 17 лютого 2006 року між Відкритим акціонерним товариством «Банк «Демарк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Банк «Демарк», та фермерським господарством «Аграрник» було укладено кредитний договір №95, відповідно до умов якого та умов договорів № 1 від 29.11.2006 року, № 2 від 05.04.2007 року про внесення змін до кредитного договору, ПАТ «Банк «Демарк» надав ФГ «Аграрник» кредит в сумі 3142000,00 грн. строком до 29.08.2007 року.

З метою забезпечення виконання зобов'язань, між ОСОБА_5, ОСОБА_6 та відкритим акціонерним товариством «Банк «Демарк» 23.03.2006 року було укладено іпотечний договір № 1312 та договір від 21.09.2006 року №3239 про внесення змін до договору від 23.03.2006 року №1312, предметом яких є чотирикімнатна квартира АДРЕСА_1, житловою площею 45,5 кв.м., загальною площею 71,40 кв.м., яка належить ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на праві спільної сумісної власності (а.с.7-10).

Рішенням Бахмацького районного суду Чернігівської області № 2-78/2008 від 31.03.2008 року задоволено позовні вимоги ВАТ «Банк «Демарк» і стягнуто з ОСОБА_5, ОСОБА_6 на користь ВАТ «Банк «Демарк» 55000 грн. боргу по кредиту шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: чотирикімнатну квартиру АДРЕСА_1 згідно іпотечного договору від 23.03.2006 року та змін до нього, шляхом проведення прилюдних торгів.

Дане рішення не оскаржувалось сторонами в апеляційному порядку, набрало законної сили і було звернуте до виконання.

Відповідно до ухвали Господарського суду Чернігівської області від 27.12.2010 року № 4/174б Фермерське господарство «Аграрник» було ліквідовано, а вимоги кредиторів вважаються такими, що погашені.

Як вбачається з матеріалів справи, припинення вказаної юридичної особи також підтверджується копією довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с.6).

Відповідно до ч.1 ст. 360-7 ЦПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.

Аналізуючи практику розгляду Верховним Судом України цивільних справ, аналогічна правова позиція, щодо визнання договору іпотеки припиненим, викладена в Постанові Верховного Суду України від 11 вересня 2013 року у справі №6-521цс13.

Відповідно до ст. 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставного майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (ч. 1 ст. 575 ЦК України).

Частиною 5 ст. 3 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 609 ЦК України зобов'язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов'язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов'язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.

Згідно із ч. 1 ст. 17 Закону України "Про іпотеку" іпотека припиняється у разі припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 593 ЦК України право застави припиняється у разі припинення зобов'язання, забезпеченого заставою.

Частина 3 ст. 6 ЦК України передбачає, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Отже, у разі ліквідації боржника - сторони основного зобов'язання - право застави, що забезпечувало його виконання, також є припиненим. При цьому, враховуючи імперативний характер норми п. 1 ч. 1 ст. 593 ЦК України, зазначення в договорі застави інших умов, за яких право застави у разі припинення основного зобов'язання залишається дійсним, слід вважати нікчемним.

Таким чином, виходячи з однорідної юридичної природи поруки та застави як засобів забезпечення виконання зобов'язань, а також того факту, що як порука, так і застава припиняються у разі припинення основного зобов'язання відповідно до ч. 1 ст. 575, п. 1 ч. 1 ст. 593, ч. 1 ст. 609 ЦК України, ч. 1 ст. 17 Закону України "Про іпотеку", іпотека як вид застави припиняється в разі припинення основного зобов'язання (кредитного договору).

Зважаючи на вищевикладене, припинення юридичної особи у зв'язку з визнанням її банкрутом, є підставою припинення іпотеки, оскільки зобов'язання за кредитним договором припиняється.

Таким чином, районний суд дійшов не вірного висновку стовно відмови в задоволенні позовних вимог.

Посилання суду 1 інстанції на те, що між сторонами склались правовідносини, які пов"язані з примусовим виконанням рішення суду, а тому немає підстав для припинення договору іпотеки, спростовується змістом постанов Верховного Суду України від 07 листопада 2012 року, від 11 вересня 2013 року та вищезазначеними нормами цивільного законодавства.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог.

Судові витрати необхідно розподілити відповідно до ст.88 ЦПК України, а саме: на користь держави з відповідача належить стягнути судовий збір у розмірі 229 грн. 40 коп., який позивачі повинні були сплатити при подачі позову до суду, та на користь ОСОБА_5 з відповідача належить стягнути 121 грн. 80 коп. в повернення судового збору, сплаченого ним при поданні апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст.88, 303, 304, 307, п.3,4 ч.1 ст.309, ст.ст.313, 314, 316, 317 ЦПК України, апеляційний суд,

В И Р І Ш И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити.

Рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області від 26 грудня 2013 року скасувати.

Позов ОСОБА_5, ОСОБА_6 задовольнити.

Визнати правовідносини іпотеки між ПАТ „Банк"Демарк" та ОСОБА_5 , ОСОБА_6 такими, що припинені.

Визнати іпотечний договір від 23 березня 2006 року, посвідченим приватним нотаріусом ОСОБА_7 та зареєстрованим в реєстрі за №1312, припиненим.

Стягнути з ПАТ „Банк"Демарк" на користь держави 229 грн.40 коп. судового збору.

Стягнути з ПАТ «Банк «Демарк» на користь ОСОБА_5 121 грн.80 коп. в повернення судового збору.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів.

Головуючий:Судді: