Ухвала суду № 37159627, 06.02.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 810/3243/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Щавінський В.Р. Суддя-доповідач: Троян Н.М.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 лютого 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Троян Н.М.,

суддів - Бужак Н.П., Твердохліб В.А.,

за участю скретаря - Золотоверх І.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Квінта» на постанову Київського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Квінта» до Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової інспекції Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2013 року у задоволені адміністративного позову відмовлено.

Позивач, не погоджуючись із зазначеною постановою, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить суд скасувати постанову та прийняти нову, якою позов задовольнити в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як свідчать обставини справи, Броварською ОДПІ Київської області ДПС проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Квінта» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Дормашавто» за період з 01.10.2010 по 01.01.2012.

За результатами перевірки встановлено порушення податкового законодавства, саме: згідно з ч.1, ч.5 ст.203,ч.2 ст.215 ЦК України, мають ознаки нікчемності та є нікчемними в силу припису закону усні угоди та договір поставки №01/06 від 16.06.2011 укладені між ТОВ «Квінта» та ТОВ «Дормашавто» на загальну суму 167617 грн 60 коп., у т.ч. ПДВ - 27927 грн 93 коп.; в порушення п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 №168/97-ВР п.198.6 ст.198 ПК України, ТОВ «Квінта» завищено податковий кредит що призвело до заниження податкових зобов'язань з ПДВ, що підлягає сплаті (перерахуванню) на загальну суму 27927 грн 93 коп.; в порушення п.44.1 ст.44 та п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, п.п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 р. №334/94-ВР, ТОВ «Квінта» занижено суму нарахованого податку на прибуток на загальну суму 35177,04 грн.; в порушення вимоги п.п.1.2. п.1, п.п.2.1, п.п.2.16 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 25.05.1995 р. №88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 р. №168/704.

14 лютого 2013 року на підставі наведеного акту перевірки відповідачем винесені податкові повідомлення-рішення: №0000082203 яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку приватних підприємств в сумі 38575,00 грн. (в т.ч. 35177 грн - основний платіж та 3398 грн. - штрафні (фінансові) санкції; №0000092203 яким позивачу визначено податкове зобов'язання з ПДВ в сумі 32603 грн (в т.ч. 27928 грн - основний платіж та 4675 грн - штрафні (фінансові) санкції.

Вважаючи порушенням своїх прав з боку податкового органу та з метою їх відновлення суб'єкт підприємницької діяльності ТОВ «Квінта» звернувся за захистом до суду.

Відмовляючи у задоволені адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що відсутність доказів надання послуг та поставки продукції і використання позивачем у власній господарській діяльності отриманих послуг та продукції, на думку суду, виключає можливість причинно-наслідкового зв'язку витрат з господарською діяльністю позивача, зокрема, будь-яке використання набутого на підставі договорів у господарській діяльності.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Згідно з ст. 180 ПК України платником податку є: 1) будь-яка особа, що провадить господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному статтею 183 цього розділу; 2) будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку; 3) будь-яка особа, що ввозить товари на митну територію України в обсягах, які підлягають оподаткуванню, та на яку покладається відповідальність за сплату податків у разі переміщення товарів через митний кордон України відповідно до Митного кодексу України.

Згідно зі ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт); г) вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт); ґ) з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, д) з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Пунктом 198.2. ст. 198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 201.4 ст. 201 ПК України передбачено, що податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до п. 201.10. ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

В результаті дослідження матеріалів справи та наданих позивачем доказів на спростування висновків суду першої інстанції, судова колегія вважає за необхідне вказати на наступне.

На підтвердження виконання укладених з ТОВ «Дормашавто» договорів, позивачем надано: податкові накладні, акти здачі-прийняття робіт та рахунки фактури (а.с. 86-102).

Проте, судова колегія вважає за необхідне звернути увагу на те, що дані документи складені у невідповідності до Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку затвердженого наказом Наказ Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, а саме 2.4. згідно якого первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Наведені документи первинної звітності також суперечать положенням ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» відповідно до якої первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Також, слід зауважити, що відповідно до інформації, отриманої від слідчого відділення податкової міліції ДПІ у Шевченківському р-ні м. Києва стало відомо, що «Опитаний 14.12.11 громадянин Російської Федерації ОСОБА_4, який згідно офіційної реєстраційної документації є керівником та головним бухгалтером TOB «ДОРМАШАВТО», пояснив, що засновником та директором цього підприємства він не є, ким та коли здійснювалась реєстрація підприємства йому не відомо, майно та грошові кошти до статутного фонду TOB «ДОРМАШАВТО» він не вносив, будь-які документи цього підприємства, включаючи статутні, він не складав та не підписував, розрахункові рахунки підприємства в будь-яких банківських установах він не відкривав. При цьому, ОСОБА_5 пояснив, що у листопаді 2009 року він погодився на прохання його знайомої ОСОБА_6, а також незнайомої людини на ім'я ОСОБА_7 за винагороду у розмірі 5000 рублів РФ перевезти конверт з документами у м. Київ».

Даючи оцінку поясненням керівника Товариства-контрагента викладених вище, суд апеляційної інстанції вважає, що відповідно до частини першої ст. 70 КАС України такий доказ є належним, оскільки містять інформацію щодо предмету доказування.

Частиною другою цієї статті визначено, що сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Отже, обставини щодо фіктивності реєстрації Товариства з посиланням на конкретне джерело інформації щодо цих фактів (пояснення керівника) є належними доказами, оскільки стосуються як обставин щодо реальності господарської діяльності, так і юридичної сили первинних документів (актів приймання-передачі, податкових накладних) як допустимого доказу цих сум.

Така правова позиція узгоджується з позицією Верховного Суду України, викладеною і у постанові від 05.03.2012 року, у якій ВСУ зазначено, що сама лише наявність у платника податків податкових накладних, виписаних від імені його контрагентів, не є достатньою підставою для включення сум ПДВ до податкового кредиту, якщо особи, від імені яких складено такі документи заперечують свою участь у створенні та діяльності цих товариств, зокрема, й у підписанні будь-яких первинних документів, отже, виписані від їх імені податкові накладні не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Отже, надані позивачем документи на підтвердження господарських правовідносин з контрагентом ТОВ «Дормашавто» не є належно оформленими первинними документами, оскільки не відповідають встановленим п. 201.1 ст. 201 ПК та частини другої ст. 9 Закону України від 16.07.1999 №996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» вимогам щодо їх складення і підписання повноважною особою платника податків, тому не можуть бути належним документальним підтвердженням проведення господарських операцій та підставою для формування спірних сум валових витрат і податкового кредиту з ПДВ.

При розгляді даної справи колегією суддів враховано правову позицію Верховного Суду України, яка викладена: в постанові від 21.01.2011 у справі за позовом ТОВ «СІБ» до ДПІ у Жовтневому районі м. Луганська про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, а саме, неналежним чином оформлена (підписана не уповноваженою особою) податкова накладна не може бути підставою для нарахування податкового кредиту за наявності фактів, що ставлять під сумнів реальність наданої послуги; та в постанові від 05.03.2012 по справі №21-421а11, згідно з якою складені і підписані неповноважними особами податкові накладні не можуть вважатися належно оформленими звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Хоча фактичні обставини справи №21-421а11, яка переглядалася Верховним Судом України, стосувалися лише правильності оформлення податкових накладних, на підставі яких сформовано спірний податковий кредит з ПДВ, однак суд вважає, що з метою однакового застосування законодавства застосований Верховним Судом України підхід є цілком прийнятним. Для з'ясування правильності оформлення й інших первинних бухгалтерських документів, для яких частина друга ст. 9 Закону України від 16.07.1999 №996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлює відповідні обов'язкові вимоги, у т.ч. щодо їх складення та підписання відповідними уповноваженими особами.

Відповідно до частини першої ст. 244-2 КАС України, суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Враховуючи викладене, суд погоджується з доводами відповідача та висновками суду першої інстанції про допущені позивачем порушення норм Податкового Кодексу України та іншого податкового законодавства, при здійсненні операцій з ТОВ «Дормашавто», в період, що перевірявся.

Констатація позивачем того, що платник податків не може нести відповідальність за порушення податкової дисципліни його контрагентами, загалом є вірною, але в даному випадку ця теза не спростовує допущені саме позивачем порушення податкового законодавства і не може звільняти останнього від настання відповідних юридичних наслідків.

Водночас, суд апеляційної інстанції не погоджується з твердженнями відповідача про нікчемність правочинів між позивачем та його контрагентами і вважає такі доводи відповідача необґрунтованими і безпідставними, з огляду на відсутність належного документального підтвердження завідомо умисної мети і факту спрямованості правочинів на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, з чим частина перша ст. 228 ЦК пов'язує визначення порушення публічного порядку.

Таким чином, у суду відсутні підстави вважати правочин нікчемним. Між тим, помилкові твердження відповідача щодо нікчемності правочину, у даному випадку, не спростовують відсутність належно оформлених первинних документів по взаємовідносинам з ТОВ «Дормашавто», тому за цих обставин лише помилковість посилань відповідача на нікчемність правочинів не може бути достатньою підставою для скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Підсумовуючи вище викладене, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що доводи відповідача про порушення позивачем норм податкового законодавства, є таким, що відповідає фактичним обставинам справи. А відтак, податкові повідомлення-рішення податкового органу є законними і підстав для їх скасування відсутні.

Відповідно до статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Приймаючи до уваги те, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду доводами апелянта не спростовані, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Квінта» - залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя: Троян Н.М.

Судді: Бужак Н.П.,

Твердохліб В.А.

.

Головуючий суддя Троян Н.М.

Судді: Бужак Н.П.

Твердохліб В.А.