Ухвала суду № 37157940, 03.02.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.02.2014р. Справа № 9104/30945/10

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

Головуючого судді Левицької Н.Г.,

судді Обрізка І.М.,

судді Сапіги В.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження у місті Львові

апеляційну скаргу Новоселицької міжрайонної державної податкової інспекції Чернівецької області (правонаступник – Новоселицька об’єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Чернівецькій області), м.Новоселиця Новоселицького району Чернівецької області

на постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 10.06.2010р. у справі №2а-1958/10/2470

за позовом Приватного підприємства з іноземними інвестиціями “Земі-транс”, с.Остриця Герцаївського району Чернівецької області

до відповідача-1: Новоселицької міжрайонної державної податкової інспекції Чернівецької області (правонаступник – Новоселицька об’єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Чернівецькій області), м.Новоселиця Новоселицького району Чернівецької області

відповідача-2: Головного управління Державного казначейства України в Чернівецькій області, м.Чернівці

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

05.05.2010р. позивач: Приватне підприємство з іноземними інвестиціями “Земі-транс” звернувся до Чернівецького окружного адміністративного суду з позовом до Новоселицької міжрайонної Державної податкової інспекції Чернівецької області про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення від 29.04.2010р. №300/23000052300/0.

Позовні вимоги позивача мотивовано необґрунтованістю та безпідставністю висновків податкового органу щодо зменшення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість (надалі – ПДВ) в сумі 99158,00грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем: Новоселицькою міжрайонною державною податковою інспекцією Чернівецької області при проведенні перевірки не здійснено визначення звичайної ціни реалізованих на внутрішньому ринку України автотранспортних засобів згідно вимог пп.1.20.2 п.1.20 ст.1 Закону України від 22.05.1997р. №283/97-ВР (із змінами та доповненнями) “Про оподаткування прибутку підприємств” (надалі – Закон №283/97-ВР). Перевіряючі прийшли до висновку, що митна вартість товару є його звичайною ціною, однак, чинне законодавство не містить приписів про те, що митна вартість товару є його звичайною ціною при подальшій реалізації товару на митній території України.

Крім того, у відповідності до вимог пп.1.20.10 п.1.20 ст.1 Закону №283/97-ВР, донарахування податкових зобов’язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов’язань непрямими методами.

Постановою Чернівецького окружного адміністративного суду від 10.06.2010р. у справі №2а-1958/10/2470 позовні вимоги задоволено повністю, визнано нечинним податкове повідомлення-рішення від 29.04.2010р. №300/23000052300/0 про зменшення суми бюджетного відшкодування з ПДВ у розмірі 99158,00грн.

Відповідач: Новоселицька міжрайонна державна податкова інспекція Чернівецької області з постановою суду першої інстанції не погодився, оскаржив її, подавши апеляційну скаргу, у якій зазначив, що оскаржувана постанова винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права, не відповідає фактичним обставинам справи, просить її скасувати та прийняти нову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на наступне:

При проведенні податковим органом перевірки встановлено, що згідно з поданою позивачем податковою декларацією з ПДВ за січень 2010р. (вх.№9000300015 від 18.02.2010р.) та розрахунку бюджетного відшкодування, сума, що підлягає бюджетному відшкодуванню на розрахунковий рахунок, складає – 99158,00грн. Згідно з даними декларації, залишок від’ємного значення попереднього податкового періоду за вирахуванням суми податку, яка підлягає сплаті до бюджету за підсумками поточного звітного періоду, складає 5986853,00грн., а частина залишку від’ємного значення, фактично сплачена отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг), складає 5986853,00грн., і сума, що підлягає бюджетному відшкодуванню, складає 99158,00грн.

При реалізації імпортного товару податкові зобов’язання визначаються за правилами, встановленими пунктом 4.1 статті 4 Закону України “Про податок на додану вартість” від 03.04.1997р. №168/97-ВР із змінами та доповненнями (надалі – Закон №168/97-ВР), а саме, у разі, якщо його договірна (контрактна) вартість буде нижчою за звичайну ціну (митну вартість), база оподаткування такої операції розраховуватиметься, виходячи з рівня звичайної ціни, тобто не нижче договірної (контрактної) вартості такого товару, але не менше митної вартості, з урахуванням витрат та податків, зборів (обов’язкових платежів), в тому числі акцизних зборів, ввізного мита, що включаються у ціну товарів згідно з законами України з питань оподаткування.

Згідно з рішенням відповідача про застосування звичайних цін при визначенні податкових зобов’язань №297/23 від 23.04.2010р. та відповідно до п.1.20 Закону №283/97-ВР, пп.4.3.5 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань перед бюджетами та державними цільовими фондами” від 21.12.2000р. №2181-III (надалі – Закон №2181-III) та п.4.1 ст.4 Закону №168/97-ВР при подальшій реалізації імпортного товару податкові зобов’язання позивача визначатимуться за правилами, встановленими п.4.1 ст.4 Закону №168/97-ВР, а саме, у разі, якщо договірна (контрактна) вартість буде нижчою за звичайну (митну вартість) то база оподаткування такої операції розраховуватиметься виходячи з рівня звичайної ціни, але не нижче митної вартості. Для визначення бази оподаткування операцій з поставки автомобілів платника при проведенні перевірки використано дані кореспонденції бухгалтерського рахунку 702 “Дохід від реалізації товарів” (оборот по кредиту), 361 “Розрахунки з вітчизняними покупцями” (оборот по дебету), вантажно-митні декларації типу ІМ-40, які перевірено суцільним порядком. Так, згідно даних платника податків, обсяг продажу за січень 2010р. становить 891058,00грн., податкове зобов’язання – 178212,00грн., згідно з даними перевірки обсяг продажу за січень 2010р. становить 2264530,00грн., податкове зобов’язання – 452906,00грн. Відповідач вважає, що в порушення п.4.1 Закону №168/97-ВР позивачем занижено базу оподаткування за період з 01.01.2010р. по 31.01.2010р. в сумі 1373470,00грн. за рахунок реалізації товарів нижче за звичайні ціни, а саме нижче митної вартості, яка підлягає державному регулюванню згідно із законодавством.

Внаслідок вищевказаного порушення занижено податкове зобов’язання з ПДВ за період з 01.01.2010р. по 31.01.2010р. в сумі 274694,00грн. Так, згідно з даними платника податків, податковий кредит за січень 2010р. становить 135429,00грн., згідно з даними перевірки податковий кредит становить 135429,00грн. Розбіжностей не встановлено. Позивачем імпортовано в січні 2010р. від фірми “Auto LUX” транспортні засоби на фактурну вартість – 223466,23грн., митна вартість – 615586,92грн., мито – 61558,70грн., разом сплачено ПДВ в сумі 135429,00 грн.

З урахуванням вищевказаних порушень відповідач стверджує, що сума заниженого податкового зобов’язання (р.27) за січень 2010р. становить 317477,00грн. (452906-135429). Відповідно до вимог пп.7.7.2 п.7.7 Закону №168/97-ВР (із змінами та доповненнями станом на 28.12.2007р.), якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону №168/97-ВР, має від’ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від’ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченому отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг), і у порушення пп.7.7.1, 7.7.2 п.7.7 Закону №168/97-ВР (із змінами та доповненнями станом на 28.12.2007р.) підприємством завищено суму податку на додану вартість, заявленого до відшкодування на рахунок платника, за січень 2010р. в сумі 99158,00грн.

На підтвердження своїх апеляційних вимог відповідач долучає судову практику з аналогічних справ, і посилається на наступне:

Ухвала Вищого адміністративного суду України від 19.11.2009р. по справі №К-24129/07 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “КС-Трейд”, де вищевказаний судовий орган приходить до висновку про те, що відповідно до абзацу першого пп.1.20.2 п.1.20 ст.1 Закону №283/97-ВР, при визначенні звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (робіт, послуг), договори з ідентичними (однорідними) товарами (робіт, послуг) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів, (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов’язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об’єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому, зазначається, що умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності – однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована, і враховуються звичайні при укладанні угод між непов’язаними особами, надбавки чи знижки до ціни, і з огляду на фактори ціноутворення, наведені у вищевказаній нормі Закону №283/97-ВР, і за звичайних обставин справедлива ринкова ціна товару не може бути нижчою, ніж ціна придбання цього товару, якою в даному разі є його митна вартість. Правильність такого тлумачення норми Закону №283/97-ВР підтверджується і визначенням господарської діяльності, наведеним у п.1.32 ст.1 Закону №283/97-ВР.

Ухвала Вищого адміністративного суду України від 18.09.2008р. по справі №К-233/07 (№21/93-НА) за позовом ПП “Джемете” до ДПІ у м.Хмельницькому про скасування податкових повідомлень-рішень, якими зменшено позивачу суму до відшкодування, по аналогічній справі. Вищий адміністративний суд України, підтримуючи позицію органів державної податкової служби, прийшов до висновку про те, що відповідно до вимог п.4.3 ст.4 Закону України від 03.04.1997р. №168/97-ВР “Про податок на додану вартість” із змінами та доповненнями (Закон №168/97-ВР) – для товарів, які імпортуються на митну територію України платниками податку, базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість таких товарів, але не менша вартості, зазначеної у ввізній митній декларації з урахуванням витрат на транспортування, розвантаження, перевантаження та страхування до пункту перетину митного кордону України, сплати брокерських, агентських, комісійних та інших видів винагород, пов’язаних з імпортом таких товарів, плати за використання об’єктів інтелектуальної власності, що належать до таких товарів, акцизних зборів, ввізного мита, а також інших податків, зборів (обов’язкових платежів), за винятком податку на додану вартість, що включаються у ціну товарів (робіт, послуг) згідно з законами України з питань оподаткування.

Згідно із вимогами ч.1 ст.16 Закону України “Про єдиний митний тариф”, нарахування мита на товари та інші предмети, що підлягають митному обкладенню, проводиться на базі їх митної вартості, тобто ціни, яка фактично сплачена або підлягає сплаті за них на момент перетину митного кордону України. При визначенні митної вартості до неї включаються ціна товару, зазначена в рахунку-фактурі, а також такі фактичні витрати, якщо їх не включено до рахунку-фактури: на транспортування, навантаження, розвантаження , перевантаження та страхування до пункту перетину митного кордону України, комісійні та брокерські, плата за використання об’єктів інтелектуальної власності, що належать до даних товарів та інших предметів і яка повинна бути оплачена імпортером прямо чи побічно як умова їх ввезення.

Відповідно до вимог п.4.1 ст.4 Закону №168/97-ВР, база оподаткування операцій з поставки товарів (послуг) визначається, виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов’язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов’язкове державне пенсійне страхування, на послуги стільникового рухомого зв’язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв’язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

В той же час, аналіз положень абзацу 1 п.4.3 ст.4 Закону України №168/97-ВР, при поставці на митній території України товарів, які були попередньо імпортовані платником податку на митну територію України, база оподаткування повинна визначатись з договірної (контрактної) вартості товару, але не менше митної вартості товару.

Отже, відповідач стверджує, що позивачем безпідставно при поставці товарів на митній території України визначено базу оподаткування, виходячи з договірної (контрактної) вартості товару, нижчою за митну вартість товару, що призвело до заниження суми податкового зобов’язання з податку на додану вартість та до завишення заявленої суми бюджетного відшкодування (ухвала ВАСУ від 18.09.2008р. по справі №К-233/07), і з огляду на фактори ціноутворення, наведені в нормах Закону №283/97-ВР, за звичайних обставин справедлива ринкова ціна товару не може бути нижчою, ніж ціна придбання цього товару, якою в даному разі є його митна вартість, і підтверджується правильність такого тлумачення п.1.32 ст.1 Закону №283/97-ВР, де зазначено, що основною метою діяльності є одержання доходів.

Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання для розгляду апеляційної скарги не прибули, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, тому колегія суддів, у відповідності до вимог ст.197 КАС України, вважає можливим розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки таку може бути вирішено на основі наявних у ній доказів.

У зв’язку із реорганізацією, судом було допущено заміну відповідача його правонаступником, замінено Новоселицьку міжрайонну державну податкову інспекцію Чернівецької області на Новоселицьку об’єднану державну податкову інспекцію Головного управління Міндоходів у Чернівецькій області.

Заслухавши доповідь судді-доповідача у справі, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, оскаржувану постанову суду першої інстанції слід залишити без змін, з огляду на наступне:

За результатами виїзної позапланової перевірки позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість згідно акту від 28.04.2010р. №352/23/32626146 відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №300/23000052300/0 від 29.04.2010р. Даним податковим повідомленням-рішенням зменшено позивачу суму бюджетного відшкодування з ПДВ у розмірі 99158,00грн.

Так, позивачем у грудні 2009р. було імпортовано автотранспортні засоби і реалізовано їх на внутрішньому ринку України за договірними цінами.

Відповідно до вимог п.4.1 Закону №168/97-ВР, база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається, виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов’язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов’язкове державне пенсійне страхування, на послуги стільникового рухомого зв’язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв’язку з компенсацією вартості товарів (послуг). У разі, якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 відсотків, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами.

Відповідно до вимог пп.7.4.1 п.7.4 Закону №168/97-ВР, податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом звітного періоду.

При цьому, “звичайна ціна” встановлюється за правилами п.1.20 ст.1 Закону №283/97-ВР, залежить від умов продажу товару і відповідає справедливій ринковій ціні в Україні.

Відповідно до вимог пп.1.20.1 п.1.20 ст.1 Закону №283/97-ВР, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо цим пунктом не встановлено інше. Якщо не доведено зворотнє, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Обов’язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених Законом №283/97-ВР, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов’язаний обґрунтувати рівень договірних цін, або послатися на норми пп.1.20.1, 1.20.8 п.1.20 ст.1 Закону №283/97-ВР.

Підпунктом 1.20.10 п.1.20 ст.1 Закону №283/97-ВР передбачено, що донарахування податкових зобов’язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов’язань за непрямими методами.

Згідно з положеннями наказу Державної митної служби від 09.07.1997р. №307 “Про затвердження Інструкції про порядок заповнення вантажно-митної декларації”, митна вартість використовується виключно в цілях митного оподаткування товарів і ведення митної статистики.

Проте відповідач, обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, посилався на ст.4.3 Закону №168/97-ВР, де вказано, що для товарів, які імпортуються на митну територію України платником податку, базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість таких товарів, але не менша митної вартості, зазначеної у ввізній митній декларації з урахуванням витрат на транспортування, навантаження, розвантаження, перевантаження та страхування до пункту перетину митного кордону України, сплати брокерських, агентських, комісійних та інших видів винагород, пов’язаних з імпортом таких товарів, плати за використання об’єктів інтелектуальної власності, що належать до таких товарів, акцизних зборів, ввізного мита, а також інших податків, зборів (обов’язкових платежів), за винятком податку на додану вартість, що включаються у ціну товарів (робіт, послуг) згідно з законами України з питань оподаткування.

Пунктом 1.18 ст.1 Закону №168/97-ВР встановлено, що звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними п.1.20 ст.1 Закону №283/97-ВР.

Відповідно до вимог пп.1.20.1 п.1.20 ст.1 Закону №283/97-ВР, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо цим пунктом не встановлено інше. Якщо не доведено зворотнє, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Справедлива ринкова ціна – це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (за їх відсутності – однорідних) товарів (робіт, послуг).

Відповідно до приписів пп.1.20.2 п.1.20 ст.1 Закону №283/97-ВР, для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов’язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об’єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому, умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладенні угод між непов’язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов’язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; надання дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів. Якщо товари (роботи, послуги), ідентичні (за їх відсутності однорідні) товарам (роботам, послугам), стосовно яких визначається звичайна ціна, прилюдно пропонуються до продажу, або мають ціни, встановлені на організованому ринку цінних паперів, або мають біржову ціну (біржове корегування), визначення звичайної ціни у встановленому в абзаці першому цього підпункту порядку здійснюється із врахуванням таких факторів.

Як вбачається з матеріалів справи, саме по звичайній ціні, яка відповідає справедливій ринковій ціні, як передбачено вищевказаними нормами, позивач реалізував легкові автомобілі на внутрішньому ринку України. Також матеріалами справи підтверджується те, що податковим органом при проведенні перевірки не здійснено визначення звичайної ціни реалізованих позивачем на внутрішньому ринку України автомобілів згідно вимог п.1.20 ст.1 Закону №283/97-ВР. Перевіряючі прийшли до висновку про те, що митна вартість товару є його звичайною ціною. Однак, чинне законодавство України не передбачає ідентичності чи взаємозалежності таких понять як “митна вартість” та “звичайна ціна” при здійсненні податкових платежів та не містить приписів про те, що митна вартість товару є його звичайною ціною при подальшій реалізації цього товару на території України.

Відповідно до вимог п.1.20.10 ст.1 Закону №283/97-ВР, донарахування податкових зобов’язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов’язань за непрямими методами, а для платників податку, визначених природними монополістами згідно із законом, – також відповідно до принципів регулювання цін, встановлених таким законом.

Отже, податковий орган не мав правових підстав, передбачених пп.4.3.1 п.4.3 ст.4 Закону №2181-III, для визначення позивачу податкових зобов’язань за непрямими методами, а відтак діяв не у спосіб, передбачений Законом. Тому, обчисливши та сплативши податок на додану вартість, виходячи з митної вартості при розмитненні товару, за наявності вантажних митних декларацій, оформлених відповідно до вимог законодавства, позивач мав право на податковий кредит згідно із вимогами пп.7.2.7 п.7.2 ст.7 Закону №168/97-ВР. Нарахування податкових зобов’язань на автотранспортні засоби, що реалізуються по договірній ціні на території України, виходячи із митної вартості, є безпідставним, оскільки не ґрунтується на вимогах чинного законодавства.

Зроблений відповідачем висновок про заниження позивачем податкового зобов’язання за грудень 2009р. в сумі 99158,00грн. є безпідставним і не відповідає вимогам законодавства.

Колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що безпідставним є посилання відповідача в акті перевірки на те, що позивач не мав права відносити до податкового кредиту весь ПДВ, фактично сплачений на митниці (тобто нарахований на митну вартість), а повинен був розрахувати суму ПДВ для включення до податкового кредиту, виходячи з факту вартості імпортованих товарів з наступних підстав:

Відповідно до вимог пп.7.4.1 п.7.4 Закону №168/97-ВР, податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги) та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв’язку, зокрема, з придбанням товарів (у тому числі при їх імпорті) з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до вимог пп.7.5.2 п.7.5 ст.7 Закону №168/97-ВР, для операцій із імпорту товарів (супутніх послуг) датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата сплати податку по податкових зобов’язаннях згідно з пп.7.3.6 п.7.3 ст.7 цього ж закону.

Пунктом 4.1 статті 4 Закону №168/97-ВР передбачено, що база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається, виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов’язкових платежів), що включаються до ціни товарів (послуг) згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов’язкове державне пенсійне страхування, на послуги стільникового рухомого зв’язку). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв’язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

Відповідно до вимог пункту 4.3 Закону № 168/97-ВР, для товарів, які імпортуються на митну територію України платником податку, базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість таких товарів, але не менша митної вартості, зазначеної у ввізній митній декларації, з урахуванням витрат на транспортування, навантаження, розвантаження, перевантаження та страхування до пункту перетину митного кордону України, сплати брокерських, агентських, комісійних та інших видів винагород, пов’язаних з імпортом таких товарів, плати за використання об’єктів інтелектуальної власності, що належать до таких товарів, акцизних зборів, ввізного мита, а також інших податків, зборів (обов’язкових платежів), за винятком податку на додану вартість, що включаються у ціну товарів (робіт, послуг) згідно з законами України з питань оподаткування.

Підпунктом 1.20.5 п.1.20 ст.1 Закону № 283/97 передбачено, що у разі, коли ціни на товари (роботи, послуги) підлягають державному регулюванню згідно із законодавством, звичайною вважається ціна, встановлена згідно з принципами такого регулювання.

Оскільки ціна імпортованого товару з метою обчислення податку на додану вартість для цілей розмитнення регулюється нормами закону №168/97-ВР та митного законодавства і визначається в розмірі договірної (контрактної) вартості такого товару, але не менше митної вартості, з урахуванням зазначених вище витрат та податків, зборів (обов’язкових платежів), в тому числі акцизних зборів, ввізного мита, що включаються у ціну товарів згідно із законами України з питань оподаткування, то і сплачений при імпорті товарів ПДВ включається до складу податкового кредиту платника податку повністю.

Отже, як вбачається з положень Закону №168/97-ВР, даний Закон не містить обмежень прав платника на віднесення до податкового кредиту суми податку розрахунком з фактурної вартості товару. Визначене законодавством право платника податку на додану вартість на віднесення сплачених сум ПДВ до податкового кредиту залежить від факту сплати ним цього податку та належного підтвердження цієї обставини. Тотожну позицію висловлено Державною податковою адміністрацією України у листі від 06.04.2007р. за №2049/7/16-1517.

Позивачем сплачено податок на додану вартість у розмірі 384932,00грн. за ввезені та розмитнені транспортні засоби, що підтверджується вантажно-митними деклараціями та банківськими виписками, які підлягають включенню до податкового кредиту за грудень 2009р., а тому зменшення позивачу податкового кредиту за вказаний період на 99158,00грн. являється безпідставним.

Окрім того, актом документальної перевірки №352/23/32626146 від 28.04.2010р. підтверджується право позивача на включення до податкового кредиту ПДВ, сплаченого при імпорті автотранспортних засобів, в повному обсязі, без перерахунку в залежності від фактурної вартості, за період грудень 2009р.

Таким чином, зроблені податковим органом висновки про завищення підприємством сум, заявлених до бюджетного відшкодування, не відповідають обставинам справи. Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до вимог ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Частиною 2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до вимог ч.1 ст.69 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Згідно із вимогами ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду приходить до висновку про те, що судом першої інстанції прийнято законне та обґрунтоване рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, апеляційна скарга висновків суду першої інстанції не спростовує, відтак задоволенню не підлягає.

Відповідно до вимог ч.1 ст.200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись вимогами ст.ст.160, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України,

суд, –

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Новоселицької міжрайонної державної податкової інспекції Чернівецької області (правонаступник – Новоселицька об’єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Чернівецькій області), м.Новоселиця Новоселицького району Чернівецької області на постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 10.06.2010р. у справі №2а-1958/10/2470 за позовом Приватного підприємства з іноземними інвестиціями “Земі-транс”, с.Остриця Герцаївського району Чернівецької області до відповідача-1: Новоселицької міжрайонної державної податкової інспекції Чернівецької області (правонаступник – Новоселицька об’єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Чернівецькій області), м.Новоселиця Новоселицького району Чернівецької області, відповідача-2: Головного управління Державного казначейства України в Чернівецькій області, м.Чернівці, про скасування податкового повідомлення-рішення, – залишити без задоволення.

2. Постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 10.06.2010р. у справі №2а-1958/10/2470 за позовом Приватного підприємства з іноземними інвестиціями “Земі-транс”, с.Остриця Герцаївського району Чернівецької області до відповідача-1: Новоселицької міжрайонної державної податкової інспекції Чернівецької області (правонаступник – Новоселицька об’єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Чернівецькій області), м.Новоселиця Новоселицького району Чернівецької області, відповідача-2: Головного управління Державного казначейства України в Чернівецькій області, м.Чернівці, про скасування податкового повідомлення-рішення, – залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копії особам, що беруть участь у справі, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Н.Г. Левицька

Суддя І.М. Обрізко

Суддя В.П. Сапіга