Рішення № 37154703, 12.02.2014, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.02.2014 р. Справа № 914/4760/13

За позовом:фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, с. Шандровець,до відповідача:Турківського дочірнього лісогосподарського підприємства ЛГП "Галсільліс", с. Шум'яч,про: стягнення 50.856,26 грн.

Суддя Т. РимЗа участю представників:позивача:ОСОБА_1, ОСОБА_2 - ордер серія АА №041643 від 20.01.2014 р.,відповідача:не з'явився.На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Турківського дочірнього лісогосподарського підприємства ЛГП "Галсільліс" про стягнення 50.856,26 грн. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 23.12.2013 року провадження у справі порушено, справу призначено до розгляду на 22.01.2014 р. Рух справи відображено у попередніх ухвалах суду.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач у порушення умов договору №18 від 10.11.2011 року не здійснив оплати за проведений поточний ремонт приміщення, внаслідок чого виникла заборгованість у сумі 45.016,55 грн. Крім того, відповідачу нараховано 3.101,82 грн. пені та 2.467,89 грн. - 3% річних.

Відповідач у судове засідання повторно не з'явився, причин неприбуття не повідомив, хоч був належно повідомлений про час та місце судового розгляду справи, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення, долученими до матеріалів справи, проти позову в установленому порядку не заперечив. Суд, керуючись статтею 75 Господарського процесуального кодексу України, вважає за можливе розглянути справу за відсутності пояснень (заперечень) відповідача щодо заявлених позовних вимог та представника відповідача у судовому засіданні, за наявними у справі матеріалами, яких достатньо для встановлення обставин і вирішення спору по суті. При цьому суд враховує ту обставину, що відповідачу було створено всі належні умови для реалізації власного права на захист, однак відповідач таким правом не скористався, своїх заперечень суду не надав ні в письмовому вигляді, ні шляхом скерування повноважного представника в судове засідання.

Вислухавши представників сторін, проаналізувавши матеріали справи, суд установив таке.

Між сторонами у справі укладено договір підряду №18 від 10 листопада 2011 року (надалі - Договір підряду). За умовами цього договору замовник (відповідач у справі) доручає, а підрядник (позивач у справі) приймає на себе зобов'язання з виконання поточного ремонту приміщення відповідача.

На виконання умов Договору підряду позивачем виконано, а відповідачем прийнято роботи на загальну суму 64.514,00 грн., про що свідчать довідка про вартість виконаних будівельних робіт за жовтень 2011 року від 04.01.2012 року та акт №1 приймання виконаних будівельних робіт за жовтень 2011 року від 04.01.2012 року. За умовами виконання Договору підряду не оплаченою залишається вартість виконаних робіт у сумі 45.016,55 грн., доказів зворотнього суду не надано.

Сторонами погоджено заборгованість у сумі 64.514,00 грн. в акті звірки взаємних розрахунків станом на 13.12.2012 року. Сторонами погоджено заборгованість у сумі 45.016,55 грн. в акті звірки взаємних розрахунків станом на 13.01.2014 року.

Позивачем скеровано на адресу відповідача претензію від 19.09.2013 р. про сплату вартості виконаних робіт у сумі 45.016,55 грн. Докази надіслання долучені до матеріалів справи.

Заборгованість за виконаними роботами за умовами Договору становить 45.016,55 грн. Доказів, які спростовують ці обставини, суду не надано. Відповідачем не надано доказів погашення заборгованості у сумі 45.016,55 грн.

При ухваленні рішення суд керувався таким.

Між сторонами у справі виникли цивільно-правові зобов'язання на підставі договору підряду в силу пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 1 статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення передбачено частиною 1 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України: суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з частиною першою статті 854 Цивільного кодексу України, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Пунктом 5.1 Договору передбачено, що замовник зобов'язується своєчасно, в 10-денний термін після підписання актів ф.КБ-2в та ф.КБ-3, провести оплату за виконані роботи.

Як встановлено судом, акт сторонами підписано, що свідчить про виконання підрядником зобов'язань за умовами Договору. Кореспондуючий обов'язок з оплати виконаних робіт замовник у строки, визначені пунктом 5.1 Договору, не виконав. Таким чином, вимоги позивача про стягнення 45.016,55 основного боргу є обгрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

Згідно з пунктом 6.2 Договору за порушення сторонами строків виконання зобов'язань за договором, винна сторонами сплачує іншій стороні неустойку в розмірі 0,5% від ціни договору за кожний день прострочки.

Відповідно до частини шостої статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно з частиною другою статті 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Стаття 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано спеціальним нормативно-правовим актом - Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Аналогічної позиції дотримується Верховний суду України у постанові від 07.11.20111 р. №5002-2/5109-2010. В силу положень статті 111-28 Господарського процесуального кодексу України рішення Верховного суду України є обов'язковими до застосування у судовій практиці.

З урахуванням наведеного, нарахування пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ є підставним. Проте в силу положень частини третьої статті 549 Цивільного кодексу України пеня обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Тобто нарахування пені здійснюється з моменту прострочення виконання зобов'язання. Згідно з частиною першою статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Прострочення за зобов'язанням щодо оплати вартості виконаних робіт почалось із спливом 10 денного строку після підписання 04.01.2012 р. актів виконаних робіт. Тобто підставним є нарахування пені з 15.01.2012 р. При цьому суд враховує положення пункту 2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 р. №14. Згідно з цим пунктом щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Таким чином оскільки Договором підряду не визначено більшу тривалість для нарахування пені, застосовується норма частини шостої статті 232 Господарського кодекс України про нарахування пені в межах шестимісячного строку з моменту, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане. З урахуванням наведеного підставним є нарахування пені за період з 15.01.2012 р. до 15.07.2012 р. Натомість позивач вимагає стягнути пеню за період з 18.05.2013 р. до 18.11.2013 р. З таких обставин, відсутні правові підстави нарахування пені протягом визначеного позивачем періоду. Тому суд відмовляє у задоволенні позовних вимог про стягнення пені.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За таких обставин вимоги позивача про стягнення з відповідача 2.467,89 грн. - 3% річних, є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

Відповідно до статей 33, 38 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 43 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, а судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.

Судові витрати на підставі статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене, керуючись статтею 193 Господарського кодексу України, статтями 11, 526, 530, 837, 854 Цивільного кодексу України, статтями 1, 49, 80, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Турківського дочірнього лісогосподарського підприємства ЛГП "Галсільліс" (юридична адреса: село Шем'яч, Турківський район,Львівська область, 82516, фактична адреса: вулиця Д. Галицького, будинок 2, місто Турка, Львівська область, 82500; ідентифікаційний код 31147847) на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1; ідентифікаційний код НОМЕР_1) 45.016,55 грн. основного боргу, 2.467,89 грн. - 3% річних, 1.615,03 грн. відшкодування витрат на оплату судового збору.

3. Наказ видати відповідно до статті 116 Господарського процесуального кодексу України.

4. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Повне рішення складено 14.02.2014 р.

Суддя Рим Т.Я.