Ухвала суду № 37152971, 05.02.2014, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 лютого 2014 р.м.ОдесаСправа № 821/3139/13-а

Категорія: 2.1 Головуючий в 1 інстанції: Горшков В.М.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого - судді Скрипченка В.О.,

суддів Золотнікова О.С., Осіпова Ю.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2013 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в місті Херсоні, відділу Державної виконавчої служби Суворовського районного управління юстиції у м. Херсоні, про захист порушених прав,-

В С Т А Н О В И В:

15 серпня 2013 року ОСОБА_1 звернулася до Херсонського окружного адміністративного суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в м. Херсоні, відділу Державної виконавчої служби Суворовського районного управління юстиції у м. Херсоні), у якому просить захистити порушені права, шляхом: визнання дій УПФУ у м. Херсоні по передачі вимоги про сплату боргу № Ф-1690 від 05.07.2013 року на примусове виконання до ВДВС Суворовського РУЮ протиправними та зобов'язання ВДВС Суворовського РУЮ повернути УПФУ у м. Херсоні без виконання вимогу про сплату боргу № Ф-1690 від 05.07.2013 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 30.07.2013 року державним виконавцем ВДВС Суворовського РУЮ м. Херсона винесено постанову про відкриття виконавчого провадження на підставі вимоги управління Пенсійного фонду України в м. Херсоні № Ф-1690. Вважає постанову від 30.07.2013 року протиправною в зв'язку з тим, що вимога УПФУ № Ф-1690 була оскаржена до Херсонського окружного адміністративного суду, зазначає, що з цієї причини вимога УПФУ вважається неузгодженою.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2013 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено в повному обсязі.

Не погоджуючись із постановленим у справі судовим рішенням ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права та неповне з'ясування обставин справи просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.

Згідно вимог п. 1 ч. 1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю. Враховуючи, що зазначених клопотань не надходило, справа розглянута в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду в межах апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.

Судом першої інстанції встановлено наступне.

УПФУ у м. Херсоні винесено вимогу про сплату недоїмки за № Ф-1690 від 05 липня 2013 року, з якої вбачається, що ОСОБА_1 має заборгованість зі сплати єдиного внеску в сумі 9 776,75 грн.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 з наступних підстав.

Правові відносини, що виникають, тривають та припиняються у сфері загальнообов'язкового державного соціального страхування врегульовані, зокрема, Основами законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР (надалі - Основи), а також Законом України № 2464, правовий статус Пенсійного фонду України врегульовано Законом України № 1058.

Управління Пенсійного фонду України в м. Херсоні є органом виконавчої влади, який здійснює повноваження, покладені на нього п.12 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 р. № 1058-VІ (надалі - Закон України № 1058-VІ), Положенням про Пенсійний фонд України, затвердженим Указом Президента України від 01.03.2001 року № 121/2001.

У відповідності до п. 12 Прикінцевих положень Закону України № 1058-VІ у період до перетворення Пенсійного фонду України в неприбуткову самоврядну організацію він функціонує як центральний орган виконавчої влади на підставі норм цього Закону (крім норм, зазначених в абзаці шостому пункту 1 цього розділу) та Положення про Пенсійний фонд України, затвердженим Указом Президента України від 1 березня 2001 року №121/2001.

Згідно зі ст.1 Положення про Пенсійний фонд України, Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, що здійснює керівництво та управління солідарною системою загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.

Судом першої інстанції вірно зазначено, що управління Пенсійного фонду України в м. Херсоні є державним органом.

Відповідно до п. 1 ст. 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" № 2464-УІ від 08.07.2010 року, фізичні особи-підприємці є платниками єдиного внеску, а отже облік позивача здійснюється територіальним органом управління Пенсійного фонду.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України №2464, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Платники єдиного внеску визначені ст. 4 Закону України №2464. Зокрема, до них відносяться фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, зазначеним у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців). Тобто, платниками є фізичні особи-підприємці, що є роботодавцями. Крім цього, згідно положень цієї ж статті платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності. Виходячи із змісту ч. 4 ст. 5 Закону України № 2464 обов'язки фізичних осіб-підприємців як платників єдиного внеску виникають з моменту їх державної реєстрації.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 4 Закону України №2464 фізичні особи-підприємці є застрахованими особами щодо себе та страхувальниками осіб, що на них працюють (для платників єдиного внеску, зазначених у пунктах 2, 3, 6 - 14 частини першої ст. 4 Закону України № 2464. Крім цього, відповідно до ч. 9, ст. 9 Закону України № 2464 обчислення і сплата єдиного внеску за платників, зазначених у пунктах 2, 3, 6, 7, 8, 9 та 11 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюються платниками, зазначеними у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону, за рахунок сум, на які внесок нарахований. Таким чином, до обов'язків фізичних осіб осіб-підприємців, що є роботодавцями, а також для фізичних осіб-підприємців, що не є роботодавцями, входить своєчасне нарахування та сплата нарахованого єдиного внеску до Пенсійного фонду на суми, що виплачуються ними найманим працівникам, а також на суми їх доходів або самостійно визначені ними суми (для фізичних осіб-підприємців, що обрали спрощену систему оподаткування), які є базою для нарахування єдиного внеску відповідно до зазначеного Закону.

Позивач є фізичною особою-підприємцем, а тому вона зобов'язана нараховувати та сплачувати до Пенсійного фонду суми єдиного внеску, база нарахування якого визначена ст. 7 Закону України № 2464.

Згідно із п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону України №2464 платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. Частиною 8, ст. 9 Закону України №2464 встановлено базовий звітний період для фізичних осіб-підприємців - календарний рік. Відповідно до ч. 8 ст. 9 цього ж Закону, платники єдиного внеску зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за відповідний базовий звітний період, не пізніше 20 числа місяця, що настає за базовим звітним періодом.

Ці вимоги закону позивачем не виконано. Виходячи з цього та на підставі п. 6 ст.1 Закону України №2464 несплачена відповідачем вчасно сума єдиного внеску визнається недоїмкою.

Таким чином вірним є висновок суду першої інстанції про те, що вимога УПФУ про сплату боргу № Ф-1690 від 05.07.2013 року складена на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Законом України № 2464.

Відповідно до положень ст. 25 Закону України № 2464 територіальний орган Пенсійного фонду у порядку, за формою і в строки, встановлені Пенсійним фондом за погодженням з центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. У цьому разі, боржник протягом десяти робочих днів з дня її отримання повинен або узгодити суму зобов'язання з органом Пенсійного фонду, або оскаржити вимогу до органу Пенсійного фонду вищого рівня чи до суду, або сплатити борг. У іншому разі, УПФУ надсилає вимогу для стягнення боргу до органу державної виконавчої служби або звертається з позовом про стягнення боргу до суду.

Також суд першої інстанції вірно зазначив, що у вимозі чітко передбачено строки її оскарження, а саме протягом 10 днів з моменту її отримання боржником та відповідно до п. 1.3 інструкції "Про затвердження порядку розгляду органами Пенсійного фонду України скарг та рішення про накладення штрафу, нарахування пені та заяв платників при узгодженні ними вимоги про сплату недоїмки зі сплати єдиного внеску па загальнообов'язкове державне соціальне страхування" № 22/7 від 08.10.2010 року, де зазначено, що одночасно скаржник письмово повідомляє орган Пенсійного фонду, який розглядає його скаргу та про кожний випадок судового оскарженим його вимог або рішень про нарахування пені та накладення штрафу.

Крім того, судом першої інстанції встановлено, що позивачем в свою чергу не було повідомлено УПФУ, щодо оскарження вимоги, зв'язку з чим після закінчення строку на оскарження Управлінням було передано вимогу № Ф-1690 від 05.07.2013 на примусове виконання до ВДВС Суворовського РУЮ.

Таким чином, дії УПФУ по передачі вимоги про сплату недоїмки до органу виконавчої служби є правомірними та визнанню протиправними не підлягають.

Управлінням Пенсійного фонду України в м. Херсоні 26 липня 2013 року направлено до ВДВС заяву про примусове виконання вимоги про сплату боргу № Ф-1690.

Постановою державного виконавця ВДВС від 30.07.2013 року № 39081213 Кузьменко В.О. відкрито виконавче провадження з виконання вимоги Управління Пенсійного фонду України в м. Херсоні № Ф-1690 про стягнення з ОСОБА_1 на користь УПФУ боргу у сумі 9 776,75 грн. Постанову про відкриття виконавчого провадження було направлено поштою на адресу ОСОБА_1

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" № 606-XIV (надалі - Закон України № 606-XIV), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ст. 2 Закону України № 606-XIV, примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Стаття 25 Закону України № 606-XIV встановлює, що державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби. Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.

Статтею 17 Закону України № 606-XIV, передбачено перелік виконавчих документів за рішеннями, що підлягають примусовому виконанню державною виконавчою службою: виконавчі листи, що видаються судами, і накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду та рішень Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті і Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті; ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних, кримінальних справах та справах про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом; судові накази; виконавчі написи нотаріусів; посвідчення комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій; постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом; постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу; рішення інших органів державної влади, якщо їх виконання за законом покладено на державну виконавчу службу; рішення Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Так, згідно п. 8 ч. 2 вказаної статті, підлягають виконанню державною виконавчою службою рішення інших органів державної влади, якщо їх виконання за законом покладено на державну виконавчу службу.

Частиною 4 статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 року № 2464-VI передбачено, що територіальний орган Пенсійного фонду у порядку, за формою і в строки, встановлені Пенсійним фондом за погодженням з центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.

Відповідно до ч. 5 ст. 25 Закону України № 2464-VI, вимога територіального органу Пенсійного фонду про сплату недоїмки або рішення суду щодо стягнення суми недоїмки виконується державною виконавчою службою в порядку, встановленому законом.

Із аналізу наведених норм Закону України «Про виконавче провадження» слідує, що отримавши вимогу про сплату недоїмки, яка є виконавчим документом, державний виконавець зобов'язаний перевірити відповідність вказаного виконавчого документу вимогам статті 18 цього Закону та відкрити виконавче провадження, встановивши боржнику строк для добровільного виконання рішення.

Дослідивши вимогу Управління Пенсійного фонду України в м. Херсоні про сплату боргу № Ф-1690, суд першої інстанції вірно встановив, що даний виконавчий документ видано на підставі ст.25 Закону України № 2464-VІ та він повністю відповідає вимогам ст.18 Закону України "Про виконавче провадження", а тому правомірно був прийнятий до виконання державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Суворовського районного управління юстиції м. Херсона, з чим погоджується апеляційний суд.

Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку, що протиправність дій відповідача щодо прийняття до виконання вимоги про сплату боргу № Ф-116 від 13.07.2012 року не доведена апелянтом та не підтверджена належними доказами. В матеріалах справи відсутня ухвала про відкриття провадження по справі ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України про захист порушеного конституційного права. А наявна в матеріалах справи копія адміністративного позову (а.с. 7-8) не є належним доказом.

Отже, прийнята УПФУ на підставі Закону України № 2464-VІ вимога про сплату єдиного соціального внеску за своїм правовим характером та з урахуванням положень Закону України № 606-ХIV є виконавчим документом, який підлягає виконанню органами державної виконавчої служби.

Виходячи з викладеного колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, який дійшов висновку про відповідність ознак протиправності в діях відповідачів при направленні вимоги про сплату недоїмки на примусове виконання та при відкритті виконавчого провадження з виконання зазначеної вимоги.

Відповідно до вимог ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідачі, які є суб'єктами владних повноважень, свою позицію суду довели та обґрунтували.

Колегія суддів вважає рішення суду першої інстанції правильним і таким, що відповідає вимогам ст. ст. 2, 7, 10, 11, 70, 71 КАС України та не приймає доводи, наведені в апеляційній скарзі про те, що постанова підлягає скасуванню.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та не допустив порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

Відтак, апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 184, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд,-

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2013 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий В.О.Скрипченко

Суддя О.С.Золотніков

Суддя Ю.В.Осіпов