Рішення № 37149854, 13.02.2014, Апеляційний суд Київської області

Справа № 361/737/2013-ц Головуючий у І інстанції Сердинський В.С.Провадження № 22-ц/780/81/14 Доповідач у 2 інстанції КашперськаКатегорія 45 13.02.2014

РІШЕННЯ

Іменем України

11 лютого 2014 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого судді Кашперської Т.Ц.,

суддів Фінагєєва В.О., Яворського М.А.,

за участю секретаря Бевзюк М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1, ОСОБА_2 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 19 вересня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя та визнання права власності на майно,

заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів, -

в с т а н о в и л а :

У січні 2013 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом про поділ спільного майна подружжя. Заявлені позовні вимоги мотивувала тим, що із 06 серпня 2004 року по 29 жовтня 2012 року перебувала із відповідачем у шлюбі, від якого мають двох неповнолітніх дітей. За час перебування у шлюбі ними набуто земельну ділянку пл. 0,1035 га. для будівництва та обслуговування житлового будинку, на якій вони будували житловий будинок, використовуючи спільні кошти та кошти її батька ОСОБА_3 Уточнивши позовні вимоги 08 липня 2013 року, просила розділити спільне майно подружжя, а саме визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за кожним право власності на ? частину матеріалів та конструкцій (об'єкт незавершеного будівництва), розташованих за адресою АДРЕСА_1 та ? земельної ділянки, на якій він розташований, пл. 0,1035 га. від земельної ділянки пл. 0,2071 га. для будівництва та обслуговування житлового будинку.

В червні 2013 року ОСОБА_2 подав зустрічний позов про поділ спільного майна подружжя та визнання права власності на майно, посилаючись на те, що в позові ОСОБА_1 заявлено неповний перелік майна, набутого ними під час шлюбу, до якого входить квартира за адресою АДРЕСА_2, два автомобілі, об'єкт незавершеного будівництва (матеріали та конструкції) за адресою АДРЕСА_1. Просив визнати за ним, ОСОБА_2, право власності на об'єкт незавершеного будівництва та автомобіль Mitsubishi Colt, за ОСОБА_1 - право власності на автомобіль Mitsubishi Outlander, 2/3 частини квартири за адресою АДРЕСА_2, а за дітьми сторін ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в рівних частинах право власності на 1/3 частину вказаної квартири. Уточнивши позовні вимоги 18 липня 2013 року, просив визнати за ОСОБА_2 право власності на автомобіль Mitsubishi Colt, за ОСОБА_1 право власності на автомобіль Mitsubishi Outlander, зобов'язати ОСОБА_1 виплатити на його користь ? частину вартості автомобіля Mitsubishi Outlander, за виключенням ? вартості автомобіля Mitsubishi Colt, що складає 72000 грн.

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 19 вересня 2013 року позов ОСОБА_1 задоволено, позов ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності на ? частину матеріалів та конструкцій (об'єкт незавершеного будівництва) за адресою АДРЕСА_1, право власності на ? частину земельної ділянки, на якій розташований об'єкт незавершеного будівництва пл. 0,1035 га. від земельної ділянки пл. 0,2071 га. для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель; визнано за ОСОБА_2 право власності на автомобіль Mitsubishi Colt, за ОСОБА_1 - право власності на автомобіль Mitsubishi Outlander, стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію в розмірі 37966 грн., стягнуто із ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір 1270 грн. та в дохід ОСОБА_2 судовий збір 379,66 грн.

Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 27 листопада 2013 року виправлено описки в рішенні суду та вилучено із резолютивної частини рішення про розподіл судових витрат.

Додатковим рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 27 листопада 2013 року вирішено питання про судові витрати, стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір 1270 грн., на користь ОСОБА_2 судовий збір 379,66 грн.

Позивач ОСОБА_1, не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просила скасувати рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 19 вересня 2013 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошової компенсації з різниці вартості автомобілів в розмірі 37966 грн. та відмовити в цій частині позову. В іншій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується.

Відповідач ОСОБА_2 також подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції, порушення норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 19 вересня 2013 року в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на ? частину земельної ділянки, на якій розташовано об'єкт незавершеного будівництва, та в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошової компенсації вартості автомобіля в розмірі 37966 грн., прийняти нове рішення в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошової компенсації вартості автомобіля. В іншій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Разом із тим рішення суду першої інстанції в повній мірі даним вимогам закону не відповідає.

Із матеріалів справи колегія суддів вбачає, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 із 06 серпня 2004 року перебувають в зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 29 жовтня 2012 року. Від шлюбу подружжя має двох неповнолітніх дітей - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2.

21 травня 2007 року за договором дарування земельної ділянки ОСОБА_6 подарував ОСОБА_2 незабудовану земельну ділянку пл. 0,1035 га. від земельної ділянки пл. 0,2071 га., кадастровий номер 3221284401:01:040:0035 в с. Красилівка Броварського району Київської області для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель. 12 грудня 2012 року ОСОБА_2 отримав акт на право власності на земельну ділянку серія ЯК № 292152 пл. 0,1036 га. в с. Красилівка Броварського району Київської області для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд.

На вказаній земельній ділянці сторонами було побудовано житловий будинок, будинок в експлуатацію не прийнятий, державна реєстрація права власності на нерухоме майно не проведена.

Крім того, під час зареєстрованого шлюбу сторонами були придбані автомобілі, а саме за ОСОБА_2 із 2006 року зареєстровано автомобіль Mitsubishi Colt, д.н.з. НОМЕР_1, а за ОСОБА_1 - із 2010 року автомобіль Mitsubishi Outlander д.н.з. НОМЕР_2.

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Відповідно до ст. ст. 60, 69, 70 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою. Договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя має бути нотаріально посвідчений. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 23 постанови від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Відповідно до ст. 71 СК України, неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд, задовольняючи позовні вимоги про визнання за позивачем та відповідачем в рівних частинах право власності на частину матеріалів та конструкцій (об'єкт незавершеного будівництва), керувався тим, що сторони, перебуваючи в шлюбі, здійснювали будівництво житлового будинку за адресою АДРЕСА_1, будівництво даного будинку на даний час не завершене, в експлуатацію його не введено та державну реєстрацію права власності на нерухоме майно не проведено.

В даній частині рішення суду сторонами не оскаржене, і тому в силу вимог ст. 303 ЦПК України колегія суддів колегія суддів законність та обґрунтованість висновків суду першої інстанції не перевіряє.

Також суд визнав за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності за кожним на ? частину земельної ділянки, на якій знаходиться об'єкт незавершеного будівництва, внаслідок набуття кожним із сторін права власності на ? частину недобудованого житлового будинку.

Колегія суддів погоджується із вказаними висновками, так як вони є обґрунтованими, відповідають обставинам справи і вимогам закону.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 57 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування.

Відповідно до ч. 4 ст. 120 ЗК України, 377 ЦК України, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди. До особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Таким чином, перехід права власності на частину земельної ділянки, належній іншій особі, можливе за умов набуття права власності на будівлю, яка на ній розміщена.

Оскільки за ОСОБА_1 визнано право власності на ? частину об'єкту незавершеного будівництвом житлового будинку, суд першої інстанції правомірно визнав за нею також право власності пропорційно на частину земельної ділянки, яка належала на підставі договору дарування ОСОБА_2

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що суд першої інстанції помилково посилався на п. 18-2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», оскільки ним набуто земельну ділянку на підставі договору дарування, а не шляхом приватизації, висновків суду не спростовують. Так, вказаний пункт постанови відсилає до ст. 120 ЗК України, яка передбачає будь-які підстави набуття у власність земельної ділянки.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що подарована йому спірна земельна ділянка не є спільним майном подружжя, оскільки перехід права власності на земельну ділянку в результаті набуття права власності на будівлю має інший правовий режим регулювання, від якого належність майна до особистого майна подружжя не залежить.

Оцінюючи доводи апеляційних скарг в частині розміру компенсації за перевищення частки в праві спільної сумісної власності подружжя, колегія суддів враховує наступне.

Так, вирішуючи позов ОСОБА_2 про поділ майна подружжя в частині поділу транспортних засобів, суд визнав за кожним і подружжя право власності на автомобіль. Однак, пославшись на ту обставину, що сторони не заявляли клопотання про призначення судової автотоварознавчої експертизи, суд першої інстанції самостійно визначив вартість транспортних засобів, виходячи з їх ринкової вартості, зазначеної на інтернет сайті «Автобазар», стягнувши грошову компенсацію вартості частки в майні.

Самостійно визначаючи вартість транспортних засобів, суд порушив принцип диспозитивності цивільного судочинства, передбачений ст. 11 ЦПК України, відповідно до якої суд розглядає цивільні справи на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Крім того, визначення вартості транспортних засобів, на думку колегії суддів, беззаперечно потребує спеціальних знань у відповідній галузі, а тому не може бути проведено судом за власною ініціативою і власними засобами.

Відповідно до ст. 59 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Отже, компенсація за перевищення частки в спільному майні подружжя 37966 грн. судом першої інстанції визначена на підставі недопустимих доказів і застосована бути не може.

Під час розгляду апеляційної скарги сторонами надано звіт від 27 січня 2014 року, складений ТОВ «Актив експерт» про незалежну оцінку ринкової вартості колісного транспортного засобу Mitsubishi Outlander, вартість якого становить 156955 грн., та звіт товарознавчого дослідження транспортного засобу від 08 січня 2014 року № 15849, складений ФОП ОСОБА_7, згідно якого ринкова вартість автомобіля Mitsubishi Colt складає 50334,38 грн.

В частині способу поділу транспортних засобів між сторонами колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, який узгоджується із наведеними нормами СК України та постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя».

Враховуючи, що сторони погоджуються із розподілом майна шляхом визнання за ними права власності за кожним на транспортний засіб із присудженням грошової компенсації, колегія суддів доходить висновку про можливість способу поділу майна, при якому за ОСОБА_1 визнається право власності на автомобіль Mitsubishi Outlander, а за ОСОБА_2 - право власності на автомобіль Mitsubishi Colt.

Оскільки сумарна вартість транспортних засобів згідно звітів про їх оцінку складає 207289,38, частка кожного із подружжя має становити 103644,69 грн., а тому із ОСОБА_1, за якою визнається право власності на автомобіль Mitsubishi Outlander, вартість якого становить 156955 грн., на користь ОСОБА_2, за яким визнається право власності на автомобіль Mitsubishi Colt вартістю 50334,38 грн., має бути стягнута компенсація за перевищення частки в спільному майні подружжя в розмірі 53310,31 грн.

Доводи ОСОБА_1 про те, що автомобіль Mitsubishi Outlander є її особистою власністю, в зв'язку із чим має бути виділений їй без відповідної компенсації, будь-якими доказами не підтверджені і колегією суддів відхиляється.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про наявність на її утриманні двох неповнолітніх дітей, що згідно ст. 70 СК України є підставою для перерозподілу часток майна подружжя, колегією суддів відхиляються.

Відповідно до ч. 3 ст. 70 СК України, за рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Оскільки апелянтом не надано доказів, що рішенням суду із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 взагалі стягуються аліменти на утримання дітей, підстав для збільшення частки майна дружини за даною статтею колегія суддів не знаходить.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині стягнення компенсації за перевищення частики в праві спільної сумісної власності подружжя ухвалене за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи та зроблені із порушенням та неправильним застосуванням судом норм матеріального права, що відповідно до вимог ст. 309 ЦПК України є підставами для його зміни в частині розміру грошової компенсації за перевищення частки в спільному майні подружжя із ухваленням нового рішення, яким із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягується компенсація за перевищення частки в спільному майні подружжя в розмірі 53310,31 грн.

В іншій частині рішення суду ухвалене із належним та всебічним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, із дотриманням вимог матеріального та процесуального права і скасуванню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційні скарги ОСОБА_1, ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 19 вересня 2013 року змінити в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошової компенсації в розмірі 37966 грн. та ухвалити в цій частині нове рішення.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 компенсацію за перевищення частки в спільному майні подружжя в розмірі 53310,31 грн.

В іншій частині рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 19 вересня 2013 року залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: Кашперська Т.Ц.

Судді: Фінагєєв В.О.

Яворський М.А.