Ухвала суду № 37143870, 14.01.2014, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 січня 2014 р.Справа № 820/10169/13-аКолегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Калиновського В.А.

Суддів: Бенедик А.П. , Бегунца А.О.

за участю секретаря судового засідання - Антоненко Н.В.

Представник позивача - Лазуренко З.А.

Представник відповідача - Поярко І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Лозівської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25.11.2013р. по справі № 820/10169/13-а

за позовом Асоціації підприємств "Співдружність"

до Лозівської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області

про визнання незаконними висновків акту перевірки, податкових повідомлень-рішень та їх скасування,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Асоціація підприємств "Співдружність", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Лозівської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області, в якому просив суд:

- визнати незаконними висновки Лозівської ОДПІ ГУ Міндоходів у Харківській області в акті документальної позапланової перевірки від 26.09.2013 р. № 246/20-27-20-12/22629483 про заниження нею податку на прибуток в період 2010 р. та 2012 р. на загальну суму 78850,00 грн. у т.ч. за 2010 р. на суму 66867,00 грн., за 2012 р. на суму 11983,00 грн., заниження податку на додану вартість у сумі 47295,00 грн., у т.ч. за серпень 2011 р. у сумі 35883,00 грн., за травень 2012 р. у сумі 5416,00 грн., за жовтень 2012 р. у сумі 5996,00 грн.;

- визнати незаконними та скасувати податкові повідомлення-рішення Лозівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області від 15.10.2013 року № 0000472220, № 0000482220, № 0000492220, прийняті відносно неї.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 25.11.2013 року зазначений адміністративний позов було задоволено частково, а саме: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Лозівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області від 15.10.2013 року № 0000472220, № 0000482220, № 0000492220, прийняті відносно Асоціації підприємств "Співдружність". В іншій частині позовних вимог в задоволенні - відмовлено.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржувану постанову в цій частині та прийняти нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті постанови в частині задоволення позову, норм матеріального та процесуального права, а саме: Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", Закону України "Про податок на додану вартість", приписів ст.ст. 44, 139, 198 Податкового кодексу України, а також не врахував вимоги ст. 159 КАС України з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.

Позивач подав заперечення на апеляційну скаргу, в яких він, наполягаючи на законності та обґрунтованості постанови суду першої інстанції, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову без змін.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник позивача, наполягаючи на законності та обґрунтованості постанови суду першої інстанції, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову без змін.

Представник відповідача, наполягаючи на порушенні судом першої інстанції, при прийнятті постанови в частині задоволених позовних вимог, норм матеріального права, просив скасувати оскаржувану постанову в цій частині та прийняти нову, якою в задоволенні позову відмовити повністю, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які прибули в судове засідання, перевіривши рішення суду в частині задоволених позовних вимог та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що уповноваженими особами Лозівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області була проведена документальна позапланова перевірка Асоціації підприємств "Співдружність" з питань дотримання вимог податкового законодавства при відображенні в податковому обліку фінансово-господарських операцій з ТОВ "Олс-Вест" за листопад 2010 року, ПП "Дніпропостачупаковка" за січень, вересень, жовтень 2012 року, ТОВ АПК "Співдружність" за грудень 2010 року та відображення в податковому обліку даних операцій в деклараціях з податку на додану вартість за листопад, грудень 2010 р. січень 2012 р., вересень - жовтень 2012 р., з податку на прибуток за період 2010 рік, І кв. 2012 р., 9 місяців 2012 року та 2012 рік, за результатами якої 26.09.2013 року було складено акт перевірки № 246/20-27-20-12/22629483, де були зафіксовані порушення вимог податкового законодавства, а саме:

- пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", п. 44.1 статті 44, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток за період 2010 рік та 20І2 рік на загальну суму 78850,00 грн. у т.ч. за 2010 рік на суму 66867,00 грн, за 2012 рік на суму 11983,00 грн.;

- пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7, пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", п. 44.1 ст. 44, п. 198.1, п. 198.3. п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість у сумі 47295,00 грн., у т.ч. за серпень 2012 року у сумі 35883,00 грн., травень 2012 року у сумі 5416,00 грн., жовтень 2012 року у сумі 5996,00 грн.

За наслідками вказаного акту перевірки відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення від 15.10.13 року, а саме: № 0000472220, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на прибуток на загальну суму 118275,00 грн., №0000482220, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання за платежем ПДВ - 9119,00 грн., № 0000492220, яким позивачеві зменшено розмір від'ємного значення суми ПДВ у розмірі 17610,00 грн.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що в даному випадку відповідач не надав належних доказів правомірності прийняття оскаржуваних рішень оскільки, як вбачається з наявних письмових доказів факти вказаних порушень позивачем вимог податкового законодавства не знайшли свого підтвердження при судовому розгляді.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Спеціальним законом, який визначав платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету на час виникнення спірних правовідносин був Закон України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 року № 168/97-ВР.

Вказаний Закон втратив чинність з 01 січня 2011 року у зв'язку із вступом в дію Податкового кодексу України, однак положення даного Закону підлягають застосування до спірних правовідносин, оскільки він був чинним на момент здійснення розглядуваних господарських операцій та на момент формування позивачем спірних сум податкового кредиту.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість", податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації (підпункт 7.4.1 пункту 7.4. статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість").

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Положеннями підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" передбачено, що якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема порядок їх адміністрування, права та обов'язки платників податків, компетенція контролюючих органів, повноваження посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулюються Податковим кодексом України (далі - ПК України, Кодекс).

Так, підпунктом 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 зазначеного Кодексу встановлено, що витратами є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються, зокрема, із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті. Витрати операційної діяльності, у відповідності з пп. 138.1.1 п. 138 згаданої статті, окрім іншого, включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до п.п. 138.6, 138.8 ст. 138 ПК України собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу. Собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Витрати, які не враховуються платником податку при визначенні оподатковуваного прибутку, встановлені статтею 139 Кодексу.

У відповідності з п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Податковим кредитом, згідно пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктами 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за встановленою ставкою протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням чи виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку або придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями та іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, виходячи із системного аналізу вказаних норм, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість, мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Виникнення у платника податку права на податковий кредит та витрати не ставиться у залежність від дотримання вимог податкового законодавства і сплатою податку до бюджету іншими суб'єктами господарювання. Зокрема, платник податку не може нести відповідальність за неподання контрагентом обов'язкових звітів про свою господарську діяльність, а також за інші порушення законодавства.

Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток та до складу податкового кредиту для цілей оподаткування податком на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Тобто, для підтвердження даних податкового обліку платника податку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Господарською операцією, згідно зі ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Також, вказана вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків, як обов'язкова ознака господарської операції, кореспондує і з нормами Податкового кодексу України. При цьому, сама собою відсутність окремих документів (сертифікатів, дозволів і т.п.), а так само помилки у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

В даному випадку позивачем первинні документи в повному обсязі були надані як до перевірки так і до суду. При цьому відповідна сторона жодних зауважень до них не мала.

Посилання же апелянта на відсутність у АП "Співдружність" на час перевірки первинних документів, які б підтверджували транспортування продукції, подорожніх листів та довіреностей на отримання придбаної продукції в січні, вересні, жовтні 2012 р., згідно договору від 27.12.2010 р. № 83/10-пк, укладеного з ПП "Дніпропостачупаковка", в листопаді 2010 р., згідно договору №73 від 01.11.2010 р., укладеного з ТОВ "Олс-Вест", за грудень 2010 р. - згідно договору № 66 від 01.10.2010 р., укладеного з ТОВ АПК "Співдружність, як підставу для встановлених порушень вимог податкового законодавства, є необгрунтованим та таким, що спростовується обставинами, встановленими при судовому розгляді, як такими: угодами, укладеними позивачем з зазначеними вище контрагентами, згідно до яких поставка товару здійснювалась останніми та подорожніми листами.

Також колегія суддів зазначає, що нормами діючого законодавства України не передбачено можливість посилання ДПІ в ході проведення перевірки одного суб'єкта господарювання на акти перевірок інших суб'єктів господарювання.

Добросовісний платник податків, який в силу покладеного на нього законами обов'язку щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) вступає у зв'язку з цим у відповідні правовідносини з державою, не може нести відповідальність за не виконання чи неналежне виконання такого обов'язку іншими платниками податків, якщо інше прямо не встановлено законом.

У разі якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на віднесення сплачених ним у ціні товару відповідних сум податку на додану вартість до податкового кредиту, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо цього та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Щодо порушення позивачем вимог пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", п. 44.1 статті 44, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток за період 2010 рік та 2012 рік на загальну суму 78850,00 грн., то вони, на думку суду, спростовуються вищезазначеними обставинами, встановленими при судовому розгляді.

Окрім того, слід відзначити, що раніше відповідачем перевірявся період, охоплений вищезазначеною перевіркою, про що свідчить акт "Про результати перевірки АП "Співдружність" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 року по 30.09.2011 року", який містив аналогічні порушення, що і порушення в акті перевірки від 26.09.2013 року № 246/20-27-20-12/22629483, за наслідками попередньої перевірки було прийнято певне податкове повідомлення-рішення, яке скасовано в судовому порядку (постанова Харківського окружного адміністративного суду від 01.12.2011 року в адміністративній справі № 2а-12438/11/2070, яка залишена без зміни апеляційною інстанцією 06.03.2012 року). А від так, даний доказ в розумінні ст. 72 КАСУ є обставиною, яка звільняє суд від доказування вищезазначеного.

Виходячи з приписів ст. 19 ч. 2 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст. 71 К Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій.

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідач, в порушення приписів ч.2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, не надав належних та допустимих доказів на підтвердження обґрунтованості заперечень проти позову та законності прийняття податкових повідомлень-рішень від 15.10.2013 року № 0000472220, № 0000482220, № 0000492220.

Таких доказів не надано апелянтом і до суду апеляційної інстанції.

Натомість позивач, на виконання приписів ч.1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, надав належні докази на підтвердження обґрунтованості заявлених позовних вимог в частині їх скасування.

Отже, колегія суддів переглянувши рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову , вважає, що при його прийнятті суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 25.11.2013 року по справі № 820/10169/13-а в частині задоволення позову прийнята з дотриманням норм чинного процесуального та матеріального права і підстав для її скасування не виявлено.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Лозівської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25.11.2013р. по справі № 820/10169/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Калиновський В.А.Судді(підпис) (підпис) Бенедик А.П. Бегунц А.О.

Повний текст ухвали виготовлено 20.01.2014 року.