Рішення № 37136807, 13.02.2014, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/778/570/14 Головуючий у 1-й інстанції: Купавська Н.М.

Суддя-доповідач: Кочеткова І.В.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2014 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого: Кочеткової І.В.,

суддів: Маловічко С.В.,

Воробйової І.А.,

При секретарі: Хомяк К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення грошової суми,

за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 03 грудня 2013 року,

В С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2013 року ОСОБА_3 звернулася до суду із вищевказаним позовом, який в ході розгляду справи уточнювала. Зазначала, що сторони являються співвласниками трикімнатної квартири АДРЕСА_1, на утримання якої з липня 2011 року по лютий 2013 року нею було сплачено 4 794,04 грн. Посилаючись на те, що відповідач участі в утриманні квартири не приймає, просили стягнути з нього 1 884, 40 грн. у відшкодування ? частки понесених нею витрат на утримання будинку і прибудинкової території.

Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 03 грудня 2013 року в позові відмовлено.

В апеляційній скарзі про скасування судового рішення і ухвалення нового про задоволення позову ОСОБА_3 посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.

В засідання апеляційного суду належним чином повідомлені сторони і їх представники не з'явилися, причини неявки суду не повідомили, колегія суддів визнали причини їх неявки неповажними і такими, що не перешкоджають розгляду справи по суті.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Відмовляючи ОСОБА_3 у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено, що саме вона несла витрати з утримання будинку і прибудинкової території, оскільки всі квитанції, наданні нею на підтвердження своїх витрат, заповнені на ім'я відповідача.

Проте повністю погодитися з такими висновками не можна, оскільки суд дійшов їх з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Судом установлено, що сторони до 2003 року перебували у шлюбі і являлися співвласниками квартири АДРЕСА_1: до 19 травня 2011 року частка кожного із них складала по 1/3, а після укладення договору дарування, за яким син сторін ОСОБА_5 подарував належну йому 1/3 часту своїм батькам, частка кожного із колишнього подружжя у спільному майні склала по ? (а.с.6-8,15-16).

Фактично квартирою користується позивач, а відповідач з травня 2006 року проживає за іншою адресою (а.с.9-10).

Послуги з утримання будинку, в якій розташована квартира сторін, і прибудинкової території надаються КП „Житломасив", з яким відповідачем був укладений відповідний договір. Фактично оплату за надані послуги проводила позивач ОСОБА_3, яка надала суду першої інстанції оригінали платіжних документів на підтвердження своїх позовних вимог (а.с.11-12,54-56).

Заперечуючи проти позову, відповідач зазначав, що з 2006 року в квартирі не проживає, оскільки колишня дружина чинить йому перешкоди, а тому обов'язку зі сплати комунальних послуг не має. Платіжні документи, які підтверджують факт сплати ним комунальних платежів, знаходяться в спірній квартирі, ключі від якої він отримав тільки у квітні 2013 року. Крім того, в своїй заяві від 6 червня 2013 року відповідач просив про застосування строків позовної давності за вимогами про стягнення платежів за період з 2003 по 10.04.2010 року у зв'язку із пропуском строку позовної давності (а.с.29).

Відповідно до ст. 322 ЦК України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 360 ЦК України співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.

Згідно з ч. 1 ст. 358, ст. 360 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

Співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.

Згідно зі ст. 179 Житлового кодексу РСР користування будинками (квартирами) державного і громадського житлового фонду, фонду житлово-будівельних кооперативів, а також приватного житлового фонду та їх утримання здійснюється з обов'язковим додержанням Правил користування приміщеннями житлових будинків і прибудинковими територіями, які затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до підп. 2 п. 7 Правил власники квартири зобов'язані оплачувати надані житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Відповідно до положень статті 32 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку. Розмір плати за утримання будинків і споруд та прибудинкових територій встановлюється залежно від капітальності, рівня облаштування та благоустрою.

Згідно із ч. 3 ст. 31 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" органи місцевого самоврядування затверджують ціни (тарифи) на житлово-комунальні послуги в розмірі економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво.

Відповідач як співвласник квартири, мав солідарний обов'язок нести витрати по утриманню і ремонту зазначеного житлового приміщення, а оскільки вказаний обов'язок він не виконував і оплату за нього здійснював позивач, на підставі ст. 64 ЖК України, ст. 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", ст. 360 ЦК України, вимоги позивача в межах строку позовної давності являються обґрунтованими.

За змістом ст.ст. 541, 543 ЦК України солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема, у разі неподільності предмета зобов'язання.

У разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників, так і від будь-кого з них окремо.

Відповідно до ст. 544 ЦК України боржник, який виконав солідарний обов'язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього.

Ст. 151 ЖК України визначені обов'язки власника по забезпеченню схоронності житлового будинку(квартири), а саме громадяни, які мають у приватній власності жилий будинок(квартиру), зобов'язані забезпечувати його схоронність, провадити за свій рахунок поточний і капітальний ремонт, утримувати у порядку прибудинкову територію.

Відповідно до ст. 19 Закону України від 24.06.2004 року " Про житлово-комунальні послуги", учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є власник, споживач, виконавець, виробник. За положеннями вказаного Закону, власником приміщення є фізична або юридична особа, якій належить право володіння, користування та розпорядження приміщенням. У разі спільної власності кількох співвласників рішення щодо управління майном приймається відповідно до закону. Споживачем є фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу. Ст. 20 зазначеного Закону передбачений обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом та одержувати від виконавця вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги.

Відповідач у зазначеній вище квартирі не проживає, витрати на її утримання не несе, допустимих доказів на підтвердження того, що саме він, а не позивач сплачував витрати на утримання будинку і прибудинкової території за спірний період часу суду не надав.

Викладене свідчить про те, що відповідач як співвласник квартири входив до складу суб'єктів користування послугами з управління та утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, отже мав обов'язок по їх оплаті. Зважаючи на те, що оплата вказаних послуг проводилась тільки позивачем, остання вправі вимагати відшкодування понесених нею витрат відповідачем пропорційно його частці у спільному майні.

Встановивши вказані обставини, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що відповідач не повинен нести витрати на утримання належної йому частки у спірній квартирі, хоча такі є необхідними витратами на утримання та збереження спільного майна, при цьому невикористання співвласником приміщення не є підставою невнесення плати за комунальні послуги.

Згідно наданих позивачем розрахунків, які відповідачем не оспорені, за спірний період часу - з квітня 2010 року до квітня 2013 року нею було сплачено 4 794,04 грн. в рахунок компенсації витрат на утримання будинку і прибудинкової території, а тому з відповідача як із співвласника спірної квартири належить стягнути 1 884, 84 грн. Сума стягнення визначена пропорційно частці відповідача у спільному майні - до 19 травня 2011 року - 1/3 частка понесених позивачем витрат, після 19 травня 2011 року - ? частка.

Оформлення платіжних документів на ім'я відповідача, з яким був укладений договір про житлово-комунальні послуги, не спростовує доводи позивача про те, що оплату за цим договором за спірний період часу проводила вона, оскільки оригінали платіжних документів були надані суду саме нею. Посилання відповідача на те, що з 2006 року до квітня 2013 року він не міг потрапити до спірної квартири, в якій зберігаються всі платіжні документи, а тому не міг надати суду їх оригінали, вищевказані доводи позивача не спростовують. Оскільки позивач не мав доступу до спірної квартири до квітня 2013 року включно, він не мав можливості і зберігати в ній оригінали платіжних документів за спірний період часу.

За таких обставин оскаржуване рішення на підставі ст.309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового про задоволення позову і стягнення з відповідача 1 884 грн. 84 коп. компенсації понесених нею витрат на утримання спільної часткової власності.

На підставі ст.88 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені нею судові витрати зі сплати судового збору в суді першої і апеляційної інстанції в загальній сумі 345 грн. (а.с.3,79), а також 1 000 грн. компенсації витрат з надання правової допомоги адвокатом ОСОБА_6, розмір і обґрунтованість яких підтверджується договором про надання правової допомоги, квитанцією до прибуткового касового ордеру, розрахунком вартості виконаних робіт і послуг (а.с.14-15, 65).

Керуючись ст.ст.307,309,314,317 ЦПК України, колегія суддів

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 03 грудня 2013 року по цій справі скасувати і ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_3 задовольнити. Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 1884, 84 грн. (одну тисячу вісімсот вісімдесят чотири гривні 84 коп.) компенсації понесених нею витрат з утримання будинку і прибудинкової території за період з 10 квітня 2010 по 10 квітня 2013 року, 1 345 грн. (одну тисячу триста сорок п'ять гривень) - компенсації судових витрат, а всього стягнути 3 229, 84 грн. (три тисячі двісті двадцять дев'ять гривень 84 коп.).

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: