Рішення № 37131797, 12.02.2014, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 541/696/13-ц

Номер провадження 22-ц/786/675/14

Головуючий у 1-й інстанції Чернюк В. Д.

Доповідач Лобов О. А.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2014 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі:

головуючого судді Лобова О.А.,

суддів Гальонкіна С.А., Петренка В.М.

при секретарі Цилюрик М.М.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м.Полтаві цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 і ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» на рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 14 січня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» про стягнення сум вкладів, відсотків, пені, відсотків річних від сум боргу.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача,

В С Т А Н О В И Л А:

У березні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, просив ухвалити рішення, яким стягнути з відповідача на його користь

за договором №20/02-02/19 від 14 травня 2008 року:

суму депозитного вкладу - 24 400 доларів США,

несплачені відсотки - 4 326,45 доларів США,

пеню - 4 453 долари США,

три відсотки річних - 2 771,57 доларів США;

за договором №20/02-02/18 від 01 грудня 2008 року:

суму депозитного вкладу - 710 євро,

несплачені відсотки - 63,70 євро,

пеню - 47,20 євро,

три відсотки річних - 79,59 євро;

за договором №20/02-0209 від 24 лютого 2009 року:

суму депозитного вкладу - 20 000 доларів США,

несплачені відсотки - 4 996,85 доларів США,

пеню - 3 650 доларів США,

три відсотки річних - 1 800 доларів США.

Заявлені вимоги мотивовані безпідставною відмовою відповідача повернути суми вкладів та нараховані відсотки.

Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 14 січня 2014 року позов задоволений частково: стягнуто з ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором №20/02-02/19 від 14 травня 2008 року у сумі: 24 400 доларів США (депозитний вклад), 994,50 доларів США (заборгованість по відсоткам), 4 453 долари США (пеня), 2 196 доларів США (три відсотки річних), а всього 32 043,5 долари США; за договором №20/02-02/18 від 01 грудня 2008 року у сумі: 710 євро (депозитний вклад), 29,28 євро (заборгованість по відсоткам), 127,75 євро (пеня), 63,9 євро (три відсотки річних), а всього 930,93 євро. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено, вирішене питання про судові витрати.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду у частині відмовлених позовних вимог скасувати, ухвалити нове рішення, яким задовольнити його вимоги у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначається, що висновки суду про стягнення процентів за депозитними договорами у розмірах інших ніж було передбачено укладеними договорами суперечать нормам закону про свободу договору, а також правовій позиції суду касаційної інстанції у аналогічній справі.

Висновок суду про недоведеність пролонгації договору №20/02-02/19 від 14 травня 2008 року суперечить нормі ч.4 ст.1060 ЦК України та правовій позиції суду касаційної інстанції у аналогічній справі.

Висновок суду про недоведеність факту укладення договору № 20/02-02/09 від 24 лютого 2009 року суперечить фактичним обставинам та роз'ясненням ВССУ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів із зобов'язань, що виникають із договорів та інших правочинів» від 27 вересня 2012 року.

В апеляційній скарзі ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», посилаючись на порушення судом норм процесуального і матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що висновки суду про доведеність факту укладення Банком з позивачем депозитних договорів суперечать встановленим обставинам та вимогам нормативних актів, якими врегульовані спірні правовідносини. Окрім того, суд не вирішив питання щодо пропуску строку позовної давності.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційних скарг та позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції, заслухавши пояснення осіб, які беруть участь в справі, дійшла висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити, а апеляційну скаргу ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» - відхилити, з наступних підстав:

Відповідно до ст.307 ч.1 п.2, ст.309 ч.1 п.4 ЦПК України за результатами розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове по суті заявлених вимог в разі неправильного застосування судом матеріального права.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 з 1999 року по 16 березня 2009 року працювала начальником Миргородського відділення Полтавської філії ПАТ «Райффайзен Банк Аваль». Згідно довіреності від 27 грудня 2006 року (строк дії до 07 листопада 2009 року) ОСОБА_3 була уповноважена від імені Банку укладати та підписувати правочини на суму, що не перевищує 500 000 євро, зокрема депозитні договори та будь-які документи, пов?язані з виконанням цих документів.

14 травня 2008 року ОСОБА_1 уклав з ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», від імені якого діяла ОСОБА_3, договір банківського вкладу №2002-02/19 строком на шість місяців, згідно умов якого ОСОБА_1 передав Банку грошові кошти на загальну суму 24 400 доларів США зі сплатою 21% річних. На підтвердження передачі коштів ОСОБА_1 видані прибуткові валютні ордери. Дія договору згідно напису, зробленого ОСОБА_3, продовжена до 14 травня 2009 року.

01 грудня 2008 року ОСОБА_1 уклав з ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», від імені якого діяла ОСОБА_3, договір банківського вкладу №2002-02/18 строком на шість місяців, згідно умов якого ОСОБА_1 передав Банку 710 євро зі сплатою 18% річних. На підтвердження передачі коштів ОСОБА_1 виданий прибутковий валютний ордер.

24 лютого 2009 року ОСОБА_1 уклав з ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», від імені якого діяла ОСОБА_3, договір банківського вкладу №2002-02/09 строком на дванадцять місяців, згідно умов якого ОСОБА_1 передав Банку 20 000 доларів США зі сплатою 25% річних. На підтвердження передачі коштів ОСОБА_1 виданий прибутковий валютний ордер.

Звернення ОСОБА_1 до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» з вимогами про повернення коштів і нарахованих процентів після закінчення дії договорів банківського вкладу залишилися без задоволення.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з доведеності наступних фактичних обставин: по-перше, між позивачем та відповідачем у належній формі укладені два договори банківського вкладу, при цьому відповідач не виконав свого обов'язку з повернення вкладів і нарахованих процентів; по-друге, наданий позивачем прибутковий валютний ордер №3 від 24 лютого 2009 року не є належним і допустимим доказом передачі позивачем відповідачу коштів у сумі 20 000 доларів США на виконання договору банківського вкладу від 24 лютого 2009 року; по-третє, за двома договорами банківського вкладу підлягають сплаті проценти згідно максимальних розмірів процентних ставок, затверджених уповноваженим органом Банку, а не тих, що визначені у договорах; по-четверте, рукописний напис на тексті договору від 14 травня 2008 року не доказом пролонгації дії цього договору.

Перевіряючи доводи апеляційних скарг, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.360-7 ЦПК України рішення ВСУ, прийняті за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковими для усіх судів України.

У своїх постановах від 25 квітня 2012 року та від 06 червня 2012 року у аналогічних справах ВСУ сформулював правову позицію, згідно якої відсутність реєстрації договору банківського вкладу, і як наслідок, необліковування грошових коштів, залучених від юридичних і фізичних осіб на підставі укладеного в письмовій формі договору банківського вкладу, не можна вважати недодержанням письмової форми договору банківського вкладу за наявності ощадної книжки (сертифіката) чи іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту, і є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі. Відповідні юридичні факти (відсутність банківських рахунків, і як наслідок, необліковування на них грошових коштів, залучених від юридичних і фізичних осіб на підставі укладеного в письмовій формі договору банківського вкладу) слід кваліфікувати як невиконання банком своїх обов'язків за договором банківського вкладу.

Зважаючи на те, що у справі, яка розглядається, та у справах переглянутих ВСУ, обставини щодо укладення договорів банківських вкладів є, практично, тотожніми, слід визнати безпідставними доводи апеляційної скарги Банку про недоведеність існування між позивачем та Банком правовідносин з банківського вкладу.

У постанові ВСУ №6-39цс13 від 29 травня 2013 року зроблений правовий висновок про те, що у разі порушення Банком обов'язку повернути вклад і нараховані проценти з нього підлягають стягненню на користь вкладника окрім суми депозиту проценти по банківським вкладам за прострочений строк до дня фактичного повернення коштів вкладникам, а також 3 % річних за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання на підставі частини другої статті 625 ЦК України.

У постанові ВСУ №6-116цс13 від 06 листопада 2013 року сформулювана правова позиція, згідно якої стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою.

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 з урахуванням принципу диспозитивності (ст.11 ЦПК України) про стягнення процентів, нарахованих у межах строку дії депозитних договорів, трьох відсотків річних за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання та пені, нарахованої у межах одного року, ґрунтуються на законі. При цьому, колегія суддів виходить з того, що на вимогу вкладника до банку про видачу вкладу позовна давність не поширюється (п.2 ч.1 ст.268 ЦК України).

Перевіряючи доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 у частині доведеності факту передачі ним грошових коштів на виконання договору від 24 лютого 2009 року, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ст.1059 ЦК України, п.1.4 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління НБУ №516 від 03 грудня 2003 року, п.8 глави 2 розділу третього Інструкції про касові операції в банках України, затвердженої постановою Правління НБУ № 337 від 14 серпня 2003 року, підтвердженням внесення готівки у відповідній платіжній системі є укладений у письмовій формі договір банківського вкладу і ощадна книжка чи інший документ, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншим нормативними актами. Одним із таких документів є прибутковий касовий ордер. Саме на Банк покладений обов'язок зарахувати кошти, що надійшли від вкладника на відповідний рахунок.

На підтвердження внесення до Банку грошових коштів у сумі 20 000 доларів США на виконання умов договору банківського вкладу від 24 лютого 2009 року ОСОБА_1 надав копію прибуткового валютного ордеру №3 від 24 лютого 2009 року (а.с.19). Вказаний документ оформлений у відповідності до вимог нормативних актів, чинних на час його видачі - ця обставина не спростована відповідачем. Неспівпадання номерів рахунків, зазначених у самому договорі і прибутковому валютному ордері, не є достатнім і об'єктивним підтвердженням висновку суду першої інстанції про недоведеність внесення коштів ОСОБА_1, навпаки ці розбіжності лише підтверджують фактичні обставини, встановлені рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 18 серпня 2010 року у справі за позовом ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1 про визнання недійсними договорів банківського вкладу внаслідок зловмисної домовленості (а.с.21).

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 у частині стягнення коштів за договором банківського вкладу від 24 лютого 2009 року.

Положеннями статтей 6, 627 ЦК України утверджений принцип свободи договору, згідно якого сторони вправі на власний розсуд врегулювати свої відносини за договором, якщо це не суперечить прямій указівці закону, або якщо обов'язковість для сторін певних приписів закону прямо не випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Окрім того, статтею 204 ЦК України встановлена презумпція правомірності правочину.

Укладені ОСОБА_1 договори банківського вкладу у встановленому порядку недійсними не визнані. Як зазначено вище у задоволенні позову Банку про визнання цих угод недійсними відмовлено. У довіреності, виданій ОСОБА_3, її посадовій інструкції (а.с.73 - 79) відсутні обмеження або заборони щодо її повноважень як керівника структурного підрозділу у частині визначення та регулювання умов договорів банківського вкладу. Ні Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з фізичними і юридичними особами (п.1.9), ні рішення Комітету з управління активами та пасивами від 25 квітня 2008 року, від 02 лютого 2009 року не містять прямих указівок про незаконність, недійсність або нікчемність умов договорів банківського вкладу у частині визначення розміру процентів, якщо вони перевищують максимальний розмір відсоткової ставки по вкладам.

З огляду на викладене та враховуючи доведеність факту укладення між сторонами договорів банківського вкладу висновок суду першої інстанції про зміну розміру відсоткової ставки за укладеними договорами не ґрунтується на законі.

Відповідно до ч.4 ст.1060 ЦК України якщо вкладник не вимагає повернення суми строкового вкладу зі спливом строку, встановленого договором банківського вкладу, договір вважається продовженим на умовах вкладу на вимогу, якщо інше не встановлено договором. Пунктом 6.2 договору банківського вкладу від 14 травня 2008 року (а.с.11 зворот) встановлено, що строк дії договору не продовжується, після закінчення строку його дії сторони можуть укласти новий договір на умовах, що пропонуються Банком. Разом з тим, умовами договору не врегульована ситуація коли вкладник після закінчення строку дії договору не вимагає видачі йому вкладу (розділ третій договору). За таких обставин слід керуватися загальною нормою закону (ч.4 ст.1060 ЦК України). Окрім того, Банком суду не надано належних і допустимих доказів того, що після сплину строку дії договору від 14 травня 2008 року Банк вживав заходів щодо повернення вкладу ОСОБА_1 або ж щодо укладення з ним нового договору згідно пункту 6.2.

Наведене дає підстави обґрунтовано стверджувати, що дія договору банківського вкладу від 14 травня 2008 року була продовжена відповідно до ч.4 ст.1060 ЦК України.

При вирішенні спору колегія суддів виходить з правильності розрахованих ОСОБА_1 сум, що підлягають стягненню з Банку, оскільки останній суду не надав будь-яких заперечень що стосуються правильності їх розрахунку.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції слід скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити у повному обсязі.

Відповідно до ст.88 ЦПК України з ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» на користь ОСОБА_1 підлягають судові витрати зі сплати судового збору за подання позову у сумі 3 441 грн. (а.с.1), судового збору за подання апеляційної скарги у сумі 1 351 грн. 74 коп. (а.с.186), а також витрати зі сплати вартості експертизи у сумі 4 489 грн. 60 коп. (а.с.141).

Керуючись ст.303, ст.307 ч.1 п.2, ст.309 ч.1 п.4, ст.316, ст.319 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» відхилити.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 15 березня 2012 року скасувати. ухвалити нове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити: стягнути до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» на його користь за договором №20/02-02/19 від 14 травня 2008 року: суму депозитного вкладу - 24 400 доларів США, несплачені відсотки - 4 326,45 доларів США, пеню - 4 453 долари США, три відсотки річних - 2 771,57 доларів США, а всього 35 951, 02 долари США;

за договором №20/02-02/18 від 01 грудня 2008 року: суму депозитного вкладу - 710 євро, несплачені відсотки - 63,70 євро, пеню - 47,20 євро, три відсотки річних - 79,59 євро, а всього 900,49 євро;

за договором №20/02-0209 від 24 лютого 2009 року: суму депозитного вкладу - 20 000 доларів США, несплачені відсотки - 4 996,85 доларів США, пеню - 3 650 доларів США, три відсотки річних - 1 800 доларів США, а всього 30 446, 85 доларів США.

Стягнути з ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» на користь ОСОБА_1 судові витрати: 4 792 грн. 74 коп. витрати зі сплати судового збору, 4 489 грн. 60 коп. витрат на проведення експертизи.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене протягом двадцяти днів безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий О.А. Лобов

Судді В.М. Петренко

С.А. Гальонкін

З оригіналом згідно

Суддя О.А.Лобов