Ухвала суду № 37129411, 06.02.2014, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №485/2726/13-ц 06.02.2014 06.02.2014 06.02.2014

Провадження №22-ц/784/358/14

Категорія 52 Головуючий у суді першої інстанції - Лисенко М.Є.

Суддя доповідач апеляційного суду - Шаманська Н.О.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

6 лютого 2014 р. м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого - Данилової О.О.,

суддів - Лівінського І.В., Шаманської Н.О.,

при секретарі судового засідання - Яценко Л.В.,

за участю: позивачки - ОСОБА_2 та її представника - ОСОБА_3, представника відповідача - Курчана В.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою

Снігурівської центральної районної лікарні

на рішення Снігурівського районного суду Миколаївської області від 13 грудня 2013 р., ухваленого за позовом

ОСОБА_2

до

Снігурівської центральної районної лікарні

(далі - Снігурівська ЦРЛ)

про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,

в с т а н о в и л а:

У листопаді 2013 р. ОСОБА_2 звернулася з позовом до Снігурівської ЦРЛ про поновлення порушених трудових прав.

Позивач зазначав, що з 12 липня 1988 р. вона працювала лікарем-терапевтом Снігурівської ЦРЛ, а з 14 серпня 2008 р. переведена на посаду заступника головного лікаря з експертизи тимчасової непрацездатності .

Наказом № 160-л від 11 жовтня 2013 р. позивачку звільнено з роботи за п.3 ст. 40 КЗпП України за систематичне невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором.

Посилаючись на відсутність підстав, передбачених п. 3 ст. 40 КЗпП України для звільнення її з займаної посади, позивачка просила визнати незаконним наказ про її звільнення, поновити її на раніше займаній посаді, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу та моральну шкоду.

Рішенням Снігурівського районного суду Миколаївської області від 13 грудня 2013 р. позов задоволено частково. Визнано незаконним наказ № 160-л від 11 жовтня 2013 р. Поновлено ОСОБА_2 на посаді заступника головного лікаря з експертизи тимчасової непрацездатності. Стягнуто з Снігурівської ЦРЛ на користь позивача 12 473 грн. 50 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу з відрахуванням обов'язкових податків та 1 грн. моральної шкоди. Розподілені судові витрати.

Ухвалою цього ж суду від 19 грудня 2013 р. виправлено арифметичну помилку щодо кількості робочих днів вимушеного прогулу з 50 на 45 та середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 12 473 грн. 50 коп. на 11 226 грн. 15 коп.

В апеляційній скарзі Снігурівська ЦРЛ, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у розгляді справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню на підставі наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 перебувала у трудових відносинах з Снігурівською ЦРЛ з 12 липня 1988 р., працювала лікарем-терапевтом, а з 14 серпня 2008 р. наказом № 149-к переведена на посаду заступника головного лікаря з експертизи тимчасової непрацездатності.

Наказом № 160-л від 11 жовтня 2013 р. позивачку звільнено з займаної посади на підставі п 3 ст. 40 КЗпП України, за систематичне невиконання без поважних причин службових обов'язків, покладених на неї трудовим договором.

Підставою для винесення такого наказу стали неодноразові порушення нею виробничої дисципліни при виконанні своїх прямих функціональних обов'язків та притягнення її у зв'язку з цим, а саме: 28 лютого 2012 р. та 25 вересня 2012 р. до дисциплінарної відповідальності.

Відповідно до п. 3 ст. 40 КЗоТ України трудовий договір, укладений на невизначений строк, може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного стягнення.

У таких випадках враховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили за давністю або зняті достроково (ст. 151 КЗпП), і з дня накладення яких до видання наказу про звільнення минуло не більше одного року (п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 1992 р. «Про практику розгляду судами трудових спорів»).

З матеріалів справи вбачається, що дійсно, 28 лютого 2012 р. наказом № 45/1-л ОСОБА_2 було притягнуто до дисциплінарної відповідальності та їй оголошена догана за неналежне виконання нею службових обов'язків ( а.с. 9) . Проте, дане дисциплінарне стягнення було достроково знято наказом № 13/1-л від 22 серпня 2012 р. ( а.с. 10).

25 вересня 2012 р наказом № 153/1-л позивачці знову оголошено догану за безвідповідальне ставлення до своїх обов'язків за скаргою ОСОБА_5 ( а.с. 11-14).

Разом з цим, накладаючи на позивачку дисциплінарне стягнення наказом № 160-л від 11 жовтня 2013 р. у вигляді звільнення з займаної посади за п. 3 ст. 40 КЗпП України, відповідач не звернув увагу на те, що з дня накладення попереднього дисциплінарного стягнення і до видання наказу про звільнення минуло більше одного року.

Отже, відповідно до ч.1 ст. 151 КЗпП України, та на час звільнення, позивачка вважається такою, що не має дисциплінарного стягнення за попередні порушення трудової дисципліни, а тому звільнення позивачки за п. 3 ст. 40 КЗпП України є незаконним.

Хоча не з усіма висновками суду першої інстанції можна погодитись, але основний висновок суду про незаконність звільнення та необхідність поновлення позивачки на роботі, відповідає фактичним обставинам справи, а тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування судового рішення.

Посилання відповідача на те, що Снігурівською ЦРЛ ще 15 липня 2013 р., тобто до спливу річного строку за попереднє порушення трудової дисципліни, була розпочата процедура притягнення до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення, але наказ про її звільнення було винесено після виходу її з лікарняного (з 2 серпня по 9 жовтня 2013р.) не можуть бути підставою для скасування судового рішення.

Так, зі змісту ч. 1 ст. 151 КЗпП України вбачається, що через рік з дня накладення стягнення працівник вважається таким, що не мав дисциплінарного стягнення, лише за умови, що протягом цього строку на працівника не буде накладено нове дисциплінарне стягнення. Тобто, саме по собі порушення трудової дисципліни протягом року після накладення стягнення не перешкоджає настанню зазначених наслідків зі спливом року, якщо власник у межах цього строку не встиг піддати працівника новому стягненню.

Оскільки протягом року, з 25 вересня 2012 р. по 25 вересня 2013 р. до позивачки не були застосовані дисциплінарні стягнення, як це передбачено ст.149 КЗпП України, то станом на 11 жовтня 2013 р. вона не мала дисциплінарних стягнень, а тому відповідач не мав права звільняти її за п. 3 ст. 40 КЗпП України, за систематичне невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу Снігурівської центральної районної лікарні відхилити, а рішення Снігурівського районного суду Миколаївської області від 13 грудня 2013 р. залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але протягом двадцяти днів з цього часу може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: Судді: