Ухвала суду № 37117381, 27.01.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"27" січня 2014 р. м. Київ К/800/52878/13

Вищий адміністративний суд України у складі:

головуючого суддіЦвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач)суддів -Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.

при секретарі судового засідання Бовкуні В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою ОСОБА_4

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.04.2013 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26.09.2013 року

у справі №826/2800/13-а

за позовом ОСОБА_4

до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_4 звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м.Києва Державної податкової служби про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення №0030071740 від 29 листопада 2012 року.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.04.2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26.09.2013 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позову повністю.

У судовому засіданні позивач касаційну скаргу підтримав та просив її задовольнити.

Відповідач явку свого представника в судове засідання не забезпечив, про час, дату та місце його проведення повідомлений у відповідності до закону.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасника процесу, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила наступне.

За результатами проведеної Державною податковою Інспекцією у Дніпровському районі м.Києва Державної податкової служби перевірки своєчасності сплати позивачем до бюджету податку на доходи фізичних осіб - суб'єктів господарської діяльності складено акт №5122/17-2534212232 від 08.11.2012 року, яким встановлено порушення п.п. 57.1. ст.57 Податкового кодексу України в результаті несвоєчасної сплати ОСОБА_4 узгодженої суми податкового зобов'язання по податку на доходи фізичних осіб - СГД в розмірі 136 451, 26 грн. - 24.07.2012 року, граничний термін сплати якого настав 19.02.2012 року, тобто з затримкою 156 днів.

На підставі акта перевірки 29.11.2012 року відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Ш» № 0030071740, яким до позивача застосовано штрафні санкції у розмірі 27 290, 25 гривень, що становить 20% несвоєчасно сплаченого податкового зобов'язання.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій прийшли до висновку щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства та правомірності прийнятого податкового повідомлення-рішення.

Колегія суддів суду касаційної інстанції вважає рішення судів попередніх інстанцій необґрунтованими, оскільки вони ухвалені не на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі та не підтверджених доказами з огляду на наступне.

Фізичні особи - підприємці згідно з п. 177.11 ст. 177 Податкового кодексу України подають річну податкову декларацію у строк, визначений підпунктом 49.18.5 пункту 49.18 статті 49 цього Кодексу, в якій поряд з доходами від підприємницької діяльності мають зазначатися інші доходи з джерел їх походження з України та іноземні доходи.

Згідно з підпунктом 49.18.5 пункту 49.18 статті 49 Податкового кодексу України податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному кварталу або календарному півріччю (у тому числі в разі сплати квартальних або піврічних авансових внесків) - протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу (півріччя).

При цьому згідно п. 57.1 ст. 57 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до п.177.6 ст.177 ПК України у разі якщо фізична особа - підприємець отримує інші доходи, ніж від провадження підприємницької діяльності, у межах обраних ним видів такої діяльності, такі доходи оподатковуються за загальними правилами, встановленими цим Кодексом для платників податку - фізичних осіб.

Згідно з п.п. 49.18.4. п. 49.18. ст. 49 Податкового кодексу України податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному року для платників податку на доходи фізичних осіб - до 1 травня року, що настає за звітним, крім випадків, передбачених розділом IV цього Кодексу.

Фізична особа зобов'язана самостійно до 1 серпня року, що настає за звітним, сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену в поданій нею податковій декларації (п. 179.7. ст. 179 Податкового кодексу України).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_4 зареєстрований як фізична особа-підприємець Дарницькою районною державною адміністрацією 24.01.2000 року та взятий на облік як платник податків до ДПІ у Дніпровському районі м. Києва з 24.02.2000 року за № 1581-1/1.

02 травня 2011 року між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Коледж преси та телебачення» було укладено договір №02-05-11 про надання консультаційних послуг, відповідно до умов якого позивачем надано консультаційні послуги з питань визначення вартості об'єкта купівлі-продажу, кола потенційних покупців об'єкта купівлі-продажу, структури (етапів) укладання угоди з купівлі-продажу об'єкту, участь в переговорах та погодження кінцевих умов угоди з покупцями об'єкта купівлі-продажу.

23 квітня 2012 року позивачем було подано до ДПІ у Дніпровському районі м. Києва ДПС податкову декларацію про майновий стан і доходи за 2011 рік, у розділі ІІ якої «Доходи, які включаються до загального річного оподатковуваного доходу» визначено суму отриманого доходу у розмірі 3 935 931,72 грн., до якого входить також показник рядку 01.07 «Інші доходи», в якому позивачем задекларовано дохід у розмірі 800 000,00 грн. та визначено суму податку, що підлягає сплаті з такого доходу, у розмірі 136 000,00 грн.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій прийшли до висновку що, оскільки, виконуючи вимоги вказаного договору та отримуючи дохід, позивач діяв як учасник господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, то кошти, отримані позивачем згідно вказаного договору, є доходом від провадження ним підприємницької діяльності та підлягають оприбуткуванню в порядку, встановленому чинним законодавством.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.7 КАС України, одним з принципів здійснення правосуддя в адміністративних судах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі.

За змістом ч.4, 5 ст.11 КАС України суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Оскаржуючи рішення податкового органу, позивач вказав на той факт, що обраним видом діяльності за його Свідоцтвом про державну реєстрацію є юридичні послуги, тому відповідачем неправомірно прийнято рішення щодо застосування штрафних санкцій за порушення строків грошового зобов'язання, оскільки отриманий ним дохід, є іншим, ніж від провадження підприємницької діяльності з надання юридичних послуг.

Зважаючи на приписи норм процесуального права, для правильного вирішення спору судам слід було взяти до уваги доводи позивача щодо дотримання строків декларування та сплати податкового зобов'язання за загальними правилами для платників податку - фізичних осіб при поданні декларації за звітний період.

Отже, для правильного вирішення даного спору судам слід було встановити види обраної діяльності позивача відповідно до Свідоцтва про державну реєстрацію, проте цього не було зроблено.

За висновками судів попередніх інстанцій ТОВ «Коледж преси та телебачення» не було податковим агентом, оскільки згідно із умовами пункту 5.4. відповідного договору №02-05-11 винагорода позивача виплачується на його рахунок в повному обсязі без утримання та виплати до бюджету будь-яких податків та зборів, визначених законодавством України.

Однак позиція судів стосовно того, що позивач в даних правовідносинах виступав в якості суб'єкта підприємницької діяльності ґрунтується на припущеннях, оскільки докази стосовно наявності такого факту не було витребувано та відповідно не досліджено.

Судами не проаналізовано зміст договору №02-05-11 та не дано оцінку відносинам між його сторонами.

При цьому слід було врахувати положення п.п.177.8. ст.177 Податкового кодексу України, згідно із якими під час нарахування (виплати) фізичній особі - підприємцю доходу від здійснення нею підприємницької діяльності, суб'єкт господарювання та/або самозайнята особа, які нараховують (виплачують) такий дохід, не утримують податок на доходи у джерела виплати, якщо фізичною особою - підприємцем, яка отримує такий дохід, надано копію документу, що підтверджує її державну реєстрацію відповідно до закону як суб'єкта підприємницької діяльності. Це правило не застосовується в разі нарахування (виплати) доходу за виконання певної роботи та/або надання послуги згідно з цивільно-правовим договором, коли буде встановлено, що відносини за таким договором фактично є трудовими, а сторони договору можуть бути прирівняні до працівника чи роботодавця відповідно до підпунктів 14.1.195 та 14.1.222 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу.

Крім того, для визначення статусу позивача у цих відносинах дослідженню в даному випадку підлягає також той факт, на рахунок позивача як фізичної особи чи суб'єкта підприємницької діяльності були перераховані кошти у вигляді винагороди за даним договором.

Отже, судами попередніх інстанцій не витребувано та не досліджено доказів, на підставі яких в силу статей 69, 70 Кодексу адміністративного судочинства України, можна встановити наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі.

У статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частиною другою статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із пунктом 3 частини першої статті 163 Кодексу адміністративного судочинства України постанова складається, зокрема з мотивувальної частини із зазначенням: встановлених судом обставин із посиланням на докази, а також мотивів неврахування окремих доказів; мотивів, з яких суд виходив при прийнятті постанови, і положення закону, яким він керувався.

Отже, судами допущено порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Враховуючи, що судами попередніх інстанцій вищеназвані обставини враховано не було, і це призвело до не обґрунтованих належним чином висновків щодо прав і обов'язків сторін у даному спорі, а також те, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

В силу положень частин другої, четвертої статті 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду слід урахувати, що згідно з частиною першою статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст.ст. 210, 220, 221, 223, 227, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.04.2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26.09.2013 року у справі № 826/2800/13-а скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення (стаття 254 КАС України) та не може бути оскаржена.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук