Ухвала суду № 37116175, 30.01.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"30" січня 2014 р. м. Київ К/9991/59145/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Степашка О.І.

Суддів Островича С.Е.

Федорова М.О.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Миронівський хлібопродукт»

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 06.09.2012

по справі № 2а-1309/12/1070

за позовом Публічного акціонерного товариства «Миронівський хлібопродукт»

до Миронівської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби

про визнання протиправним та нечинним податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Миронівський хлібопродукт» (далі по тексту - позивач, ПАТ «Миронівський хлібопродукт») звернулося до суду з адміністративним позовом до Миронівської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби (далі по тексту - відповідач, Миронівська МДПІ Київської області ДПС) в якому просив визнати протиправним та нечинним податкове повідомлення-рішення від 03.02.2012 №0000092301/0.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 12.06.2012 позов задоволено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.09.2012 рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нову постанову, якою у задоволенні позову відмовлено повністю.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем було проведено виїзну позапланову документальну перевірку ПАТ «Миронівський хлібопродукт» щодо документального підтвердження господарських відносин із платником податків ТОВ «Коростишів гранітбуд» за період з 01.01.2008 по 12.04.2011, за результатом якої складено акт від 20.01.2012 №5/23-011/25412361.

На підставі акта перевірки відповідачем було прийняте податкове повідомлення-рішення від 03.02.2012 №0000092301, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість позивачу за основним платежем - 994695,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 497347,50 грн., на загальну суму 1492042,50 грн.

Підставою визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість слугував висновок податкового органу про порушення позивачем п. 1.7, п. 1.8 ст. 1, пп. 7.2.1, пп. 7.2.3, пп. 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.4.1, пп. 7.4.5, п. 7.4, пп. 7.7, пп. 7.7.1 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а також ч. 1 ст. 203, ст. 215, 228, 662, 655, 656 Цивільного Кодексу України, що призвело до завищення суми податкового кредиту за листопад 2008 року в сумі 616333,66 грн. та за червень 2009 року в сумі 994695,24 грн. При цьому, податковий орган виходив з нікчемності угод укладених між позивачем та ТОВ «Коростишів гранітбуд», що вмотивований неможливістю проведення перевірки ТОВ «Коростишів гранітбуд» наявністю листа СБУ у Житомирській області з посиланням на пояснення директора ТОВ «Коростишів гранітбуд» щодо відносин з постачальниками і відомостями про постачальників ТОВ «Коростишів гранітбуд», внаслідок чого позивачем безпідставно віднесено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних на його адресу ТОВ «Коростишів гранітбуд».

Відмовляючи у задоволенні позову суд апеляційної інстанції виходив з того, що надані позивачем документи не підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 даного Закону податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Підпунктом 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 даного Закону передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Таким чином, умовами включення до складу податкового кредиту сум ПДВ є виникнення однієї з подій, які передбачені пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 зазначеного Закону, підтвердження суми податку податковою накладною, а також мета придбання товарів - їх подальше використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, позивачем включено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплачені в ціні придбаних у ТОВ «Коростишів гранітбуд» товарів, на підставі належним чином оформлених податкових накладних, виписаних на його адресу особою, яка мала статус платника податку на додану вартість.

Фактичне виконання спірного договору підтверджується належним чином оформленими документами.

При цьому слід зазначити, що податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від перебування постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагента може слугувати підставою для висновку про неправомірне формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

Разом з тим, як встановлено судом першої інстанції, відповідачем не надано належних та допустимих доказів, які підтверджували б відсутність фактичного виконання господарських операцій за спірним договором, узгодженість дій позивача з контрагентом з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаність з такими діями постачальника, у зв'язку з чим твердження податкового органу про нікчемність укладеного позивачем з ТОВ «Коростишів гранітбуд» правочину є необґрунтованими належними засобами доказування припущеннями.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Отже, постанова Київського окружного адміністративного суду від 12.06.2012 прийнята відповідно до вимог чинного законодавства і скасована постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.09.2012 помилково.

Відповідно до ст. 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалене відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

За вказаних обставин, колегія суддів дійшла висновку про скасування постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 06.09.2012 та залишення в силі постанови Київського окружного адміністративного суду від 12.06.2012.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 222, 223, 226, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Миронівський хлібопродукт» задовольнити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 06.09.2012 скасувати та залишити в силі постанову Київського окружного адміністративного суду від 12.06.2012.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)О.І. Степашко Судді(підпис)С.Е. Острович (підпис)М.О. Федоров