Ухвала суду № 37116092, 05.02.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 лютого 2014 року м. Київ К/9991/8563/12

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Краснодонської об'єднаної державної податкової інспекції Луганської області (далі - Краснодонська ОДПІ)

на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 27.10.2011

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 19.12.2011

у справі № 2а-8370/11/1270

за позовом Краснодонської ОДПІ

до приватного підприємства "Ремікс" (далі - Підприємство)

про стягнення податкового боргу.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов (з урахуванням уточнення до нього) подано про стягнення з відповідача податкового боргу з податку з доходів фізичних осіб у сумі 640,72 грн.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 27.10.2011, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 19.12.2011, у позові відмовлено з тих мотивів, що Підприємством було сплачено спірну суму податкової заборгованості до бюджету.

Посилаючись на невідповідність висновків судів вимогам чинного законодавства та дійсним обставинам справи, Краснодонська ОДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані судові акти попередніх інстанцій та задовольнити позов. На думку заявника касаційної скарги, помилка у заповненні реквізитів у платіжному дорученні призвела до виникнення у платника оспорюваної заборгованості.

Підприємством у відповідності до статті 216 Кодексу адміністративного судочинства України подано заперечення на касаційну скаргу, в якому відповідач зазначає про правильність та обґрунтованість висновків судів та просить залишити оскаржувані рішення без змін, а скаргу - без задоволення.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для її задоволення виходячи з такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що за наслідками проведення Краснодонською ОДПІ планової виїзної перевірки Підприємства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2007 по 31.12.2009 (оформленої актом від 12.03.2010 № 365/23/31379818) відповідачеві було нараховано 1541,02 грн. пені за несвоєчасну сплату податку з доходів фізичних осіб. У зв'язку з несплатою Підприємством цієї пені відповідачеві було надіслано першу та другу податкові вимоги від 19.04.2010 № 1/118 та від 17.09.2010 № 2/237, відповідно.

На час подання цього позову відповідач частково погасив зазначену заборгованість, тому, за висновком податкової інспекції, на час вирішення цього спору, податковий борг Підприємства з розглядуваного платежу складав 640,72 грн.

Судами також було з'ясовано, що за платіжним дорученням від 30.11.2010 № 635 відповідач сплатив до бюджету 641 грн.; у графі «призначення платежу» Підприємством вказано - сплата пені за несвоєчасну сплату податку з доходів фізичних осіб згідно з актом перевірки від 12.03.2010 № 365/23/31379818; однак при цьому відповідачем вказано розрахунковий рахунок, призначений для сплати земельного податку, у зв'язку з чим вказаний платіж було зараховано податковою інспекцією в рахунок плати за землю.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні даного позову, суди зазначили, що обов'язок довести до платників інформацію про реквізити рахунків для зарахування платежів до бюджетів покладено саме на органи державної податкової служби, тоді як у матеріалах справи відсутні докази доведення Краснодонською ОДПІ до відповідача відповідної інформації про реквізити платежу для сплати зазначеної пені.

Втім з таким висновком погодитися не можна.

Згідно з підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» джерелами самостійної сплати податкових зобов'язань або податкового боргу платника податку є будь-які власні кошти такого платника податку.

Отже, грошовий платіж є єдиною формою сплати податкових зобов'язань і погашення податкового боргу.

Пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 № 22, передбачено, що кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції.

При цьому згідно з пунктом 3.8 зазначеної Інструкції реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу". Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність установленим вимогам лише за зовнішніми ознаками.

Наведене свідчить на користь висновку про те, що саме платник є відповідальним за заповнення реквізитів, за якими здійснюється сплата податкових платежів до бюджету; податковий орган як адміністратор відповідних надходжень до бюджету не вправі самостійно зараховувати сплачені платником грошові кошти на інший рахунок ніж той, що вказаний платником.

Підприємством не доведено відсутності інформації щодо реквізитів сплати пені, розміщеної на дошці оголошень податкового органу, як це передбачено пунктом 2.4 Інструкції про порядок ведення органами державної податкової служби оперативного обліку платежів до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється органами державної податкової служби України, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України від 18.07.2005 № 276.

Відповідачем не подано будь-яких доказів запитування цієї інформації у податкового органу у зв'язку з її нерозміщенням у вказаний спосіб.

У той же час, як встановили суди, 15.07.2011 відповідач звернувся до Краснодонської ОДПІ з листом, в якому просив зарахувати пеню, помилково сплачену на інший бюджетний рахунок, на погашення пені за несвоєчасну сплату податку з доходів фізичних осіб згідно з актом перевірки від 12.03.2010 № 365/23/31379818. Податковий орган отримав зазначений лист до часу подання цього позову, втім не вчинив відповідного зарахування на вимогу платника без будь-яких підстав.

Наведене свідчить про те, що на час вирішення даного спору по суті існування у Підприємства заборгованості зі сплати пені у сумі 640,72 грн. було спричинено протиправною бездіяльністю податкового органу, що виключає можливість задоволення даного позову.

Оскільки помилковість окремих висновків судів не вплинула на прийняття ними правильних по суті спору рішень, то підстав для скасування оскаржуваних постанови та ухвали судів першої і апеляційної інстанцій не вбачається безвідносно до мотивів, на яких ґрунтуються ці судові акти.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Краснодонської об'єднаної державної податкової інспекції Луганської області відхилити.

2. Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 27.10.2011 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 19.12.2011 у справі № 2а-8370/11/1270 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько