Ухвала суду № 37116006, 29.01.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 січня 2014 року м. Київ К/9991/47318/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Моторний О.А.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Комінтернівському районі м. Харкова (далі - ДПІ)

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 02.12.2010

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.07.2011

у справі № 2а-8709/10/2070

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Фрутіс Трейд" (далі - Товариство)

до ДПІ

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення та акта перевірки.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 02.12.2010, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.07.2011, позов задоволено частково; скасовано податкове повідомлення-рішення від 11.05.2010 № 0000571540/0 з посиланням на дотримання платником законодавчо встановлених умов формування податкового кредиту по господарським операціям з придбання продовольчих товарів в рамках господарських правовідносин з приватною фірмою «ТТВ» (далі - ПП «ТТВ»); в частині позовних вимог про визнання недійсним акта перевірки відмовлено у зв'язку з тим, що зазначений акт не має ознак обов'язковості, не змінює стану суб'єктивних прав та обов'язків платника, а відтак не підлягає оскарженню в судовому порядку.

На вказані судові акти ДПІ подано касаційну скаргу, в якій скаржник зазначає про невідповідність висновків судів вимогам чинного законодавства та дійсним обставинам справи, в зв'язку з чим просить відмовити у позові, скасувавши оскаржувані судові рішення.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційних вимог з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що ДПІ було проведено невиїзну документальну перевірку Товариства щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ПФ «ТТВ» за період з 01.05.2008 по 30.09.2008, оформлену актом від 29.03.2010 № 737/15-409/33818166.

За наслідками цієї перевірки податковим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення від 11.05.2010 № 0000571540/0, згідно з яким Товариству донараховано податкове зобов'язання з ПДВ у сумі 24346,50 грн. (у тому числі 16231 грн. за основними платежем та 8115 грн. за штрафними санкціями).

Підставою для зазначеного донарахування слугував висновок податкового органу про заниження позивачем податкових зобов'язань, що підлягають сплаті до бюджету, внаслідок неправомірного включення до податкового кредиту ПДВ у ціні придбаного товару. На обґрунтування зазначеної правової позиції ДПІ зазначає про фіктивний характер розглядуваних операцій, які не були опосередковані дійсним рухом активів.

При цьому ДПІ посилається на те, що названий постачальник відсутній за місцезнаходженням, не має необхідних матеріальних ресурсів (основних фондів, транспортних засобів тощо) та відповідної кількості персоналу для виконання розглядуваних поставок, не задекларував податкові зобов'язання за спірними операціями; відсутність руху коштів по рахунку ПФ «ТТВ» свідчить про відсутність у нього витрат, притаманних звичайній господарській діяльності; директор ПФ «ТТВ» Ценіна Б.Д. у період здійснення спірних операцій перебувала закордоном, а відтак не могла підписати первинні документи від імені цього підприємства.

Однак суди цілком об'єктивно не погодилися із зазначеною правовою позицією податкового органу по справі.

Адже, як випливає зі змісту пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин), податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 названого Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З наведених законодавчих положень випливає, що право на зменшення об'єкта оподаткування податку на додану вартість на суму понесених витрат по сплаті ПДВ надається добросовісним платникам для компенсації витрат, здійснених у процесі провадження реальної економічної діяльності, за умови наявності належного документального підтвердження виконання господарської операції; у зв'язку з цим обов'язковими умовами виникнення у платника права на податковий кредит є реальне здійснення операції з придбання товарів (робіт, послуг) та оформлення цієї операції необхідними первинними документами (у тому числі податковими накладними).

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні.

Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з ціллю отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника на формування податкового кредиту та валових витрат.

Однак у справі, що переглядається, податковим органом не доведено наявності таких обставин, реальності виконання спірних операцій не спростовано. Доказів побудови позивачем фінансово-господарських правовідносин на підставі свідомого укладання договору з фіктивним підприємством з метою перенесення податкового навантаження на особу, яка не виконує свої податкові зобов'язання, податковим органом не представлено.

У розгляді цієї справи суди встановили, що реальність виконання операцій з поставки ПФ «ТТВ» овочів та фруктів позивачеві підтверджується наявними у справі накладними, квитанціями до прибуткових касових ордерів, податковими накладними; надання послуг з доставки цього товару та виконання вантажно-розвантажувальних робіт засвідчено актами здачі-прийняття робіт.

Наведені документи було об'єктивно розцінено судами як належне документальне підтвердження виконання спірних операцій.

Доводи, якими податкова інспекція обґрунтовує правомірність оспорюваного донарахування, фактично стосуються порушень, допущених контрагентом позивача як третьою особою, що за відсутності доказів узгодженості дій Товариства та ПФ «ТТВ» не може розцінюватися як свідчення недобросовісності позивача як платника податків.

А відтак суди, встановивши, що реальне виконання поставок продукції спірним контрагентом в адресу позивача належним чином підтверджується, дійшли неспростовуваного доводами касаційної скарги висновку про відсутність підстав для оспорюваного донарахування та правомірно задовольнили позов.

Доводи касаційної скарги були розглянуті судами першої та апеляційної інстанцій по суті, цим доводами було надано правильну юридичну оцінку. Підстави для їх переоцінки у суду касаційної інстанції відсутні в силу статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України.

Оскільки усі обставини, що входять до предмета доказування у справі, встановлені судами на підставі повного та всебічного дослідження наявних у справі доказів, які відповідають ознакам належності та допустимості, цим обставинам надана правильна юридична оцінка, то підстав для скасування оскаржуваних судових актів не вбачається.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 220, 2201, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Комінтернівському районі м. Харкова відхилити.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 02.12.2010 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.07.2011 у справі № 2а-8709/10/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова О.А. Моторний