Ухвала суду № 37115980, 15.01.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 січня 2014 року м. Київ К/9991/71645/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Ланченко Л.В., Степашко О.І.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у м. Іллічівську (далі - ДПІ)

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 05.04.2011

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 13.10.2011

у справі № 2а-11461/10/1570

за позовом приватного підприємства «Авто Транс Комерція» (далі - Підприємство)

до ДПІ

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 05.04.2011, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 13.10.2011, позов задоволено; скасовано податкове повідомлення-рішення від 07.06.2010 № 0002432350/0, за яким Підприємству визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 154440 грн. (у тому числі 102960 грн. за основним платежем та 51480 грн. за штрафними санкціями). У прийнятті цих судових актів попередні судові інстанції виходили з того, що позивачем було дотримано законодавчо визначені умови виникнення у платника права на податковий кредит при імпорті товарів, у зв'язку з чим відображення сплачених при розмитненні імпортованих товарів сум ПДВ у складі податкового кредиту саме за фактом отримання вантажних митних декларацій не суперечить вимогам чинного законодавства.

Посилаючись на невідповідність висновків судів положенням, зокрема, підпункту 7.4.1 пункту 7.4, підпункту 7.5.2 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та дійсним обставинам справи, ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалені у справі судові акти та відмовити у позові. На обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що позивач неправомірно сформував податковий кредит за операціями минулого звітного періоду, який вже був охоплений попередньою податковою перевіркою.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційних вимог ДПІ з урахуванням такого.

Судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що оспорювану суму податкового зобов'язання з ПДВ було донараховано позивачеві за наслідками проведення ДПІ планової виїзної перевірки Підприємства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009 по 31.12.2009, оформленої актом від 31.05.2010 № 287/23-80/33798873. Під час цієї перевірки податковим органом було виявлено факт включення до складу податкового кредиту січня 2009 року ПДВ у загальній сумі 102 960 грн. за вантажними митними деклараціями, оформленими у грудні 2008 року при розмитненні імпортованого Підприємством товару. За висновком податкового органу, оскільки звітний період грудня 2008 року був охоплений попередньою податковою перевіркою, відсутність підстав для проведення повторної перевірки правильності формування даних податкового обліку за цей період виключає можливість підтвердження витрат Підприємства на сплату ПДВ у відповідній сумі, а відтак і право позивача на використання цієї суми ПДВ при обчисленні об'єкта оподаткування за січень 2009 року.

Втім суди цілком об'єктивно відхилили зазначені доводи податкового органу як неспроможні з огляду на таке.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 cтатті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За змістом підпункту 7.5.2 пункту 7.5 статті 7 названого Закону для операцій із імпорту товарів (супутніх послуг) та по поставці послуг нерезидентом на митній території України датою виникнення у платника права на податковий кредит є дата сплати податку по податкових зобов'язаннях згідно з підпунктом 7.3.6 цієї статті, яка, в свою чергу, визначає датою виникнення у платника обов'язку зі сплати податкових зобов'язань при імпорті товару дату подання митної декларації із зазначенням суми податку, що підлягає сплаті.

В силу вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 вказаної статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Таким чином, наведені законодавчі норми пов'язують реалізацію права платника на формування податкового кредиту при імпорті товару з настанням сукупності умов, а саме - зі сплатою ПДВ при розмитненні товару та з наявністю у платника вантажних митних декларацій. Настання цих умов у різних звітних періодах (зокрема, у разі отримання платником вантажних митних декларацій в іншому податковому періоді після здійснення господарської операції) не може розглядатися як підстава для позбавлення платника права на податковий кредит.

А відтак суди правильно зазначили, що оскільки вантажні митні декларації, за якими Підприємством було сплачено відповідну суму ПДВ, було отримано позивачем лише у січні 2009 року, то саме у цьому періоді у позивача виникла об'єктивна можливість сформувати податковий кредит в оспорюваній сумі, що виключає правомірність оскаржуваного донарахування.

Доводи податкового органу, викладені у касаційній скарзі, не спростовують висновки судів, покладені в основу прийняття рішень зі спору. Зазначені доводи є відтворенням правової позиції ДПІ по справі, ці доводи отримали належну правову оцінку під час вирішення цього спору по суті.

Оскільки висновки судів відповідають нормам чинного законодавства та фактичним обставинам спору, установленим на підставі повного та об'єктивного дослідження доказів у справі, то процесуальних підстав для скасування оскаржуваних постанови та ухвали окружного і апеляційного адміністративних судів зі спору не вбачається.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 220, 2201, 223, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у м. Іллічівську відхилити.

2. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 05.04.2011 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 13.10.2011 у справі № 2а-11461/10/1570 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенкосудді:Л.В. Ланченко О.І. Степашко