Ухвала суду № 37109988, 06.02.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/16411/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Каракашьян С.К. Суддя-доповідач: Мельничук В.П.

У Х В А Л А

Іменем України

06 лютого 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого-судді: Мельничука В.П.

суддів: Грищенко Т.М., Мацедонської В.Е.,

розглянувши в порядку письмового провадження в залі суду апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі ГУ Міндоходів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 листопада 2013 року у справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у Святошинському районі ГУ Міндоходів у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А:

У жовтні 2013 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі ГУ Міндоходів у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення. Свої вимоги обгрунтовує тим, що зазначене рішення винесене на підставі помилкового висновку акта перевірки про відсутність у позивача права на віднесення сум податку на додану вартість, сплаченого контрагентам, до податкового кредиту. При цьому, позивач вказує на реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 листопада 2013 року задоволено вказаний позов. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві № 0002511720 від 04.07.2013 року.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням Державна податкова інспекція у Святошинському районі ГУ Міндоходів у м. Києві подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нову про відмову у задоволенні даного позову.

До суду апеляційної інстанції всі особи, які беруть участь в справі не прибули, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду.

Статтею 128 КАС України встановлено наслідки неприбуття в судове засідання особи, яка бере участь в справі.

Згідно до ч. 6 зазначеної вище статті якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, але прибули не всі особи, які беруть участь в справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Підстави для проведення апеляційного розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами визначено ст. 197 КАС України.

За змістом ч. 1 вищезазначеної статті суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх осіб, які беруть участь в справі, про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які прийняті у порядку скороченого провадження за результатами розгляду справ, передбачених пунктами 1, 2 частини першої статті 183-2 цього Кодексу.

З огляду на викладене та враховуючи те, що справу можливо вирішити на основі наявних у ній доказів, а також те, що до суду апеляційної інстанції всі особи, які беруть участь в справі не прибули, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду, відсутні клопотання про розгляд справи за їх участю, колегія суддів ухвалила про апеляційний розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до ч. 1 ст. 197 КАС України.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, оскаржувану постанову суду першої інстанції - без змін з наступних підстав.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 195 КАС України рішення суду першої інстанції підлягає перегляду в апеляційному порядку в межах апеляційної скарги.

Судом першої інстанції було встановлено наступне.

Державна податкова інспекція у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (ДПІ у Святошинському районі м. Києва ДПС) здійснила документальну позапланову виїзну перевірку фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 з питань правильності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість за період з 01.02.2013 року по 28.02.2013 року.

За результатами перевірки відповідачем складено Акт від 14 червня 2013 року, за змістом якого вказаною перевіркою було встановлено порушення позивачем п. 198.3 ст. 198 Розділу V Податкового кодексу України, у зв'язку з чим завищено податковий кредит на загальну суму 18089,71 грн., в зв'язку з зарахуванням до складу податкового кредиту сум, які не використовувались в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до акту перевірки позивач у перевіряємому періоді здійснювала роздрібну торгівлю в неспеціалізованих магазинах без переваги продовольчого асортименту, перебуваючи на загальній системі оподаткування, обліку та звітності, та була зареєстрована платником податку на додану вартість (свідоцтво від 05.12.2007 року № 100081269). Зазначено, що для перевірки ФОП ОСОБА_2 не надано документи на реалізацію товару, придбаного у ТОВ «Метабо Україна» (код 35195449) та ТОВ «Роберт Бош ЛТД» (код 14347262), що підтверджують фінансово-господарські відносини, вид, обсяг і якість операцій та розрахунки. У зв'язку з вищенаведеним відповідач дійшов висновку, що позивач в лютому 2013 року завищила податковий кредит по ПДВ.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 09 липня 2013 року № 0002511720, відповідно до якого позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем в розмірі 18089,71 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 8143,44 грн.

Позивач, не погодившись з винесенням вказаного податкового повідомлення-рішення від 09 липня 2013 року № 0002511720, оскаржив його в адміністративному порядку до Головного управління Міндоходів у м. Києві та до Міністерства доходів і зборів.

За результатом даного оскарження ГУ Міндоходів у м. Києві було прийнято рішення від 23.08.2013 року № 1276/к/26-15-10-04-04, яким податкове повідомлення-рішення залишено без змін та збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість за штрафними санкціями у сумі 4522,43 грн., а скаргу залишено без задоволення.

Міністерством доходів і зборів України, за результатом адміністративного оскарження, прийнято рішення від 25.09.2013 року № 4695/К/99-99/10-01-03-14, яким залишено без змін вказане вище податкове повідомлення-рішення, скасовано рішення ГУ Міндоходів у м. Києві від 23.08.2013 року № 1276/К/26-15-10-04-04, прийняте за результатами розгляду первинної скарги, в частині 3621,01 грн. збільшення грошового зобов'язання по ПДВ за штрафними санкціями, та зобов'язано ГУ Міндоходів у м. Києві здійснити контроль щодо прийняття ДПІ у Святошинському районі ГУ Міндоходів у м. Києві податкового повідомлення-рішення до ФОП ОСОБА_2 відповідно до чинного законодавства, а скаргу ФОП ОСОБА_2 - без задоволення.

Не погоджуючись з зазначеним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернулася з даним позовом до суду.

Задовольняючи даний позов суд першої інстанції виходив з того, що вимоги позивача є правомірними та обгрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає його обгрунтованим з огляду на наступне.

Відповідно до статті 198.3 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно зі статтею 198.1 вищезазначеного кодексу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Статтею 198.2 ПК України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до статті 201.10 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При цьому, згідно із статтею 201.8, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Судом першої інстанції встановлено, що позивачем було укладено договір поставки № 13573-05092008 від 05.09.2008 року з ТОВ «Метабо Україна» та договір купівлі-продажу № 400378-РТ від 02.01.2013 року з ТОВ «Роберт Бош ЛТД».

На виконання вищезазначених договорів позивачу вказаними контрагентами були виписані відповідні податкові накладні, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит з ПДВ за лютий 2013року та відображено у додатку 5 до податкової декларації з податку на додану вартість.

При цьому судом першої інстанції було встановлено, що на момент укладання позивачем вказаних договорів з ТОВ «Метабо Україна» та ТОВ «Роберт Бош ЛТД» зазначені суб'єкти господарювання були внесені до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України як юридичні особи та мали свідоцтво платника податку.

Крім зазначеного, в акті перевірки відсутні посилання відповідача на ухиляння контрагентами позивача від уплати податків та зборів, винесення вироків відносно посадових осібм підприємств або будь-які інші відомості, які можуть бути визнані як підстави та докази укладення угод з метою, що порушує публічний порядок.

З урахуванням зазначеного колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що податкові накладні були видані позивачу його контрагентами у відповідності з порядком, встановленим ст. 201.4 Податкового кодексу України, реквізити даних податкових накладних відповідають вимогам до первинних документів, які передбачено ст. 9 Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Також колегія суддів погоджується з критичним сприйняттям судом першої інстанції посилань відповідача щодо ненадання позивачем під час проведення перевірки документів, з огляду на наступне.

Порядок надання документів під час проведення перевірок встановлено нормами Податкового кодексу України.

Так, згідно із статтею 44.6 вищезазначеного Кодексу у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам органу державної податкової служби, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності. Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

Отже, вищезазначеною правовою нормою визначено обов'язок позивача надати документи на підтвердження правомірності формування показників звітності, та наслідки неподання таких документів. Крім того, цією правовою нормою визначено обов'язок врахування наданих документів під час прийняття рішення.

Статтею 44.7 Податкового кодексу України визначено, що у разі якщо посадова особа контролюючого органу, яка здійснює перевірку, відмовляється з будь-яких причин від врахування документів, наданих платником податків під час проведення перевірки, платник податків має право до закінчення перевірки надіслати листом з повідомленням про вручення та з описом вкладеного або надати безпосередньо до контролюючого органу, який призначив проведення перевірки, копії таких документів (засвідчені печаткою платника податків (за наявності печатки) та підписом платника податків - фізичної особи або посадової особи платника податків - юридичної особи). Протягом трьох робочих днів з дня отримання акта перевірки платник податків має право надати до контролюючого органу, що призначив перевірку, документи, визначені в акті перевірки як відсутні. У разі якщо під час проведення перевірки платник податків надає документи менше ніж за три дні до дня її завершення або коли надіслані у передбаченому абзацом першим цього пункту порядку документи надійшли до контролюючого органу менше ніж за три дні до дня завершення перевірки, проведення перевірки продовжується на строк, визначений статтею 82 цього Кодексу.

Зазначеною нормою визначено право платника податку після отримання акту перевірки надати документи, визначені в акті перевірки як відсутні.

Натомість, відповідачем зазначено в акті перевірки про наявність документів фінансово-господарської діяльності позивача до запиту ДПІ у Святошинському районі м. Києва ДПС від 21.06.2013 року № 3368/К/17.4.20.

Відповідно до приписів пункту 85.2 статті 85 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки. Такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки.

Згідно з пунктом 85.4 вищезазначеної правої норми при проведенні перевірок посадові особи контролюючого органу мають право отримувати у платників податків належним чином завірені копії первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, що свідчать про приховування (заниження) об'єктів оподаткування, несплату податків, зборів, платежів, порушення вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Пунктом 85.8 статті 85 Податкового кодексу України посадова (службова) особа контролюючого органу, яка проводить перевірку, у випадках, передбачених цим Кодексом, має право отримувати від платника податків або його законних представників копії документів, що належать до предмета перевірки. Такі копії повинні бути засвідчені підписом платника податків або його посадової особи та скріплені печаткою (за наявності).

Судом першої інстанції було встановлено, що листом від 31.05.2013 року № 1/31 позивач зверталась до відповідача, з яким надала пояснення та податкові накладні по придбанню та реалізації товару на запит № 3368/к/17.4.20 ДПІ у Святошинському районі м. Києва ДПС. Даний лист отримано податковим органом 31.05.2013 року.

Крім того, позивач зверталася із запереченнями на акт перевірки від 14.06.2013 року № 422/446/17-20/21, додатком до яких було надано оригінали податкових накладних за лютий 2013 року на 29 аркушах.

У відповіді на заперечення до акту від 14.06.2013 року податковий орган засвідчив факт отримання ним оригіналів вищезазначених податкових накладних та виписок з банку про рух коштів позивача, проте вказав, що згідно наданих документів не можливо встановити використання товару в оподаткованих операціях в зв'язку з відсутністю факту отримання товару кінцевим споживачем.

При цьому, відповідачем не було надано суду доказів витребовування від позивача додаткових документів, які б засвідчували факт отримання товару кінцевим споживачем.

Таким чином, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що відповідачем неправомірно не було взято до уваги документи, надані позивачем на запит та до заперечень до акту перевірки, оскільки відповідач до моменту винесення оскаржуваного рішення отримав належним чином засвідчені копії цих документів, проте, не врахував їх при прийнятті рішення.

Матеріалами справи підтверджується реалізація позивачем придбаного у вищезазначених контрагентів в процесі провадження господарської діяльності (продаж), зокрема, видаткові накладні, податкові накладні, договір оренди нежитлового приміщення № 649 від 13.12.2012 року та виписки з банківського рахунку позивача, що підтверджують оплату товару.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Судом першої інстанції було встановлено, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірність прийнятого ним рішення.

З урахуванням зазначеного колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що спірне податкове повідомлення-рішення прийнято відповідачем протиправно, а тому вимоги позивача є обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Доводи апеляційної скарги спростовуються вищевикладеним, а тому вона задоволенню не підлягає.

За змістом ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 2, 159, 160, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі ГУ Міндоходів у м. Києві - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 листопада 2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п?ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий-суддя: В.П. Мельничук

Судді: Т.М. Грищенко

В.Е. Мацедонська

.

Головуючий суддя Мельничук В.П.

Судді: Грищенко Т.М.

Мацедонська В.Е.