Ухвала суду № 37103489, 06.02.2014, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 лютого 2014 р.Справа № 641/12067/13-аКолегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Перцової Т.С.

Суддів: Жигилія С.П. , Курило Л.В.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1, Управління Пенсійного Фонду України в Комінтернівському районі м.Харкова на постанову Комінтернівського районного суду м. Харкова від 09.12.2013р. по справі № 641/12067/13-а

за позовом ОСОБА_1

до Управління Пенсійного Фонду України в Комінтернівському районі м.Харкова

про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання виконати певні дії,-

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1) звернулась до Комінтернівського районного суду м.Харкова з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Комінтернівському районі м.Харкова (далі по тексту - УПФУ в Комінтернівському районі м.Харкова, відповідач), в якому просив суд визнати незаконною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Комінтернівському районі м. Харкова щодо відмови у поновленні виплати пенсії за віком позивачу, зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Комінтернівському районі м. Харкова поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з 20.09.2010 року.

Постановою Комінтернівського районного суду м.Харкова від 09.12.2013р. по справі № 641/12067/13-а позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Комінтернівському районі м. Харкова про поновлення виплати пенсії за період з 30.04.2013 року задоволено.

Визнано неправомірними дії Управління Пенсійного фонду України в Комінтернівському районі м. Харкова щодо відмови ОСОБА_1 у поновленні виплати пенсії за віком.

Зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в Комінтернівському районі м. Харкова поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з 30.04.2013 року.

Стягнуто з Державного бюджету на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у сумі 34,41грн.

Позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Комінтернівському районі м. Харкова про зобов'язання здійснити певні дії за період з 20.09.2010 року по 29.04.2013 року залишено без розгляду.

Судом першої інстанції справу розглянуто в порядку скороченого провадження.

Позивач, не погодившись із вказаною постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить суд апеляційної інстанції постанову Комінтернівського районного суду м.Харкова від 09.12.2013р. по справі № 641/12067/13-а змінити. Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Комінтернівському районі м. Харкова виплатити пенсію ОСОБА_1 з 20.09.2010 року.

Апеляційна скарга мотивована тим, що на думку апелянта суд першої інстанції без врахування положень статті 49 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" невірно визначив дату, з якої підлягають судовому захисту права позивача у справі, чим припустився порушень ст.99, 100 КАС України.

Позивач, не погодившись із вказаною постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить суд апеляційної інстанції постанову Комінтернівського районного суду м.Харкова від 09.12.2013р. по справі № 641/12067/13-а скасувати та відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначив, що на громадянку ОСОБА_1, яка до виїзду закордон отримувала пенсію за віком, положення ч.3 ст.92 Закону України «Про пенсійне забезпечення» не розповсюджуються. Вважає, що для поновлення виплати пенсії позивачу відсутні законодавчі підстави.

З огляду на приписи ч.8 ст.183-2 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд даної адміністративної справи слід проводити в порядку письмового провадження.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційних скарг рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційні скарги ОСОБА_1, Управління Пенсійного фонду України в Комінтернівському районі м.Харкова не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Приймаючи ухвалу про залишення без розгляду позовних вимог ОСОБА_1 в частині зобов'язання здійснити певні дії за період з 20.09.2010 року по 29.04.2013 року, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано доказів поважності пропуску строку для звернення до суду за захистом своїх прав за вказаний період, а судом їх не знайдено, що зумовило застосування судом наслідків пропущення строку звернення до суду, визначених ст.100 КАС України, та відповідно залишення адміністративного позову в зазначеній частині без розгляду.

Приймаючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право на поновлення виплати пенсії з 30.04.2013 року, оскільки рішенням Конституційного суду України від 07.10.2009 року № 25-рп/2009 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" встановлено неконституційність окремих положень закону (положення пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"), що були застосовані при припиненні виплати позивачу пенсії у зв'язку з виїздом останньої на постійне проживання за кордон. Отже, пенсійне забезпечення позивача підлягає поновленню.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність захисту прав позивача на поновлення виплати пенсії з 30.04.2013 року, а також зобов'язав відповідача з цієї дати поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_1

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом 31.10.2013 року (згідно відбитку штампа відділення зв'язку на конверті) із вимогами щодо захисту її порушених прав, що мали місце з 20.09.2010 року.

Позивач та його представник наполягали на задоволенні позову з посиланням на рішення Конституційного суду України від 07.10.2009 року № 25-рп/2009.

Так, рішенням Конституційного суду України від 07.10.2009 року № 25-рп/2009 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визнано таким, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Визначаючи неконституційними вищенаведені окремі положення Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", Конституційний суд України в рішенні констатує те, що положення пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону щодо припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання (перебування) за кордоном у разі, якщо Україна не уклала з відповідною державою міжнародний договір, суперечать приписам Конституції України стосовно утвердження і забезпечення прав і свобод людини, неприпустимості обмеження конституційних прав і свобод, рівності конституційних прав громадян незалежно від місця проживання, гарантування піклування та захисту громадянам України, які перебувають за її межами, права на соціальний захист у старості (стаття 3, частини перша, друга статті 24, частина третя статті 25, частина перша статті 46, частина перша статті 64 Основного Закону України).

Рішення Конституційного суду України від 07.10.2009 року № 25-рп/2009 було опубліковано в Офіційному віснику України 02.11.2009 року.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 в 1997 році, від'їждаючи з України на постійне місце проживання за кордон, отримала свою пенсію за шість місяців.

20.09.2013 року ОСОБА_1 звернулася до УПФУ в Комінтернівському районі м.Харкова із заявою про поновлення виплати пенсії з 20.09.2010 року (додаток 4 до пункту 37 Порядку подання та оформлення документів).

Листом № 11535/02/28 від 25.10.2013р. УПФУ в Комінтернівському районі м.Харкова надіслано витяг з рішення від 25.09.2013р. по пенсійній справі, яким відмовлено в поновленні виплати пенсії за віком ОСОБА_1 та зазначено, що відповідно до п.2 ст.49 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" виплата пенсії припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном.

Не погодившись з відмовою відповідача у поновленні виплати пенсії з 20.09.2010 року, позивач звернувся до суду.

Колегія суддів зауважує, що у відповідності до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод і інтересів фізичних осіб, прав і інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Зазначені положення кореспондуються з нормами ст. 162 КАС України, які визначають повноваження суду при вирішенні справи по суті.

Відповідно до ч. 1 ст. 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно приписів частин 2, 3 ст. 99 КАС України (в редакції Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року N 2453-VI) строк звернення до суду, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатись про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Тобто, чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.

Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа "Стаббігс на інші проти Великобританії", справа "Девеер проти Бельгії").

З набуттям чинності Законом України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 р. № 2453-VІ зазначений строк звернення з позовом до адміністративного суду було скорочено до шести місяців. Тобто, перебіг шестимісячного строку для звернення до суду поширюється на позови, які подані після 30.01.2011 року.

Таким чином, для вирішення питання про правильність застосування судом першої інстанції строку звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів особи необхідно з'ясувати, яким саме рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені права цієї особи, коли розпочався перебіг цього строку.

Отже, враховуючи дату звернення позивача до суду з адміністративним позовом (31.10.2013р.), шестимісячний строк на звернення до суду з позовом та період, за який позивач просить суд захистити його права, права позивача підлягають захисту з 30.04.2013 року.

Відповідно до ч.1 ст. 100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

Позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи.

Згідно з ч. 1 ст. 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Пропущений з поважних причин процесуальний строк, встановлений законом, може бути поновлений судом за наявності поважних причин його пропуску (ч.1 ст.102 КАС України).

Оскільки, позивачем до судів першої та апеляційної інстанції не доказів поважності пропуску строку для звернення до адміністративного суду з позовом про зобов'язання здійснити виплату пенсії за період з 20.09.2010 року по 29.04.2013 року, а колегією суддів апеляційного суду не знайдено підстав для поновлення такого строку, вимоги апеляційної скарги ОСОБА_1 на постанову Комінтернівського районного суду м.Харкова від 09.12.2013р. по справі № 641/12067/13-а щодо залишення без розгляду позову про проведення виплати пенсії за вказаний період є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Відносно позовних вимог про поновлення виплати пенсії за період з 30.04.2013 року колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач є громадянкою України, що підтверджується копією паспорта, до 1997 року перебувала на обліку в УПФУ в Комінтернівському районі м. Харкова та отримувала пенсію за віком, на даний час постійно проживає у державі Ізраїль.

Позивач в особі свого представника звернулась 20.09.2013 року до відповідача з заявою про призначення пенсійних виплат.

Рішенням від 25.09.2013 року відповідачем відмовлено у призначенні позивачеві пенсії з посиланням на п. 2 ст. 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

За правилами другого речення статті 51 цього ж Закону під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Рішенням Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 положення пункту 2 частини 1 статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

У своєму рішенні Конституційний Суд України зазначив, що оспорюваними нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» конституційне право на соціальний захист поставлене в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Таким чином, проживаючи в Ізраїлі як громадянин України, позивач має такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни цієї держави, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії за ознакою місця проживання.

За приписами частини 2 статті 49 Закону поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.

За таких обставин, дії відповідача щодо відмови позивачу у поновленні їй виплати пенсії за віком з 30.04.2013 року є неправомірними.

Отже, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу УПФУ в Комінтернівському районі м. Харкова також слід відхилити, оскільки рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі надана вірно.

Доводи апеляційних скарг висновків суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційні скарги ОСОБА_1, Управління Пенсійного Фонду України в Комінтернівському районі м.Харкова залишити без задоволення.

Постанову Комінтернівського районного суду м. Харкова від 09.12.2013р. по справі № 641/12067/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та відповідно до ч.10 ст.183-2 КАС України є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя (підпис)Перцова Т.С.Судді(підпис) (підпис) Жигилій С.П. Курило Л.В.