Рішення № 37087528, 05.02.2014, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

05.02.2014 Справа № 905/8946/13

Господарський суд Донецької області у складі судді Подколзіної Л.Д., при секретарі судового засідання Татькові М.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовною заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю «Вермєєр УкрСервіс», м.Київ

до відповідача:Товариства з обмеженою відповідальністю «Проектно-будівельне підприємство «Азовінтекс», м. Маріуполь Донецької області

про стягнення 113 551,51грн.

за участю уповноважених сторін:

від позивача - Колесник Є.Ю. - представник по довіреності б/н від 09.01.2014р.

від відповідача - не з'явився

Відповідно до ст.77 ГПК України у судовому

засіданні оголошувалась перерва з 27.01.2014р.

до 05.02.2014р.

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Вермєєр УкрСервіс», м. Київ, звернувся до господарського суду з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Проектно-будівельне підприємство «Азовінтекс», м. Маріуполь Донецької області суми заборгованості у сумі 73 499,44 грн., збитків від інфляції у сумі 24 058,02 грн., 3% річних за користування коштами у сумі 13 130,40 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору №08/08ЗП купівлі-продажу від 08.09.2008р. в частині розрахунків за поставлений товар, внаслідок чого утворилась заборгованість.

23.12.2013 року від позивача через канцелярію суду надійшов лист вих.№17/12 від 17.12.13, в якому повідомив, що правильною електронною адресою для надсилання процесуальних документів в електронному вигляді є: 35378521@mail.gov.ua.

Судом було задоволено клопотання позивача та усі процесуальні документи надсилались на його адресою, як електронною поштою так і через засоби поштового зв»язку.

Представник відповідача в судовому засіданні 27.01.2014р. позовні вимоги визнав у повному обсязі, про що відображено в протоколі судового засідання. Однак, звернувся до суду з усним проханням про відкладення розгляду справи на іншу дату, у зв»язку із можливим вирішенням спору мирним шляхом, а саме укладення мирової угоди. Проте, сторони не дійшли згоди щодо її укладення.

27 січня 2014р. через канцелярію господарського суду від позивача у матеріали справи надійшла заява від 24.01.2014р. про збільшення розміру позовних вимог в порядку ст.22 ГПК України, в якій просив суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Проектно-будівельне підприємство «Азовінтекс», м. Маріуполь Донецької області суму заборгованості у сумі 73 499,44 грн., збитків від інфляції у сумі 26 111,60грн., 3% річних за користування коштами у сумі 13 868,47грн.

Разом з цим, позивач звернувся до суду з заявою про виправлення помилки від 05.02.2014р., в якій пояснив, що заборгованість відповідача перед позивачем за договором складає 73 571,44грн. Однак, після слів «Прошу» в позовній заяві та заяві про збільшення розміру позовних вимог позивачем була допущена помилка в частині стягнення основного боргу. Тому, просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Проектно-будівельне підприємство «Азовінтекс», м. Маріуполь Донецької області суму заборгованості у сумі 73 571,44грн., збитків від інфляції у сумі 26 111,60грн., 3% річних за користування коштами у сумі 13 868,47грн. (Усього 113 551,51грн.) Суд розглядає позовні вимоги з урахуванням поданих заяв.

Відповідач в судове засідання без пояснення причин не з'явився, відзиву та доказів сплати стягуваних сум або припинення відповідних грошових зобов'язань у інший спосіб не надав.

У судовому засіданні 05.02.2014р. представник Позивача підтримав позовні вимоги з урахуванням заяв, наполягаючи на вирішенні спору незалежно від відсутності Відповідача та вказуючи про відсутність будь-яких додаткових доказів на їх підтвердження.

Суд вважає за можливе розглянути спір за наявними в справі матеріалами в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин, а неявка без пояснення причин представника належним чином повідомленого Відповідача та ненадання ним певних доказів у світлі приписів ст.ст. 4-3, 22, 33 та 77 цього Кодексу не перешкоджає вирішенню спору та не може вважатися підставою для відкладання розгляду справи.

Дійсно, судом було надано достатньо часу для формування і доведення до відома суду позиції по суті розглядуваного спору з підтверджуючими доказами (у разі наявності), а встановлення правової визначеності довкола заявлених вимог не може перебувати у залежності від бажання сторони здійснювати свої процесуальні права.

Вислухавши у судовому засіданні представника Позивача та дослідивши матеріали справи і оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд

в с т а н о в и в :

08 вересня 2008р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Вермєєр УкрСервіс», м. Київ (далі по тексту-Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Проектно-будівельне підприємство «Азовінтекс», м. Маріуполь Донецької області (далі по тексту-Покупець), був укладений договір купівлі-продажу №08/08 ЗП, згідно умов якого Продавець зобов'язався продати, а Покупець купити товар, специфікація, кількість якого визначається у відповідних заявках, направлених Покупцем.

Даний договір складений з протоколом розбіжностей.

Покупець здійснює остаточну оплату вартості товару протягом 3 днів з моменту отримання відповідної партії товару визначеної у відповідному рахунку, шляхом перерахування платежу на розрахунковий рахунок продавця, вказаний в реквізитах сторін (п.3.2 договору).

Даний договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами протягом року, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами взятих на себе зобов»язань (п.9.1, п.9.2 договору).

Враховуючи вищезазначене, договір, на який посилається позивач, вважається судом укладеним, так як в ньому сторонами передбачені всі істотні умови.

На виконання умов Договору, за видатковою накладною № ВС-0000081 від 16.09.2008р. позивач передав, а повноважна особа відповідача отримала товар на загальну суму 184 331,06грн.

З представленої видаткової накладної вбачається, що вона підписана обома сторонами, скріплена печатками без жодних зауважень, містить всі необхідні відомості про товар, а також містить відомості про фактичне отримання товару. Тобто, за своїми ознаками така накладна є підтвердженням передачі позивачем та приймання відповідачем спірного товару.

Відповідач оплатив одержаний ним товар лише частково на суму 110 759,62грн.

Отже за розрахунком позивача борг відповідача перед ним складає 73 571,44грн.

За період з 01.01.2008р.-05.04.2013р. відповідач підтвердив наявність боргу перед позивачем за спірною видатковою накладною, про що свідчить підписаний та скріплений печатками підприємств акт звірки розрахунків.

За умовами статті 193 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону і укладеного договору.

Надавши правову кваліфікацію правовідносинам сторін, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою між сторонами укладені договори купівлі-продажу і сторони досягли істотних його умов щодо предмету, ціни, строку його дії, тому в розумінні вимог ст. 638 ЦК України, та вимог ст.ст. 180, 181 ГК України він вважається укладеним, а саме, подія та прагнення сторін на його укладення відбулося.

Укладені договори є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно зі статтями 173, 174, 175 ГК України (статтями 11, 202, 509 ЦК України) і відповідно до ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.

Особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання визначаються Господарським кодексом України, а майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України.

Згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другої сторони (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами ст. 526 ЦК України та ст.ст. 55, 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. У відповідності з ст. 599 ЦК України та ст.ст. 202, 203 ГК України, господарське зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст.ст. 4-2, 4-3 ГПК України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно ст.ст. 33-34 ГПК України кожна сторона з допомогою належних та допустимих доказів повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач доказів оплати заборгованості на суму 73 571,44грн. не надав, заявлені позовні вимоги в цій частині не спростував.

На момент прийняття рішення грошове зобов'язання відповідача перед позивачем на суму 73 571,44грн. залишилось невиконаним, що є порушенням вимог статей 525 та 526 Цивільного кодексу України, які передбачають, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, причому одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

За таких обставин, враховуючи, що сума основного боргу підтверджена матеріалами справи та відповідачем не спростована належними доказами, позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Вермєєр УкрСервіс», м. Київ щодо стягнення боргу у сумі 73 571,44грн., суд вважає таким, що підлягає задоволенню.

Матеріалами справи доведено, що строки виконання грошового зобов'язання відповідачем порушені, так як до пред'явлення позивачем позову щодо стягнення 3% річних та інфляційних фактично залишилось невиконаним грошове зобов'язання відповідача перед кредитором.

Стаття 625 Цивільного кодексу України не звільняє боржника від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, за вимогою кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором або законом.

Таким чином, відповідно до частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Положення цієї статті застосовуються до боржника у разі порушення ним грошового зобов'язання в не залежності від наявності вини в його діях.

Відтак, встановлені статтею 625 ЦК України відсотки річних підлягають нарахуванню до моменту фактичного виконання грошового зобов'язання.

Відповідно вказаної статті закону відповідачу нараховані 3% річних за період з 19.09.2008р. по 24.01.2014р. у сумі 13 868,47грн. та інфляційні нарахування на суму боргу у розмірі 26 111,60грн.

Відповідач не скористався наданим йому правом та не звертався до суду з заявою про застосування строку позовної давності до спірних правовідносин на підставі ч.3 ст.267 ЦК України.

Разом з цим, судом встановлено, що позивачем нараховано інфляційні та 3% річних в меншому розмірі, ніж допускається законодавством, проте з огляду на відсутність у суду повноважень виходити за межі заявлених вимог, задоволенню підлягають позовні вимоги про стягнення інфляційних у розмірі, визначеному позивачем, - в сумі 26 111,60грн. та 3% річних, - в сумі 13 868,47грн.

Судові витрати відповідно до ст. 49 ГПК України, підлягають віднесенню на відповідача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст.526, 625 ЦК України, ст.193 ГК України, ст.ст. 22, 33, 43, 44, 49, 75, 82, 84, 85 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Вермєєр УкрСервіс», м.Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю «Проектно-будівельне підприємство «Азовінтекс», м. Маріуполь Донецької області про стягнення 113 551,51грн. задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Проектно-будівельне підприємство «Азовінтекс», м. Маріуполь Донецької області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вермєєр УкрСервіс», м.Київ суму заборгованості у сумі 73 571,44грн., збитків від інфляції у сумі 26 111,60грн., 3% річних за користування коштами у сумі 13 868,47грн., витрати по сплаті судового збору у сумі 2 271,03грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

У судовому засіданні 05.02.2014р. проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 10.02.2014р.

Суддя Л.Д. Подколзіна