Ухвала суду № 3708462, 15.04.2009, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

____________

01029, м. Київ, вул. Московська, 8

УХВАЛА

Іменем України

“15” квітня 2009р. №К-8570/06

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Сергейчука О.А.

Суддів Ланченко Л.В.

Нечитайла О.М.

Пилипчук Н.Г.

Степашка О.І.

секретар судового засідання Сватко А.О.

за участю представників:

позивача: неявка;

відповідача:неявка;

розглянувши касаційну скаргу Бердянської міжрайонної державної податкової інспекції Запорізької області

на рішення Господарського суду Запорізької області від 12.04.2005 р.

та постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 30.06.2005 р.

у справі №6/441

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Івеко ЛТД»

до Бердянської міжрайонної державної податкової інспекції Запорізької області

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Івеко ЛТД» (далі по тексту позивач, ТОВ «Івеко ЛТД») звернулось до Господарського суду Запорізької області з позовом до Бердянської міжрайонної державної податкової інспекції Запорізької області (далі по тексту відповідач, Бердянська МДПІ) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення №0000932320 від 10.06.2004 р.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 12.04.2005 р. у справі №6/441 (суддя Місюра Л.С.), яке залишено без змін постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 30.06.2005 р. (головуючий суддя Кагітіна Л.П., судді Мірошниченко М.В., Мойсеєнко Т.В.), позовні вимоги задоволено повністю. Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення №0000932320 від 10.06.2004 р.

Бердянська МДПІ, не погоджуючись з рішенням Господарського суду Запорізької області від 12.04.2005 р. та постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 30.06.2005 р. у справі №6/441, звернулась з касаційною скаргою, в якій просить скасувати їх та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позивних вимог повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга Бердянської МДПІ підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що 10.06.2004р. Бердянською МДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення №0000932320/0, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання з податку на прибуток підприємств і організацій у розмірі 314 160 грн., в тому числі: 157 080 грн. основного платежу та 157 080 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Зазначене податкове повідомлення-рішення прийнято Бердянською МДПІ на підставі акту «Про результати позапланової документальної перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства ТОВ «Івеко ЛТД» за період з 01.04.2001 року по 01.04.2004 року» від 07.06.2004р. №114/23-221/13620980 (далі по тексту - Акт перевірки).

Відповідно до висновків Акту перевірки позивачем в порушення вимог п.п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не включено до складу валового доходу вартість безоплатно отриманих від ДП «Глорія Трейдинг» товарів, внаслідок цього ним занижено податок на прибуток в сумі 157080 грн.

Відповідно до п.п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валовий дохід включає доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді вартості товарів (робіт, послуг) безоплатно наданих платнику податку у звітному періоді.

Згідно з п. 1.23 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» безоплатно надані товари (роботи, послуги) це: товари, що надаються платником податку згідно з договорами дарування, іншими договорами, які не передбачають грошової або іншої компенсації вартості таких матеріальних цінностей і нематеріальних активів чи їх повернення, або без укладення таких угод; роботи та послуги, які надаються платником податку без вимоги про компенсацію їх вартості; товари, передані юридичній чи фізичній особі на відповідальне зберігання і використані нею і її виробничому або господарському обороті.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що на протязі 1998 року позивачем укладено з ДХК «Краснодонвугілля» договори комісії, відповідно до яких, позивач як комісіонер, за доручення комітента зобовязується укласти зовнішньоекономічні угоди на постачання продукції за винагороду. Право власності на поставлену продукцію відповідно до умов вказаних договорів до позивача не переходило.

На виконання названих договорів комісії, позивачем на протязі 1998 року укладені контракти з ДП «Глорія Трейдинг» на поставку продукції. Додатковими угодами до зазначених контрактів сторони встановили строк позовної давності в чотири роки у відповідності зі ст. 8 Конвенції про позовну давність у міжнародній купівлі-продажі товарів (А/CONF/63/15, Нью-Йорк, 1974 рік) та передбачили вексельну форму оплати за контрактами.

Факт проведення позивачем розрахунків за поставлену ДП «Глорія Трейдинг» продукцію підтверджується наявними в матеріалах справи, виданими самим позивачем, векселями зі строком сплати в 2012 році та актами приймання-передачі векселів від позивача на користь ДП «Глорія Трейдинг».

Так, суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги, з чим погодився і суд апеляційної інстанції, виходив, зокрема, з того, що розрахунки за поставлену ДП «Глорія Трейдинг» продукцію передбачені укладеними з позивачем контрактами та їх проведення підтверджено матеріалами справи, а тому викладені в Акті перевірки доводи податкового органу про порушення позивачем п.п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» є безпідставними.

Проте, суд касаційної інстанції не може в повній мірі погодитися з такими висновками судів попередніх інстанцій, оскільки вони зроблені без повного та всебічного зясування обставин справи.

Відповідно до ст. 395 Цивільного кодексу УРСР, чинного на момент укладення позивачем договорів комісії, за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобовязується за дорученням другої сторони (комітента) за винагороду вчинити одну або кілька угод від свого імені за рахунок комітента. Згідно з ст. 398 цього Кодексу майно, що надійшло до комісіонера від комітента або набуте комісіонером за рахунок комітента, є власністю останнього.

Тобто, заналізу вищенаведених норм слідує, щоосновною умовою договору комісії є вчинення комісіонером однієї або кілька угод від свого імені за рахунок комітента.

Однак, в даному випадку, розрахунки за поставлену на виконання договорів комісії продукцію, позивачем проведені від свого імені, що підтверджується наявними в матеріалах справи векселями, а отриманий за наслідками укладених з ДП «Глорія Трейдинг» контрактів товар перейшов у власність позивача. У звязку з викладеним, висновки судів попередніх інстанцій про те, що вказані контракти були укладені позивачем на виконання договорів комісії є передчасними.

Всупереч вимогам ст. 38 Господарського процесуального кодексу України, який підлягав застосуванню судами на час розгляду справи, судами попередніх інстанцій не були вжиті передбачені законом заходи, необхідні для зясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Зокрема, ані судом першої інстанції, ані судом апеляційної інстанціїне було досліджено правову природу укладених позивачем з ДП «Глорія Трейдинг» контрактів щодо поставки продукції на виконання договорів комісії та невитребувано доказів відображення позивачем зазначених угод у бухгалтерському та податковому обліку.

Зазначене неповне встановлення обставин справи є суттєвим порушенням ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України та виключає можливість висновку суду касаційної інстанції щодо правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні спору, оскільки передбачені ч. 1 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями.

Відповідно до вимог Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення» рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а при їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Згідно з ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.

Вищий адміністративний суд України зазначає, що оскільки допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення норм матеріального права призвели до неправильного вирішення спору та не можуть бути усунені судом касаційної інстанції, то всі винесені судові рішення підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду слід врахувати викладене та вирішити спір відповідно до закону.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Бердянської міжрайонної державної податкової інспекції Запорізької області на рішення Господарського суду Запорізької області від 12.04.2005 р. та постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 30.06.2005 р. у справі №6/441 задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 12.04.2005 р. та постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 30.06.2005 р. у справі №6/441 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)О.А. СергейчукСудді(підпис)Л.В. Ланченко (підпис)О.М. Нечитайло (підпис)Н.Г. Пилипчук(підпис)О.І. СтепашкоЗ оригіналом згідно

Відповідальний секретар