Постанова № 37071305, 05.02.2014, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" лютого 2014 р. Справа № 922/2967/13

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Могилєвкін Ю.О., суддя Барбашова С.В. , суддя Плужник О.В.

при секретарі Казаковій О.В.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився.

1-го відповідача - не з'явився.

2-го відповідача - не з'явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ПАТ "Зангас-НГС", м. Миколаїв (вх. №113Х/3-9) на рішення господарського суду Харківської області від 19.08.2013 року у справі № 922/2967/13

за позовом ТОВ "Проектно-будівельна компанія "ІНБІТЕК", м. Харків

до 1. ПАТ "Зангас-НГС", м. Миколаїв

2. ТОВ "Юрполіс Компані", м. Харків

про стягнення 515981,80 грн.

ВСТАНОВИЛА:

В липні 2013 року ТОВ "Проектно-будівельна компанія "ІНБІТЕК", м. Харків, звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з ПАТ "Зангас-НГС" - 509981,80 грн. заборгованості за договором про надання транспортно-експедиційних послуг з перевезення автомобільним транспортом №01/10-12 від 01.10.2012 року, та з ТОВ "Юрполіс Компані - 6000,00 грн. матеріальних збитків за договором про надання юридичних послуг №28/09-12 від 28.09.2012 року.

Рішенням господарського суду Харківської області від 19.08.2013 року (суддя Смірнова О.В.) позов задоволено частково. Стягнуто з ПАТ "Зангас-НГС" на користь ТОВ "Проектно-будівельна компанія "ІНБІТЕК" 509981,80 грн. заборгованості, 10199,63 грн. судового збору. В стягненні з ТОВ "Юрполіс Компані" 6000,00 грн. матеріальних збитків за договором про надання юридичних послуг № 28/09-12 від 28.09.2012 року відмовлено.

ПАТ "Зангас-НГС" з зазначеним рішенням не погодилось, звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати дане рішення в частині задоволення позовних вимог та направити справу на новий розгляд до господарського суду Миколаївської області, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 14.10.2013 року (головуючий суддя Слободін М.М., судді - Білецька А.М., Гребенюк Н.В.) рішення господарського суду Харківської області від 19.08.2013 року по справі №922/2967/13 скасовано, справу повернуто до господарського суду Харківської області для виконання приписів ч. 2 ст. 15, ч.1 ст. 17 ГПК України.

ТОВ "Проектно-будівельна компанія "ІНБІТЕК" не погодилася з зазначеною постановою, звернулася з касаційною скаргою, в якій просила її скасувати, посилаючись на порушення норм процесуального права, а саме ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 17 ГПК України.

Постановою Вищого господарського суду України від 03.12.2013 року по зазначеній справі касаційна скарга ТОВ "Проектно-будівельна компанія "ІНБІТЕК" задоволена частково. Постанова Харківського апеляційного господарського суду від 14.10.2013 року по справі №922/2967/13 скасована. Справа направлена до Харківського апеляційного господарського суду на новий розгляд.

Сторони своїх представників в засідання судової колегії не направили.

До початку судового засідання від представника позивача Загребельного М.С. надійшло клопотання про відкладення розгляду справи в зв'язку з неможливістю з'явитись в засідання судової колегії.

Від 1-го відповідача також надійшла заява, в котрій він зазначає про неможливість надсилання свого представника в засідання судової колегії.

Крім того, в своїй заяві відповідач посилається на оскарження постанови Вищого господарського суду України від 03.12.2013 року до Верховного суду України, в зв'язку з чим просить зупинити провадження у справі до вирішення справи у Верховному суді України.

Судова колегія розглянувши клопотання сторін вважає, що зазначені клопотання не підлягають задоволенню, оскільки позивач як юридична особа мав змогу та повинен був направити у засідання іншого представника (керівника, заступника, головного бухгалтера) для надання пояснень щодо заявленого позову та апеляційної скарги відповідача, а відповідачем не надано доказів прийняття до розгляду Верховним судом України скарги на постанову Вищого господарського суду України від 03.12.2013 року по даній справі.

Відповідно до вимог ст. 111-12 ГПК України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Як зазначено в постанові Вищиго господарського суду України від 03.12.2013 року по даній справі в силу приписів п. 5 ч.1 ст. 63 ГПК України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду, якщо порушено правила поєднання вимог або об'єднано в одній позовній заяві кілька вимог до одного чи кількох відповідачів і сумісний розгляд цих вимог перешкоджатиме з'ясуванню прав і взаємовідносин сторін чи суттєво утруднить вирішення спору.

Проте після прийняття справи до провадження, процесуальний закон, зокрема ст. 81 ГПК України, не надає суду права залишити позов без розгляду з підстав, наведених у п. 5 ч. 1 ст. 63 ГПК України.

Також, у ГПК України не унормовано процедури роз'єднання позовних вимог після порушення провадження у справі, зокрема виділення певних вимог в окреме провадження.

З урахуванням вищевикладеного, а також того, що ч. 3 ст. 58 ГПК України не допускає об'єднання в одне провадження лише вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом, висновок суду про порушення судом правил територіальної підсудності справи у спорі, що виник при виконанні різних договорів, вимоги до відповідачів не пов'язані між собою підставою виникнення та поданими доказами, а також не є однорідними, є неправомірним, оскільки місцевим господарським судом провадження по справі було порушено і справу розглянуто в повному обсязі по суті пред'явлених вимог за місцезнаходженням відповідача-2 з дотриманням положень ч. 2 ст.15 ГПК України.

Враховуючи, що місцевим господарським судом було порушено провадження у справі за позовом, в якому позивачем не дотримано правил ч.1 ст.58 ГПК України, проте це не є безумовною підставою для скасування судового рішення в силу положень ч.3 ст.104 ГПК України, оскільки не свідчить про прийняття судом рішення з порушенням правил територіальної підсудності, висновок апеляційного суду про прийняття судом першої інстанції неправильного рішення лише в силу цих обставин не ґрунтується на приписах діючого процесуального законодавства.

Судова колегія, в межах вимог передбачених ст.101 ГПК України, повторно розглянувши справу та перевіривши повноту, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, з урахуванням вказівок, що містяться у постанові Вищого господарського суду України від 03.12.2013 року, приходить до висновку про залишення рішення господарського суду першої інстанції без змін, а апеляційної скарги без задоволення з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом першої інстанції, 01.10.2012 року між ПАТ "ЗАНГАС-НГС" (відповідач 1) та ТОВ "Проектно- будівельна компанія "ІНБІТЕК" (позивач) було укладено договір №01/10-12 про надання транспортно-експедиційних послуг з перевезення автомобільним транспортом, у відповідності до умов якого позивач бере на себе зобов'язання організувати і забезпечити перевезення вантажу (вибурена порода та бентоніт, грунт) за маршрутом: будівельний майданчик біля с. Єлізаветівка (Харківська обл.) - природні кар'єри на території селищної ради смт. Краснопавлівка (Харківська обл.), а відповідач бере на себе зобов'язання оплатити надані послуги.

Згідно пункту 2 договору, загальна кількість вантажу для перевезення приблизно складає 7350 тон (або 4200,00 м3). Строки виконання перевезень складають один місяць з моменту підписання договору. Організація перевезень здійснюється на підставі заявки, в якій зазначається кількість та строки подачі автомобілів під завантаження.

На виконання умов вказаного договору позивачем були надані послуги відповідачу на загальну суму 559 981,80 грн., що підтверджується товарно-транспортними накладними та актами здачі - приймання робіт (надання послуг), якими обумовлено кількість, найменування та вартість робіт. Факт виконаних робіт підтверджено підписами відповідальних осіб позивача та відповідача 1.

Відповідно п. 4 Порядку розрахунків і плати за перевезення вантажу, вартість перевезення встановлюється за домовленістю сторін та погоджується в заявці, а також може бути переглянута за домовленістю сторін при підвищенні ціни на паливно-мастильні матеріали.

Розрахунки між Виконавцем і Замовником здійснюються шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Виконавцю у національній валюті - гривні. Оплата послуг здійснюється в термін до 3 банківських днів з моменту підписання Сторонами актів здачі-приймання робіт (надання послуг), в яких вказується маршрут та вартість перевезення; також при умові надання Виконавцем необхідних документів (ТТН та інші). Загальна вартість перевезень встановлюється після виконання повного обсягу робіт згідно підписаних Сторонами актів здачі-приймання робіт (надання послуг).

Судом першої інстанції встановлено, що відповідач сплатив за надані послуги 50000 грн., що підтверджується витягом по рахунку 15.11.2012 року, в графі "призначення платежу" якого зазначено: "передоплата за перевезення вантажу по договору №01/10-12 від 01.10.2012 року."

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач направив на адресу позивача відповідь на претензію вих. №02/184 від 21.03.2013 року, в якій зазначив, що дійсно 01.10.2012 року між сторонами був укладений договір від 01.10.2012 року, проте на теперішній час не має можливості для погашення боргу у зв'язку з тяжким фінансовим становищем підприємства та просив позивача надати відстрочку для сплати заборгованості до 01 червня 2013 року (том 1-й, а.с. 56).

Внаслідок неналежного виконання прийнятих на себе зобов'язань щодо оплати послуг, у відповідача виникла заборгованість у сумі 509981,80 грн. (сума основного боргу), що і стало підставою для звернення позивачем до господарського суду з відповідним позовом.

Як правомірно зазначив суд першої інстанції у своєму рішенні, відповідно до ч. 1 ст. 929 ЦК України, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Частиною 1 ст. 930 ЦК України передбачено, що договір транспортного експедирування укладається у письмовій формі.

Згідно зі ст. 931 ЦК України, розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом.

Зазначений договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань.

Так, згідно ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Однією з підстав виникнення господарського зобов'язання, згідно ст. 174 ГК України, є господарський договір.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарські зобов'язання, які є одним із видів господарських зобов'язань, - це цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Предметом спору у даній справі є обов'язок відповідача оплатити надані позивачем послуги за договором.

Судом встановлено, що позивачем на підтвердження надання ним послуг надані акти здачі - приймання послуг.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про задоволення позовної вимоги про стягнення з відповідача 1 - 509981,80 грн. боргу.

Стосовно позовної вимоги про стягнення з ТОВ "Юрполіс Компані" - 6000 грн. матеріальних збитків за договором про надання юридичних послуг №28/09-12 від 28.09.2012 року, судом першої інстанції встановлено наступне.

28 вересня 2012 року між позивачем та ТОВ "Юрполіс Компані", м. Харків (відповідач 2) був укладений договір №28/09-12, у відповідності до умов якого відповідач здійснює абонентське обслуговування позивача на платній основі.

Пунктом 1.2.1 договору передбачено представництво інтересів позивача.

Пунктом 3.1 договору встановлено, що вартість послуг визначається додатковими угодами.

Пунктом 3.2 сторони погодили порядок розрахунку, який здійснюється позивачем протягом 15 днів після підписання відповідного акту прийому - передачі виконаних послуг.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, між сторонами був укладений договір №28/09-12 від 28.09.2012 року, проте вказаний договір сторонами не виконувався, додаткові угоди до нього не укладались та відповідно і не визначалась вартість послуг, не були надані замовлення на виконання юридичних послуг, які містили їх перелік, також відсутні акти виконаних робіт, які б свідчили про виконання послуг та заперечення позивача проти наданих послуг.

Відповідач 2, в свою чергу, зазначає, що оскільки позивач не надав йому необхідної інформації, документів і матеріалів, передбачених п. 2.2.2 договору №28/09-12 від 28.09.2012 року, відповідач 2 був позбавлений можливості надати позивачу кваліфіковану юридичну допомогу.

В силу ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог та заперечень.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.

За загальним правилом обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

У відповідності до вимог ст. 54 ГПК України, позовна заява повинна містити виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги з зазначенням доказів.

До обставин, на яких позивач обґрунтовує свої вимоги, відносять обставини, які становлять предмет доказування у справі. Предмет доказування це сукупність обставин, які необхідно встановити для правильного вирішення справи. У предмет доказування включаються факти матеріально-правового характеру, що є підставою вимог позивача та заперечень відповідача.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Таким чином, позивач не довів суду першої інстанції факту виконання сторонами договору №28/09-12 від 28.09.2012 року, у зв'язку з чим суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.

Також, суд першої інстанції правомірно зазначив в своєму рішенні, що відповідно до ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

У роз'ясненні Вищого господарського суду України N02-5/215 від 01.04.94 "Про деякі питання практики вирішення спорів пов'язаних з відшкодуванням шкоди" зазначається, що вирішуючи спори про стягнення заподіяних збитків (відшкодування шкоди), господарський суд перш за все повинен з'ясувати правові підстави покладення на винну особу зазначеної майнової відповідальності, а саме наявність правил поведінки, встановленого законом або договором; наявність факту порушення такого правила поведінки винною особою; наявність збитків у потерпілої особи; наявність безпосереднього причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоду, та збитками потерпілої сторони.

Відповідно до ч. 1 п. 8 ст. 16 ЦК України відшкодування збитків є одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів.

Згідно з ч. 1 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками відповідно до пункту 1 ч. 2 ст. 22 ЦК України, зокрема, є втрати, які особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Право на відшкодування завданих збитків виникає при наявності складу цивільного правопорушення: порушення цивільного права чи інтересу; завдання збитків, причинного зв'язку між порушенням права та збитками, наявність винної поведінки.

Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною шкоди, коли вона прямо (безпосередньо) пов'язана зі збитками.

Відшкодування збитків є видом відповідальності учасників цивільних правовідносин за шкоду, яка є негативним наслідком правопорушення. При цьому, враховано, що збиток - це грошова оцінка шкоди, яка підлягає відшкодуванню за неможливості, недоцільності або у разі відмови потерпілого від відшкодування шкоди в натурі.

Відповідно до ч.1 ст. 22, ч.1 ст. 623 ЦК України відшкодуванню підлягають збитки, що завдані правопорушенням. Тобто відшкодуванню підлягають збитки, які знаходяться у причинному зв'язку з правопорушенням. За таких умов визнається, що причинний зв'язок між порушенням та збитками має бути безпосереднім або прямим.

Згідно з ч.1, ч. 2 ст. 226 ГК України, учасник господарських відносин, який вчинив господарське правопорушення, зобов'язаний вжити необхідних заходів щодо запобігання збиткам у господарській сфері інших учасників господарських відносин або щодо зменшення їх розміру, а у разі якщо збитків завдано іншим суб'єктам, - зобов'язаний відшкодувати на вимогу цих суб'єктів збитки у добровільному порядку в повному обсязі, якщо законом або договором сторін не передбачено відшкодування збитків в іншому обсязі. Сторона, яка порушила своє зобов'язання або напевно знає, що порушить його при настанні строку виконання, повинна невідкладно повідомити про це другу сторону. У протилежному випадку ця сторона позбавляється права посилатися на невжиття другою стороною заходів запобігання збитків та вимагати відповідного зменшення розміру збитків.

З матеріалів справи та доказів поданих позивачем, суд не вбачає правових підстав для задоволення вимог про відшкодування збитків, пов'язаних з ненаданням відповідачем 2 юридичних послуг, оскільки не доведено винної поведінки відповідача у події, що мала місце, крім того, як встановлено судом, вказаний договір № 28/09-12 від 28.09.2012 року не виконувався обома сторонами.

На підставі вищевикладеного, рішення господарського суду Харківської області від 19.08.2013 року у справі №922/2967/13 прийнято з урахуванням фактичних обставин справи та діючого законодавства, без порушень норм матеріального та процесуального права, тому підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Таким чином, керуючись ст.ст. ч.1 ст. 22, ч. 1 ст. 623, ч. 1 ст. 929, 930, 931 Цивільного кодексу України України, ст. 225, ч. 2 ст. 226 Господарського суду України, ст.ст. 33, 49, 99, 101, п. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія, -

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення господарського суду Харківської області від 19.08.2013 року у справі № 922/2967/13 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до касаційної інстанції Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови підписаний 05.02.2014 року.

Головуючий суддя Могилєвкін Ю.О.

Суддя Барбашова С.В.

Суддя Плужник О.В.