Постанова № 37071138, 10.02.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" лютого 2014 р. Справа№ 911/4327/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Агрикової О.В.

Жук Г.А.

при секретарі судового засідання Гаркуші В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Сан»

на рішення господарського суду Київської області

від 10.12.2013 року

у справі №911/4327/13 (суддя - Конюх О.В.)

за позовом приватного підприємства «Агро-Транс Індустрія», с. Червона Слобода, Черкаська обл.,

до товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Сан», с. Красне, Згурівський р-н., Київська обл.,

про стягнення 107 135,59 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: Смаглій В.М. - представник за довіреністю б/н від 10.01.2014 року,

від відповідача: не з'явився,

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Агро-Транс Індустрія» (далі - ПП «Агро-Транс Індустрія») звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Сан» (далі - ТОВ «ВП «Сан») про стягнення 107 135,59 грн., з яких 95 330,30 грн. вартість оплаченого, але недопоставленого товару за договором, 3 155,04 грн. неустойки та 8 650,25 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами.

Рішенням господарського суду Київської області від 10.12.2013 року у справі №911/4327/13 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Сан» на користь приватного підприємства «Агро-Транс Індустрія» 95 330,30 грн. основного боргу, 3 155,04 грн. неустойки та 8 579,25 грн. процентів за користуванням чужими грошовими коштами, а також стягнуто 2 141,29 грн. судового збору та 1 500,00 грн. витрат на послуги адвоката. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду, ТОВ «ВП «Сан» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Київської області від 10.12.2013 року, як таке, що прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, порушенням та неправильним застосуванням судом норм матеріального права, та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.01.2014 року у справі №911/4327/13 апеляційну скаргу ТОВ «ВП «Сан» на рішення господарського суду Київської області від 10.12.2013 року прийнято до провадження та призначено її розгляд на 10.02.2014 року.

Позивач скористався правом, наданим статтею 96 Господарського процесуального кодексу України, надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення господарського суду Київської області без змін.

В судове засідання 10.02.2014 року скаржник свого уповноваженого представника не направив.

Вислухавши думку представника позивача щодо можливості розгляду апеляційної скарги у відсутність представника відповідача, колегія суддів, порадившись і врахувавши, що вказана особа була належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги, вважає за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги без її участі, за наявними у справі матеріалами.

Представник позивача в судовому засіданні 10.02.2014 року не погодився з доводами апеляційної скарги, вважає їх необґрунтованими та безпідставними, у зв'язку з чим просив судове рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

10.02.2014 року в судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні у справі матеріали, заслухавши пояснення представника позивача та проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 05.07.2012 року між ПП «Агро-Транс Індустрія» (покупець за договором) та ТОВ «ВП «Сан» (продавець за договором) було укладено договір купівлі-продажу №05073 (далі - договір), згідно якого (п. 1.1) продавець зобов'язується продати й передати, а покупець зобов'язується прийняти й оплатити сільськогосподарську продукцію рослинного походження, яка вказується у додатках до цього договору (надалі - товар), насипом відповідно до умов дійсного договору.

Згідно п. 4.1 договору продавець зобов'язується передати товар в повному обсязі, обумовленому п. 3.1 договору, після надходження коштів за товар на розрахунковий рахунок продавця. Приймання-передача товару здійснюється на умовах ЕХW (франко-склад) продавця (п. 4.2 договору).

Покупець здійснює оплату за товар на розрахунковий рахунок продавця протягом трьох банківських днів з моменту підписання договору та надання продавцем рахунку-фактури (п. 5.1 договору).

Договір набуває чинності з дати підписання, і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (п. 8.1. договору).

Як вірно визначено місцевим господарським судом, між сторонами виникли зобов'язання, які мають ознаки договору поставки, за умовами якого, відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Положеннями статті 691 та частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу. Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як стверджує позивач та не заперечує відповідач, а крім того підтверджується матеріалами справи, на виконання умов договору купівлі-продажу №05073 від 05.07.2012 року ПП «Агро-Транс Індустрія» сплатило ТОВ «ВП «Сан» за визначену договором сільгосппродукцію 580 000,00 грн., про що свідчать залучені до матеріалів справи платіжні доручення №324 від 03.10.2012 року на суму 290 000,00 грн. та №331 від 04.10.2012 року на суму 290 000,00 грн. (а.с. 43), а також засвідчені АТ «Сбербанк Росії» виписки з рахунку (а.с.12-20).

В свою чергу, ТОВ «ВП «Сан» на виконання своїх зобов'язань за договором здійснило поставку ПП «Агро-Транс Індустрія» сільгосппродукції на суму 364 669,70 грн., що підтверджується видатковою накладною №с-00000109 від 11.10.2012 року (а.с.27) та податковою накладною №13 від 11.10.2012 року (а.с. 28).

Залучені до матеріалів справи копії виписок АТ «Сбербанк Росії» з рахунку ПП «Агро-Транс Індустрія» (а.с.21-26) свідчать про те, що ТОВ «ВП «Сан» здійснило повернення коштів покупцю в сумі 120 000,00 грн., а саме, платіжними дорученнями: від 23.10.2012 року №775 повернуто 50 000,00 грн.; від 12.11.2012 року №846 повернуто 50 000,00 грн.; від 28.12.2012 року №1022 повернуто 20 000,00 грн.

За таких обставин, як вірно встановлено місцевим господарським судом, вартість недопоставленого позивачу товару склала 95 330,30 грн. (580 000,00 - 364 669,70 - 120000,00), що було визнано відповідачем шляхом підписання Акту звірки розрахунків за 4 квартал 2012 року від 31.12.2012 року (а.с. 16).

Як вбачається з матеріалів справи, в подальшому між ПП «Агро-Транс Індустрія» та ТОВ «ВП «Сан» було укладено додаток №1 від 02.01.2013 року до договору №05073 від 05.07.2012 року (далі - додаток №1), згідно якого, у зв'язку з недопоставкою товару по договору на суму 95 330,30 грн. станом на 01.01.2013 року, що підтверджується Актом звірки, підписаним сторонами, останні домовились про наступне.

Зобов'язання продавця щодо поставки товару за договором №05073 від 05.07.2012 року в частині недопоставленого товару на суму 95 330,30 грн. змінюються на нові, визначені цим додатком (п. 1.1 додатку №1);

Згідно п. 1.2 додатку №1 продавець в рахунок залишку оплати зобов'язується передати у власність покупця ріпак урожаю 2013 року в кількості 30 тонн (±20%) або пшеницю врожаю 2013 року в кількості 55 тонн (±20%).

Відповідно до п. 3.1 додатку №1 остаточна ціна однієї тонни товару визначається із знижкою 21% від середньозваженої біржової ціни за одиницю аналогічного товару, яка складається на Аграрній біржі України на момент передачі товарної партії.

Товар може передаватися окремими партіями, але повний його обсяг повинен бути переданий покупцю у термін до 01.08.2013 року на умовах ЕХW (франко-склад) зі складу продавця в с. Красне Згурівського району. Про готовність товару або його партій до передачі продавець письмово повідомляє покупця не пізніше ніж за три дні до запланованої дати відвантаження. Датою передачі товару вважається дата підписання покупцем товарної накладної (розділ 4 Додатку №1).

Строк дії додатка встановлюється з моменту підписання його уповноваженими представниками сторін і до 01 серпня 2013 року, а у випадку несвоєчасного або неналежного виконання будь-яких зобов'язань за даним додатком - до їх повного виконання (п. 6.1 додатку №1).

Визначаючи правову природу укладеного між сторонами додатку №1 до договору, який фактично є підставою даного позову, суд першої інстанції вірно визначив, що вказаний додаток є новацією боргу.

Відповідно до частини 2 ст. 604 ЦК України зобов'язання припиняються за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами. Відповідно до частини 4 вказаної статті, новація припиняє додаткові зобов'язання, пов'язані з первісним зобов'язанням, якщо інше не встановлено договором.

Таким чином, уклавши додаток №1 до договору, сторони погодили припинити зобов'язання щодо поставки відповідачем позивачу товару згідно умов договору купівлі-продажу №05073 від 05.07.2012 року на суму 95 330,30 грн. та замінили його новим зобов'язанням щодо здійснення відповідачем поставки товару на вказану суму згідно умов додатку №1.

Відповідно до пункту 2 частини 1 ст. 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Відповідно до абзацу п'ятого частини 1 зазначеної статті, товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець проінформований про це.

Згідно Офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати Інкотермс 2010 поставка на умовах ЕХW означає що продавець вважається таким, що виконав свої зобов'язання щодо поставки, в момент, коли він надав товар у розпорядження покупця на площах свого підприємства чи в іншому названому місці (наприклад, на заводі, фабриці, складі і та ін). Продавець зобов'язаний дати покупцю достатнє повідомлення щодо часу і місця, коли і де товар буде наданий у розпорядження останнього.

Виходячи з приписів статей 173, 193 Господарського кодексу України, статей 526, 629 ЦК України, сторони мають виконувати зобов'язання належним чином відповідно до його умов та вимог закону, при цьому, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовами укладеного між сторонами додатку №1 до договору сторони чітко визначили строк виконання зобов'язання відповідачем, а саме, згідно п. 4.1 додатку товар повинен бути переданий покупцю у термін до 01.08.2013 року.

Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції зобов'язував відповідача надати документи, що підтверджують поставку визначеного додатком №1 товару позивачу та/або документи, що свідчать про повернення позивачу передплати в сумі 95 330,30 грн., однак, відповідач відзив на позов та витребувані судом документи, а також доказів того, що він належним чином повідомив позивача про готовність товару до поставки, суду не надав, відповідно доводи позивача не спростував.

Стаття 610 цього ж Кодексу визнає порушенням зобов'язання його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Таким чином, місцевим господарським судом вірно встановлено факт порушення ТОВ «ВП «Сан» своїх зобов'язань перед ПП «Агро-Транс Індустрія», які полягають у непоставці позивачу товару, а саме, ріпаку урожаю 2013 року в кількості 30 тонн (±20%) або пшениці врожаю 2013 року в кількості 55 тонн (±20%), у строк до 01.08.2013 року.

У зв'язку з тим, що відповідач не передав позивачу вказаний товар у встановлений строк, ПП «Агро-Транс Індустрія» було змушене звернутись з позовом до суду про повернення суми попередньої оплати, а також стягнення неустойки та процентів за користування чужими грошовими коштами.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач в апеляційній скарзі наголошував на тому, що ним не було отримано вимоги позивача про повернення суми попередньої оплати у порядку ст. 530 ЦК України, а тому відповідне зобов'язання у відповідача не настало.

Колегія суддів з даним твердженням скаржника не погоджується, вважає його безпідставним та таким, що ґрунтується на неправильному трактуванні відповідачем норм чинного законодавства, з огляду на наступне.

Суд першої інстанції, здійснивши правовий аналіз відносин, що склалися між сторонами, правомірно застосував до таких відносин положення частини 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, якою передбачено право покупця, у разі порушення продавцем строку передання йому попередньо оплачених товарів вимагати від продавця передання оплаченого товару, або вимагати повернення суми попередньої оплати (тобто відмовитися від прийняття виконання).

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Можливість обрання визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.

При цьому, колегія суддів зазначає, що волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову. Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Вищого господарського суду України від 27.02.2013 року у справі №26/097-12.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Обмеження заявника в праві на судовий захист шляхом відмови у задоволенні позову за відсутності доказів попереднього їх звернення до продавця з вимогами, оформленими в інший спосіб, ніж позов (відмінними від нього), фактично буде призводити до порушення принципів верховенства права, доступності судового захисту, суперечити положенням ч.2 ст.124 Конституції та позиції Конституційного Суду в рішенні від 09.07.2002 року №15-рп/2002 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень ч.2 ст.124 Конституції (справа про досудове врегулювання спорів), згідно з якою вирішення правових спорів у межах досудових процедур є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного суду України №3-127гс11 від 28.11.2011 року.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду та вважає, що позовна вимога про стягнення з відповідача суми попередньої оплати в розмірі 95 330,30 грн. є обґрунтованою, документально підтвердженою та такою, що підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач, крім основної суми боргу просив стягнути з відповідача передбачену пунктом 5.4 додатку №1 до договору неустойку в сумі 3,155,04 грн., що нарахована за період з 01.08.2013 року по 31.10.2013 року.

Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Стаття 549 ЦК України визначає неустойку (штраф, пеню) як грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення ним зобов'язання.

Статтею 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, які учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі неналежного виконання господарського зобов'язання. Цією ж статтею визначено види штрафних санкцій - неустойка, штраф, пеня. При цьому порядок нарахування та розмір санкцій, які можуть бути встановлені договором, встановлені частиною 4 ст. 231 ГК України: у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, в певній визначеній грошовій сумі, у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів.

Як вбачається з пункту 5.4 додатку №1 до договору, сторони передбачили, що у випадку порушення продавцем встановленого кінцевого терміну передачі товару продавець сплачує покупцю неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості затриманого товару за кожен день прострочення.

Місцевий господарський суд, здійснивши перерахунок за заявлений позивачем період, перевірений апеляційним судом, дійшов вірного висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 3 155,04 грн. неустойки.

Крім того, позивач на підставі п. 5.5 додатку №1 до договору просив суд стягнути з відповідача проценти за користування чужими грошовими коштами в сумі 8 650,25 грн.

Відповідно до частини 3 ст. 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

Згідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Як вбачається з пункту 5.5 додатку №1 до договору, сторони передбачили, що у випадку порушення продавцем встановленого кінцевого терміну передачі товару продавець сплачує покупцю проценти за користування чужими грошовими коштами із розрахунку 3% в місяць від суми заборгованості .

Враховуючи положення ст. 627 ЦК України, згідно якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, а також встановлене ст. 536 ЦК України право сторін на свій розсуд встановити розмір таких процентів, місцевий господарський суд вірно зазначив, що встановлення сторонами розміру процентів за користування чужими грошовими коштами на рівні 3% на місяць законодавству не суперечить та є правомірним.

Враховуючи, що заявлений позивачем строк прострочення складає 3 місяці, місцевий господарський суд, здійснивши перерахунок, перевірений апеляційним судом, дійшов вірного висновку, що з відповідача на користь позивача належать до стягнення проценти за користування чужими грошовими коштами в сумі 8 579,25 грн.

Відповідно до статей 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду вважає, що місцевий господарський суд належним чином дослідивши обставини справи, правильно застосувавши норми матеріального права, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог приватного підприємства «Агро-Транс Індустрія» частково, в сумі 107 064,59 грн., яка складається з 95 330,30 грн. основного боргу, 3 155,04 грн. неустойки та 8 579,25 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами.

Крім того, судова колегія апеляційного господарського суду вважає, що суд першої інстанції, приймаючи рішення по справі, правомірно здійснив розподіл судових витрат, стягнувши з відповідача 2 141,29 грн. судового збору та 1 500,00 грн. витрат на послуги адвоката.

При цьому, доводи скаржника щодо неправомірності віднесення до судових витрат оплати за послуги адвоката, колегія суддів вважає безпідставними та надуманими, з огляду на наступне.

Згідно ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.

Як вбачається з матеріалів справи, в обґрунтування понесених витрат на оплату послуг адвоката позивач надав договір на надання правової допомоги від 28.10.2013 року (а.с.31), копію Свідоцтва Смаглія В'ячеслава Миколайовича про право зайняття адвокатською діяльністю від 18.12.2008 року №285, копію посвідчення адвоката та довіреність від 28.10.2013 року, якою позивач уповноважив адвоката Смаглія В.М. представляти інтереси ПП «Агро-Транс-Індустрія» (а.с.34-35).

Згідно договору на надання правової допомоги від 28.10.2013 року адвокат Смаглій В.М. (виконавець) за дорученням позивача (замовника) взяв на себе зобов'язання здійснити захист та представництво інтересів замовника в господарському суді за позовом до ТОВ «ВП «Сан» про стягнення боргу за договором від 05.07.2012 року. Відповідно до пункту 4.1 договору сторони домовились, що вартість послуг за договором складає 6500,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач оплатив зазначену вартість послуг виконавцю - адвокату Смаглію В.М., про що свідчить копія квитанції №13-10/2013 від 28.10.2013 року (а.с.33).

При цьому, твердження апелянта, що вказані кошти були сплачені позивачем на рахунок фізичної особи-підприємця є безпідставними та не підтверджуються жодними доказами.

Крім того, посилання скаржника на те, що позивачем не було надіслано відповідачу копії документів, що підтверджують надання послуг адвокатом, є необґрунтованими, оскільки чинним процесуальним законодавством не передбачено обов'язку надсилання таких документів іншій стороні. Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що відповідач не був позбавлений права і можливості знайомитись з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії та користуватись іншими правами, передбаченими ст. 22 ГПК України.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Розглянувши клопотання позивача про відшкодування за рахунок відповідача витрат на послуги адвоката в сумі 6 500,00 грн., враховуючи, що дана справа не становить жодної складності, а також те, що позивачем жодним чином не обґрунтовано такий розмір адвокатської винагороди, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що заявлена сума адвокатських послуг є неспіврозмірною, явно завищеною порівняно із ціною позову, складністю справи та обсягом необхідних дій адвоката по захисту інтересів позивача, а тому підлягає обмеженню.

Відтак, колегія суддів погоджується з розрахунком місцевого господарського суду щодо розміру адвокатських витрат та вважає обґрунтованим стягнення з відповідача на користь позивача пропорційно задоволеним вимогам витрат на оплату послуг адвоката в сумі 1 500,00 грн.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що рішення господарського суду Київської області від 10.12.2013 року у справі №911/4327/13 прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається, у зв'язку з чим оскаржуване рішення має бути залишеним без змін, а апеляційна скарга товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Сан» без задоволення.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі статті 49 ГПК України покладається на апелянта.

Керуючись статтями 4-3, 32, 34, 43, 49, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Сан» на рішення господарського суду Київської області від 10.12.2013 року у справі №911/4327/13 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Київської області від 10.12.2013 року у справі №911/4327/13 залишити без змін.

3. Матеріали справи №911/4327/13 повернути до господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді О.В. Агрикова

Г.А. Жук