Постанова № 37069710, 04.02.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" лютого 2014 р. Справа№ 910/18450/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Андрієнка В.В.

суддів: Буравльова С.І.

Шапрана В.В.

за участю представників сторін:

від Прокуратури: не з'явився,

позивача 1: Єрофеєв А.В., довіреність №3458/15/14-13 від 17.06.2013 року,

позивача 2: Тунда І.І., довіреність №32 від 15.01.2014 року,

відповідача: Ліпатов І.А., довіреність б/н від 01.01.2014 року,

третьої особи: не з'явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу 195 Центральної бази Державної спеціальної служби транспорту (військова частина Т 0710)

на рішення господарського суду м. Києва

від 06.11.2013 року

у справі №910/18450/13 (суддя - Трофименко Т.Ю.)

за позовом Заступника Дарницького прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства інфраструктури України та 195 Центральної бази Державної спеціальної служби транспорту (військова частина Т 0710)

до Компанії з обмеженою відповідальністю "Гоойоорд Б.В."

третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Відділ державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції в м. Києві

про стягнення 4 170, 00 грн. та зобов'язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

Заступник Дарницького прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства інфраструктури України та 195 центральної бази Державної спеціальної служби транспорту (військова частина Т 0710) звернувся до господарського суду м. Києва із позовною заявою до Компанії з обмеженою відповідальністю "Гоойоорд Б.В." про стягнення заборгованості в розмірі 3104,62 грн. за неналежне виконання умов договору про надання послуг зберігання №01/02-11 від 01.02.2011р., пеню в розмірі 1 055,67 грн. та 3% річних в сумі 10,05 грн. та зобов'язання вчинити дії, щодо вивезення товарно - матеріальні цінності з території 195 центральної бази Держстецтрансслужби (військової частини Т 0710).

Ухвалою господарського суду м. Києва від 23.10.2013 року залучено до участі у справі третю особу, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Відділ державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції в м. Києві.

В процесі розгляду справи від прокуратури надійшла заява про уточнення позовних вимог, відповідно до якої прокурор просить припинити провадження у справі в частині стягнення суми основного боргу у зв'язку із добровільної сплатою відповідачем заборгованості в сумі 5158, 51 грн. (в т.ч. оплата послуг за жовтень 2013 року); стягнути з відповідача пеню в сумі 85, 22 грн. та 3% річних в сумі 18,13 грн.; зобов'язати відповідача вчинити дії, щодо вивезення товарно-матеріальні цінності з території 195 центральної бази Держстецтрансслужби (військової частини Т 0710). Суд розглянувши подану заяву відповідно до вимог ст. 22 ГПК України, розцінив її як заяву про зменшення розміру позовних вимог та прийняв до розгляду.

Рішенням господарського суду м. Києва від 06.11.2013 року позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з Компанії з обмеженою відповідальністю "Гоойоорд Б.В." (01030. м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, 52, літера А, код 26600565) на користь 195 центральної бази Державної спеціальної служби транспорту (військової частини Т0710) (інд. 02094, м. Київ, вул. Магнітогорська, 5, код ЄДРПОУ 33148732) 30 грн. 96 коп. пені, 7 грн. 14 коп. - трьох відсотків річних з простроченої суми.

Провадження у справі в частині стягнення основного боргу в сумі 3104 грн. 62 коп. припинено.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з Компанії з обмеженою відповідальністю "Гоойоорд Б.В." (01030. м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, 52, літера А, код 26600565) 1262 грн. 16 коп. судового збору в доход спеціального фонду Державного бюджету України, що передбачений для зарахування судового збору.

Не погодившись з прийнятим рішенням, 195 Центральна база Державної спеціальної служби транспорту (військова частина Т 0710) звернулась до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення господарського суду м. Києва від 06.11.2013 року по справі №910/18450/13 в частині зобов'язання вчинити дії та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що рішення місцевого господарського суду прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, місцевий господарський суд неправильно застосував і порушив норми матеріального та процесуального права.

Представник прокуратури в судове засідання не з'явився, причини неявки суду не повідомив, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином, відзиву на апеляційну скаргу не подав.

Представник позивача 1 в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу 195 Центральної бази Державної спеціальної служби транспорту (військова частина Т 0710) і просив апеляційний господарський суд її задовольнити, а оскаржуване рішення скасувати.

Відповідач у письмовому відзиві на апеляційну скаргу просив залишити рішення господарського суду м. Києва від 06.11.2013 року без змін у зв'язку з відсутністю підстав для його скасування, а апеляційну скаргу позивача відхилити.

Також, в судовому засіданні відповідач надав суду письмові додаткові документи, а саме виписку на підтвердження того, що Компанія з обмеженою відповідальністю "Гоойоорд Б.В." продовжує оплачувати послуги зберігання майна за договором від 01.02.2011 року №01/02-11, зокрема за січень 2014 року.

Третя особа у судове засідання повноважних представників не направила, причини неявки суду не повідомила, про час та місце судового засідання повідомлена належним чином, відзиву на апеляційну скаргу не подала.

Апеляційний господарський суд дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, встановив наступне.

01 лютого 2011 року між 195 центральною базою Державної спеціальної служби транспорту (військова частина Т0710) (позивач 2) та Компанію з обмеженою відповідальністю "Гоойоорд Б.В.", яка діє через представництво "Гоойоорд Б.В.", (відповідач) було укладено договір №01/02-11 про надання послуг зберігання.

Предметом зазначеного договору є надання позивачем послуг по зберіганню товарно-матеріальних цінностей, вичерпний перелік яких визначений в акті приймання - передачі (акті опису майна, складеного державним виконавцем), на критому приміщенні (складі) Зберігача, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Магнітогорська, 5.

08.02.2011р. між відповідачем та позивачем 2 був підписаний акт приймання передачі майна на зберігання.

Відповідно до п. 3.2. вартість послуг позивача 2 по даному договору за перший місяць складає 1000,00 (одна тисяча) грн., у т.ч. ПДВ 20% - 166,67 грн.

Пунктом 3.1. передбачено, що відповідач зобов'язується здійснювати оплату послуг, що надаються позивачем 2, згідно виставленому рахунку та по Акту виконаних робіт та/або надання послуг, не пізніше 3 (трьох) банківських днів після виставлення рахунку.

Статтею 948 ЦК України передбачено обов'язок Поклажодавця забрати річ після закінчення строку зберігання.

П.2.2.6. договору передбачено, що наслідком розірвання (закінчення) цього Договору є вивіз ТМЦ (товарно-матеріальних цінностей), який має здійснити відповідач, що діє через своє Представництво в Україні "Гоойоорд Б.В.".

Спір виник в зв'язку з тим, що на думку прокуратури, відповідачем в порушення умов договору не було у повному обсязі та в обумовлені договором строки сплачено вартість наданих послуг зберігання, в зв'язку з чим просить стягнути з відповідача заборгованість за надання вказаних послуг.

Крім того, на думку позивача строк дії договору зберігання закінчився, а тому в силу ст. 948 ЦК України відповідач повинен забрати річ після закінчення строку зберігання.

Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 936 Цивільного кодексу України встановлює, що за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Пунктом 3.1. передбачено, що відповідач зобов'язується здійснювати оплату послуг, що надаються Зберігачем, згідно виставленому рахунку та по Акту виконаних робіт та/або надання послуг, не пізніше 3 (трьох) банківських днів після виставлення рахунку.

При розгляді справи судом встановлено, що 13.09.2013р. відповідач отримав від позивача акти за №1-06/13 від 30.06.2013р., №0-07/13 від 31.07.2013р., №1-08/13 від 31 серпня 2013р. надання послуг зберігання згідно договору від 01.02.2011р. на загальну суму 3 104, 62 грн.

З урахуванням викладеного та умов п. 3.1 договору відповідач зобов'язаний був здійснити оплату вартості наданих послуг за червень, липень та серпень 2013 року 17.09.2013р.

Відповідачем надані виписки з рахунку про перерахування позивачу грошових коштів сумі 4 123, 28 грн. за послуги надані в період червень 2013 року - серпень 2013 року по договору №01/02-11 від 01.02.2011р. та за вересень, жовтень 2013 року.

З урахуванням викладеного суд приходить до висновку про відсутність предмету спору в частині стягнення основного боргу в сумі 3 104, 62 грн., а тому провадження по справі в цій частині підлягає припиненню на підставі п.1-1 ч.1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Прокуратурою заявлені вимоги про стягнення з відповідача пені в сумі 85,22 грн. та 3% річних - 18,13 грн.

Відповідно до ст. 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язань. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання. Відповідачем не надано доказів, що підтверджують відсутність його вини у порушенні зобов'язань.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статей 546, 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, в тому числі неустойкою. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовані Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", положеннями якого встановлено, що за прострочку платежу, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст. 1 Закону). Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Судом встановлений факт порушення (прострочення) відповідачем свого грошового зобов'язання, у зв'язку з чим вимога позивача про стягнення з нього пені визнається правомірною.

Згідно п. 4.4. Договору, при простроченні оплати за надані Зберігачем послуги, Поклажодавець сплачує пеню у розмірі 1 % (один відсоток) від суми, зазначеної в рахунку, за кожен день прострочення, починаючи з 10 (десятого) дня від моменту виставлення рахунку.

Судом встановлено, що позивачем нараховано пеню відповідно до п. 4.4. договору з врахуванням Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", але без врахування п.3.1. договору.

З огляду на викладене судом здійснено перерахунок пені з урахуванням п.3.1. договору та строку, визначеного в п. 4.4. договору, а тому стягненню з відповідача підлягає пеня в розмірі 30,96 грн.

В іншій частині позовні вимоги про стягнення пені задоволенню не підлягають.

Згідно статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

З огляду на те, що порушення зобов'язань за договором у відповідача виникло з 24.09.2013р., тому судом здійснено перерахунок 3% річних. Таким чином, загальна сума процентів за договором складає 7, 14 грн.

З урахуванням викладеного позовні вимоги в частині стягнення 3% річних підлягають задоволенню частково в сумі 7, 14 грн. В іншій частині позовні вимоги про стягнення 3% задоволенню не підлягають.

Прокуратурою заявлені вимоги про зобов'язання відповідача вчинити дії, щодо вивезення товарно-матеріальні цінності з території 195 центральної бази Держстецтрансслужби (військової частини Т 0710).

Вимоги мотивовані тим, що строк дії договору зберігання закінчився 30.06.2013р., а тому відповідач повинен вчинити дії по вивезенню майна.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

При розгляді справи судом встановлено, що відповідно до п. 5.1. договору, цей договір набуває чинності з моменту підписання і діє до 31 травня 2011 року включно. Додатковою угодою №8 до Договору про надання послуг зберігання від 01.02.2011 р., у відповідності з п. 5.2. Договору, Сторони домовилися продовжити дію Договору. Таким чином, строк дії Договору був продовжений до 30 червня 2013 року включно.

Відповідно до статті 181 Господарського кодексу України встановлено порядок укладання господарських договорів "Господарський договір за загальним правилом виклала формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Судом встановлено, що після 30.06.2013 року сторони продовжували взаємовідносини за договором зберігання, а саме: підписували акти наданих послуг за липень, серпень 2013 року. Відповідачем здійснено оплату по даному договору за період з червня 2013 року по жовтень 2013 року, що підтверджується наданими платіжними документами та не заперечувалось представниками позивачів та відповідача в судовому засіданні.

Відповідно до статті 938 Цивільного кодексу України, зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання договорі зберігання невстановлений і не може бути визначений виходячи з його умов зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про повернення".

З урахуванням викладеного суд приходить до висновку, що сторони фактично продовжили дію договору на невизначений строк шляхом власного волевиявлення та підтвердження надання послуг за договором.

Статтею 948 ЦК України передбачено обов'язок Поклажодавця забрати річ після закінчення строку зберігання.

Оскільки при розгляді справи судом встановлено, що між сторонами продовжують існувати договірні відносини по зберіганню майна, тому позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача вчинити дії, щодо вивезення товарно-матеріальні цінності з території 195 центральної бази Держстецтрансслужби (військоваої частини Т 0710) задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Прокуратурою та позивачами у справі належних та допустимих доказів в обґрунтування позовних вимог в частині зобов'язання відповідача вчинити дії щодо вивезення товарно-матеріальних цінностей з території 195 центральної бази Держстецтрансслужби (військової частини Т 0710) та доказів на спростування обставин повідомлених відповідачем суду не надано.

На підставі викладеного, з урахуванням встановлених обставин справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Беручи до уваги наведене, судова колегія вважає, що рішення господарського суду м. Києва від 06.11.2013 року у справі №910/18450/13 прийнято з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, які мають значення для вирішення даного спору, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга 195 Центральної бази Державної спеціальної служби транспорту (військова частина Т 0710) задоволенню не підлягає.

У зв'язку з цим, Київський апеляційний господарський суд не вбачає підстав для скасування рішення господарського суду м. Києва 06.11.2013 року у справі №910/18450/13.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду м. Києва від 06.11.2013 року у справі №910/18450/13 залишити без змін, а апеляційну скаргу 195 Центральної бази Державної спеціальної служби транспорту (військова частина Т 0710) - без задоволення.

2. Матеріали справи №910/18450/13 повернути до господарського суду м. Києва.

Головуючий суддя В.В. Андрієнко

Судді С.І. Буравльов

В.В. Шапран