Ухвала суду № 37065227, 22.05.2013, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2013 року

справа № 5/239-АП-11/115/07-АП

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Туркіної Л.П. (доповідач),

суддів: Шлай А.В. Проценко О.А.

за участю секретаря судового засідання -Комар Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя

на постанову Господарського суду Запорізької області від 10.05.2007р.

у справі № 5/239-АП-11/115/07-АП

за позовом Приватного підприємства “Орест”, м.Запоріжжя

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення , -

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство “Орест” звернулось до господарського суду Запорізької області з позовною заявою про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі м. Запоріжжя №0001592302/0 від 15.08.2005р., яким позивачу визначено податкові зобов’язання з податку на додану вартість у сумі 1459255,00грн. та нараховано штрафні санкції у розмірі 729627,50грн.

Постановою господарського суду Запорізької області від 10.05.2007 року зазначені вимоги було задоволено.

Постанову, зокрема, було обґрунтовано посиланнями на норми ст.. 72 КАС України та факти, встановлені господарським судом Запорізької області при розгляді справи № 02-7/1789-3/651-АП за позовом Приватного підприємства «Орест», м. Запоріжжя до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя.

Суд зазначив, що при розгляді справи №02-7/1789/651-АП встановлено факти належного формування позивачем валових витрат, наявності необхідних документів податкового та бухгалтерського обліку по тих же господарських операціях, за якими сформовано показники з ПДВ.

Не погоджуючись із постановою суду від 10.05.2007 року, відповідач звернувся із апеляційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та невідповідність рішення суду обставинам справи, просить постанову суду першої інстанції скасувати, у задоволенні позову відмовити.

Відповідач вважає, що відомості, які містяться в акті перевірки, відповідають дійсності, підтверджують факт порушення позивачем податкового законодавства та обґрунтованість нарахованих податковим органом сум. Крім того, ДПІ у Шевченківському районі м. Запоріжжя вважає, що суд першої інстанції необ’єктивно дослідив фактичні обставини справи, чим порушив ст.. 86 КАС України, а саме: за даними дослідження – висновку № 0110-05 від 22.12.2005 р. судово-економічної експертизи по справі № 5/239-АП-11/115/07-АП – встановлено, що підприємством порушено п.п.7.2.1. п. 7.2 ст. 7 Закону України № 168, а саме завищено податковий кредит на суму 162 618, 00 грн.

Позивач надав заперечення на апеляційну скаргу, у яких просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін, як законну та обґрунтовану.

Представники сторін, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду, до суду не прибули.

Розгляд справи здійснено відповідно до норм ч.1 ст.41 КАС за відсутності фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Вивчивши матеріали справи, дослідивши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Судом встановлено наступні обставини:

ДПІ у Шевченківському районі м. Запоріжжя винесено податкове повідомлення-рішення №0001592302/0 від 15.08.2005р., яким ПП “Орест” визначено суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість на загальну суму 2188882,50 грн., з них: 1459255,00 грн. – основного боргу, 729627,50 грн. - штрафні санкції.

Підставою для прийняття вказаного податкового повідомлення-рішення послужив Акт про результати планової документальної перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства Приватного підприємства “Орест” за період з 01.04.2002року по 31.03.2005року за №140/23-1/31823813 від 12.08.2005 року (далі -Акт перевірки).

Згідно з Актом перевірки відповідачем встановлені наступні порушення діючого законодавства, з якими не погоджується позивач:

“...Перевіркою даного питання встановлено заниження суми податку на додану вартість у загальній сумі 1 459 255,0грн., у т. ч. по періодах:

у грудні 2002 року на суму 6285,0 грн.;

у січні 2003 року на суму 29960,0 грн.;

у лютому 2003 року на суму 31340,0 грн.;

у березні 2003 року на суму 53531,0 грн.;

у квітні 2003 року на суму 57058,0 грн.;

у травні 2003 року на суму 21468,0 грн.;

у червні 2003 року на суму 43238,0 грн.;

у липні 2003 року на суму 33369,0 грн.;

у серпні 2003 року на суму 40557,0 грн.;

у вересні 2003 року на суму 60916,0 грн.;

у жовтні 2003 року на суму 70293,0 грн.;

у листопаді 2003 року на суму 50428,0 грн.;

у грудні 2003 року на суму 83849,0 грн.;

у січні 2003 року на суму 52463,0 грн.;

у лютому 2004 року на суму 66861,0 грн.;

у березні 2004 року на суму 117183,0 грн.;

у квітні 2004 року на суму 7949,0 грн.;

у травні 2004 року на суму 25289,0 грн.;

у червні 2004 року на суму 32570,0 грн.;

у липні 2004 року на суму 59232,0 грн.;

у серпні 2004 року на суму 77053,0 грн.;

у вересні 2004 року на суму 57188,0 грн.;

у жовтні 2004 року на суму 87511,0 грн.;

у листопаді 2004 року на суму 51009,0 грн.;

у грудні 2004 року на суму 41279,0 грн.;

у січні 2005 року на суму 15346,0 грн.;

у лютому 2005 року на суму 75360,0 грн.;

у березні 2005 року на суму 110670,0 грн.

За підсумками перевірки встановлено, що Підприємством в підтвердження податкового кредиту за період з 01.04.2002р. по 31.03.2005р. надано до перевірки накладні, податкові накладні товарів (робіт, послуг), рахунки, акти виконаних робіт, платіжні доручення.

Але, водночас, для перевірки підприємством не надано аналітичних документів податкового та бухгалтерського обліку (головна книга, журнали відомості, книги придбання та продажу товарів (робіт, послуг) (записи у книгах не відповідають первинним бухгалтерським документам), тому встановити повноту наданих до перевірки документів - неможливо.

Згідно ст. 1 Закону України № 996 від 16.07.99 р. “Про бухгалтерський та фінансову звітність” “Бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішніми і внутрішнім користувачами для прийняття рішень”.

Через відсутність обліку не можливо встановити:

- чи були оприбутковані на підприємстві придбані запаси, куди були використані придбані запаси,

- чи було таке використання пов’язане з виробничою діяльністю;

- чи є залишки запасів на складі або в незавершеному виробництві (підприємство здійснює торгівлю металобрухтом);

- які здійснювалися розрахунки між постачальниками та засновниками;

- яка існує заборгованість за придбані та реалізовані товари (роботи, послуги).

Таким чином, для перевірки правильності визначення податкового кредиту за період з 01.04.2002 р. по 31.03.2005 р. підприємством було надано первинні документи без підтвердження операцій в бухгалтерському обліку, що могло би свідчити про факт використання їх в господарській діяльності, в результаті чого сума податку на додану вартість, вказана в наданих податкових накладних, не може бути віднесена до податкового кредиту.

Враховуючі порушення, яке визначене у п.2.2 (“Валові витрати”) та порушення п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” від 03.04.97 р. № 168/97-ВР із змінами та доповненнями, встановлено заниження суми податку на додану вартість на загальну суму 1 459 255,0 грн. у т.ч. по періодах: у грудні 2002 року на суму 6285,0 грн.; у січні 2003 року на суму 29960,0 грн.; у лютому 2003 року на суму 31340,0 грн.; у березні 2003 року на суму 53531,0 грн.; у квітні 2003 року на суму 57058,0 грн.; у травні 2003 року на суму 21468,0 грн.; у червні 2003 року на суму 43238,0 грн.; у липні 2003 року на суму 33369,0 грн.; у серпні 2003 року на суму 40557,0 грн.; у вересні 2003 року на суму 60916,0 грн.; у жовтні 2003 року на суму 70293,0 грн.; у листопаді 2003 року на суму 50428,0 грн.; у грудні 2003 року на суму 83849,0 грн.; у січні 2003 року на суму 52463,0 грн.; у лютому 2004 року на суму 66861,0 грн.; у березні 2004 року на суму 117183,0 грн.; у квітні 2004 року на суму 7949,0 грн.; у травні 2004 року на суму 25289,0 грн.; у червні 2004 року на суму 32570,0 грн.; у липні 2004 року на суму 59232,0 грн.; у серпні 2004 року на суму 77053,0 грн.; у вересні 2004 року на суму 57188,0 грн.; у жовтні 2004 року на суму 87511,0 грн.; у листопаді 2004 року на суму 51009,0 грн.; у грудні 2004 року на суму 41279,0 грн.; у у січні 2005 року на суму 15346,0 грн.; у лютому 2005 року на суму 75360,0 грн.; у березні 2005 року на суму 110670,0 грн. (15-17 сторінки Акту перевірки)

Висновки ДПІ не можна визнати законними та обгрунтованими з наступних підстав:

Відповідно до п. 1.7 статті 1 Закону України “Про податок на вартість” податковий кредит -це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно Законом.

Підпунктом 7.4.1. пункту 7.4. статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” встановлено, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації...

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 ст. 7 Закону “Про податок на додану визначено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів, послуг, не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями подібними документами ( іншими подібними документами згідно з п.п. 7.2.6).

Відповідно до пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону “Про податок на додану вартість податкова накладна, яка є звітним податковим та розрахунковим документом, повинна відповідати вимогам п.п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”.

Відповідно до пп. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому ст. 9 цього Закону.

Отже, норми законодавства не пов'язують право особи на формування показників податкового кредиту з належним веденням аналітичного бухгалтерського обліку.

Слід також зазначити наступне.

Обґрунтовуючи правомірність свого рішення, відповідач також посилається на допущені позивачем порушення, що визначені у п.2.2 акту перевірки (“Валові витрати”), зазначаючи, що у зв’язку з названими порушеннями до складу податкового кредиту включено суми, сплачені (нараховані) платником податку у зв’язку з придбанням товарів, вартість яких не відноситься до валових витрат виробництва.

Однак, названі доводи спростовуються постановою господарського суду Запорізької області від 18.09.2006р. у справі №02-7/1789-3/651-АП, залишеною без змін постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 05.12.06р. та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 18.02.2009р., якою визнано противоправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі м. Запоріжжя від 15.08.2005р. № 0001582302/0 про донарахування позивачу податку на прибуток в сумі 4126630грн.

Назване податкове повідомлення-рішення, як і оскаржене у даній справі, прийнято на підставі акту перевірки від 12.08.2005р. №140/23-1/31823813, де в обґрунтування завищення позивачем валових витрат ДПІ також посилається на те, що позивач не підтвердив валові витрати відповідними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, по тих же господарських операціях, по яким нарахований ПДВ.

При розгляді справи №02-7/1789-3/651-АП судом встановлено обставини щодо належного ведення підприємством бухгалтерського та податкового обліку.

Названі обставини слід вважати доведеними у даній справі, виходячи з норм ст. 72 КАСУ, відповідно до яких обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній справі, що набрало законної сили , не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ті самі обставини.

Відповідно до ч.2 ст. 71 КАСУ в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову .

Оскільки відповідачем не доведено правомірність та обгрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо необхідності задоволення позовних вимог.

Посилання відповідача на ту обставину, що судом не враховано висновків експертизи, згідно яких розбіжність між даними, отриманими при проведенні експертного дослідження і даними, зазначеними у деклараціях позивача з податку на додану вартість, складає 162 618, 00 грн. (170 182,00 грн – 7, 564, 00 грн.) (додаток № 6), не приймаються судом як підстава для визнання рішення суду першої інстанції необґрунтованим та таким, що суперечить нормам процесуального права, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.86 КАС, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні; ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Як свідчить зміст висновку експерта, «встановити причину розбіжностей експерту не представляється можливим, із причин, зазначених у розділах по дослідженню визначення сум податкових зобов’язань та податкового кредиту підприємства» (т.7, а.с.11). Судом також встановлено, що зміст акту перевірки не надає можливості з’ясувати тотожність висновків експерта з висновками податкового органу щодо конкретних операцій та сум. Отже, висновки експерта не могли бути враховані судом у якості достатнього та беззаперечного доказу щодо правомірності податкового повідомлення – рішення в певній частині.

Враховуючи зазначене, а також те, що висновки податкового органу про порушення позивачем законодавства базуються на доводах щодо відсутності у останнього податкового обліку, що спростовується як висновком експерта, так і постановою господарського суду Запорізької області від 18.09.2006р. у справі №02-7/1789-3/651-АП, вважає, що господарським судом при винесенні рішення дотримано норми ст.86 КАС. Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують законності та обрунтованості рішення суду першої інстанції, що згідно ст.200 КАС виключає підстави для скасування постанови Господарського суду Запорізької області від 10.05.2007 р.

Керуючись. ст.. 195, 196, 199, 204, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя залишити без задоволення.

Постанову Господарського суду Запорізької області від 10.05.2007 р. залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАС України.

Ухвала може бути оскаржена відповідно до ст. 212 КАС України.

( Рішення суду виготовлено у повному обсязі 20.01.2014р.)

Головуючий: Л.П. Туркіна

Суддя: А.В. Шлай

Суддя: О.А. Проценко