Рішення № 37061223, 03.02.2014, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.02.2014 р. Справа № 914/4583/13

За позовом:Приватного підприємства «Рим-Лав», м. Львів;до відповідача: за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача:Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області, м. Львів; Державного підприємства «Науково-дослідний інститут метрології вимірювальних і управляючих систем», м. Львів; Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, м. Київ; про:зобов'язання укласти договір оренди на новий термін

Суддя - Крупник Р.В.

Секретар - Яслик Н.М.

Представники сторін:

від позивача: Панас Ю.А. - представник (довіреність б/н від 17.12.2013р.);

від відповідача: Долішній І.І. - провідний спеціаліст - юрисконсульт (довіреність № 18-1-07839 від 29.12.2013р.);

від третьої особи-1: Крамар І.І. - юрисконсульт (довіреність №18-11-00021 від 09.01.2014р).

від третьої особи-2: не з'явився.

Представникам сторін роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України. Заяв про відвід судді та здійснення технічної фіксації судового засідання не надходило.

СУТЬ СПОРУ:

04.12.2013 р. на розгляд господарського суду Львівської області поступила позовна заява Приватного підприємства «Рим-Лав» до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області про зобов'язання укласти договір оренди на новий термін.

Ухвалою суду від 05.12.2013р. порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 23.12.2013р., залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ДП «Науково-дослідний інститут метрології вимірювальних і управляючих систем».

23.12.2013р. розгляд справи відкладено на 17.01.2014р., залучено до участі у справі Міністерство економічного розвитку і торгівлі України в якості третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача.

17.01.2014р. господарським судом розгляд справи було відкладено на 03.02.2014р. про що винесено відповідну ухвалу.

Представник позивача в судове засідання з'явився, позовні вимоги підтримав, просив їх задоволити повністю з підстав викладених в позовній заяві та поясненнях на відзив.

В судовому засіданні зазначив, що 01.11.2010р. між позивачем та відповідачем укладено Договір оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності №190. Об'єктом оренди являються нежитлові вбудовані приміщення загальною площею 131,7 кв.м. за адресою: м. Львів, вул. Винниченка, 30, що перебувають на балансі ДП «Науково-дослідний інститут метрології вимірювальних і управляючих систем». Згідно п.10.1 Договору такий було укладено на 2 роки 364 дні, що діє з 01.11.2010р. по 29.10.2013р. Даний договір припинив свою дію на підставі листа відповідача від 01.11.2013р. №11-03-07759.

Як зазначив представник, у зв'язку з припиненням дії Договору, позивач звертався до відповідача з заявою від 06.11.2013р. про укладення договору оренди на новий строк. Однак, згідно відповіді від 20.11.2013р. відповідач повідомив позивача про неможливість продовження терміну дії Договору, оскільки в силу ч.2 ст.4 ЗУ «Про оренду державного та комунального майна» вказане майно не може бути об'єктом оренди. Позивач вважає таку відмову необґрунтованою та такою, що порушує його законні права та інтереси, як добросовісного орендаря і суперечить положенням ст. 777 ЦК України, ч.1 ст.285 ГК України та ч.3 ст.17 ЗУ «Про оренду державного та комунального майна».

Представник відповідача в судове засідання 03.02.2014р. з'явився, проти позову заперечив, просив відмовити в його задоволенні з підстав, зазначених у відзиві.

В засіданні наголосив, що відмовив позивачу в укладенні договору оренди на новий термін, оскільки відповідно до ч.2 ст.4 ЗУ «Про оренду державного та комунального майна» заборонено до оренди майно підприємств, що проводять діяльність у сфері метрології, сертифікації та стандартизації. Таким чином, враховуючи заборону, встановлену Законом України «Про оренду державного та комунального майна» на передачу вищевказаного майна в оренду та відсутність згоди Міністерства економічного розвитку і торгівлі України на передачу такого майна в оренду, позовні вимоги є безпідставними та такими, що не підлягають до задоволення.

Представник балансоутримувача - ДП НДІ «Система» в судове засідання 03.02.2014р. з'явився та зазначив, що позивач протягом терміну дії договору оренди взяті зобов'язання виконував належним чином, своєчасно та в повному обсязі сплачував орендні платежі. На даний час майно не задіяне в процесі господарської діяльності ДП НДІ «Система» та не використовується для власних потреб підприємства, а тому балансоутримувач не заперечує проти укладення договору оренди на новий термін.

Представник уповноваженого органу управління майном - Міністерства економічного розвитку і торгівлі України в судове засідання 03.02.2014р. не з'явився, хоча був повідомлений про час та місце розгляду справи.

На адресу суду направив письмові пояснення в яких зазначив, що оренда індивідуального визначеного нерухомого майна, яке знаходиться на балансі ДП НДІ «Система» та є предметом спірних правовідносин, можлива тільки після відповідного погодження уповноваженого органа управління майном. При цьому, з моменту переходу ДП НДІ «Система» до сфери управління Мінекономрозвитку, ні балансоутримувач, ні відповідач не зверталося до міністерства за погодженням чи отриманням відповідного висновку щодо оренди індивідуально визначеного нерухомого майна. А тому, укладення договору оренди на новий термін суперечитиме абз.8 та 23 ч.2 ст.4 ЗУ «Про оренду державного та комунального майна».

03.02.2014р. представник позивача через канцелярію суду подав клопотання про продовження строку розгляду справи з метою отримання висновку Мінекономрозвитку.

Розглянувши вказане клопотання суд не вбачає підстав для його задоволення, оскільки відповідно до ст. 69 ГПК України спір має бути вирішено судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви. У виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.

В даному випадку суд відмічає, що отримання позивачем висновку Мінекономрозвитку не слугує тим винятковим випадком при настанні якого закон надає право суду продовжити термін розгляду справи. В матеріалах справи є достатньо доказів, які надають можливість суду розглянути спір без продовження строку розгляду на п'ятнадцять днів.

Заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

01.11.2010р. між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській області (надалі - відповідач) та ПП «Рим-Лав» (надалі - позивач) укладено Договір оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності №190 від 01.11.2010р. (надалі - Договір).

Згідно п.1.1 Договору орендодавець (відповідач) передає, а орендар (позивач) приймає в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене майно - нежитлові вбудовані приміщення загальною площею 131,7 кв.м., що розміщені на другому поверсі двоповерхової виробничої будівлі (реєстровий номер 04728690.10.ААААЛД400) за адресою: м. Львів, вул. Винниченка, 30 та перебувають на балансі Державного підприємства «Науково-дослідний інститут метрології вимірювальних і управляючих систем».

Відповідно до п.10.1 Договору, цей Договір укладено строком на 2 роки 364 дні.

У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього Договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця Договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим Договором. Зазначені дії оформляються додатковим договором, який є невід'ємною частиною Договору, при наявності погодження органу, уповноваженого управляти об'єктом оренди (п.10.4 Договору).

Як встановлено судом, 01.11.2013р. відповідач листом №11-03-07759 повідомив позивача про припинення договору оренди з 29.10.2013р. та про необхідність останньому повернути орендовані приміщення за актом приймання-передачі балансоутримувачу ДП НДІ «Система».

В свою чергу, 06.11.2013р. позивачем подано відповідачу заяву з проханням на підставі положень ч.3 ст.17 ЗУ «Про оренду державного та комунального майна» укласти договір оренди на новий термін, оскільки балансоутримувач не використовує орендоване майно для власних потреб. До вказаної заяви позивачем було додано також і проект договору оренди індивідуально визначеного нерухомого майна.

Однак, 20.11.2013р. відповідачем відмовлено в укладенні договору оренди на новий строк, оскільки положеннями Закону України «Про оренду державного та комунального майна» заборонено до оренди майно підприємств, що проводять діяльність у сфері метрології, сертифікації та стандартизації.

Встановивши наведені обставини справи, суд вважає позовні вимоги про спонукання до укладення договору оренди на новий строк такими, що підлягають відхиленню, виходячи з наступного.

Згідно приписів ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

Статтею 12 ЦК України унормовано, що особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд.

За приписами ч. 2 ст. 14 ЦК України, особа не може бути примушена до дії, вчинення яких не є обов'язковим для неї.

Як вбачається з положення ч. 1 ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно положень ст. 759 ЦК України, які кореспондуються з положеннями ст. 283 ГК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до положень ст.4 ЗУ «Про оренду державного та комунального майна» об'єктами оренди за цим Законом є, зокрема, цілісні майнові комплекси підприємств, їх структурних підрозділів (філій, цехів, дільниць), а також нерухоме майно (будівлі, споруди, нежитлові приміщення) та інше окреме індивідуально визначене майно підприємств.

Згідно абз.8 ч.2 ст.4 ЗУ «Про оренду державного та комунального майна» не можуть бути об'єктами оренди майно підприємств, що провадять діяльність у сфері метрології, сертифікації та стандартизації.

Разом з тим, окреме індивідуально визначене майно із складу цілісного майнового комплексу підприємства, його структурного підрозділу, забороненого до оренди, може бути об'єктом оренди (без права приватизації та суборенди), якщо воно не заборонене до оренди законами України, не задіяне у процесі основного виробництва та за висновком органу, уповноваженого управляти цим майном, його оренда не порушить цілісності майнового комплексу (абз.23 ч.2 ст.4 ЗУ «Про оренду державного та комунального майна»).

Як встановлено судом, відповідно до Реєстраційного посвідчення №1374 від 14.10.1991р. виробнича будівля за адресою: м. Львів, вул. Винниченка, 30 в цілому зареєстрована на праві державної власності та перебуває на балансі ДП НДІ «Система».

Згідно Статуту ДП НДІ «Система» підприємство утворено з метою забезпечення реалізації економічних інтересів держави, задоволення потреб населення, суб'єктів господарювання будь-якої форми власності в роботах, послугах у сфері метрології, стандартизації, оцінки (підтвердження) відповідності (сертифікації) і ін. (п.3.1). Підприємство засноване на державній власності та належить до сфери управління Міністерства економічного розвитку і торгівлі України (п.1.1).

Відповідно до п.10.1 Статуту ДП НДІ «Система» уповноважений орган управління відповідно до покладених на нього завдань здійснює повноваження щодо реалізації прав держави як власника майна, переданого Підприємству, що пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням ним у межах, визначених законодавством, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Таким чином, судом встановлено, що орендоване на підставі Договору №190 від 01.11.2010р. майно належить до складу цілісного майнового комплексу підприємства, що провадить діяльність у сфері метрології, сертифікації та стандартизації. А тому, з урахуванням приписів абз.8 та абз.23 ч.2 ст.4 ЗУ «Про оренду державного та комунального майна» вказане майно може бути об'єктом оренди тільки після висновку та згоди Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, як уповноваженого органу управління цим майном. Враховуючи відсутність, станом на 20.11.2013р., згоди Міністерства на передачу приміщення загальною площею 131,7 кв.м. в оренду, відповідач правомірно відмовив позивачу в клопотанні про укладення договору оренди на новий строк.

Водночас, з письмових пояснень Мінекономрозвитку вбачається, що ні ДП НДІ «Система», ні відповідач навіть не зверталися до Міністерства за погодженням чи отриманням відповідного висновку щодо оренди індивідуально визначеного нерухомого майна. Разом з тим суд наголошує, що враховуючи положення ст. 9 ЗУ «Про оренду державного та комунального майна» за таким погодженням та отриманням висновку міністерства мав би звернутися відповідач, який згідно ст. 5 вказаного Закону виступає в якості орендодавця.

Крім цього, як вбачається з позовної заяви, матеріально-правовими підставами позову слугують ч.1 ст. 777 ЦК України, ч.3 ст.17 ЗУ "Про оренду державного та комунального майна» та ч.1 ст.285 ГУ України, зміст котрих зводиться до того, що після закінчення терміну договору оренди орендар, який належним чином виконував свої обов'язки за договором, має переважне право, за інших рівних умов, на укладення договору оренди на новий термін, крім випадків, якщо орендоване майно необхідне для потреб його власника.

Водночас, суд зазначає, що з наведених підстав даний позов не може бути задоволено в силу того, що вказане в цих статтях переважне право орендаря поширюється, а відтак і може бути порушене, лише у випадку коли об'єкт оренди знову передається в оренду. Разом з тим, позивачем не доведено і матеріали справи не містять відомостей про можливу передачу відповідачем в оренду нежитлових вбудованих приміщень загальною площею 131,7 кв.м., що розміщені на другому поверсі двоповерхової виробничої будівлі за адресою: м. Львів, вул. Винниченка, 30.

Крім цього, суд зазначає, що при поданні позову позивачем було обрано неналежний спосіб захисту своїх прав, що також слугує окремою підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.

Як вбачається з позовної заяви, позивач просить суд зобов'язати відповідача укласти на новий термін договір оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності.

Відповідно до ст.16 ЦК України та ст.20 ГК України особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у визначені цими статтями способи. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Серед способів захисту, передбачених ст.16 ЦК України та ст.20 ГК України, не передбачено такого способу захисту, як установлення правовідносин, в тому числі шляхом зобов'язання особи до укладення договору. Аналогічна позиція відображена у постанові Верховного Суду України від 10.10.2012р. у справі №6-110цс12, де Верховний Суд України зазначає, що особа вправі звернутися до суду за захистом свої прав на підставі п.1 ч.2 ст.6 ЦК України з позовом про визнання договору укладеним на умовах, передбачених нормативно-правовим актом, що містить відповідний обов'язок, а зобов'язання укласти договір у судовому порядку не відповідає способам захисту прав, передбачених ст.16 ЦК України.

Такої ж думки дотримується Пленум Вищого господарського суду України, що відображено у п. 2.18 Постанови №6 від 17.05.2011 р. «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин». Так, вирішення спорів про внесення змін до договору пов'язане із застосуванням положення частини першої статті 626 ЦК України, відповідно до якої договір є узгодженим волевиявленням двох або більше сторін, і тому суд не може зобов'язати іншу сторону договору внести зміни до нього. Отже, зацікавлена сторона у випадках, передбачених законом, може просити суд про внесення зміни до договору згідно з рішенням суду, а не про зобов'язання відповідача внести такі зміни до договору.

Згідно ст.111-28 ГПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

З огляду на викладене вище, в задоволенні позовних вимог слід відмовити у зв'язку з їх безпідставністю, та у зв'язку із обранням позивачем невірного способу захисту.

Відповідно до ст.49 ГПК України судовий збір покладається на позивача. Разом з тим, суд зазначає, що позивач 04.12.2013р. при зверненні із позовом сплатив 1218,00 грн. судового збору, заявивши при цьому одну вимогу немайнового характеру.

Відповідно до ст. 4 ЗУ «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. За подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру сплачується судовий збір у розмірі 1 мінімальної заробітної плати. Суд зазначає, що станом на 1 січня 2013р. мінімальна заробітна плата становила 1147,00 грн. Відтак позивачем при поданні позову надміру було сплачено 71,00 грн. Вказана сума підлягає поверненню позивачу із бюджету.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 4-3, 27, 33, 34, 43, 49, 82-85, Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. В позові відмовити повністю.

2. Повернути Приватному підприємству «Рим-Лав» (79031, м. Львів, вул. Стрийська, 103/89; код ЄДРПОУ 34606100) з державного бюджету України 71,00 грн. переплаченого судового збору, сплаченого згідно платіжного доручення № 959 від 03.12.2013р.

3. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 85 ГПК України та може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст. 91-93 ГПК України.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повний текст рішення складено та підписано 07.02.2014 р.

Суддя Крупник Р.В.