Рішення № 37055873, 04.02.2014, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. С.Петлюри, 16 тел. 235-23-25

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" лютого 2014 р. справа № 910/20557/13

Господарський суд Київської області у складі судді Яреми В.А., розглянувши матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Телефонні системи і мережі «Анфер», м. Київ

до Військової частини А0415, Київська обл., с. Семиполки

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Броварського управління Державної казначейської служби України Київської області, Київська обл., м. Бровари

про стягнення 143 706,78 гривень

за участю представників:

від позивача: Маковська О.С. (довіреність №9 від 01.10.2013р.)

Маковський Є.В. (статут)

від відповідача: Кравченко С.М. (довіреність №1 від 20.01.2014р.)

від третьої особи: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

24.10.2013р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Телефонні системи і мережі «Анфер» (далі-ТОВ «Телефонні системи і мережі «Анфер»/позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Військової частини А0415 (далі-В/ч А0415/відповідач) про стягнення 148 412,81 грн., з яких: 132 000,00 грн. сукупної заборгованості за договорами №57/12 від 12.12.2012р., №58/12 від 12.12.2012р., 9 743,23 грн. пені, 1 963,85 грн. 3% річних та 4 705,73 грн. збитків, завданих внаслідок порушення договірних зобов'язань.

У відповідності до наданих суду пояснень представника відповідача, останній позов не визнав, та просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 25.10.2013р. порушено провадження у справі №910/20557/13 та призначено справу до розгляду на 09.12.2013р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 09.12.2013р. матеріали вказаної справи було передано за встановленою територіальною підсудністю до господарського суду Київської області.

Ухвалою господарського суду Київської області від 23.12.2013р. справу №910/20557/10 прийнято до свого провадження суддею Яремою В.А. та призначено справу до розгляду на 21.01.2014р.

10.01.2014р. через загальний відділ господарського суду Київської області від позивача надійшов уточнений розрахунок позовних вимог, відповідно до якого останній просив суд стягнути з відповідача 148 412,15 грн., з яких:

- 49 980,00 грн. заборгованості за договором №57/12 від 12.12.2012р., 3 688,94 грн. пені та 743,54 грн. 3% річних;

- 82 020,00 грн. заборгованості за договором №58/12 12.12.2012р., 6 053,75 грн. пені та 1 220,19 грн. 3% річних;

- 4 705,73 грн. збитків, завданих внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань. Зазначені уточнення судом прийняті.

Ухвалою господарського суду Київської області від 21.01.2014р. розгляд даної справи було відкладено на 04.02.2014р., а також залучено до участі до у даній справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Броварське управління Державної казначейської служби України Київської області.

04.02.2014р. через канцелярію господарського суду Київської області від позивача надійшло клопотання про зменшення позовних вимог в частині стягнення збитків до 1,00 грн. Решта позовних вимог залишилась без змін. Зазначені уточнення судом прийняті.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази, оцінивши їх в сукупності та заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

12.12.2012р. між ТОВ «Телефонні системи і мережі «Анфер» (далі-постачальник) та В/ч А0415 (далі-замовник) було укладено договір №57/12 (далі-договір №57/12), відповідно до якого постачальник зобов'язався поставити обладнання зв'язку, що визначене у специфікації поставки і є невід'ємною частиною цього договору, а замовник зобов'язався в порядку й на умовах, зазначених у даному договорі, прийняти та оплатити обладнання.

Договір діє до 31.12.2012р., а в частині взаєморозрахунків до повного їх виконання сторонами.

Крім того, 12.12.2012р. між сторонами було укладено договір №58/12 (далі-договір №58/12), аналогічний за своїм змістом з договором №57/12.

Судом встановлено, що позивач свої обов'язки за вказаними договорами виконав належним чином, здійснивши поставку товару загальною вартістю 132 000,00 грн., що підтверджується підписами та відбитками печаток сторін на видаткових накладних:

- РН-0000056 від 12.12.2012р. на суму 49 980,00 грн. (договір №57/12);

- РН-0000057 від 12.12.2012р. на суму 82 020,00 грн. (договір №58/12).

Вказані бюджетні зобов'язання були зареєстровані та взяті на облік, що підтверджується реєстрами бюджетних зобов'язань розпорядників (одержувачів) бюджетних коштів №207 від 13.12.2012р., №189 від 13.12.2012р. Копії зазначених документів містяться в матеріалах справи.

Про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за договорами свідчить також відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення першим умов договорів.

Втім, відповідач свої обов'язки за договорами №57/12, №58/12 в частині оплати вартості поставленого товару не виконав, внаслідок чого за ним утворилось 132 000,00 грн. сукупної заборгованості.

Факт отримання вищезазначеного товару, як і факт непроведення грошових розрахунків за спірними договорами визнається відповідачем у повному обсязі, а також підтверджується підписами та відбитками печаток сторін на акті звірки взаємних розрахунків станом на 02.04.2013р.

Предметом позову є, зокрема, вимога позивача про стягнення з відповідача 132 000,00 грн. заборгованості по оплаті вартості поставленого товару, в тому числі: 49 980,00 грн. за договором №57/12 та 82 020,00 грн. за договором №58/12.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив, що заявлена позовна вимога підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до статей 173, 265, 193 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Приписами статей 712, 692 ЦК України встановлено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Пунктом 4.2 договорів №57/12 та №58/12 передбачено, що оплата за договором здійснюється замовником на поточний банківський рахунок постачальника не пізніше 5-ти банківських днів з дати поставки обладнання.

З огляду наведеного, підписання відповідачем накладних РН-0000056 від 12.12.2012р., РН-0000057 від 12.12.2012р. без будь-яких заперечень щодо кількості та/або якості товару свідчить про прийняття відповідачем поставленого товару та, у відповідності до п. 4.2 вищезазначених договорів, породжує в останнього обов'язок щодо його оплати у повному обсязі до 20.12.2012р.

До того ж, вказані правочини не розповсюджуються на бюджетні відносини, а вчасність надходження бюджетних коштів відповідачу не впливає на порядок та строки проведення розрахунків, оскільки дана обставина не обумовлена умовами договорів.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 11.07.2013р. у справі №5021/1407/12.

Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином. Дана норма кореспондує з приписами статей 525, 526 ЦК України.

Відтак, беручи до уваги наведені нормативні приписи, а також враховуючи те, що станом на день прийняття рішення відповідач вартість поставленого позивачем товару не оплатив, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 132 000,00 грн. сукупної заборгованості по оплаті вартості поставленого товару, в тому числі: 49 980,00 грн. за договором №57/12 та 82 020,00 грн. за договором №58/12, підлягає задоволенню як така, що доведена позивачем належними та допустимими доказами та не спростована у встановленому порядку відповідачем.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх грошових зобов'язань за договорами №57/12, №58/12, позивач просить суд стягнути з першого, зокрема, 9 742,69 грн. пені, з яких:

- 3 688,94 грн. пені, нарахованої з 01.01.2013р. по 30.06.2013р. на 49 980,00 грн. заборгованості за накладною РН-0000056 від 12.12.2012р.;

- 6 053,75 грн. пені, нарахованої з 01.01.2013р. по 30.06.2013р. на 82 020,00 грн. заборгованості за накладною РН-0000057 від 12.12.2012р.

Відповідно ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 6.5 договорів №57/12 та №58/12 передбачено, що за прострочення оплати поставки обладнання замовник оплачує постачальнику неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення, від суми несвоєчасно здійсненої оплати за кожний день прострочення платежу.

Водночас, ч. 6 ст. 232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

За таких обставин, враховуючи, що більш тривалого строку нарахування пені за порушення строків оплати вартості поставленого товару ніж це встановлено ч. 6 ст. 232 ГК України, умовами договору не передбачено, суд дійшов висновку, що право на нарахування пені за несвоєчасну оплату вартості поставленого товару у позивача виникло з 20.12.2012р., а припинилось, у відповідності до ст. 232 ГК України, 20.06.2013р. відповідно.

З огляду наведеного, а також враховуючи заявлений позивачем період нарахування пені, суд здійснював обрахунок пені за періоди:

- з 01.01.2013р. по 20.06.2013р. на 49 980,00 грн. заборгованості за накладною РН-0000056 від 12.12.2012р.;

- з 01.01.2013р. по 20.06.2013р. на 82 020,00 грн. заборгованості за накладною РН-0000057 від 12.12.2012р.

Оскільки арифметично вірний розмір пені, обрахованої судом в межах заявленого позивачем періоду з урахуванням вимог вищезазначених положень договору та норм Закону, становить 9 236,38 грн., тому вимога позивача про стягнення з відповідача 9 742,69 грн. пені підлягає частковому задоволенню у розмірі 9 236,38 грн.

При винесенні даного рішення судом також було враховано, що у відповідності до ст. 617 ЦК України, ст. 218 ГК України та рішення Європейського суду з прав людини у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» від 18.10.2005р. відсутність бюджетних коштів не може бути підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

Аналогічна позиція міститься у постанові Верховного Суду України №11/446 від 15.05.2012р. та постанові Вищого господарського суду України від 18.11.2013р. у справі №902/612/13.

Внаслідок порушення відповідачем договірних зобов'язань, позивач просить суд стягнути з першого 1 963,73 грн. 3% річних, з яких:

- 743,54 грн. 3% річних, нарахованих з 01.01.2013р. по 30.06.2013р. на 49 980,00 грн. заборгованості за накладною РН-0000056 від 12.12.2012р.;

- 1 220,19 грн. 3% річних, нарахованих з 01.01.2013р. по 30.06.2013р. на 82 020,00 грн. заборгованості за накладною РН-0000057 від 12.12.2012р.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки період обрахунку 3% річних, заявлених позивачем до стягнення, відповідає вимогам вищезазначених норм Закону та положенням договору, а їх розмір є арифметично вірним, тому вимога позивача про стягнення з відповідача 1 963,73 грн. 3% річних підлягає задоволенню.

Крім того, предметом позову є вимога позивача про стягнення з відповідача 1,00 грн. збитків, завданих внаслідок невиконання відповідачем своїх грошових зобов'язань за спірними договорами в частині оплати вартості поставленого товару, що полягають у розмірі прострочених відсотків за користування кредитом згідно договору №2778-корп-клв від 26.08.2011р., укладеного позивачем з ПАТ КБ «Приватбанк».

Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є, зокрема, доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Приписами статей 224, 225 ГК України унормовано, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;

матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Підставою для настання господарсько-правової відповідальності, передбаченої ст. 224 ГК України, ст. 22 ЦК України є правопорушення, що включає в себе певні елементи: збитки, протиправність поведінки особи, яка заподіяла збитки; причинний зв'язок між ними; вина. Відсутність хоча б одного елемента складу правопорушення, за загальним правилом, виключає настання відповідальності у вигляді відшкодування збитків.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 20.06.2011р. у справі № 2/121-30/118.

Приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Натомість, в порушення вимог вищезазначених норм Закону позивачем не надано суду належних та допустимих доказів, що підтверджують як сам факт завдання позивачу збитків у розмірі 1,00 грн. у вигляді сплати відсотків за користування кредитом у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх договірних зобов'язань, так і наявності причинно-наслідкового зв'язку між діями (бездіяльністю) відповідача та збитками позивача.

Відтак, беручи до уваги наведені нормативні приписи, а також враховуючи недоведеність позивачем наявності у сукупності всіх елементів складу правопорушення, яке тягне за собою відповідальність у вигляді відшкодування завданих збитків в порядку ст. 22 ЦК України, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 1,00 грн. збитків, завданих внаслідок невиконання відповідачем своїх договірних зобов'язань є необґрунтованою, а тому задоволенню не підлягає.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 28.01.2013р. у справі №5011-27/7049-2012.

Витрати по сплаті судового збору, у відповідності до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Водночас, п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» унормовано, що сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

З огляду наведеного, а також враховуючи заяви позивача про зменшення позовних вимог від 10.01.2014р. та 04.02.2014р., суд дійшов висновку про повернення позивачу 94,12 грн. сплаченого судового збору в порядку п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір».

При винесенні даного рішення судом також враховані положення п. 5.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. №7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України», відповідно до якого питання про повернення сплаченої суми судового збору вирішується господарським судом за результатами розгляду відповідних матеріалів, у тому числі й за відсутності заяви (клопотання) сторони чи іншого учасника судового процесу про повернення суми судового збору. Про таке повернення зазначається, зокрема, в резолютивній частині судового рішення, яким закінчується розгляд справи по суті (при цьому в його мотивувальній частині наводяться підстави повернення сум судового збору згідно із Законом).

Враховуючи викладене, керуючись ст. 124 Конституції України, ст. ст. 32-34, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, ст. ст. 22, 525, 526, 612, 625, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст. ст. 173, 193, 224, 230, 232, 236 Господарського кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Військової частини А0415 (07405, Київська обл., Броварський р-н, с. Семиполки, ідентифікаційний код 07641601) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Телефонні системи і мережі «Анфер» (02081, м. Київ, вул. Здолбунівська, 7Д, ідентифікаційний код 32204916) 132 000 (сто тридцять дві тисячі) грн. 00 коп. заборгованості, 9 236 (дев'ять тисяч двісті тридцять шість) грн. 38 коп. пені, 1 963 (одну тисячу дев'ятсот шістдесят три) грн. 73 коп. 3% річних та 2 864 (дві тисячі вісімсот шістдесят чотири) грн. 01 коп. судового збору.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Телефонні системи і мережі «Анфер» (02081, м. Київ, вул. Здолбунівська, 7Д, ідентифікаційний код 32204916) з Державного бюджету України 94 (дев'яносто чотири) грн. 12 коп. судового збору, сплаченого згідно платіжного доручення №1638 від 22.10.2013р.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення та підписання, і може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Повне рішення складено 07.02.2014р.

Суддя В.А. Ярема