Рішення № 37055580, 10.02.2014, Апеляційний суд Рівненської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 лютого 2014 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області у складі: головуючого Буцяка З.І.,

суддів Гордійчук С.О., Оніпко О.В.;

секретар судового засідання Демчук Ю.Ю.,

з участю позивачки та її представника,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду в м. Рівному цивільну справу за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» на рішення Рівненського міського суду від 28 листопада 2013 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 і Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» про солідарне стягнення матеріальної і моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням,

в с т а н о в и л а :

18 вересня 2013 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 і ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» про солідарне стягнення 49982,96 грн. матеріальної та 20000 грн. моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, вчиненим відповідачем ОСОБА_2, а саме - порушенням правил безпеки дорожнього руху, що передбачене ч. 1 ст. 286 КК України.

Рішенням Рівненського міського суду від 28 листопада 2013 року позов задоволено частково. З ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» на користь позивачки стягнено 49982,96 грн. матеріальної шкоди, а з відповідача ОСОБА_2 - 5000 грн. відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок ДТП. Судові витрати у справі у вигляді 2000 грн. витрат на правову допомогу та 229,4 грн. судового збору з обох відповідачів на користь позивачки стягнено солідарно.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В поданій на це рішення апеляційній скарзі ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» посилалася на те, що 30 листопада 2011 року між страховою компанією і ОСОБА_2 було укладено договір (поліс) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АВ/ 1617790.

В період дії цього договору 4 серпня 2012 року з вини ОСОБА_2, який керував автомобілем «ЗАЗ 110207», сталася ДТП, в результаті якої автомобіль Skoda Superb під керуванням позивачки зазнав пошкоджень.

Вироком Рівненського міського суду від 11 квітня 2013 року ОСОБА_2 визнаний винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України.

Повідомлення про ДТП, яка мала місце 4 серпня 2012 року, страховій компанії від страхувальника надійшло 6 серпня 2012 року. Проте будь-які відомості про потерпілих осіб у цій заяві були відсутні. Тому страхова компанія була позбавлена можливості оглянути пошкоджений транспортний засіб позивачки. Сама ОСОБА_1 до страхової компанії із заявою про настання страхового випадку звернулася лише 8 травня 2013 року, реєстраційний № 276.

Згідно зі ст. 37.1.3. Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (у редакції, яка діяла на момент укладення полісу) невиконання потерпілим або іншою особою, яка має право на отримання відшкодування, своїх обов'язків, визначених цим Законом, якщо це призвело до неможливості страховика (МТСБУ) встановити факт дорожньо-транспортної пригоди, причини та обставини її настання або розмір заподіяної шкоди, - є підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування.

Крім того, місцевим судом безпідставно стягнуто із страхової компанії на користь позивачки судові витрати, що пов'язані з оплатою правової допомоги.

Відносини у сфері страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються спеціальними нормативно-правовими актами, де встановлено перелік обставин, що включає страхове відшкодування. Витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги не є страховим відшкодуванням, і не підлягають стягненню зі страховика.

Покликаючись на ці обставини, відповідач ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» рішення місцевого суду вважав незаконним та необґрунтованим і просив апеляційний суд його скасувати й ухвалити у справі нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Відповідачем ОСОБА_2 рішення місцевого суду в апеляційному порядку не оскаржено.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і з'явилися в судове засідання, перевіривши подані докази та доводи апелянта, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвалене місцевим судом рішення частковим зміні та скасуванню з таких підстав.

Частиною 1 ст. 303 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною 3 ст. 303 ЦПК України визначено, що апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Судом установлено, що 4 серпня 2012 року з вини відповідача ОСОБА_2, який керував автомобілем «ЗАЗ 110207», сталася ДТП, в результаті якої автомобіль Skoda Superb, реєстраційний номер НОМЕР_1, під керуванням позивачки зазнав пошкоджень.

Вироком Рівненського міського суду від 11 квітня 2013 року, який набрав законної сили, ОСОБА_2 визнаний винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України (а. с. 7).

Цивільно-правова відповідальність відповідача ОСОБА_2 була застрахована у ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія», що підтверджується відповідним полісом страхування № АВ/ 1617790 від 30 листопада 2011 року з лімітом відповідальності страховика за шкоду, завдану майну потерпілого, в сумі 50000 грн. та нульовою франшизою (а. с. 24).

Згідно з висновком автотоварознавчої експертизи № 49 від 20 серпня 2012 року, проведеної на підставі постанови слідчого в ході розслідуванні кримінальної справи, розмір матеріальної шкоди, яка була завдана автомобілю позивачки Skoda Superb внаслідок ДТП (без урахування вартості відновлювального ремонту та заміни можливих (візуально невидимих) пошкоджень вузлів та агрегатів цього автомобіля) з урахування коефіцієнту фізичного зносу автомобіля Skoda Superb складає 49982,96 грн., з яких 46141,69 грн. - це вартість відновлювального ремонту з урахування фізичного зносу автомобіля, а 3841,27 грн. - втрата транспортним засобом товарної вартості, що в цілому не перевищує встановленого ліміту відповідальності страховика (а. с. 8-12).

Страховик власної оцінки відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу позивачки не провів та суду не надав.

Відповідно до ст. 989 ЦК України страхувальник зобов'язаний повідомити страховика про настання страхового випадку у строк, встановлений договором.

Згідно зі ст. 991 ЦК України страховик має право відмовитися від здійснення страхової виплати у разі несвоєчасного повідомлення страхувальником без поважних на те причин про настання страхового випадку або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків.

Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у пунктах 16 і 19 постанови № 4 від 1 березня 2013 року „Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки" роз'яснив, що в разі невиконання особою, відповідальність якої застрахована, обов'язку письмового надання страховику, з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у передбачених випадках - МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, шкода відшкодовується заподіювачем шкоди. З урахуванням змісту статті 979 ЦК та статті 16 Закону України "Про страхування" у разі настання страхового випадку страховик зобов'язаний виплатити страхове відшкодування, а інші умови договору страхування є підставою для відмови у виплаті лише в тому разі, якщо таке порушення положень договору страхувальником перешкодило страховику переконатися, що ця подія є страховим випадком, і має оцінюватися судом у кожному конкретному випадку. Наприклад, несвоєчасне повідомлення страхувальником страховика без поважних на те причин про настання страхового випадку (пункт 5 частини першої статті 989 ЦК, пункт 5 частини першої статті 991 ЦК) може бути підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування у тому разі, якщо воно позбавило страховика можливості дізнатися, чи є ця подія страховим випадком. При цьому суди також повинні мати на увазі, що порушення страхувальником визначеного договором страхування строку подання документів, що стосуються страхового випадку, не є порушенням визначеного договором строку повідомлення про настання страхового випадку.

У поданій апеляційній скарзі відповідач ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» визнав, що повідомлення від страхувальника про ДТП, яка мала місце 4 серпня 2012 року, страховій компанії надійшло 6 серпня 2012 року, тобто у межах визначеного ст. 33.1.1.4. Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» строку, що давало страховику об'єктивну можливість дізнатися, чи є ця подія страховим випадком, хто є потерпілими від ДТП, який розмір шкоди та виконати інші обов'язки, що покладені на нього ст. 34 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», і зокрема, протягом двох робочих днів з дня отримання повідомлення про настання події, що містить ознаки страхового випадку, розпочати її розслідування, у тому числі здійснити запити щодо отримання відомостей, необхідних для своєчасного здійснення страхового відшкодування.

З ремонтної калькуляції № 20/72-12 від 19 серпня 2012 року вбачається, що пошкоджений автомобіль позивачки експертом оглядався 13 серпня 2012 року, тобто вже після отримання страховиком повідомлення від страхувальника про ДТП (а. с. 11).

Про ДТП страховик дізнався від страхувальника в день його скоєння.

Даних про створення страховикові з боку позивачки або страхувальника перешкод у визначенні обставин ДТП, характеру та розміру збитків у справі немає.

Тому доводи страхового товариства в апеляційній скарзі про те, що страхова компанія була позбавлена можливості оглянути пошкоджений транспортний засіб позивачки і це є підставою для відмови їй у виплаті страхового відшкодування на увагу не заслуговують.

Несвоєчасне звернення позивачки до страховика із заявою про страхове відшкодування відповідно до ст. 36 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" давало йому право збільшити строк прийняття рішення про здійснення такого відшкодування (регламентної виплати) і його виплату відповідно на кількість днів такого прострочення.

Статтею 22 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" встановлено, що в разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Відповідно до статей 28 і 29 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу страховиком відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

З висновку автотоварознавчої експертизи № 49 від 20 серпня 2012 року вбачається, що розмір матеріальних збитків, яких позивачка зазнала внаслідок пошкодження її автомобіля в ДТП, становить 49982,96 грн. Проте у цю суму входить 3841,27 грн. шкоди, що пов'язана із втратою транспортним засобом товарного вигляду, яку страховик відповідно до ч. 7 ст. 32 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не відшкодовує, на що суд першої інстанції належної уваги не звернув.

Виходячи з наведеного, з відповідача ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» на користь позивачки підлягає стягненню не 49982,96 грн., а 46141,69 грн. (49982,96 грн. - 3841,27 грн. = 46141,69 грн.), що не перевищує ліміту відповідальності страховика.

Крім того, питання про розподіл між сторонами судових витрат у справі, до яких відповідно до ст. 79 ЦПК України відносяться і витрати на правову допомогу, здійснюється не на підставі норм матеріального права (зокрема законодавства про страхування чи іншого матеріального законодавства, як помилково вважав апелянт), а за правилами глави 8 ЦПК України.

Згідно зі ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Таким чином, солідарного стягнення судових витрат у справі чинним цивільно-процесуальним законодавством не передбачено, що також не врахував суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення.

Через це посилання страхової компанії в апеляційній скарзі на неправомірність стягнення з неї судових витрат, які пов'язані з оплатою позивачкою правової допомоги, на увагу не заслуговують, оскільки такі судові витрати стягуються рішенням суду на підставі глави 8 ЦПК України, а не як витрати, що пов'язані з виплатою страхового відшкодування.

Згідно з цивільно-процесуальним законодавством та Законом України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» судові витрати, які понесла позивачка на правову допомогу й які підтверджені документально, підлягають стягненню з обох відповідачів частково у рівних частках за години участі особи, яка надавала їй правову допомогу, у судових засіданнях місцевого й апеляційного судів та в окремих процесуальних діях поза судовим засіданням, тобто по 883,19 грн. з кожного з відповідачів ((1,35год.+0,5год.+2год.)х1147грн.х40% : 2 = 883,19 грн.).

З урахуванням викладеного рішення місцевого суду не в повній мірі відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України, а тому підлягає частковому скасуванню з ухваленням у справі апеляційним судом нового рішення про часткове задоволення позову.

Рішення місцевого суду в частині відшкодування моральної шкоди в апеляційному порядку не оскаржено.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 9, 12, 22, 28, 29, 34, 36 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", ст.ст. 611, 989, 991, 1194 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 60, 303, 304, 307, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» задовольнити частково.

Рішення Рівненського міського суду від 28 листопада 2013 року в частині стягнення з ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» на користь позивачки ОСОБА_1 49982,96 грн. матеріальної шкоди, завданої внаслідок ДТП, частково скасувати.

Зазначені позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково, зменшивши розмір відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок ДТП, яка підлягає стягненню з відповідача ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» на користь позивачки ОСОБА_1, з 49982,96 грн. до 46141 (сорока шести тисяч сто сорок однієї) грн. 69 коп.

Рішення Рівненського міського суду від 28 листопада 2013 року в частині стягнення судових витрат у справі у вигляді витрат на правову допомогу та судового збору скасувати.

Стягнути на користь спеціального фонду Державного бюджету України з ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» - 461 (чотириста шістдесят одну) грн. 42 коп. судового збору, а з ОСОБА_2 - 114 (сто чотирнадцять) грн. 70 коп.

Стягнути з кожного з відповідачів ОСОБА_2 і ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» на користь позивачки ОСОБА_1 по 883 (вісімсот вісімдесят три) грн. 19 коп. судових витрат на правову допомогу.

В решті рішення місцевого суду залишити без змін, а подану апеляційну скаргу відхилити.

Рішення Апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення. Воно може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий

Судді: