Рішення № 37052654, 04.02.2014, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 159/5377/13-ц Провадження № 22-ц/773/90/14 Головуючий у 1 інстанції: Бойчук П.Ю. Категорія: 44 Доповідач: Матвійчук Л. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 лютого 2014 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Матвійчук Л. В.,

суддів - Осіпука В.В., Русинчука М.М.,

при секретарі - Лимар Р.С.,

з участю представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням та виселення, за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2, відповідачів ОСОБА_4, ОСОБА_5 на заочне рішення Ковельського міськрайонного суду від 24 жовтня 2013 року,

В С Т А Н О В И Л А:

29 серпня 2013 року ОСОБА_3 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 26.12.2000 року та договору дарування від 13 лютого 2001 року вона є власником 53/100 частини житлового будинку з відповідною частиною господарських та побутових будівель і споруд, що знаходиться в АДРЕСА_1. В даному будинку зареєстровані та проживають відповідачі ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5 Її вимоги щодо зняття з реєстрації та виселення вони ігнорують. Вважає, що відповідачі порушують її права як власника будинковолодіння та створюють їй перешкоди у здійсненні права користування і розпорядження майном. З врахуванням заяви про зменшення позовних вимог просила визнати відповідачів такими, що втратили право користування спірним житловим будинком та виселити їх без надання іншого жилого приміщення.

Заочним рішенням Ковельського міськрайонного суду від 24 жовтня 2013 року позов задоволено.

Ухвалено визнати ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5 такими, що втратили право користування жилим приміщенням за адресою АДРЕСА_1.

Виселити ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5 з житлового будинку АДРЕСА_1 без надання їм іншого жилого приміщення.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В апеляційній скарзі представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2, відповідачі - ОСОБА_4, ОСОБА_5, покликаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, просили оскаржуване рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

Колегія суддів, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду - частковому скасуванню з таких мотивів.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 26.12.2000 року, реєстраційного посвідчення, виданого Волинським обласним бюро технічної інвентаризації від 30 січня 2001 року, договору дарування від 13 лютого 2001 року ОСОБА_3 на праві приватної власності належить 53/100 частини житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель та споруд, що знаходиться в АДРЕСА_1.

Як вбачається з будинкової книги відповідачі ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5, зареєстровані в будинку за адресою АДРЕСА_1

Відповідно до ст. 319, ч. 1 ст. 321, ч. 1 ст. 391 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та права розпорядження своїм майном.

Права власника житлового будинку визначені ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК України, згідно з якими власник має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб, розпоряджатися цією власністю на свій розсуд.

За змістом ч. 1 ст. 405 ЦК України та ч. 1 ст. 156 ЖК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням в обсязі, визначеному відповідно до угоди з власником, а якщо такої угоди не було укладено, то - нарівні з власником.

Аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок про те, що право члена сім'ї власника будинку користуватися цим житлом існує лише за наявності у власника права приватної власності на це майно. Отже право члена сім'ї власника на користування жилим приміщенням є похідним від права власності особи на це приміщення. Тому у разі припинення права власності втрачається і право користування житлом члена сім'ї власника.

З матеріалів інвентаризаційної справи на нерухоме майно за адресою АДРЕСА_1 вбачається, що відповідно до свідоцтва про право власності від 24 вересня 1999 року 53/100 частин будинку АДРЕСА_1 належало ОСОБА_6, 47/100 цього будинку належить ОСОБА_7 з визначенням ідеальних доль кожного.

Після смерті ОСОБА_6 її спадкоємцям, а саме: ОСОБА_8, ОСОБА_1, ОСОБА_3 26 грудня 2000 року видано свідоцтво про право на спадщину за законом на 53/300 частин зазначеного житлового будинку кожному.

Відповідно до договору дарування від 13.02.2001 року ОСОБА_1 та ОСОБА_8 подарували належні їм частини будинку ОСОБА_3, після чого остання стала власником 53/100 частин житлового будинку.

Як встановлено судом апеляційної інстанції відповідач ОСОБА_1 був членом сім'ї попереднього власника ОСОБА_6

ОСОБА_1, відчуживши у 2001 році належну йому частину спірного будинку позивачці ОСОБА_3, припинив своє право власності на частину цього майна. Відтак відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 які користувалися житлом як члени сім'ї ОСОБА_1 втратили це право у зв'язку з переходом права власності на будинок до іншої особи.

Відповідачі не є членами сім'ї нового власника, між сторонами відсутня угода про користування ними спірним жилим приміщенням. Проживаючи в будинку та будучи зареєстрованими у ньому, проти чого позивач заперечує, відповідачі порушують її права та законні інтереси. Створювані ними перешкоди полягають у тому, що їх проживання у будинку позбавляє позивачку, як власника можливості вільно володіти, користуватися та розпоряджатися належним їй майном.

Виходячи з викладеного суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що відповідачі підлягають виселенню з будинку та обгрунтовано задовольнив позов в частині виселення.

Доводи апеляційної скарги про те, що відповідачі мають право на проживання в спірному житлі не заслуговують на увагу з огляду на наступне.

Відповідач всупереч вимогам ст. ст. 10, 60 ЦПК України не надав суду належних та допустимих доказів про те, що він є членом сім'ї нового власника ОСОБА_3, а тому має право на користування спірним житлом.

Як встановлено в суді апеляційної інстанції з пояснень осіб, які брали участь в справі, ОСОБА_1 хоча і був вітчимом позивача та проживав у спірному житлі, проте після смерті її матері ОСОБА_6 опікуном неповнолітньої на той час ОСОБА_3 був призначений її дід ОСОБА_8 Будь-які докази того, що на час набуття позивачем права власності на спірне житло відповідач ОСОБА_1 проживав разом з останньою та вели з нею спільне господарство відсутні, а тому в розумінні статті 64 ЖК України він не належав до члена сім'ї власника, а тому і не є колишнім членом сім'ї власника. Оскільки ОСОБА_1 не має права на користування спірним житлом, то не мають права на користування цим житлом і відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_5, які є членами його нової сім'ї. Крім того, як встановлено судом з пояснень осіб, які беруть участь у справі, позивач не давала згоди на вселення у спірне житло ОСОБА_4 та ОСОБА_5

Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 підлягає виселенню тільки з підстав передбачених ст. 116 ЖК України, а позов з цих підстав не заявлявся не заслуговують на увагу, оскільки останній не є ні членом сім'ї власника, ні колишнім членом сім'ї власника, а відтак положення даної статті не підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Разом з тим, задовольняючи позов та ухвалюючи рішення про одночасне визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням та їх виселення, суд не звернув уваги на те, що визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням та виселення є різними способами захисту житлових прав та не можуть застосовуватися одночасно. А тому рішення суду в частині визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщення ухвалене з порушенням норм матеріального права та підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення в цій частині про відмову в задоволенні позову відповідно до ст. 309 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 307, 309, 313 - 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2, відповідачів ОСОБА_4, ОСОБА_5 задовольнити частково.

Заочне рішення Ковельського міськрайонного суду від 24 жовтня 2013 року в даній справі в частині визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням - відмовити.

В решті рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий:

Судді: