Ухвала суду № 37034551, 29.01.2013, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" січня 2013 р. справа № 2а-930/10/1170

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Добродняк І.Ю

суддів: Бишевської Н.А. Семененка Я.В.

за участю секретаря судового засідання: Чепурко А.В.

за участю представників:

позивача: - не з'явився

відповідача: - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську

апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Олерон»

на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2010 року

у справі № 2а-930/10/1170

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Олерон»

до Світловодської об'єднаної державної податкової інспекції

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

встановила:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Олерон» звернулося до суду з позовом до Світловодської об'єднаної державної податкової інспекції, в якому, з урахуванням уточнення позовних вимог (т.1 а.с.73) просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 09.03.10 № 0000162300/0, яким визначено суду податкового зобов'язання зі сплати штрафних (фінансових) санкцій по податку на додану вартість в розмірі 157054 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що нарахування штрафних санкцій знаходиться в прямій залежності від донарахування сум податкового зобов'язання, а відтак, оскільки суми податкового зобов'язання позивачу не донараховані, відповідач не мав правових підстав для нарахування штрафних (фінансових) санкцій. Позивач також вказує, що у нього не виникало податкове зобов'язання зі сплати податку на додану вартість, оскільки не виникло обов'язку поставки товару ПП ОСОБА_2, зважаючи на те, що грошові кошти у розмірі 5529400,00 грн. поверталися ПП ОСОБА_2 як помилково сплачені, а відтак вказані грошові кошти не впливають на обсяг податкових зобов'язань позивача з податку на додану вартість.

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 30.09.2010 в задоволенні адміністративного позову відмовлено у повному обсязі.

Не погодившись із постановою суду, позивач подав апеляційну скаргу (т.3 а. с. 78), в якій, посилаючись на незаконність постанови суду першої інстанції, просить постанову суду від 30.09.2010 скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким визнати протиправним та скасувати спірне податкове повідомлення-рішення. Апеляційна скарга фактично мотивована доводами, викладеними в адміністративному позові.

Представники сторін в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені судом належним чином.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як встановлено судом, підтверджено матеріалами справи, відповідачем проведено виїзну планову перевірку позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "Олерон" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2008 по 31.12.2009, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2008 по 31.12.2009, за результатами якої складно акт №31/2300/31972697 від 24.02.2010.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п.п.3.1.1 п.3.1 ст.3, п.п.7.3.1 п.7.3, п.п.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 №168/97-ВР, в результаті чого занижено податкові зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 314108 грн., в т. ч.: квітень 2008 р. в сумі 89341 грн.; серпень 2008 р. в сумі 63533 грн.; вересень 2008 р. в сумі 62333 грн.; жовтень 2008 р. в сумі 20167 грн.; січень 2009 р. в сумі 15567 грн.; лютий 2009 р. в сумі19167 грн.; березень 2009 р. в сумі 44000 грн. та завищено податкові зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 314108 грн., а саме: травень 2008 р. в сумі 84826 грн.; червень 2008 р. в сумі 4515 грн.; травень 2009 р. в сумі 19817 грн.; червень 2009 р. в сумі 496 грн.; липень 2009 р. в сумі 141 482 грн.; серпень 2009 р. в сумі 55585 грн.; вересень 2009 р. в сумі 7387 грн.

На підставі акту перевірки, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000162300/0 від 09.03.2010, яким до позивача застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 157054,00 грн. на підставі пп.17.1.3 п.17.1 ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

З огляду на фактичні обставини справи, норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про правомірність висновків відповідача.

Відповідно до п.п.7.3.1 п.7.3 Закону України №168/97-ВР від 03.04.1997 «Про податок на додану вартість» датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

- або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;

- або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Матеріалами справи підтверджено, що у період з квітня 2008 року по березень 2009 року ПП ОСОБА_2 перераховано позивачу грошові кошти згідно наступних платіжних доручень: №86 від 02.04.2008 на загальну суму 505000 грн., в т. ч. ПДВ 84166,67 грн., з призначенням платежу «за бензин А-76 згідно рахунку №45 від 27.03.08», №87 від 03.04.2008 на загальну суму 722500 грн., в т. ч. ПДВ 120416,67 грн., з призначенням платежу «за дизельне пальне згідно рахунку №98 від 01.04.08», №93 від 10.04.2008 на загальну суму 558200 грн., в т. ч. ПДВ 93033,33 грн., з призначенням платежу «за бензин А-76 згідно рахунку №98 від 01.04.08», №1 від 05.05.2008 на загальну суму 175000 грн., в т. ч. ПДВ 29166,67 грн., з призначенням платежу «за ПММ згідно рахунку №132 від 29.04.08», №125 від 08.05.2008 на загальну суму 67 000 грн., в т. ч. ПДВ 11 166,67 грн., з призначенням платежу «за бензин А-76 згідно рахунку №98 від 01.04.08», №141 від 20.05.2008 на загальну суму 380 000 грн., в т.ч. ПДВ - 63 333,33 грн., з призначенням платежу «за бензин А-76 згідно рахунку №98 від 01.04.08», №151 від 22.05.2008 на загальну суму 365 000 грн., в т.ч. ПДВ 60 833,33 грн., з призначенням платежу «за бензин А-76 згідно рахунку №105 від 12.05.08», №171 від 04.06.2008 на загальну суму 160 500 грн., в т.ч. ПДВ 26750 грн., з призначенням платежу «за бензин А-76 згідно рахунку №175 від 04.06.08», №207 від 26.06.2008 на загальну суму 8000 грн., в т.ч. ПДВ 1333,33 грн., з призначенням платежу «за бензин А-76 згідно рахунку №189 від 23.06.08», №266 від 07.08.2008 на загальну суму 300 000 грн., в т.ч. ПДВ 50000 грн., з призначенням платежу «за бензин А-76 згідно рахунку №260 від 04.08.08», №272 від 13.08.2008 на загальну суму 81200 грн., в т.ч. ПДВ 13533,33 грн., з призначенням платежу «за бензин А-76 згідно рахунку №270 від 09.08.08», №300 від 02.09.2008 на загальну суму 335000 грн., в т.ч. ПДВ 55833,33 грн., з призначенням платежу «за бензин А-76 згідно рахунку №270 09.08.08», №344 від 24.09.2008 на загальну суму 28000 грн., в т. ч. ПДВ 4666,67 грн., з призначенням платежу «за ПММ згідно рахунку №340 від 25.09.08», №29 від 16.10.2008 на загальну суму 80000 грн., в т.ч. ПДВ 13333,33 грн., з призначенням платежу «за ПММ згідно рахунку №367 від 10.10.08», №30 від 20.10.2008 на загальну суму 41000 грн., в т.ч. ПДВ 6833,33 грн., з призначенням платежу «за ПММ згідно рахунку №367 від 10.10.08», №53 від 03.03.2009 на загальну суму 88000 грн., в т.ч. ПДВ 14666,67 грн., з призначенням платежу «за бензин згідно рахунку 49 від 27.02.09», №56 від 04.03.2009 на загальну суму 31000 грн., в т. ч. ПДВ 5166,67 грн., з призначенням платежу «за ПММ згідно рахунку 60 від 27.02.09».

Позивач заперечує щодо отримання ним грошових коштів за вищевказаними платіжними дорученнями, посилаючись на помилковість перерахування ПП ОСОБА_2 грошових коштів позивачу за вищевказаними платіжними дорученнями та повернення вказаних коштів їх відправнику. На підтвердження вказаної позиції позивач посилається на довідку №6-29 від 10.03.2010, видану Світловодським відділенням Кіровоградської обласної дирекції Відкритого акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», відповідно до якої по вищевказаних платіжних дорученнях відбулась зміна призначення платежів як повернення помилкового перерахованих коштів від ПП ОСОБА_2,

Колегія суддів не погоджується з такими доводами позивача з огляду на наступне.

Частиною 1 статті 1089 Цивільного кодексу України визначено, що за платіжним дорученням банк зобов'язується за дорученням платника за рахунок грошових коштів, що розміщені на його рахунку у цьому банку, переказати певну грошову суму на рахунок визначеної платником особи (одержувача) у цьому чи в іншому банку у строк, встановлений законом або банківськими правилами, якщо інший строк не передбачений договором або звичаями ділового обороту.

Банк не має права робити виправлення у платіжному дорученні клієнта, якщо інше не встановлено законом або банківськими правилами (частина 2 статті 1090 Цивільного кодексу України).

Відповідно до пункту 32.3 статті 32 Закону України № 2346-III від 05.04.2001 «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» банки зобов'язані виконувати доручення клієнтів, що містяться в документах на переказ, відповідно до реквізитів цих документів та з урахуванням положень, встановлених пунктом 22.6 статті 22 Закону.

Згідно із зазначеним пунктом Закону обслуговуючий платника банк зобов'язаний перевірити відповідність номера рахунку платника і його коду (ідентифікаційного номера, за його наявності, тощо) та приймати цей документ до виконання тільки у разі їх збігу.

Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженою Постановою Національного банку України №22 від 21.01.2004, яка регулює порядок здійснення безготівкових розрахунків, встановлено, що банки перевіряють відповідність заповнення реквізитів розрахункових документів клієнтів на відповідність вимогам пунктів 2.4 та 2.5 Інструкції та додатку 8 до неї.

Реквізит платіжного доручення «Призначення платежу» заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України і відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу». Банк перевіряє заповнення цього реквізиту лише за зовнішніми ознаками (пункт 3.8 Інструкції).

Відповідно до пункту 2.29 Інструкції платник має право в будь-який час до списання платежу з рахунку відкликати з банку, що його обслуговує, платіжні доручення в порядку, визначеному внутрішніми правилами цього банку. Платник може змінити реквізит «Призначення платежу» до списання коштів з його рахунку, оформивши нове платіжне доручення.

Після списання коштів з рахунку платника питання щодо уточнення інформації, зазначеної у реквізиті «Призначення платежу», вирішується між сторонами переказу без участі банку.

Отже, як вбачається з аналізу вищевказаних правових норм, зміна призначення платежу, після списання коштів з рахунку платника податків здійснюється без участі банку, а відтак довідка Світловодського відділення Кіровоградської обласної дирекції Відкритого акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» про зміну призначень платежів не може розглядатись в якості належного доказу помилковості сплачених ПП ОСОБА_2 грошових коштів на користь позивача, оскільки Банк жодним чином не впливає на взаємовідносини, які склались між позивачем та його контрагентом в частині визначення призначення платежу, а відтак і не може свідчити про наявність або відсутність зміни визначеного клієнтом реквізиту «призначення платежу».

Крім того, слід зазначити, що відповідно до п.2.35 Інструкції №22 кошти, що помилково зараховані на рахунок неналежного отримувача, мають повертатися ним у строки, установлені законодавством України, за порушення яких неналежний отримувач несе відповідальність згідно із законодавством України. У разі неповернення неналежним отримувачем за будь-яких причин коштів у зазначений строк повернення їх здійснюється в судовому порядку.

Зважаючи на вказане, позивач в якості доказу помилковості перерахування грошових коштів ПП ОСОБА_2, повинен надати відповідні платіжні доручення, якими помилково зараховані кошти були перераховані на розрахунковий рахунок ПП ОСОБА_2 або виписку з банківської установи із відображенням вказаних дій.

Як вбачається з матеріалів справи, жодних із вище перелічених документів позивачем не надано ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції, внаслідок чого колегія суддів приходить до висновку про недоведеність позивачем факту перерахування ПП ОСОБА_2 помилкового отриманих коштів.

Отже, зважаючи на той факт, що у позивача датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів є дата зарахування коштів від покупця на банківський рахунок платника податку як оплата товарів, що підлягають поставці, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції щодо заниження позивачем податкових зобов'язань з податку на додану вартість в сумі 314108 грн. у відповідних податкових (звітних) періодах.

Щодо нарахування Відповідачем штрафних санкцій, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до підпункту «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України від 21.12.2000 №2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» податковий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкових зобов'язань платника податків у разі, якщо дані документальних перевірок діяльності платника податків свідчать як про заниження, так і про завищення податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях.

Згідно з п.п17.1.3 п.17.1 ст.17 Закону №2181-III у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Зважаючи на той факт, що дані документальної перевірки позивача свідчать про заниження ним суми податкових зобов'язань з податку на додану вартість позивач зобов'язаний сплатити штраф у розмірі, визначеному Відповідачем, тобто у розмірі п'ятдесяти відсотків.

Також, колегія суддів, погоджується з судом першої інстанції, що чинним законодавством не ставиться право нарахування штрафних (фінансових) санкцій у пряму залежність від суми нарахованого податку і штрафні (фінансові) санкції до порушника можуть бути застосовані самостійно без визначення податкового зобов'язання платника податку з податку на додану вартість.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції під час розгляду даної справи об'єктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку, застосував до правовідносин, як виникли між сторонами по справі норми права, які регулюють саме ці правовідносини і зробив обґрунтований висновок про задоволення позовних вимог.

Передбачених статтею 202 Кодексу адміністративного судочинства України підстав для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення не вбачається, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст.198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Олерон» залишити без задоволення.

Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2010 року у справі № 2а-930/10/1170 - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку, встановленому ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: І.Ю. Добродняк

Суддя: Н.А. Бишевська

Суддя: Я.В. Семененко