Ухвала суду № 37034533, 19.11.2013, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

"19" листопада 2013 р.справа № 2а-0870/3246/11

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Добродняк І.Ю

суддів: Бишевської Н.А. Семененка Я.В.

за участю секретаря судового засідання: Новошицька О.О.

за участю представників:

позивача: - Жейнова А.І. дов від 04.01.2013

Барсукова І.Г. дов від 25.05.2011

відповідача: - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську

апеляційну скаргу Мелітопольської об'єднаної державної податкової інспекції Запорізької області

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 27.12.11

у справі № 2а-0870/3246/11

за позовом відкритого акціонерного товариства «Мелітопольгаз»

до Мелітопольської об'єднаної державної податкової інспекції Запорізької області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

встановила:

Відкрите акціонерне товариство «Мелітопольгаз» звернулося з позовом до Мелітопольської об'єднаної державної податкової інспекції Запорізької області, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000232301 від 17.02.2011 щодо збільшення суми грошового зобов'язання за платежем: податок на прибуток в загальному розмірі 495261,00 грн. (у тому числі за основним платежем 99398,00 грн., штрафні (фінансові) санкції 395863,00 грн.).

Позов обґрунтовано безпідставністю висновків акту планової виїзної перевірки від 31.01.2011 № 108/23/05535349 щодо заниження податку на прибуток у сумі 99398 грн. і неправомірністю, в зв'язку з цим, донарахування товариству податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у сумі 99398 грн., здійсненого згідно спірного податкового повідомлення-рішення.

Щодо заниження позивачем валового доходу на 342,63 грн. у 2 кварталі 2008 року такий висновок податкового органу суперечить пп. 11.3.1 п.11.3 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», тому що фактично послуги з транспортування газу теплопостачальним підприємствам були надані ВАТ «Мелітопольгаз» у 1 кварталі 2008 року, при цьому підтвердженням надання таких послуг є не тільки акти здачі-прийомки послуг ( № 1 від 19.05.2008, № 2 від 19.05.2008, № 3 від 19.05.2008), в яких зазначений період, за який передаються послуги, а й інші первинні документи, зокрема, документи про оплату наданих послуг покупцями газу. Дана обставина відповідно до вимог Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» є підставою для включення суми послуг з транспортування газу теплопостачальним підприємствам до валового доходу саме в періоді отримання газу - в 1 кварталі 2008 року.

Щодо висновків відповідача про завищення валових витрат у 1 кварталі 2008 року на 6431687,40 грн. та заниження валових витрат у 2 кварталі 208 року на 6431687, 40 грн., позивач зазначає, що оскільки газ фактично був придбаний та оприбуткований у 1 кварталі 2008 року, послуга з його транспортування також відбулася у 1 кварталі 2008 року, в зв'язку з тим, що послуга з транспортування природного газу та поставка цього газу не можуть бути здійснені у різні періоди. Дана обставина є підставою для включення суми витрат за придбаний газ до складу валових витрат саме в періоді отримання газу.

Також, позивач вважає неправомірним висновок Мелітопольської ОДПІ стосовно безпідставності відображення в податковому обліку операцій з придбання матеріальних цінностей в межах договорів, укладених з ТОВ «Агрофермтехніка», ТОВ «Дельта гарант», ТОВ «Мелзернопродукт», ТОВ Торговий будинок «Талісман», ТОВ «Донснабкомплект-2007». Позивач має всі необхідні належним чином оформлені документи, які були досліджені посадовими особами, що проводили перевірку, та підтверджують факт придбання товарно-матеріальних цінностей та послуг у вищезазначених контрагентів та їх використання у власній господарській діяльності. Посилання в акті перевірки на нікчемність правочинів є лише припущенням посадових осіб Мелітопольської ОДПІ.

Щодо встановленого відповідачем завищення задекларованих показників у рядку 05.3 Декларації «врегулювання сумнівної (безнадійної) заборгованості на 1534738 грн. у 1 кварталі 2008 року, позивач зазначає, що рішенням господарського суду Запорізької області від 04.10.2006 у справі №25/141/06 задоволений позов ДК «Газ України» і визнана заборгованість ВАТ «Мелітопольгаз», у зв'язку з чим, ВАТ «Мелітопольгаз» включив до складу валового доходу визнану судом заборгованість перед ДК «Газ України» у сумі 3519813 грн. шляхом подання до Мелітопольської ОДПІ Уточнюючого розрахунку податкових зобов'язань у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок у податковій декларації з податку на прибуток підприємства за 2006 рік. У першому кварталі 2008 року ВАТ «Мелітопольгаз» отримана Заява про зарахування зустрічних однорідних вимог, якою ДК «Газ України» повідомляв про часткове погашення заборгованості позивача, що визнана господарським судом Запорізької області. Погашення шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог було проведено у сумі 1534737,71 грн. Отже, ВАТ «Мелітопольгаз» мало право збільшити у 1 кварталі 2008 року валові витрати на суму погашеної заборгованості у розмірі 1534737,71 грн.

Щодо висновків про завищення задекларованих показників у рядку 5.3 Декларації «врегулювання сумнівної (безнадійної) заборгованості на 349 449,76 грн. у 2 кварталі 2010 року та на 170 623,00 грн. у 3 кварталі 2010 року, то позивач вважає їх необґрунтованими, тому що визнана заборгованість, включає в себе податок на додану вартість, оскільки погашення здійснюється з урахуванням ПДВ, тому і включення до валового доходу, і включення погашеної заборгованості до складу валових витрат відбувається саме з ПДВ.

Крім того, ВАТ «Мелітопольгаз» вважає, що відповідачем неправомірно застосовані штрафні санкції в сумі 395863,00 грн., тому що при застосуванні штрафних санкцій Мелітопольська ОДПІ не прийняла до уваги наявність на час прийняття податкового повідомлення-рішення від 17.02.2011 № 0000232301 мораторію на задоволення вимог кредиторів, який був введений Ухвалою господарського суду Запорізької області у справі №25/55 від 20.08.2003.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 27.12.2011 адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 17 лютого 2011 року №0000232301. Постанову суду мотивовано тим, що висновки, зроблені відповідачем в акті, є необґрунтованими та недоведеними, такими, що спростовуються приписами податкового законодавства та наданими позивачем документальними доказами.

Не погодившись із постановою суду, відповідач подав апеляційну скаргу (т.4 а.с.138), в якій просить скасувати постанову суду, прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Відповідач вважає, що суд першої інстанції не врахував того, що можливість віднести до складу валових доходів виникає у платника податків лише на підставі встановлених документів, якими у даному випадку є акти приймання-передачі, а не на підставі самого факту транспортування. В обґрунтування неправомірності задоволення іншої заявленої позовної вимоги, скаржник зазначив, що суд не вправі посилатись на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким доводам сторони. Крім того, на письмовий запит на ім'я головного бухгалтера ВАТ «Мелітопольгаз» Віллер О.Ю. про надання пояснень щодо обґрунтованості включення до складу валових витрат «врегулювання сумнівної (безнадійної заборгованості) суму витрат» 1534738 грн., пояснень надано не було.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про час і місце судового засідання відповідач повідомлений судом належним чином.

Позивач проти задоволення апеляційної скарги заперечує, зазначаючи про обґрунтованість та правомірність оскаржуваної постанови суду, просить залишити постанову суду першої інстанції без змін.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як встановлено судом, підтверджено матеріалами справи, Мелітопольською ОДПІ проведена планова виїзна перевірка ВАТ «Мелітопольгаз» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2007 по 30.09.2010, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2007 по 30.09.2010, за результатами якої складений акт від 31.01.2011 р. №108/23/05535349.

Перевіркою встановлено порушення товариством п.1.31 ст.1, п.п.4.1.1 п.4.1 ст.4, п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.3, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5, пп.11.2.1 п.11.2 ст.11, пп.12.1.1, пп.12.1.5 п.12.1 ст.12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток у сумі 99398 грн., та занижено від'ємний об'єкт оподаткування по податку на прибуток за III квартали 2010 року у сумі 5168945 грн.

17.02.2011 на підставі акту перевірки Мелітопольською ОДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000232301, яким позивачеві визначено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на прибуток в загальному розмірі 495261 грн., у т. ч. за основним платежем 99 398 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 395863 грн. (т.1, а. с.14).

З огляду на фактичні обставини справи, норми законодавства, що регулює спірні правовідносини, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про протиправність означеного податкового повідомлення-рішення.

Щодо висновків відповідача про завищення валових доходів у 1 кварталі 2008 року у сумі 2042342,63 грн. та заниження валових доходів у 2 кварталі 2008 року у сумі 2042342,63 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, 13.05.2008 між ВАТ «Мелітопольгаз» та НАК «Нафтогаз України» укладений договір № 51 про надання послуг з транспортування природного газу розподільними трубопроводами. Відповідно до умов договору виконавець (ВАТ «Мелітопольгаз») в 2008 році зобов'язався прийняти природний газ від замовника (НАК «Нафтогаз України») і транспортувати від пунктів приймання-передачі системою газопроводів до пунктів призначення.

Згідно із реєстром № 01/08 ВАТ «Мелітопольгаз» здійснив транспортування газу до споживачів.

Із матеріалів справи вбачається, що фактично послуга з транспортування природного газу до споживачів надана ВАТ «Мелітопольгаз» протягом січня-березня 2008 року, що підтверджується також актами здачі-прийомки послуг від 19.05.2008 №№ 1, 2, 3 та документами про оплату наданих послуг покупцями газу.

За позицією податкового органу підприємство, здійснивши послуги з транспортування газу теплопостачальним підприємствам в 1 кварталі 2008 року, неправомірно включило обсяг наданих послуг до складу валових доходів 1 кварталу 2008 року, оскільки акти здачі-прийомки послуг з транспортування газу було підписано у 2 кварталі 2008 року, чим порушило приписи п.п.11.3.1 п.11.3 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Так, відповідно до пп.4.1.1 п.4.1 ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» 28.12.94 № 334/94 валовий доход включає: загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг), у тому числі допоміжних та обслуговуючих виробництв, що не мають статусу юридичної особи, а також доходи від продажу цінних паперів, деривативів, іпотечних сертифікатів участі, іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, сертифікатів фондів операцій з нерухомістю (за винятком операцій з їх первинного випуску (розміщення), операцій з їх кінцевого погашення (ліквідації) та операцій з консолідованим іпотечним боргом відповідно до закону).

Згідно пп.11.3.1 п.11.3 ст.11 Закону № 334/94 датою збільшення валового доходу вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

- або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, у разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівку - дата її оприбуткування в касі платника податку, а за відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

- або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного надання результатів робіт (послуг) платником податку.

З наведеної норми пп.11.3.1 п.11.3 ст.11 Закону № 334/94 не вбачається, що датою збільшення валового доходу вважається дата підписання актів виконаних робіт (наданих послуг), а підставою для збільшення валового доходу визначено дату фактичного надання послуг, тобто у даному випадку дата транспортування газу, яке відбулось у 1 кварталі 2008 року, в тому ж періоді, коли здійснена поставка природного газу, оскільки вказані операції є пов'язаними між собою.

Таким чином, не відповідають положенням пп.11.3.1 п.11.3 ст.11 Закону № 334/94 доводи відповідача, що можливість достовірно віднести до складу валових доходів виникає лише на підставі встановлених документів, якими у даному випадку є акти приймання-передачі.

Отже, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції щодо безпідставності висновків відповідача про завищення позивачем валових доходів у 1 кварталі 2008 року у сумі 2042342,63 грн. та заниження валових доходів у 2 кварталі 2008 року у сумі 2042342,63 грн.

Щодо висновків про завищення валових витрат у 1 кварталі 2008 року на суми 6431687,40 грн. та заниження валових витрат у 2 кварталі 2008 року на суму 6431687,40 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору від 29.12.2007 №06/07-2752 на постачання природного газу для потреб населення, укладеного між ВАТ «Мелітопольгаз» та ДК «Газ України» НАК Нафтогаз України», позивачем у 1 кварталі 2008 року отримано природного газу для потреб населення на загальну суму 6502756,28 грн. ( у т. ч. вартість газу без ПДВ - 5418963,57 грн., сума ПДВ - 1083792,71 грн.).

При цьому, акти прийому-передачі зазначеного газу підписано між сторонами договору 26.04.2008 та 27.04.2008.

Також на виконання умов договору від 25.03.2008 № 06/08-275, укладеного між ВАТ «Мелітопольгаз» та ДК «Газ України» HAK «Нафтогаз України», з березня 2008 року ВАТ «Мелітопольгаз» отримано 1033933 куб. м імпортованого природного газу для нормованих втрат на загальну суму 1 215 269,96 грн. (у т.ч. вартість газу без ПДВ - 1012724,97 грн., сума ПДВ - 202544,99 грн.).

При цьому, акт прийому-передачі зазначеного газу підписано між сторонами договору 30.06.2008.

За аналогічною вищенаведеній позиції податкового органу позивач не мав права включати до складу валових витрат 1 кварталу 2008 року витрати за придбаний у ДК «Газ України» газ для потреб населення та для нормованих втрат, оскільки акти прийому-передачі на природний газ на вищезазначені цілі підписано у 2 кварталі 2008 року, а саме: 26.04.2008, 27.04.2008 та 30.06.2008.

Також відповідачем в акті перевірки зроблений висновок про порушення позивачем пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону № 334/94, згідно яких до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті; не належить до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до пп.11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону № 334/94 датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку;

або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

З наведеної норми пп.11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону № 334/94 вбачається, що датою збільшення валових витрат доходу є дата фактичного надання послуг, тобто у даному випадку дата транспортування газу, яка відбулась у 1 кварталі 2008 року.

Таким чином, не відповідають положенням пп.11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону № 334/94 доводи відповідача про те, що можливість достовірно віднести до складу валових витрат виникає лише на підставі встановлених документів, якими у даному випадку є акти приймання-передачі.

Отже, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції щодо безпідставності висновків відповідача про завищення позивачем валових витрат у 1 кварталі 2008 року на 6431687,4 грн. та заниження валових витрат у 2 кварталі 2008 року на 6431687,4 грн.

Щодо визнання угод, укладених позивачем з TOB «Агрофермтехніка», TOB «Дельта гарант», TOB «Мелзернопродукт», TOB Торговий будинок «Талісман», TOB Донснабкомплект-2007», нікчемними та зменшення валових витрат на вартість придбаних товарів/послуг

Відповідно до пп.5.1 ст.5 Закону № 334/94 валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат включаються, в тому числі, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті. (пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

Відповідно до пп.5.3.9 п.5.3 ст. 5 цього Закону, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до п.5.11 ст.5 Закону № 334/94 установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Як свідчать матеріали справи, у період, що перевірявся, позивач мав господарські відносини з TOB «Агрофермтехніка», TOB «Дельта гарант», TOB «Мелзернопродукт», TOB Торговий будинок «Талісман», TOB Донснабкомплект-2007».

При цьому, в акті перевірки зазначено, що діяльність вищезазначених контрагентів ВАТ «Мелітопольгаз» суперечить вимогам ст.42 ГК України, а також моральним засадам суспільства, оскільки вказані підприємства не здійснювали господарської діяльності, їх правочини не були направлені на реальне настання правових наслідків, а кошти перераховувались ВАТ «Мелітопольгаз» з метою заниження об'єкту оподаткування та несплати податків.

Підставою для таких висновків стали наступні обставини:

- у TOB «Агрофермтехніка» згідно податкової звітності відсутні необхідні умови для здійснення господарської діяльності, а саме: відсутні необхідні основні фонди та робітники для здійснення діяльності (працювала лише 1 особа);

- у TOB «Дельта гарант» згідно податкової звітності відсутні необхідні умови для здійснення господарської діяльності, а саме: відсутні необхідні основні фонди та обладнання для здійснення діяльності;

- у TOB «Мелзернопродукт» всі операції визнані нікчемними по ланцюгу до «вигодонабувача» на підставі акту Мелітопольської ОДПІ від 24.03.10 № 364/23/35719767 про результати позапланової виїзної перевірки TOB «Торговий будинок «Талісман», який є постачальником TOB «Мелзернопродукт»;

- у TOB Торговий будинок «Талісман» згідно податкової звітності відсутні необхідні умови для здійснення господарської діяльності, а саме: відсутні необхідні основні фонди та обладнання для здійснення діяльності;

- у TOB «Донснабкомплект-2007» відсутні докази поставок продукції, що свідчить про укладання угод цим підприємством без мети настання реальних наслідків. Відповідачем з'ясовано, що операції із придбання запасних частин, отриманих робіт не мали реальний товарний характер, товар не перевозився, не зберігався, послуги по поставці товарів не виконувалися, не виявлена наявність розумних економічних або інших причин (ділової мети) систематичного (протягом місяця) придбання та продажу товарів.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95 р. за №168/704, первинні документи це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Відповідачем не спростовується і підтверджується матеріалами справи наявність первинних документів, складених сторонами господарських відносин, на підставі яких позивачем задекларовано суму валових витрат, і які відповідають вимогам ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а тому є належними доказами виконання господарської операції, та не визивають у суду сумнівів щодо їх недостовірності.

Податковий орган посилається лише на ненадання позивачем товарно-транспортних накладних, посилаючись на положення Наказу Міністерства транспорту України від 14.10.97 № 363 «Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні», яким передбачено застосування ТТН.

Проте, судом першої інстанції вірно зазначено, що положення Закону № 334/94 і Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», що мають вищу юридичну силу, не відносять товарно-транспортні накладні до обов'язкових документів ведення податкового чи бухгалтерського обліку.

Крім того, при наявності інших первинних документів, відсутність лише товарно-транспортних накладних не може слугувати належним доказом відсутності факту реальності здійснених господарських операцій.

Доказів того, що станом на момент проведення господарських операцій позивачем з вказаними контрагентами, останні не знаходились в Єдиному реєстрі як юридичні особи та не були платниками ПДВ, відповідачем суду не надано.

Виявлені під час перевірки фактичні обставини щодо взаємовідносин між позивачем та його контрагентами, які зазначені податковим органом в акті перевірки, відображення позивачем операцій з отримання обумовлених договорами товарів (послуг) у відповідних податкових (звітних) періодах відповідачем не спростовуються.

Також відповідачем не заперечується використання у власній господарській діяльності придбаних позивачем у вказаних контрагентів товарів та послуг.

Відповідачем належні докази на підтвердження викладених в акті перевірки доводів щодо відсутності фактичного здійснення господарських операцій відповідачем не зазначені, суду не подані. Жодний документ, який в установленому порядку встановлював би відповідні факти та був обов'язковим для застосування на всій території України, в матеріалах справи відсутній.

Дії позивача та його контрагентів, вчинені на виконання укладених правочинів, направленні саме на створення наслідків, які обумовлені правовою природою правочинів такого виду.

Укладені позивачем правочини не містять умов та ознак, які б свідчили про їх суперечність інтересам держави та суспільства або порушували публічний порядок.

Законодавчо встановлені вимоги, необхідні для чинності правочину (ст.203 ЦК України), позивачем та його контрагентами дотримані. Також господарські зобов'язання з поставки, купівлі-продажу не містять ознак фіктивності (вчинених без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися відповідними правочинами).

Частинами 1 та 5 ст.203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Згідно ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 ЦК України передбачено: правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, зниження, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Статтею 228 ЦК України (в редакції чинній на січень 2011 року) визначено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної особи або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

Відповідачем у ході судового розгляду справи не надано суду належних доказів встановлення вини та умислу позивача щодо порушення публічного порядку та завдання шкоди державі, не надано суду і відповідного вироку суду щодо посадових осіб позивача постановленого у кримінальній справі щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Акт перевірки від 31.01.2011 не тільки не містить посилань на вину позивача, яка виразилася в намірі позивача порушити публічний порядок, а й не доводить умислу позивача на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає.

Статтею 207 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання, що відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Аналізуючи наведені норми, колегія суддів дійшла висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочини ухвалюється судове рішення.

Отже, відповідач, зробивши висновок в акті перевірки про нікчемність правочинів, не міг керуватись лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладених договорів, його позиція про те, що ці правочини очевидно суперечать інтересам держави, не підкріплені належними доказами, а саме: рішеннями суду про визнання їх такими або вироком суду про визнання вини посадових осіб позивача.

Не надано суду також і вироків відносно посадових осіб контрагентів позивача по ланцюгу постачання.

Також, слід зазначити, що акт перевірки фактично не містить посилань на відсутність документів бухгалтерського обліку та порушення саме позивачем будь-яких норм чинного податкового законодавства України.

При цьому, Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» не пов'язує право платника податку на податковий кредит з проведенням будь-яких зустрічних перевірок та не ставить право платника податку на формування податкового кредиту в залежність від сплати податку іншими учасниками по всьому ланцюгу товарообігу.

Крім цього, і практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, свідчить про те, якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 у справі «Інтерсплав проти України»).

Отже, якщо контрагенти позивача по ланцюгу постачання не виконали своїх зобов'язань щодо сплати податку на додану вартість до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цих підприємств і така відповідальність не може бути покладена на позивача.

Також податковий орган не надав жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускали його контрагенти по ланцюгу постачання, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даними підприємствами було одержання позивачем податкової вигоди, тому твердження скаржника на те, що ВАТ Мелітопольгаз» являється вигодонабувачем TOB «Агрофермтехніка», TOB «Дельта гарант», TOB «Мелзернопродукт», TOB Торговий будинок «Талісман», TOB Донснабкомплект-2007», є недоведеним.

Частина 2 статті 71 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень не доведено правомірність та законність своїх висновків, викладених в акті перевірки від 31.01.2011 щодо неправомірності віднесення позивачем до складу валових витрат підприємства витрат, понесених у зв'язку з придбанням товарів (послуг) у TOB «Агрофермтехніка», TOB «Дельта гарант», TOB «Мелзернопродукт», TOB Торговий будинок «Талісман», TOB Донснабкомплект-2007».

Щодо висновків про завищення задекларованих показників у рядку 05.3 Декларації «врегулювання сумнівної (безнадійної) заборгованості на 1534738,00 грн. у 1 кварталі 2008 року».

В акті перевірки зазначено, що в порушення пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону №334/94 підприємством не надані первинні документи, що підтверджують витрати у 1 кварталі 2008 року у сумі 1534738 грн.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням господарського суду Запорізької області у справі № 25/141/06 від 04.10.2006 задоволений позов ДК «Газ України» і визнана заборгованість ВАТ Мелітопольгаз».

Товариство включило до складу валового доходу визнану судом заборгованість перед ДК «Газ України» у сумі 3 519 813 грн. шляхом подання до податкового органу 02.04.2007 Уточнюючого розрахунку податкових зобов'язань у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок у податковій декларації з податку на прибуток підприємства за 2006 рік.

Про обізнаність відповідача щодо наявності такої заборгованості позивача перед ДК «Газ України», яка визнана судом, свідчить лист заступника начальника Мелітопольської ОДПІ № 6930/23-711 від 23.03.2007.

У першому кварталі 2008 року ВАТ «Мелітопольгаз» отримана заява про зарахування зустрічних однорідних вимог від 29.02.2008 № 31/19-2015, якою ДК «Газ України» повідомляв про часткове погашення заборгованості позивача, що визнана господарським судом Запорізької області у справі № 25/141/06. Погашення шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог проведено у сумі 1534737,71 грн.

Відповідно до пп.12.1.5 п.12.1 ст.12 Закону № 334/94 платник податку - покупець зобов'язаний збільшити валові доходи на суму непогашеної заборгованості (її частини), визнаної у порядку досудового врегулювання спорів або судом чи за виконавчим написом нотаріуса, у податковому періоді, на який припадає перша з подій:

а) або 90-й календарний день від дня граничного строку погашення такої заборгованості (її частини), передбаченого договором або визнаною претензією;

б) або 30-й календарний день від дня прийняття рішення судом про визнання (стягнення) такої заборгованості (її частини) або вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Якщо у наступних податкових періодах покупець погашає суму визнаної заборгованості або її частину, такий покупець збільшує валові витрати на суму такої заборгованості (її частини) за наслідками податкового періоду, на який припадає таке погашення.

Отже, збільшуючи у 1 кварталі 2008 року валові витрати на суму погашеної заборгованості у розмірі 1 534 737,71 грн., позивач діяв у відповідності до п.п.12.1.5 п.12.1 ст.12 Закону № 334.

При цьому, сума погашеної заборгованості була помилково відображена у рядку 04.1 замість рядку 05.3. Помилка була виявлена у 1 кварталі 2010 року в наслідок чого 09.01.2010 року до Мелітопольської ОДПІ був поданий Уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок у податковій декларації з додатку на прибуток за 1 квартал 2008 року.

Таким чином, необґрунтованими є висновки відповідача про порушення позивачем пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону № 334/94 щодо відсутності підтвердження правомірності валових витрат у 1 кварталі 2008 року на суму 1534738 грн.

Щодо висновків про завищення задекларованих показників у рядку 5.3 Декларації «врегулювання сумнівної (безнадійної) заборгованості на 349449,76 грн. у 2 кварталі 2010 року та на 170623 грн. у 3 кварталі 2010 року».

В акті перевірки зазначено, що в порушення п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону №334/94 підприємством завищено валові витрати внаслідок включення до складу валових витрат сплаченої заборгованості з урахуванням ПДВ.

Проте, на доказ відсутності даного порушення, що не заперечується скаржником в апеляційній скарзі, позивачем надано:

- рішення господарського суду Запорізької області від 24.06.2009 у справі №25/119/09, яким визнана заборгованість позивача у сумі 2096698,84 грн., у т. ч. ПДВ - 349449,83 грн., яка у січні 2010 року ВАТ «Мелітопольгаз» була погашена;

- рішення господарського суду Запорізької області від 09.09.2009 у справі №25/133/09, яким визнана заборгованість позивача у сумі 1 023 736,90 грн., у т. ч. ПДВ - 170 622,83 грн., яка у лютому 2010 року ВАТ «Мелітопольгаз» була погашена.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що визнана в судовому порядку заборгованість, що є заборгованістю у розумінні пп.12.1.5 п.12.1 ст.12 Закону № 334/94, включає в себе податок на додану вартість, оскільки погашення здійснюється з урахуванням ПДВ, тому і включення до валового доходу, і включення погашеної заборгованості до складу валових витрат, відбувається саме з ПДВ.

Оскільки грошові зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем у сумі 99398 грн. визначені позивачу неправомірно, то і штрафні санкції, які відповідно до п.п.123.1 ст.123 ПК України, розраховуються в залежності від суми визначеного податковим органом податкового зобов'язання, є такими, що нараховані неправомірно, всупереч приписам чинного законодавства.

З огляду на те, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, на якого покладено обов'язок доказування правомірності свого рішення згідно приписів ст.71 КАС України, суд першої інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 000023230 від 17.02.2011.

Отже, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції під час розгляду справи в повному обсязі дослідив обставини, які мають значення для справи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення про задоволення позовних вимог.

Передбачених статтею 202 Кодексу адміністративного судочинства України підстав для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення не вбачається, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст.198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Мелітопольської об'єднаної державної податкової інспекції Запорізької області залишити без задоволення.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 27 грудня 2011 року у справі № 2а-0870/3246/11 - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку, встановленому ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: І.Ю. Добродняк

Суддя: Н.А. Бишевська

Суддя: Я.В. Семененко