Рішення № 37024565, 04.02.2014, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" лютого 2014 р. Справа № 911/4517/13

Розглянувши матеріали справи за позовом Публічного акціонерного товариства «Укртелеком», м.Київ

до Військової частини А-0473, с.Дівички, Переяслав-Хмельницький р-н

Міністерства оборони України, м. Київ

про стягнення 3123,36 грн.

Суддя А.Ю.Кошик

Представники:

Від позивача: Невтринос О.О.

Від відповідачів: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» (далі - позивач) до Військової частини А-0473 (далі - відповідач) про стягнення 3123,36 грн.

Провадження у справі №911/4517/13 порушено відповідно до ухвали суду від 06.12.2013 року та призначено справу до розгляду на 24.11.2013 року.

Представник відповідача у судовому засіданні 24.12.2013 року подав відзив на позов, в якому просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Розгляд справи відкладався до 14.01.2014 року.

Відповідач в ході розгляду спору факт надання телекомунікаційних послуг не заперечив та не спростував. У відзиві на позов зазначив, що згідно затверджених для військової частини кошторисів на 2012 та 2013 роки, повинні були надійти кошти на оплату послуг. Відповідач зазначив, що з метою виконання договірних зобов'язань відповідачем були направлені до Переяслав-Хмельницького УДКСУ Київської області платіжні доручення № 724 від 10.12.2013 року та № 768 від 23.12.2013 року, які не були виконані. Таким чином, відповідач вважає, що вжив всіх заходів по виконанню зобов'язань за Договором. Крім того, відповідач просить суд замінити його на Міністерство оборони України, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України» №1076-XIVвід 21.09.1999 року передбачено, що військова частина як суб'єкт господарської діяльності за своїми зобов'язаннями відповідає коштами, що надходять на її рахунок по відповідних статтях кошторису (крім захищених статей), а в разі їх недостатності відповідальність за зобов'язаннями військової частини несе Міністерство оборони України.

В судовому засіданні 14.01.2014 року, розглянувши вищезазначене клопотання відповідача суд дійшов висновку про неможливість задоволення такого клопотання, оскільки викладені у відзиві обставини потребують додаткового з'ясування. З метою з'ясування фактичних обставин справи, суд дійшов висновку про необхідність залучення до участі у справі в якості відповідача 2 - Міністерство оборони України. Розгляд справи відкладався на 30.01.2014 року.

В судовому засіданні 30.01.2014 року позивач позовні вимоги підтримав в повному обсязі, відповідачі не з'явились, обґрунтованих заперечень проти позову не надали.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши надані ними докази, судом встановлено наступне.

Згідно з Договором № 878 від 29.04.2010 року «Про надання телекомунікаційних послуг» (далі - Договір), укладеним між Військовою частиною А-0473 (Споживач) з Цехом телекомунікаційних послуг № 7 Київської обласної філії ПАТ «Укртелеком», останній зобов'язаний надавати телекомунікаційні послуги, а Споживач зобов'язаний оплачувати надані послуги.

Відповідно до п. 5. ч.І ст.33 Закону України «Про телекомунікації» послуги операторами зв'язку всіх форм власності надаються споживачам згідно з чинним законодавством, умовами відповідної ліцензії та договору між споживачем і оператором, а також за умови дотримання споживачем правил користування мережами зв'язку і оплати послуг.

Свої обов'язки по наданню телекомунікаційних послуг ПАТ «Укртелеком» виконує належним чином. Надання послуг здійснюється у відповідності до показників належних ПАТ «Укртелеком» технічних засобів виміру, які пройшли державну метрологічну атестацію про повірку робочого засобу вимірювальної техніки (система тривалості телефонних розмов), тобто сертифікованим високоякісним обладнанням. Ніяких перерв в наданні послуг зв'язку не було, зв'язок працював безперебійно. Повідомлень з боку відповідача про порушення зв'язку і заявок про їх усунення не надходило.

Відповідно до п. 32 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених Постановою Кабінету Міністрів № 720 від 09.08.2005 року, п. 5.1. Правил користування місцевим телефонним зв'язком, затверджених Кабінетом Міністрів України № 385 від 22.04.1997 року, п. 3.4.2 договору № 878 від 29.04.2010 року, абонент зобов'язаний своєчасно оплачувати отримані послуги в повному обсязі.

Згідно п. 4.15 Договору оплата рахунку за отримані Послуги проводиться Абонентом в термін не пізніше 20 числа місяця, що настає після повного розрахункового періоду (при кредитному порядку оплати) та до 20 числа поточного місяця у разі застосування попередньої (авансової) оплати.

У зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань по оплаті наданих послуг (за період з 20.01.2013 року по 20.10.2013 року) за Військовою частиною А-0473 утворилась заборгованість в сумі 3032,92 грн.

Відповідач в ході розгляду спору факт надання телекомунікаційних послуг не заперечив та не спростував. У відзиві на позов зазначив, що згідно затверджених для військової частини кошторисів на 2012 та 2013 роки, повинні були надійти кошти на оплату послуг. Відповідач зазначив, що з метою виконання договірних зобов'язань відповідачем були направлені до Переяслав-Хмельницького УДКСУ Київської області платіжні доручення № 724 від 10.12.2013 року та № 768 від 23.12.2013 року, які не були виконані. Таким чином, відповідач вважає, що вжив всіх заходів по виконанню зобов'язань за Договором.

Згідно з ч. 2 ст. 617 Цивільного кодексу України відсутність у боржника необхідних коштів не є підставою звільненні від відповідальності за невиконання господарського зобов'язання.

Таким чином, суд не приймає викладені у відзиві посилання відповідача на неможливість виконання умов Договору у зв'язку з ненадходженням бюджетного фінансування.

Згідно з ч.1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч.2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п.1 ч.2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст. 202 Господарського кодексу України, ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання, зокрема, припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Стаття 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до п. 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 2 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

У зв'язку з порушення відповідачем зобов'язання з оплати наданих телекомунікаційних послуг, позивач просить стягнути з відповідача пеню в сумі 57,18 грн., інфляційні в сумі 3,55 грн. та 3% річних в сумі 29,71 грн.

Відповідач у відзиві заперечував проти стягнення штрафних санкцій, посилаючись на відсутність бюджетного фінансування та просив зменшити штрафні санкції, оскільки їх стягнення призведе до уповільнення виконання договірних зобов'язань. Також, відповідач у відзиві посилався на відповідальність Міністерства оборони України за неналежне виконання договірних зобов'язань військової частини у зв'язку з недостатністю профінансованих бюджетних коштів.

Пунктом п. 5.2 Договору, ч. 2 ст. 36 Закону України «Про телекомунікації» у разі несвоєчасної оплати за надані послуги електрозв'язку понад установлений термін споживач сплачує пеню, яка обчислюється від вартості неоплачених послуг у розмірі облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, за кожну добу затримки.

Стаття 5 Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України» визначає відповідальність військової частини як суб'єкта господарської діяльності та передбачає, що за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань, а також за шкоду і збитки, заподіяні довкіллю, правам та інтересам фізичних і юридичних осіб та державі, військова частина як суб'єкт господарської діяльності несе відповідальність, передбачену законом та договором.

Військова частина як суб'єкт господарської діяльності за своїми зобов'язаннями відповідає коштами, що надходять на її рахунок по відповідних статтях кошторису (крім захищених статей), а в разі їх недостатності відповідальність за зобов'язаннями військової частини несе Міністерство оборони України.

Стягнення за зобов'язаннями військової частини не може бути звернено на майно, за нею закріплене.

Згідно зі ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

З огляду на норму ст. 528 Цивільного кодексу України виконання обов'язку може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства або суті зобов'язання не випливає обов'язок боржника виконати зобов'язання особисто. У цьому разі кредитор зобов'язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою.

Таким чином, враховуючи встановлені судом обставини щодо вжиття військовою частиною всіх залежних від неї заходів по погашенню заборгованості, суд дійшов висновку, що з огляду на 5 Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України» за зобов'язаннями військової частини також повинно відповідати Міністерство оборони України. Оскільки, відсутність у військової частини достатніх для погашення заборгованості коштів можливо виявити лише в ході стягнення заборгованості, відповідачі повинні відповідати солідарно.

Статтею 543 Цивільного кодексу України визначено, що у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Кредитор, який одержав виконання обов'язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників.

Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі.

Виконання солідарного обов'язку у повному обсязі одним із боржників припиняє обов'язок решти солідарних боржників перед кредитором.

Крім того, враховуючи незначну суму нарахованих відповідачу штрафних санкцій, суд не вбачає підстав для її зменшення.

Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Дослідивши наданий розрахунок, судом встановлено, що пеня нарахована на суми фактичного прострочення за відповідні періоди прострочення в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, таким чином, вимога про стягнення пені обґрунтована і підлягає задоволенню.

Відповідно до п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з наданого позивачем розрахунку, нарахування 3% річних було проведено виходячи із фактичної суми заборгованості, що існувала на відповідну дату, в розмірі, погодженому сторонами в Договорі, таким чином, вимога позивача про стягнення 3% річних правомірна і підлягає задоволенню. Вимога про стягнення інфляційних підлягає задоволенню на підставі п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог і заперечень.

За наслідками розгляду спору суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивачем доведені та обґрунтовані, відповідачем не заперечені та не спростовані, тому підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відшкодування судових витрат відповідно до статей 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на відповідача в повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Київської області, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути солідарно з Військової частини А-0473 (08434, Київська обл., Переяслав-Хмельницький р-н, с.Дівички, код 08094087) та Міністерства оборони України (03168, м. Київ, п-т Повітрофлотський, 6) на користь Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» в особі Київської обласної філії (02098, м. Київ, п-т П.Тичини, 6, код 01184901) 3032,92 грн. основного боргу, 57,18 грн. пені, 3,55 грн. інфляційних, 29,71 грн. 3% річних та 1720,50 грн. витрат по сплаті судового збору.

Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Суддя Кошик А.Ю.