Ухвала суду № 37020177, 29.01.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2014 року Справа № 3652/11/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Онишкевича Т.В.,

суддів Дяковича В.П., Іщук Л.П.,

з участю секретаря судового засідання Сердюк О.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2010 року у справі за позовом комунального підприємства «Луцькводоканал» до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Рівненської області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ :

У листопаді 2010 року комунальне підприємство «Луцькводоканал» (далі - КП «Луцькводоканал») звернулося до суду з адміністративним позовом, у якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Луцької об'єднаної державної податкової інспекції (далі - ОДПІ) від 16.11.2010 року за № 0017011601/2 (від 16.11.2010 року № 27176/10/15-115) про сплату 127321,53 грн. штрафу в розмірі 10 % за платежем «податок на додану вартість», та № 0017021601/2 (від 16.11.2010 року № 27177/10/15-115) про сплату 353749,13 грн. штрафу в розмірі 20 % за платежем «Податок на додану вартість».

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2010 року у справі № 2а-3210/10/0370 позов було задоволено.

У поданій апеляційній скарзі ОДПІ просить вказану постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позову КП «Луцькводоканал». Вимоги за апеляційною скаргою обґрунтовує тим, що за результатами перевірки (акт перевірки №5999/10/15-115/03339489 від 10.09.2010 року) встановлено порушення КП «Луцькводоканал» граничних термінів сплати узгоджених сум податкових зобов'язань з податку на додану вартість (далі - ПДВ) протягом липня-грудня 2009 року та січня-квітня 2010 року, чим порушено вимоги підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (далі - Закон № 2181). Відповідно до пп. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 цього ж Закону до позивача застосовані штрафні санкції на суму 127321, 53 грн., що становить десять відсотків погашеної суми податкового боргу, який сплачено при затримці до 30 календарних днів, та на суму 353749,13 грн., тобто в розмірі двадцяти відсотків погашеної суми податкового боргу, який сплачено при затримці від 31 до 90 календарних днів.

Відтак, на переконання апелянта, оскаржувані податкові повідомлення-рішення про застосування до КП «Луцькводоканал» штрафних санкцій за порушення граничних строків сплати узгоджених сум податкових зобов'язань по ПДВ повністю відповідають законодавству України.

Представник ОДПІ у ході апеляційного розгляду підтримав вимоги, викладені у апеляційній скарзі, просив задовольнити їх у повному обсязі.

Представник КП «Луцькводоканал» на виклик апеляційного суду не прибув, що не перешкоджає розгляду справи відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до переконання, що подана апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких мотивів.

Задовольняючи позов КП «Луцькводоканал», суд першої інстанції виходив із того, що у ході проведеної невиїзної документальної (камеральної) перевірки з питань дотримання граничних строків сплати узгоджених податкових зобов'язань по ПДВ за період з 30.07.2009 року по 23.04.2010 року, результати якої оформлено актом № 5999/10/15-115/03339489 від 10.09.2010 року, відповідачем було зроблено висновок про порушення КП «Луцькводоканал» граничного терміну сплати узгоджених сум податкових зобов'язань, визначених у податкових деклараціях з ПДВ, за період з липня 2009 року по квітень 2010 року.

Згідно розрахунку штрафних санкції, що є додатком до вказаного акту перевірки, сума штрафної санкції в розмірі 127321,53 грн. розрахована як 10% від суми податкового боргу, який виник в результаті несвоєчасної сплати узгоджених податкових зобов'язань з ПДВ із затримкою від 1 до 30 календарних днів, а сума штрафної санкції в розмірі 353749,13 грн. розрахована як 20% від суми податкового боргу, який виник в результаті несвоєчасної сплати узгоджених податкових зобов'язань з ПДВ із затримкою від 31 до 90 календарних днів.

27 вересня 2010 року Луцькою ОДПІ на підставі вказаного акта перевірки винесено податкові повідомлення-рішення № 0017011601/0, яким за затримку на 30 календарних днів граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання з ПДВ у розмірі 1273215,24 грн. КП «Луцькводоканал» зобов'язано сплатити штраф у розмірі 10 відсотків 127321,53 грн., та № 0017021601/0, яким за затримку на 62 календарних дні граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання з ПДВ в розмірі 1768745,76 грн. позивача зобов'язано сплатити штраф у розмірі 20 відсотків 353749,13 грн. Податкові повідомлення рішення від 27.09.2010 року в подальшому були оскаржені позивачем в адміністративному порядку. Рішеннями Луцької ОДПІ № 25031/10/25-006 від 21.10.2010 року, ДПА у Волинській області № 5143/10/25-006 від 10.11.2010 року первинна та повторна скарги КП «Луцькводоканал» залишені без задоволення, нараховані суми штрафу з ПДВ, визначені у первинних податкових повідомленнях-рішеннях, залишені без змін.

При цьому судом першої інстанції встановлено, що позивач щомісяця за період з липня 2009 року по січень 2010 року подавав до Луцької ОДПІ податкові декларації з ПДВ, у яких самостійно визначав суму податку, яка підлягала нарахуванню до сплати в бюджет за підсумками поточного звітного періоду (рядок 27 декларації). Протягом періоду з серпня 2009 року по березень 2010 року платник податків сплачував ПДВ шляхом безготівкового перерахування коштів до бюджету в розмірі узгодженого податкового зобов'язання, самостійно визначеного у відповідній податковій звітності, при цьому у платіжних дорученнях визначав призначення платежу як сплату поточного платежу (а не податкового боргу), із зазначенням назви податку, періоду, за який проводиться сплата податку, та вказував на граничний термін сплати податкового зобов'язання. Платіжні доручення були виконані банківською установою в день їх отримання, про що свідчать відповідні відмітки Волинської філії ПАТ «Кредитпромбанк» про проведення платежу.

Відтак суд прийшов до висновку, що приписи п. 7.7. ст. 7 та пп. 16.3.3 п. 16.3 ст. 16 Закону № 2181 не встановлюють порядок та черговість, а також право зарахування податковими органами платежів, що направлені платниками податків та мають цільове призначення, вказане у відповідних платіжних дорученнях, та не встановлюють відповідний порядок для примусового стягнення податковим органом добровільно сплачених платником податків сум податкового зобов'язання для погашення податкового боргу, що виник раніше.

Такі висновки суду першої інстанції, на переконання апеляційного суду, відповідають нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильними.

Як визначено пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону № 2181, чинного на час виникнення спірних правовідносин, джерелами самостійної сплати податкових зобов'язань або податкового боргу платника податку є будь-які власні кошти такого платника податку. Отже, грошовий платіж є єдиною формою сплати податкових зобов'язань і погашення податкового боргу.

Згідно з п. 6 ст. 7 Закону України «Про Національний банк України» Національний банк України визначає систему, порядок і форми платежів.

Пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 № 22, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29.03.2004 року за № 377/89/76, кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції.

При цьому згідно з пунктом 3.8 зазначеної Інструкції реквізит «Призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу». Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність установленим вимогам лише за зовнішніми ознаками. Із наведеного випливає, що право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику. Тому суми податкових зобов'язань або податкового боргу з урахуванням пп. 16.5.2 п. 16.5 ст. 16 Закону № 2181 слід вважати сплаченими у день реєстрації банківською установою платіжного документа із зазначеним у ньому призначенням платежу на сплату відповідних податкових зобов'язань або податкового боргу, визначених платником податків.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом № 2181, який є спеціальним законом з питань оподаткування і установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначено вичерпний перелік заходів, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу. Серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.

Таким чином, у разі недотримання платником податків порядку погашення податкового боргу та виконання податкових зобов'язань, передбаченого пунктом 7.7 статті 7 Закону, податковий орган не наділений правом чи обов'язком змінювати призначення платежу, визначене платником податків.

За таких обставин самостійне зарахування податковим органом сплачених платником податку сум у рахунок податкового боргу або тих податкових зобов'язань, які не вказані в призначенні платежу під час перерахування платником податків коштів до бюджету, є неправомірним.

Щодо застосування податковими органами заходів відповідальності за порушення платником податків п. 7.7 ст. 7 Закону, то на думку апеляційного суду з аналізу норм Закону № 2181, які встановлюють відповідальність за порушення податкового законодавства, вбачається, що перелік таких порушень є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Серед зазначених порушень немає недотримання порядку погашення податкового боргу та податкових зобов'язань, встановленого п. 7.7 ст. 7 Закону № 2181.

Отже, чинним на момент виникнення спірних правовідносин законодавством України не передбачено застосування спеціальних заходів відповідальності за порушення платником податків вимог щодо першочергового погашення податкового боргу та виконання податкових зобов'язань у порядку календарної черговості їх виникнення. У вказаних випадках до платника податків уживаються передбачені Законом заходи примусового стягнення податкового боргу, а також застосовуються штрафні санкції за порушення граничних строків сплати податкових зобов'язань.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання про те, що при вирішенні даного публічно-правового спору суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а відтак подану апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України апеляційний суд,

УХВАЛИВ :

апеляційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції залишити без задоволення, а постанову Волинського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2010 року у справі № 2а-3210/10/0370 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Т.В.Онишкевич

Судді В.П.Дякович

Л.П.Іщук

Ухвала у повному обсязі складена 30 січня 2014 року.