Постанова № 37018060, 05.02.2014, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 лютого 2014 року місто Київ № 810/606/14-а

12.26

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Шевченко А.В., за участю секретаря судового засідання Гузіка М.І.,

позивача:- ОСОБА_1, представника позивача: - ОСОБА_2,представника відповідача: - Синебок І.С.,розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомОСОБА_1доУправління Пенсійного фонду України у місті Білій Церкві Київської області, Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській областіпровизнання протиправною та скасування вимоги, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1, звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України у місті Білій Церкві Київської області, Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області, з урахуванням заяви про зміну позовних вимог від 05.02.2013, про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату недоїмки № Ф-1538 від 29.03.2013.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що не погоджується із прийнятою вимогою про сплату недоїмки, оскільки обрав спрощену систему оподаткування та є пенсіонером за віком, який згідно з частиною 4 статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» звільнений від сплати єдиного внеску.

В призначений день та час у судове засідання з'явився позивач, його представник та представник відповідача Управління Пенсійного фонду України у місті Білій Церкві Київської області. Представник відповідача Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області в судове засідання не з'явився, про причини неприбуття суд не повідомив.

Позивач та його представник у судовому засіданні підтримали позовні вимоги, з урахуванням їх зміни, просили задовольнити адміністративний позов.

Представник відповідача УПФУ у місті Білій Церкві Київської області підтримав надані під час розгляду справи в Білоцерківському міськрайонному суді Київської області заперечення, позовні вимоги не визнав, у задоволенні позову просив відмовити. У письмових запереченнях відповідач наполягав на тому, що підстав для звільнення позивача від сплати єдиного соціального внеску не має, оскільки він не є пенсіонером за віком.

Також, після оголошення вступної та резолютивної частини постанови від 05.02.2014, від відповідача Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області, 06.02.2014 надійшли письмові заперечення на адміністративний (вхідний № 1946/14), в яких останній позов не визнав, у задоволенні вимог просив відмовити.

Суд, заслухавши пояснення позивача та його представника, пояснення представника відповідача УПФУ у місті Білій Церкві Київської області, вивчивши та дослідивши матеріали справи, дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

Судом встановлено, що позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець, що підтверджується копією свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 Серії НОМЕР_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1), є платником єдиного податку, що підтверджується свідоцтвом Серії НОМЕР_3

Згідно з посвідченням Серії НОМЕР_4 від 01.11.1993 позивач отримує пенсію за вислугу років.

Відповідно до довідки від 18.12.2013 № 1423 позивач отримує пенсію призначену відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» за вислугу років.

Згідно посвідчення Серії НОМЕР_5 (без дати), позивач є особою, яка постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю і належить до потерпілих від аварії на Чорнобильській АЕС 4 категорії.

29.03.2013 відповідачем сформовано вимогу № Ф-1538 про сплату недоїмки зі сплати єдиного внеску в розмірі 4572, 42 гривень.

16.04.2013 позивач звернувся з листом до УПФУ у місті Білій Церкві Київської області, в якому просив скасувати вимогу № Ф-1538 про сплату недоїмки зі сплати єдиного внеску в розмірі 4572, 42 гривень.

19.04.2013 позивач отримав рішення УПФУ у місті Білій Церкві Київської області від 18.04.2013 № 8194/02 про результати розгляду заяви, в якій скаргу позивача залишено без задоволення, а спірну вимогу без змін.

Позивач 17.05.2013 звертався до УПФУ у місті Білій Церкві Київської області з заявою, в якій просив роз'яснити чи зобов'язаний позивач сплачувати за себе єдиний внесок в Пенсійний фонд по-життєво, чи в разі досягнення 60 років його буде звільнено від сплати за себе єдиного внеску, і на якій підставі.

УПФУ у місті Білій Церкві Київської області розглянуло заяву позивача від 17.05.2013 та листом від 31.05.2013 № 9952/Х-01 повідомило, що правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначені в Законі України від 08.07.2010 № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».

Також УПФУ у місті Білій Церкві Київської області вищевказаним листом від 31.05.2013 повідомило позивача, що у відповідності до вимог статті 25 Закону № 2464-VI, за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску накладається штраф у розмірі 10 відсотків своєчасно не сплачених сум. На суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу.

За неподання до УПФУ у місті Білій Церкві Київської області звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, на підставі Акта № 2193 від 01.04.2013 було винесено Рішення № 3772 від 29.07.2013 про застосування штрафних санкцій у розмірі 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 170, 00 гривень.

Позивач 23.09.2013 звернувся до УПФУ у місті Білій Церкві Київської області з заявою про надання правових підстав доплати до мінімального страхового внеску у розмірі 4572, 42 гривень, так як вважає, що оскаржувана вимога є протиправною та суперечить чинному законодавству. Також в зазначеній заяві позивач, посилаючись на статтю 12 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», як на підставу своїх тверджень щодо відсутності у нього обов'язку сплачувати за себе єдиний внесок, зазначив, що договір про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування не укладав, посилаючись на те, що він є пенсіонером за віком.

У відповідь на заяву позивача від 23.09.2013, УПФУ у місті Білій Церкві Київської області листом від 25.10.2013 № 10386/Х-01 повідомило, що оскільки позивач отримує пенсію за вислугу років, то він зобов'язаний був сплатити єдиний соціальний внесок до 20.01.2013, а правові підстави для звільнення позивача від сплати єдиного внеску відсутні.

Позивач не погодився із зазначеною вимогою та оскаржив її до суду.

Оцінюючи обґрунтованість позовних вимог, суд виходить з наступного.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати визначає Закон України від 08.07.2010 № 2464-VІ «Про збір та облік єдиного внеску за загальнообов'язкове державне соціальне страхування».

Статтею 1 вказаного Закону України від 08.07.2010 № 2464-VІ «Про збір та облік єдиного внеску за загальнообов'язкове державне соціальне страхування» передбачено, що єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Пунктом 4 частини першої даної статті 4 Закону України від 08.07.2010 № 2464-VІ «Про збір та облік єдиного внеску за загальнообов'язкове державне соціальне страхування» передбачено, що платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.

Відповідно до частини 4 статті 4 Закону України від 08.07.2010 № 2464-VІ «Про збір та облік єдиного внеску за загальнообов'язкове державне соціальне страхування» особи, зазначені у пункті 4 частини першої цієї статті, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Згідно з Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», пенсіонер - це особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім'ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом.

Зазначеним Законом передбачені такі види пенсійних виплат, як пенсія за віком, пенсія у зв'язку з втратою годувальника та пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства).

Умови призначення пенсії за віком визначені статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до пенсійного посвідчення Серії НОМЕР_4 від 01.11.1993, позивач є пенсіонером за вислугою років відповідно до статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Відповідно до статті 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом, при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.

Згідно зі статтею 7 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей, які одночасно мають право на різні державні пенсії, призначається одна пенсія за їх вибором. У разі якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до цього Закону та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», призначається одна пенсія за її вибором. При цьому різниця між розміром пенсії, на який особа має право відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», і розміром пенсії із солідарної системи відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», яка визначається в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, фінансується за рахунок коштів державного бюджету.

Враховуючи вищезазначене, суд вважає, що фізичні особи-підприємці, які отримують пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», і які не досягли віку з якого призначається пенсія за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», не звільняються від сплати єдиного внеску.

Оскільки позивач пенсіонером за віком не являється, а отримує пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» за вислугу років, що підтверджується пенсійним посвідченням Серії НОМЕР_4 від 01.11.1993, суд приходить до висновку про правомірність дій УПФУ у місті Білій Церкві щодо нарахування заборгованості зі сплати єдиного внеску.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 05.11.1991 № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до статті 2 Закону України від 05.11.1991 № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» трудові пенсії призначаються: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.

Статтею 51 Закону України від 05.11.1991 № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

З наведеного слідує, що «пенсіонер за віком» та «особа, яка отримує пенсію за вислугу років» не є тотожними поняттями.

Відтак, підставою для звільнення від сплати єдиного внеску для фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, є сукупність двох обставин: якщо фізична особа-підприємець є пенсіонером за віком або інвалідом та якщо така особа отримує відповідно до закону пенсію за віком або соціальну допомогу.

Таким чином, за змістом частини четвертої статті 4 Закону України від 08.07.2010 № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від сплати єдиного внеску звільняються особи, яким призначено саме пенсії за віком чи по інвалідності на підставі Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Доказів того, що позивач має групу інвалідності або доказів призначення йому пенсії за віком чи переходу з пенсії за вислугу років на пенсію за віком матеріали справи не містять. Пенсія, призначена позивачу за вислугу років, не дорівнює пенсії за віком, оскільки таке визначення повинно міститися в законах, які регулюють питання пенсійного забезпечення, але жодним законом не передбачено, що пенсія за вислугу років є різновидом пенсії за віком. До того ж, частина четверта статті 4 Закону України від 08.07.2010 № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» не містить посилання на звільнення від сплати єдиного внеску фізичної особи-підприємця, який отримує пенсію за вислугу років.

Під час розгляду справи позивачем було зазначено, що він також має право на отримання пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку, у зв'язку з тим, що є постраждалим від наслідків Чорнобильської катастрофи 4 категорії.

Однак, суд зазначає, що дана обставина не може бути підставою для задоволення позовних вимог, оскільки позивачем добровільно було обрано закон, відповідно до якого йому було призначено пенсію.

Таким чином, суд приходить до висновку, що визначальним для встановлення права позивача на пільгу, що полягає у звільненні від сплати єдиного внеску, є законодавство, яким регулюється його пенсійне забезпечення.

Отже, підстав для звільнення позивача від сплати єдиного внеску лише на підставі наявності в нього посвідчення особи, яка є постраждалим від наслідків Чорнобильської катастрофи 4 категорії не вбачається, оскільки позивач є пенсіонером, який отримує пенсію за вислугу років, а не пенсію за віком, яка включає в себе і пенсію за віком на пільгових умовах.

Твердження позивача про те, що він є пенсіонером за віком є помилковими та не відповідають фактичним обставинам справи у зв'язку з тим, що позивач є особою, яка отримує пенсію за вислугу років, що підтверджується матеріалами справи.

У зв'язку з викладеним, позовні вимоги є безпідставними і задоволенню не підлягають.

Статтею 11 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 71 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім розгляду справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкту владних повноважень.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суб'єкт владних повноважень повинен надати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відповідачем були надані всі докази, які дають підстави вважати про правомірність винесення оскаржуваної вимоги.

Відповідно до частини другої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз. Доказів понесення судових витрат суду не надано.

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159 - 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні адміністративного позову, - відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд.

Згідно з частиною другою статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Шевченко А.В.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 06 лютого 2014 р.