Постанова № 37018054, 05.02.2014, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 лютого 2014 року місто Київ № 810/221/14-а

10.15

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Шевченко А.В., за участю секретаря судового засідання Гузіка М.І., представників

позивача:- Баланюк К.В., відповідача:- Литвин В.В.,розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Будрегіонінвест» (представник - Баланюк Катерина Валеріївна)доІрпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській областіпровизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Будрегіонінвест» (представник - Баланюк Катерина Валеріївна), звернувся до суду з адміністративним позовом до Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що податкове повідомлення-рішення Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області від 19.12.2013 № 0001762204 прийняте з порушенням норм матеріального права, є таким, що суперечить чинному законодавству України та підлягає скасуванню.

Під час судового розгляду справи представниками сторін надавалися додаткові докази по справі, які досліджені судом та долучені до матеріалів справи.

Представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечував з підстав, викладених у письмових запереченнях на адміністративний позов, просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити.

Заслухавши пояснення сторін, всебічно та об'єктивно дослідивши матеріали справи, та оцінивши їх у сукупності, судом встановлено наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Будрегіонінвест» є юридичною особою, код за ЄДРПОУ: 37563935.

З матеріалів справи встановлено, що 04.12.2013 Ірпінською ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області було проведено перевірку позивача, за результатами якої складено Акт від 04.12.2013 № 1376/22-4/37563935 «Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Будрегіонінвест» (код за ЄДРПОУ: 37563935), з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо нарахування та сплати податку на додану вартість по розрахунках з ТОВ «Голдлайн» (код за ЄДРПОУ: 38329524) за період з 01.06.2013 по 30.06.2013».

Перевіркою встановлено та в Акті зафіксовано наступні порушення вимог податкового законодавства, зокрема:

- пункти 198.2 (з урахуванням пункту 187.9 статті 187), 198.3, 198.6 статті 198, пункти 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого ТОВ «Будрегіонінвест» занижено податкове зобов'язання з податку на додану вартість за червень 2013 року на загальну суму 137 135, 33 гривень.

На підставі Акта перевірки від 04.12.2013 № 1376/22-4/37563935 Ірпінською ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області було винесено податкове повідомлення-рішення від 19.12.2013 № 0001762204 за платежем по ПДВ за на суму грошового зобов'язання за основним платежем - 137 135, 00 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями - 68 576, 5 гривень.

Не погодившись з вищевказаним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суд з даним позовом, в якому просив суд визнати його протиправним та скасувати, що і є предметом даного спору.

Надаючи правової оцінки відносинам, що виникли між сторонами, слід зазначити наступне.

Відповідно до статті 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Згідно з положеннями частини першої статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Для здійснення своєї господарської діяльності юридичні особи укладають договори, що за змістом є домовленістю, внаслідок якої виникають взаємні права і обов'язки. Укладення договорів купівлі-продажу, поставки товарів, надання послуг в даному випадку вже само по собі є ознакою господарської діяльності.

Відповідно до частини п'ятої статті 203 Цивільного Кодексу України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину. Так, частиною першою статті 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно з частиною першою статті 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що за змістом приписів статті 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, є недійсним.

Частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави. Відповідно до частини другої статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

З огляду на те, що відповідач донарахував податкові зобов'язання виходячи з висновку про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та його контрагентом ТОВ «Голдлайн» і відсутності факту реальності господарської операції, судом досліджено дане питання та встановлено наступне.

Зі змісту Акта перевірки вбачається, що Ірпінською ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області отримано від Західно-Донбаської ОДПІ Дніпропетровської області Акт від 23.08.2013 № 9/22/3-38329524 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Голдлайн», код за ЄДРПОУ 38329524 щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків та зборів за період з 01.02.13 по 31.07.13». Згідно даного Акта встановлено наступне.

18.07.2013 від УВБ ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області отримано лист № 332/7/08.1-13, в якому зазначено про отримання інформації щодо використання ділками тіньового бізнесу підприємств для формування податкової вигоди та подальшої її реалізації третім особам, в тому числі ТОВ «Голдлайн» (код за ЄДРПОУ 38329524).

Відповідно до інформації, викладеній в даному листі, зазначене підприємство належить до вигодоформуючих, вигодотранзитуючих підприємств, що здійснюють діяльність з незаконного формування податкового кредиту та його подальшу реалізацію підприємствам реального сектору економіки. Формування податкового кредиту без фактичного його внесення до бюджетного фонду здійснюється шляхом згортання податкових зобов'язань розрахунками коригування сум ПДВ до податкової декларації з ПДВ (Д1) на податкових ямах ТОВ «Альянс-Іст» (код за ЄЦРПОУ 38113730) та ТОВ «Імпекс Буд» (код за ЄДРПОУ 38113699).

Схемну діяльність вказане підприємство використовує з травня 2012 року, що

підтверджується матеріалами перевірок, складених фахівцями ДПІ у Бабушкінському районі по ТОВ «Альянс-Іст» (Акт від 26.04.2013 № 1431/224/38113730 та довідка від 18.04.2013

№ 1317/153/38113730).

На момент складання Акта відсутні будь-які первинні документи, реєстри бухгалтерського обліку, які б свідчили про здійснення у лютому - липні 2013 року ТОВ «Голдлайн» господарських операцій, та ведення господарської діяльності.

Таким чином, вбачається маніпулювання податковою звітністю для формування фіктивного податкового кредиту покупця наступної ланки.

Відповідно до пункту 44.6 статті 44 Податкового кодексу України, у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам органу державної податкової служби, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Таким чином, проведеною звіркою документально не підтверджено жодним первинним документом фінансово-господарські відносини ТОВ «Голдлайн» за період лютий - липень 2013 року.

Відповідно до статті 19 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» юридична особа щорічно, починаючи з наступної дати її державної реєстрації, протягом одного місяця зобов'язана подати державному реєстратору реєстраційну картку встановленого зразка про підтвердження відомостей про юридичну особу.

Відповідно до статті 532 Цивільного кодексу України, місце виконання зобов'язання встановлюється у договорі. Якщо місце виконання зобов'язання не встановлено у договорі, виконання провадиться:

- за зобов'язанням про передання товару (майна), що виникає на підставі договору перевезення, - за місцем здавання товару (майна) перевізникові;

- за зобов'язанням про передання товару (майна), що виникає на підставі інших правочинів, - за місцем виготовлення або зберігання товару (майна), якщо це місце було відоме кредиторові на момент виникнення зобов'язання;

- за грошовим зобов'язанням, - за місцем проживання кредитора, а якщо кредитором є юридична особа, за її місцезнаходженням на момент виникнення зобов'язання.

Проведеною звіркою не виявлено, а підприємством не надано будь-якого іншого документального підтвердження місць виконання зобов'язань підприємства.

В той же час, за результатами аналізу документів, які є в обліковій справі підприємства, даних податкової звітності, встановлено відсутність виробничого обладнання, транспортних засобів та торгівельного обладнання, (декларація на прибуток), що дає змогу ставити під сумнів факт здійснення суб'єктом господарювання, задекларованого основного виду діяльності.

Це свідчить про відсутність у підприємства необхідних умов для здійснення господарської діяльності в частині купівлі, продажу, реалізації, зберігання та відвантаження товарно-матеріальних цінностей.

Таким чином, відсутність трудових та матеріальних ресурсів, виробничої бази, складських приміщень унеможливлює здійснення господарської діяльності ТОВ «Голдлайн».

Підприємством ТОВ «Голдлайн» документально не підтверджено жодним первинним документом, факти здійснення господарських відносин з платниками податків у лютому - липні 2013 року.

Враховуючи вищевикладене, зустрічною звіркою не можливо підтвердити реальність проведених господарських відносин між ТОВ «Голдлайн» та контрагентами (додаток 1) у лютому - липні 2013 року, з урахуванням їх виду, обсягу, якості та розрахунків.

За результатами даного Акта встановлено, що звіркою ТОВ «Голдлайн» документально не підтверджено проведені господарські операції з платниками податків у лютому - липні 2013 року з урахуванням їх виду, обсягу, якості та розрахунку.

Відповідач, посилаючись на отриманий від Західно-Донбаської ОДПІ Дніпропетровської області Акт від 23.08.2013 № 9/22/3-38329524 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Голдлайн» код ЄДРПОУ 38329524, щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків та зборів за період з 01.02.2013 по 31.07.2013» дійшов висновку про порушення позивачем статей 228, 203, частини першої, другої статті 215 Цивільного кодексу України.

З такими висновками відповідача суд не погоджується з огляду на наступне.

Між позивачем та ТОВ «Голдлайн» укладено договір субпідряду № 13-04-22/К від 22.04.2013 (далі - договір), за яким ТОВ «Голдлайн» зобов'язується на свій ризик виконати комплекс покрівельних робіт на будівництві будинків багатоквартирної житлової забудови, розташованої в місті Буча Київської області по вулиці Проектна «Квартал Новатор», а позивач прийняти та оплатити роботу відповідно до умов договору (копія витягу з проектної документації наявна в матеріалах справи).

Товариство з обмеженою відповідальністю «Будрегіонінвест» є будівельною організацією, що має: ліцензію, дозвіл на виконання робіт підвищеної небезпеки. Позивач виконував будівельні роботи згідно договору генерального підряду № 12-03-01 від 01.03.2012 на об'єкті будівництва житлової забудови, розташованої в місті Буча Київської області по вулиці Проектна «Квартал Новатор», що будувався на підставі декларації про початок будівельних робіт та введений в експлуатацію 15.07.2013 № КС143131961031.

22.04.2013 позивач отримав лист від ТОВ «Голдлайн» (вих. № 42/л від 22.04.2013) про бажання співпрацювати. Також, під час укладення вказаного договору, ТОВ «Голдлайн» на вимогу позивача було надано лист від 22.04.2013 вих. № 44/к із переліком працівників, які задіяні у виконанні покрівельних робіт на об'єкті будівництва.

При укладенні договору із ТОВ «Голдлайн», позивач покладався на офіційно оприлюднену інформацію, розміщену на офіційних сайтах Міністерства доходів та зборів України, ДП «Інформаційно-ресурсний центр», Держархбудінспекції (витяги з офіційних сайтів щодо підтвердження реєстрації ТОВ «Голдлайн» наявні в матеріалах справи), щодо контрагента та на інформацію, подану ним особисто з підтверджуючими копіями документів (копії установчих документів ТОВ «Голдлайн» також наявні в матеріалах справи).

Позивач зазначив, що ТОВ «Голдлайн» як суб'єкт господарських відносин, не викликав сумнівів щодо дійсності своєї реєстрації, повноважень виконавчого органу щодо підписання та укладення угод, та між позивачем і ТОВ «Голдлайн» було досягнуто згоди по запропонованим цінам та методам виконання умов договору.

Позивач зазначив, що не має права втручатися у ведення господарської діяльності ТОВ «Голдлайн» та не має можливості перевірки інформації про будь-які порушення податкового (або іншого) законодавства своїм контрагентом у зв'язку з відсутністю законодавчо закріплених механізмів та методів перевірки.

Договір субпідряду № 13-04-22/К від 22.04.2013 відповідає вимогам статті 203 Цивільного кодексу України, оскільки, перед укладенням цього договору та під час його виконання позивач виконав свій обов'язок щодо перевірки обсягу цивільної дієздатності та правоздатності свого контрагента, особи, яка діє від його імені, в межах дозволених чинним законодавством України, а також укладений Договір був спрямований на реальне настання правових наслідків і ці наслідки підтверджуються відповідними актами виконаних робіт та іншими документами, що були подані позивачем до Ірпінської ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області.

Вказаний договір не визнано недійсним (нікчемним) згідно статті 215 Цивільного кодексу України. Вказаний Договір створює правові наслідки для обох сторін договору, оскільки позивачем отримано виконані роботи, а ТОВ «Голдлайн» отримано оплату за виконані роботи.

Позивач отримав від ТОВ «Голдлайн» з 22.04.2013 по 27.06.2013 сім податкових накладних (копії яких наявні в матеріалах справи).

Крім цього, позивачем прийнято роботи, що підтверджується Актами приймання виконаних будівельних робіт та довідками про вартість виконаних будівельних робіт. Тобто, позивачем вчинено всі необхідні дії для віднесення сум податку до податкового кредиту, які зазначені в статтях 198 та 201 Податкового кодексу України.

Претензій щодо виконання робіт ТОВ «Голдлайн» у позивача не було ані по строкам виконання робіт, ані по якості їх виконання.

Таким чином, укладений між позивачем та ТОВ «Голдлайн» договір був спрямований на реальне настання правових наслідків і дані наслідки підтверджуються відповідними актами виконаних робіт.

Усі копії вищевказаних документів наявні в матеріалах справи.

Факт виконання сторонами договірних зобов'язань підтверджується належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, а саме: податковими накладними, актами приймання виконаних будівельних робіт, договірними цінами, локальними кошторисами, підсумковими відомостями ресурсів, довідками про вартість виконаних будівельних робіт тощо.

Оплата за отримані послуги з надання будівельних робіт здійснювалася у безготівковій формі.

Вказані документи містять всі необхідні реквізити, підписи уповноважених представників сторін та печатки підприємств, що відповідає вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і фіксують факт здійснення господарської операції. Наявні до договору документи дають змогу визначити, які саме послуги було надано та за якою ціною.

Відповідач в Акті перевірки також вказав, що якщо платником податків здійснюються операції без мети реального настання правових наслідків, але з метою формування податкового кредиту та, як наслідок, несплата податків, то такі дії призводять до втрат дохідної частини Державного бюджету України.

Тобто, в результаті виконання сторонами нікчемних угод у позивача не може виникати право на податковий кредит по ПДВ.

Згідно з частиною першою статті 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Однак, в Акті перевірки не наведено належних доводів, також відповідачем жодними доказами не підтверджено, що правочини між позивачем та ТОВ «Голдлайн» спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

З матеріалів справи не вбачається, що на час укладання та виконання правочинів, контрагент позивача не був зареєстрований юридичною особою та не був платником податку на додану вартість.

Відповідачем також не надано суду доказів визнання правочинів між позивачем та контрагентом ТОВ «Голдлайн» недійсними у судовому порядку.

Також, в матеріалах справи відсутні і відповідачем не надані суду будь-які докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили, з приводу незаконних дій посадових осіб як позивача так і його контрагента.

Суд виходить з того, що факт здійснення господарської діяльності між позивачем та ТОВ «Голдлайн» підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а саме: податковими накладними, актами приймання виконаних будівельних робіт, договірними цінами, локальними кошторисами, підсумковими відомостями ресурсів, довідками про вартість виконаних будівельних робіт тощо.

Щодо правомірності формування податкового кредиту, слід зазначити наступне.

Поняття платників податку на додану вартість, об'єктів, бази та ставки оподаткування, переліку неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування, внесення та відшкодування податку на додану вартість регламентується розділом V Податкового кодексу України .

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 4 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; ввезення товарів на митну територію України; вивезення товарів за межі митної території України; постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Згідно з пунктом 188.1 статті 188 Податкового кодексу України, база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

Порядок формування податкового кредиту, підстави його виникнення та порядок визначення сум податку на додану вартість, що підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України, встановлено статтею 198 Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше;

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При цьому, при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом, а при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (пункти 200.1, 200.2 статті 200 Податкового кодексу України).

За приписами пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються, зокрема, в окремих рядках місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку.

Згідно з пунктом 201.4 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до пункту 201.6 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Згідно з пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Представник відповідача під час судового розгляду справи зазначив про невідповідність первинних бухгалтерських документів вимогам чинного законодавства, зокрема договірної ціни на комплекс будівельних робіт з улаштування покрівлі та локального кошторису. Вказував, що на зазначених документах відсутні прізвища осіб які їх підписали. На думку представника відповідача засвідчення вищевказаних документів лише підписами та скріплення їх печатками виявилося не достатнім.

З приводу вищевикладених тверджень відповідача суд зазначає, що під час проведення перевірки позивача дане питання на перевірку не виносилося та в Акті перевірки про це не зазначено, а наведені загальні норми податкового законодавства не дають підстав однозначно стверджувати, що таке порушення було зафіксовано Актом перевірки.

З приводу вищенаведеного слід зазначити, що відповідно до пункту 2 статті 3 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, що ведеться підприємством.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення.

Згідно з вимогами статті 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до статті 9 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити:

назву документа (форми);

дату і місце складання;

назву підприємства, від імені якого складено документ;

зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказ Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 (далі - Положення № 88), господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення (пункт 1.2 Положення № 88).

Первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення (пункт 2.1 Положення № 88).

Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (пункт 2.4 Положення № 88).

Документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Електронний підпис накладається відповідно до законодавства про електронні документи та електронний документообіг (пункт 2.5 Положення № 88).

Первинні документи складаються на бланках типових і спеціалізованих форм, затверджених відповідним органом державної влади. Документування господарських операцій може здійснюватись із використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні містити обов'язкові реквізити чи реквізити типових або спеціалізованих форм (пункт 2.7 Положення № 88).

Первинні документи підлягають обов'язковій перевірці (в межах компетенції) працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству у сфері бухгалтерського обліку, логічна ув'язка окремих показників (пункт 2.15 Положення № 88).

Стосовно заповнення первинних документів з порушенням вимог діючого податкового законодавства та бухгалтерського обліку, а саме відсутність посад та прізвищ осіб в оригіналах на локальному кошторисі суд зазначає наступне.

Згідно з пунктом 2.4.5 Правил визначення вартості будівництва ДБН Д.1.1-1-2000, які затверджені наказом Держбуду України від 27.08.2000 № 174 (чинний на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - Правила), відомості ресурсів до локальних кошторисів містять дані, визначені на обсяг робіт, передбачених кошторисом, щодо трудомісткості та середнього розряду робіт, нормативної потреби в матеріально-технічних ресурсах у фізичних одиницях виміру, а також вартість одиниці виміру трудових і матеріально-технічних ресурсів, прийняту в кошторисі. До локальних кошторисів на придбання устаткування відомість ресурсів не розробляється.

Відповідно до пункту 2.4.6 зазначених вище Правил стосовно особливостей окремих видів будівництва, спеціалізації підрядних будівельних і монтажних організацій, структури проектної документації локальні кошториси складаються:

а) по будівлях та спорудах: на будівельні, спеціальні будівельні роботи, монтаж металоконструкцій, внутрішні санітарно-технічні роботи (водопровід, каналізація, опалення, вентиляція, кондиціонування повітря тощо), внутрішнє електроосвітлення, монтаж електросилових установок, технологічних трубопроводів, монтаж і придбання устаткування (включаючи монтаж металоконструкцій, пов'язаних зі встановленням устаткування в проектне положення), контрольно-вимірювальні прилади (КВП) і автоматику, слабкострумові пристрої (зв'язок, сигналізація тощо), автоматизовану систему управління, промисловий зв'язок, фундаменти під устаткування, спеціальні основи, обмуровування та ізоляцію устаткування і трубопроводів, хімічні захисні покриття, канали, промислові печі та труби, гідромеханізовані, гірничопрохідницькі, гірничорозкривні та інші роботи, придбання приладдя, виробничого та господарського інвентарю, меблів та на інші роботи;

б) по загальномайданчикових роботах: на вертикальне планування, улаштування інженерних мереж, під'їзних і міжцехових колій та доріг, благоустрій і озеленення території, малі архітектурні форми тощо.

Суд зазначає, що наявність у зазначених документах підписів уповноважених осіб та відсутність ініціалів та посад є технічною помилкою, яка не впливає на зміст даних документів.

Аналіз змісту вказаних документів свідчить про відповідність даних документів нормативно-правовим актам, які регулюють порядок їх складання, а відсутність прізвищ та посад осіб, які підписали ці документи не може бути підставами для невизнання цих документів доказами у даній справі та висновку про їх невідповідність нормам та стандартам їх складання.

Даний факт не робить такий документ (зокрема кошторис) недійсним та не свідчить про його неналежність та недопустимість як доказу. Спірний документ не перешкоджає ідентифікації контрагента, оскільки має всі інші реквізити, а саме: назва документа; дата і місце складання; назва підприємства, печатка підприємства, від імені якого складено документ; найменування робіт і витрат; кількість, вартість одиниці та інше; особистий підпис, що дає змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Крім того, податковий орган не надав жодних доказів на підтвердження того, що позивач діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускав його контрагент, а також не зазначено інших обставин, які могли б свідчити про недобросовісність позивача. Також не доведено та не надано доказів, які б свідчили про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди - як-то безтоварний та/або фіктивний характер здійснених операцій.

Отже, з аналізу вищенаведених норм вбачається, що сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, так як з інших даних вбачається, що фактичний рух активів платника податку пов'язаний з його господарською діяльністю мав місце.

Тим більше, як пояснив представник позивача і підтверджено матеріалами справи, такі документи підписувались особисто керівником підприємства. За результатами порівняльного аналізу, суд констатує, що наявні в актах приймання виконаних будівельних робіт, довідках про вартість виконаних будівельних робіт та витрат, кошторисах, договірній ціні та інших, підписані між позивачем та ТОВ «Голдлайн», у графах Керівник підприємства (організації) замовника та керівник генеральної підрядної організації підписи, (документи щодо оформлення яких відповідачем висловлено зауваження), відповідають підписам директорів позивача Співак В.М. та контрагента Соловей К.І., що міститься в інших документах долучених до матеріалів справи (в тому числі договорах підписаних між сторонами). Докази зворотного у матеріалах справи відсутні.

На переконання суду, відсутність у вказаних документах прізвищ підписантів, за умови наявності усіх інших необхідних реквізитів, не може ставити під сумнів факт здійснення самої господарської операції. Наведе узгоджується із позицією Вищого адміністративного суду України, що викладена в інформаційному листі № 1936/11/13-11 від 01.11.2011. За наведених обставин суд приходить до висновку, що такі документи є підставою для їх відображення у податковому та бухгалтерському обліку позивача.

Те що дані документи є фіктивними, або відомості, викладені в них, не відповідають дійсності, відповідачем по справі не доведено, у зв'язку з чим у суду не має підстав для оцінки цих документів в якості неналежних доказів.

Позивачем надано суду всі первинні документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій щодо отримання послуг. При цьому, суд звертає увагу на те, що податковий орган в Акті перевірки не ставив під сумнів достовірність даних, які містять вказані первинні бухгалтерські документи, а також не зазначав про невідповідність первинних бухгалтерських документів вимогам чинного податкового законодавства, зокрема, відсутності у них обов'язкових реквізитів.

Надані представником позивача докази, у сукупності з доказами, приєднаними до матеріалів справи свідчать про дійсність господарських операцій між позивачем та ТОВ «Голдлайн».

Вирішуючи питання про реальність придбання у ТОВ «Голдлайн» послуг з метою подальшого використання у власній господарській діяльності, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 4 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність, як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

В свою чергу факт безпосереднього права на формування податкового кредиту повинен бути встановлений з урахуванням якісних характеристик товарів, робіт або послуг, які б однозначно свідчили про призначення придбаних товарів для використання в господарській діяльності платника податків, відповідали б змісту цієї діяльності.

Документи та інші дані, що спростовують або підтверджують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції.

При цьому сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Згідно Ліцензії Державної архітектурно-будівельної інспекції України Серії АВ № 587314, господарська діяльність позивача пов'язана із створенням об'єктів архітектури. Строк дії даної ліцензії з 08.06.2011 по 08.06.2014.

Придбані позивачем у ТОВ «Голдлайн» послуги, в подальшому були використаний у власній господарській діяльності, згідно наявних в матеріалах справи доказів, а саме на виконання договору генерального підряду № 12-03.01 від 01.03.2012, укладеного між позивачем (генпідрядник) та ТОВ «Сарафан» (замовник) на виконання будівельних робіт у будівництві житлового комплексу розташованого в межах вулиць Проектна, Депутатська, Нове шосе у місті Буча Київської області.

15.07.2013 згідно Декларації про готовність об'єкта до експлуатації багатоквартирної житлової забудови в місті Буча по вулиці Проектній «Квартал Новатор», замовником якої є ТОВ «Сарафан», а генпідрядником ТОВ «Будрегіонінвест», субпідрядником якого виступало ТОВ «Голдлайн», вважається закінченим будівництвом об'єктом, який готовий до експлуатації.

Таким чином, на момент укладання правочинів та їх виконання позивачем та його контрагентом ТОВ «Голдлайн» було дотримано усіх вимог чинного законодавства.

З огляду на зазначене, беручи до уваги достатній і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, висновок податкового органу про нікчемність правочину, укладеного між позивачем та ТОВ «Голдлайн», суд вважає безпідставним та таким, що ґрунтується виключно на припущеннях посадових осіб податкового органу.

Слід відмітити, що податковий облік формують не самі по собі цивільні правочини, а саме господарські операції, тобто фактичний рух активів та/або зміни власного капіталу чи зобов'язань платника податку. Тобто, факт вчинення певних господарських операцій, та правомірність подальшого відображення (проведення) їх у бухгалтерському та податковому обліку, можливо досліджувати лише на підставі вивчення та дослідження первинних документів платника податків, наявність та законність складення яких, як фактично, так і юридично, буде підтвердженням здійснення таких операцій.

Із системного аналізу положень Податкового кодексу України, вбачається висновок, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за наявності сукупності таких елементів: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у тому числі платіжних), які зазвичай супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної (має усі обов'язкові реквізити).

Відтак, у ході судового розгляду справи позивачем спростовано висновки відповідача щодо відсутності реальних операцій, шляхом надання належних та допустимих доказів, які підтверджують факт здійснення господарських операцій за вказаним договором.

Згідно первинних бухгалтерських документів та податкових накладних позивачем включено відповідні суми до складу податкового кредиту з податку на додану вартість за відповідні періоди, що відображено у податкових деклараціях.

Судом на підставі оцінки наявних у справі матеріалів та доказів у їх сукупності встановлено, що факт надання позивачеві послуг щодо виконання комплексу покрівельних робіт документально підтверджується. Твердження податкового органу про відсутність факту виконання таких робіт під час судового розгляду справи не були доведені, а надані позивачем докази є переконливими і достатніми для висновку суду щодо реальності господарської операції.

Отже, висновки податкового органу про заниження податку на додану вартість з підстав визнання спірних правочинів нікчемними і безтоварними, є безпідставними.

Окремо суд зауважує, що відповідачем право позивача на формування податкового кредиту поставлено в залежність від добросовісності контрагента його контрагента (по ланцюгу постачання), що суперечить приписам податкового законодавства. Так, якщо такий контрагент не виконав своїх зобов'язань по належному формуванню первинних документів для підтвердження господарських операцій, то це може тягнути відповідальність та негативні наслідки саме щодо дій цих осіб. Зазначена обставина не є підставою для донарахування сум податкового зобов'язання позивачеві. На переконання суду, своїми рішеннями відповідачем встановлено для позивача додаткові обмеження, що не відповідає повноваженням відповідача, передбаченим Податковим кодексом України та суперечить вимогам статті 19 Конституції України. Тобто, фактично позивачу у вину поставлено неправомірну господарську діяльність контрагента його контрагента.

Судом враховано при розв'язанні відповідних спорів принцип офіційного з'ясування обставин справи, передбачений частинами четвертою та п'ятою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до вказаної норми суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Судом було запропоновано особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

При розгляді даної справи належних та допустимих доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди та доказів того, що безпосередній контрагент позивача не здійснює господарську діяльність, правочини є нікчемними, відповідачем суду не надано.

Виходячи з вищевикладеного суд дійшов висновку, що відповідачем всупереч нормам чинного законодавства прийняте оскаржуване позивачем податкове повідомлення-рішення, оскільки судом встановлено правомірність формування податкового кредиту, виходячи з реальності укладеного правочину, а, отже, доводи відповідача про заниження податку на подану вартість і нарахування за такі порушення штрафних санкції є необґрунтованими.

У зв'язку з наведеним, суд вважає, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими та такими, що відповідають нормам чинного законодавства України та є підставами для скасування податкового повідомлення-рішення, а тому, адміністративний позов підлягає задоволенню.

В силу пункту 1 частини другої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.

Згідно зі статтею 71 цього Кодексу, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім розгляду справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкту владних повноважень.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суб'єкт владних повноважень повинен надати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

На виконання цих вимог відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду жодних доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак, не довів правомірності своїх дій та винесення відповідних рішень.

Суд, всебічно та об'єктивно дослідивши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159 - 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області від 19.12.2013 № 0001762204.

3. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Будрегіонінвест» понесені ним судові витрати в сумі 411 (чотириста одинадцять) гривень 42 копійки.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд.

Згідно з частиною другою статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Шевченко А.В.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 06 лютого 2014 р.