Ухвала суду № 37015435, 03.02.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"03" лютого 2014 р. м. Київ К/9991/68690/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого суддіБорисенко І.В.суддів Кошіля В.В. Моторного О.А.,розглянувши в порядку письмового провадженнякасаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю «ПАКПРІНТ»на постановуОкружного адміністративного суду м. Києва від 15.08.2012та ухвалуКиївського апеляційного адміністративного суду від 11.10.2012у справі № 2а-8761/12/2670за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «ПАКПРІНТ»доДержавної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва Державної податкової службипровизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ПАКПРІНТ» звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0001022320 від 18 травня 2012 року, визнання неправомірними дій.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва 15.08.2012, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.10.2012, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким направити справу на новий розгляд, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідач заперечень на касаційну скаргу та клопотання про розгляд справи за його участю до суду не направив.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до п.1 ч.1 ст.222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджується наступне:

- ДПІ у Деснянському районі м. Києва ДПС проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «ПАКПРІНТ» з питань дотримання вимог чинного податкового законодавства, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Бета Трейдінг», ТОВ «Преображеніє», ТОВ «Прістекс ЛТД» , ТОВ «Профіткомпані», ТОВ «Профінком», ТОВ «Екобудтежнолоджи», ТОВ Трейд-Фокс», ТОВ «Корнест», ТОВ «Корон-Інвестгруп», ТОВ «ТС Альянс», ТОВ «Тібурон», ТОВ «Профіт Голд», ТОВ «Вестком-Груп» за період з 10 серпня 2006 року по 29 лютого 2012 року, за результатами якої складено акт № 850/22-4/34343964 від 23 квітня 2012 року;

- перевіркою встановлено порушення позивачем ч. 1, ч. 5 ст. 203, ч. 1 ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України, пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено розмір податкового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 946 376 грн.;

- за результатами розгляду поданих позивачем заперечень на акт № 850/22-4/34343964 від 23 квітня 2012 року висновки вказаного акту залишені відповідачем без змін;

- на підставі вказаного акту перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення №0001022320 від 18 травня 2012 року, яким позивачу за порушення пп.7.4.1, 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 445 188,75 грн. (з яких: 356 151 грн. - основний платіж та 89 037,75 грн. штрафні (фінансові) санкції).

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, виходив з того, що позивачем не доведено реальність господарських операцій по взаємовідносинах з контрагентами, зважаючи на доведеність з боку податкового органу нікчемності укладених позивачем правочинів з вищевказаними контрагентами, з огляду на їх неспрямованість на реальне настання правових наслідків, з урахуванням відсутності волевиявлення посадових осіб контрагентів на здійснення господарської діяльності (що підтверджується наданих ними свідченнями в рамках порушеної кримінальної справи за фактом фіктивного підприємництва ТОВ «Корнест», ТОВ «Тібурон», ТОВ «Корон-Інвестгруп»).

Однак, суд касаційної інстанції вважає такі висновки судів попередніх інстанцій передчасними, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, позиція податкового органу полягає у тому, що договори, укладені між позивачем та його контрагентами, відповідно до ч. 1, 2 ст. 215, ч. 1, 5 ст. 203 Цивільного кодексу України, є нікчемними, оскільки матеріалами порушеної кримінальної справи за фактом фіктивного підприємництва щодо посадових осіб ТОВ «Корнест», ТОВ «Тібурон», ТОВ «Корон-Інвестгруп» встановлено, що бухгалтерські та податкові документи таких контрагентів по взаємовідносинах з ТОВ «ПАКПРИНТ» складались невстановленими особами, а тому не можуть бути прийняті до уваги як первинні документи, що підтверджують правомірність віднесення сум ПДВ до податкового кредиту позивача.

Статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Отже, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, та є нікчемним, якщо його недійсність встановлена законом.

У відповідності до ч.2 ст.228 ЦК України нікчемним є правочин, який порушує публічний порядок.

Згідно ч.1 ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права та передбачені іншими нормами права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Зокрема, у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, такий правочин у відповідності до ч.3 ст.228 ЦК України може бути визнаний недійсним.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що договори, які були укладені між позивачем та наведеними контрагентами, визнані судом недійсними.

Висновок судів попередніх інстанцій про доведеність факту порушення позивачем податкового законодавства ґрунтується на обставинах, встановлених в ході розслідування кримінальної справи, порушеної відносно ОСОБА_4, ОСОБА_5 за фактом фіктивного підприємництва шляхом створення ТОВ «Корнест» ТОВ «Корон-Інвестгруп», ТОГВ «Вестком-Груп» з метою прикриття незаконної діяльності, за ознаками злочину, передбаченого ч.3 ст.27, ч.3 ст.212 КК України.

При цьому суди посилаються на копії протоколів допиту посадових осіб контрагентів позивача: ОСОБА_6 - щодо діяльності ТОВ «Корон-Інвестгруп», ОСОБА_7 - щодо діяльності ТОВ «Корнест» та «Корон-Інвестгруп», ОСОБА_8 - щодо діяльності ТОВ «Тібурон», які засвідчили, що вони не брали участі у веденні фінансово-господарської діяльності вказаних підприємств.

Судова колегія суду касаційної інстанції зазначає, що у відповідності до положень ч.4 ст.72 КАС України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Колегія суддів також зазначає, що обставини щодо діяння фізичних осіб, встановлені під час досудового слідства по кримінальній справі, не можна вважати преюдиційними при оцінці адміністративним судом правомірності поведінки юридичної особи-контрагента, якщо йдеться про відповідальність за порушення податкового законодавства цією юридичною особою.

Тобто, обставини, встановлені під час досудового слідства по кримінальній справі, не можуть бути покладені в основу судового рішення в адміністративному процесі без їх перевірки та підтвердження належними та допустимим доказами. Фактичні дані, на підставі яких адміністративний суд встановлює наявність або відсутність обставин, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення сторін, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, встановлюються цим судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів, отриманих цим судом у відповідності до положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Судами попередніх інстанцій зазначено, що на момент позапланової документальної перевірки позивача у нього було викрадено первинну фінансово-господарську документацію по взаємовідносинах з контрагентами ТОВ «Корнест», ТОВ «Корон-Інвестгруп», ТОВ «ТС Альянс», ТОВ «Тібурон», ТОВ «Вестком-Груп».

Проте, судами не досліджено обставин щодо вчинення позивачем дій для відновлення у порядку, встановленому чинним законодавством, втрачених первинних документів.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.7 Кодексу адміністративного судочинства України одним з принципів здійснення правосуддя в адміністративних судах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі.

За змістом частин 4, 5 ст.11 Кодексу адміністративного судочинства України суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Судова колегія також вважає за потрібне зазначити, що наявний у платника податку первинний документ, що підписаний невідомою особою, не може бути підставою для віднесення сплачених сум податку на додану вартість до податкового кредиту лише за наявності фактів, що ставлять під сумнів реальність здійснених господарських операцій. При цьому, звертається увага на те, що лише факт підписання первинного документу (зокрема, податкової накладної) невстановленою особою сам по собі не може бути єдиною підставою для зменшення розміру податкового кредиту платника податку, а виключно в сукупності з дослідженими обставинами та встановленими фактами, що ставлять під сумнів реальність відповідної господарської операції.

Таким чином, складений з певними дефектами первинний документ (у тому числі, підписаний невстановленою особою від імені суб'єкта господарювання) не може використовуватися для підтвердження права на податковий кредит, але за умови, якщо буде встановлена відсутність факту здійснення господарської операції, або у випадку, якщо контролюючим органом буде доведено обізнаність платника податку із протиправним характером діяльності його контрагента.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків (як обов'язкова ознака господарської операції) кореспондується з нормами Податкового Кодексу України, які є тотожними з приписами Закону України «Про податок на додану вартість».

Згідно п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності з п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Тобто, необхідною умовою для віднесення до податкового кредиту сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції та законності формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів платника у процесі здійснення господарської операції; встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку; чи наявні у позивача належні первинні документи, що підтверджують факт здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами; подальше використання придбаних платником товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах його господарської діяльності. Вищевказані обставини залишилися поза межами дослідження судами попередніх інстанцій.

Враховуючи, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до ч.2 ст.227 КАС України.

Під час нового розгляду справи судам необхідно врахувати вищевикладене, всебічно і повно з'ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і, в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 227, 230, 231Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ПАКПРІНТ» задовольнити.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва 15.08.2012 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11.10.2012 у даній справі скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.В. Борисенко СуддіВ.В. Кошіль О.А. Моторний