Постанова № 37014190, 30.01.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва, 8, корпус 1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

30 січня 2014 року 14 год. 30 хв. № 826/18136/13-а

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Данилишин В.М. розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Інвест-Регіон" до інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві про визнання протиправним та скасування рішення відповідача.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва 15 листопада 2013 року надійшов позов товариства з обмеженою відповідальністю "Інвест-Регіон" (також далі - позивач) до інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві (також далі - відповідач) про визнання протиправною та скасування постанови відповідача від 22 жовтня 2013 року № 466/13/1 про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності (також далі - оскаржувана постанова).

В обґрунтування позову представник позивача зазначив, що оскаржувана постанова є протиправною та підлягає скасуванню, оскільки прийнята відповідачем на підставі висновків, зроблених за результатами перевірки позивача, які не відповідають дійсності.

Ухвалою суду від 18 листопада 2013 року відкрито провадження в адміністративній справі, яку призначено до розгляду у судовому засіданні.

Ухвалою суду від 16 грудня 2013 року у позивача витребувано додаткові письмові докази.

У ході судового розгляду справи представники позивача підтримали позов та просили задовольнити його повністю.

Представники відповідача не визнали позов та просили відмовити у його задоволенні повністю з підстав, зазначених у письмових запереченнях проти позову, наданих суду у судовому засіданні 02 грудня 2013 року, та додаткових запереченнях проти позову, поданих до суду через канцелярію 06 грудня 2013 року.

У судове засідання 20 січня 2014 року представник позивача не прибув, хоча про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлений належним чином. Разом з тим, 20 січня 2014 року до суду через канцелярію від представника позивача надійшло письмове клопотання про розгляд справи у порядку письмового провадження.

Враховуючи викладене та зважаючи на достатність наявних у матеріалах справи доказів для розгляду та вирішення справи по суті, у судовому засіданні 20 січня 2014 року судом, відповідно до ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України (також далі - КАС України), прийнято рішення про подальший розгляд та вирішення справи у порядку письмового провадження.

До суду 20 січня 2014 року через канцелярію від представника позивача надійшли додаткові письмові докази, які судом долучено до матеріалів справи для врахування при прийнятті у справі судового рішення по суті.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні, суд -

ВСТАНОВИВ:

Відповідачем проведено позапланову перевірку автозаправної станції "Shell" позивача, розташованої за адресою: місто Київ, проспект Космонавта Комарова, 42 (також далі - АЗС), за результатами якої 08 жовтня 2013 року складено акт перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил (також далі - акт перевірки), згідно з яким, у ході перевірки виявлено, що позивачем на підставі договору фінансового лізингу від 30 листопада 2010 року № 10 експлуатується АЗС. АЗС прийнята в експлуатацію управлінням державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва (акт від 03 листопада 1998 року № 317 про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об’єкта). Після прийняття в експлуатацію на АЗС самовільно проведені будівельні роботи, а саме: здійснено перепланування будівлі операторської шляхом знесення двох стін, які розділяли коридор, торгівельний зал та кімнату, де знаходиться операторський пульт керування АЗС; виконано технічне переоснащення паливозаправних колонок (на час проведення перевірки використовуються паливозаправні колонки моделі SK-700-2, 2007 року випуску); виконані роботи по зміні резервуарів для зберігання нафтопродуктів, що приймались актом про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об’єкту від 03 листопада 1998 року № 317, на резервуари типу РГС-25, 2000 року випуску. Після проведення зазначених робіт АЗС експлуатується без прийняття в експлуатацію у встановленому законодавством порядку, чим порушено ч. 8 ст. 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності". АЗС належить до V категорії складності.

На підставі акту перевірки, 08 жовтня 2013 року відповідачем складено припис про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил, яким заборонено експлуатацію АЗС, починаючи із 08 жовтня 2013 року та до усунення виявлених у ході перевірки порушень, а також зобов’язано позивача усунути такі порушення, про що відповідача повідомити у строк до 22 жовтня 2013 року.

Крім того, 08 жовтня 2013 року відповідачем складено протокол про правопорушення у сфері містобудівної діяльності, а 22 жовтня 2013 року - оскаржувану постанову, якою позивача визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого абзацом 6 п. 6 ч. 2 ст. 2 Закону України "Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності", та на нього накладеного штраф у розмірі 1032300,00 грн.

Суд погоджується з доводами представників позивача щодо наявності підстав для визнання протиправною та скасування оскаржуваної постанови, виходячи з оцінки наявних у матеріалах справи доказів та аналізу наступних положень і обставин.

Так, відповідно до ст. 1, ч. 1 ст. 10 Закону України "Про архітектурну діяльність", архітектурна діяльність - діяльність по створенню об’єктів архітектури, яка включає творчий процес пошуку архітектурного рішення та його втілення, координацію дій учасників розроблення всіх складових частин проектів з планування забудови і благоустрою територій, будівництва (нового будівництва, реконструкції, реставрації, капітального ремонту) будівель і споруд, здійснення архітектурно-будівельного контролю і авторського нагляду за їх будівництвом, а також здійснення науково-дослідної та викладацької роботи у цій сфері.

Для забезпечення під час забудови територій, розміщення і будівництва об’єктів архітектури додержання суб’єктами архітектурної діяльності затвердженої містобудівної та іншої проектної документації, вимог вихідних даних, а також з метою захисту державою прав споживачів будівельної продукції здійснюється в установленому законодавством порядку державний архітектурно-будівельний контроль та нагляд.

Згідно з п.п. 1, 2, 7, 9 Порядку здійснення державного архітектурно-будівельного контролю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 травня 2011 року № 553 (також далі - Порядок № 553), цей Порядок визначає процедуру здійснення заходів, спрямованих на дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил та ліцензійних умов провадження господарської діяльності, пов’язаної з будівництвом об’єкта архітектури, який за складністю архітектурно-будівельного рішення та (або) інженерного обладнання належить до IV і V категорії складності.

Державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється Держархбудінспекцією та її територіальними органами (далі - інспекції).

Державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється за дотриманням: 1) вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, проектної документації, будівельних норм, державних стандартів і правил, технічних умов, інших нормативних документів під час виконання підготовчих і будівельних робіт, архітектурних, інженерно-технічних і конструктивних рішень, застосування будівельної продукції; 2) порядку здійснення авторського і технічного нагляду, ведення загального та (або) спеціальних журналів обліку виконання робіт (далі - загальні та (або) спеціальні журнали), виконавчої документації, складення актів на виконані будівельно-монтажні та пусконалагоджувальні роботи; 3) інших вимог, установлених законодавством, будівельними нормами, правилами та проектною документацією, щодо створення об’єкта будівництва.

Позаплановою перевіркою вважається перевірка, яка не передбачена планом роботи інспекції.

Підставами для проведення позапланової перевірки є: вимога правоохоронних органів про проведення перевірки.

Державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється у присутності суб’єктів містобудування або їх представників, які будують або збудували об’єкт будівництва.

У разі виявлення факту самочинного будівництва об’єкта, щодо якого неможливо встановити суб’єкта містобудування, який будує чи збудував такий об’єкт, перевірка проводиться із залученням представників органів місцевого самоврядування та органів внутрішніх справ. Документи, оформлені за результатами такої перевірки, надсилаються до відповідного органу внутрішніх справ для встановлення особи суб’єкта містобудування.

У ході розгляду справи судом з’ясовано, що позапланову перевірку позивача проведено на підставі звернення управління Державної служби боротьби з економічною злочинністю Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві від 17 вересня 2013 року № 7/2-3102.

Зі змісту акту перевірки вбачається, що перевірку проведено у присутності начальника АЗС, при цьому, вказаний акт ним не підписаний. В акті перевірки міститься запис про відмову начальника АЗС від підписання такого акту.

Згідно з ч.ч. 2, 5, 8 ст. 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів, що належать до IV і V категорій складності, здійснюється на підставі акта готовності об’єкта до експлуатації шляхом видачі органами державного архітектурно-будівельного контролю сертифіката у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Датою прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об’єкта є дата реєстрації декларації про готовність об’єкта до експлуатації або видачі сертифіката.

Експлуатація закінчених будівництвом об’єктів, не прийнятих (якщо таке прийняття передбачено законодавством) в експлуатацію, забороняється.

У ході розгляду справи судом також з’ясовано, що позивач є власником АЗС, а не експлуатує її на підставі договору фінансового лізингу, як зазначено в акті перевірки.

Зокрема, 15 січня 2009 року між позивачем та закритим акціонерним товариством "Компанія "Асоціація Україна" (також далі - ЗАТ "Компанія "Асоціація Україна") укладено договір купівлі-продажу (зареєстровано у реєстрі за № 26), за умовами якого ЗАТ "Компанія "Асоціація Україна" зобов’язалось продати (передати у власність), а позивач - купити (прийняти у власність) нерухоме майно, а саме нежилий будинок в цілому - автозаправну станцію, загальною площею 55,10 кв.м., розташовану за адресою: місто Київ, проспект Космонавта Комарова, 42, літера А, а також сплатити визначену договором ціну.

Факт реєстрації вказаного договору підтверджується наявною у матеріалах справи копією витягу з Державного реєстру правочинів від 15 січня 2009 року № 6911582.

Факт прийняття АЗС в експлуатацію підтверджується наявною у матеріалах справи копією акту від 03 листопада 1998 року № 317 про приймання в експлуатацію закінченого будівництвом об’єкту.

Тобто, на час укладання вказаного договору АЗС уже прийнято в експлуатацію відповідно до законодавства, чинного на той час.

У ході судового розгляду справи представники позивача пояснили, що після введення в експлуатацію АЗС технічного переоснащення колонок не здійснювалось.

Згідно з п. 3.12 ДБН А.2.2-3-2012 "Склад та зміст проектної документації на будівництво", технічне переоснащення - комплекс заходів щодо підвищення експлуатаційних можливостей об’єктів невиробничого призначення, техніко-економічного рівня виробництв, цехів та дільниць на основі впровадження передової техніки та технології, механізації та автоматизації виробництва, модернізації та заміни застарілого і фізично зношеного устаткування новим, більш продуктивним.

У 2009 році, на підставі договору від 10 лютого 2009 року № 02/10-02-09/001 про виконання робіт, дочірнім підприємством товариства з обмеженою відповідальністю "Ацис" здійснено відновлювальні ремонтні роботи шляхом заміни фізично зношених паливозаправних колонок на нові, але з аналогічними технічними та експлуатаційними характеристиками.

Відповідно до акту приймання-передачі до договору купівлі-продажу, ЗАТ "Компанія "Асоціація Україна" передано позивачу, зокрема, дві паливно-розливні колонки.

Згідно з додатком № 2СТ до договору № 02/10-02-09/001, на АЗС здійснено демонтаж двох старих паливно-розливних колонок ТРК та монтаж аналогічних, але нових паливно-розливних колонок.

Тобто, як вбачається з викладених обставин, позивачем не здійснювалось технічне переоснащення паливозаправних колонок, оскільки відсутній факт здійснення комплексних заходів щодо підвищення експлуатаційних можливостей шляхом заміни паливозаправних колонок новими, більш продуктивними.

До того ж, суд погоджується із твердженнями представників позивача, що паливозаправні колонки не є об’єктом нерухомого майна, оскільки паливозаправна колонка - це самостійний технічний пристрій, який є заводським виробом та виготовлений відповідно до технічних умов. Паливозаправна колонка може бути від’єднана від місця встановлення без заподіяння будь-якої шкоди.

Натомість, згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", нерухоме майно - земельні ділянки, а також об’єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", об’єктами будівництва є будинки, будівлі, споруди будь-якого призначення, їх комплекси, лінійні об’єкти інженерно-транспортної інфраструктури.

У ході розгляду справи судом також з’ясовано, що відповідачем відносно АЗС прийнято дві постанови про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності, а саме оскаржувану постанову та постанову від 22 жовтня 2013 року № 468/13/1 стосовно товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс Холдинг", що є неприпустимим.

Згідно з ч. 2 ст. 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Тобто, юридична відповідальність застосовується тільки до тієї особи, яка вчинила правопорушення.

Враховуючи викладені положення та обставини та зважаючи, що відповідачем, як суб’єктом владних повноважень, на якого покладено обов’язок щодо доказування правомірності своїх дій, бездіяльності та рішень, не надано суду доказів, які б підтвердили правомірність оскаржуваної постанови, тобто факт допущення позивачем порушень у сфері містобудівної діяльності, у тому числі здійснення перепланування будівлі операторської, суд прийшов до висновку про наявність підстав для її скасування.

Зокрема, з наявних у матеріалах справи фотознімків, зроблених відповідачем у ході перевірки, не вбачається, що позивачем допущено порушення, інформація про які міститься в акті перевірки.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З викладеного положення вбачається, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості, тобто тягар доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності покладено на суб’єкта владних повноважень, який є відповідачем у справі.

Презумпція винуватості покладає на суб’єкта владних повноважень обов’язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність своїх рішень, дій чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав та/або законних інтересів у разі, якщо суб’єкт владних повноважень заперечує проти позову.

Презумпція винуватості суб’єкта владних повноважень, який є відповідачем у справі, означає припущення, що повідомлені позивачем обставини у справі про рішення, дії та/або бездіяльність відповідача та про порушення прав і законних інтересів відповідають дійсності доти, доки відповідач їх не спростує на підставі доказів. Невиконання обов’язку відповідача довести правомірність своїх рішень, дій чи бездіяльності не звільняє суд від обов’язку постановити справедливе та обґрунтоване судове рішення. Однак, презумпція винуватості позбавляє суд необхідності перевіряти повідомлені позивачем обставини, якщо вони не викликають обґрунтованого сумніву.

Згідно з ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 69, ч.ч. 1, 6 ст. 71 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

Таким чином, із системного аналізу викладених положень та обставин суд прийшов до висновку, що позов товариства з обмеженою відповідальністю "Інвест-Регіон" до інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві про визнання протиправним та скасування рішення відповідача є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню повністю.

Слід зазначити, що позивачем не пропущено встановлений законодавством строк звернення до суду з позовом, оскільки копію оскаржуваної постанови позивач отримав 06 листопада 2013 року, а до суду звернувся 15 листопада 2013 року, тобто у межах п’ятнадцятиденного строку.

Факт направлення копії оскаржуваної постанови позивачу засобами поштового зв’язку підтверджується наявним у вказаній постанові записом.

Відповідно до ч. 8 ст. 41 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", постанови органів державного архітектурно-будівельного контролю можуть бути оскаржені відповідно до закону.

Згідно зі ст. 5 Закону України "Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності", постанову центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю, може бути оскаржено до суду протягом 15 днів з дня її винесення з повідомленням про таке оскарження у той самий строк органу, який виніс постанову.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). У зв’язку з тим, що представниками позивача не заявлено вимогу про стягнення судового збору за рахунок бюджетних коштів, суд не присуджує на користь позивача здійснені ним судові витрати.

Керуючись ст.ст. 7-11, 69-71, 86, 128, 158-163, 167 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною та скасувати постанову № 466/13/1 про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності, прийняту 22 жовтня 2013 року інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві стосовно товариства з обмеженою відповідальністю "Інвест-Регіон" (ідентифікаційний код 34532275).

Копії постанови у повному обсязі направити (вручити) сторонам (їх уповноваженим представникам) у порядку та строки, встановлені ст. 167 КАС України.

Згідно зі ст.ст. 185, 186 КАС України, постанова може бути оскаржена шляхом подання до Київського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги протягом десяти днів із дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Київського апеляційного адміністративного суду.

Відповідно до ст. 254 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя В.М. Данилишин