Постанова № 37005564, 20.01.2014, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2014 р. Справа № 804/15654/13-а Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіСтепаненко В.В. при секретаріНовченко Є.Ю. за участю: представника позивача Горбатюка С.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «АВІАС-2000» до Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «АВІАС-2000» звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення від 16.07.2013 року №0000702204.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач не погоджується з висновками, викладеними в акті, вважає, що пода ткове повідомлення-рішення, винесене за результатами перевірки, суперечить діючому пода тковому законодавству та підлягає скасуванню з підстав, викладених у позовній заяві та поясненнях.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити у повному обсязі.

Відповідач позов не визнав, надав до суду письмові заперечення, зазначивши, що висновки про вчинені позивачем порушення, зроблені в акті перевірки, відповідають фактичним обставинам, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесено правомірно, в межах повноважень та на підставі законодавства України, у зв'язку з чим просив відмовити у задоволенні позовних вимог. Відповідач у судове засідання не прибув, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи, заяв та клопотань до суду не надходило.

Заслухавши пояснення сторін, розглянувши наявні документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Державною податковою інспекцією у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області проведено документальну позапланову невиїзну перевірку фінансово-господарської діяльності з питань дотримання вимог податкового законодавстві України товариства з обмеженою відповідальністю «АВІАС-2000» під час здійснення взаємовідносин з ПП «Гамма-Плюс» (код ЄДРПОУ 30047509) за період з січня 2010 року по грудень 2012 року, їх реальності та повноти відображення в обліку.

За результатами проведеної перевірки складено акт від 18.06.2013 року №1780/224/24994073, висновками якого встановлено нереальність здійснення господарських відносин з ТОВ «АВІАС-2000», а саме встановлено відсутність об'єктів оподаткування та неможливість реального здійснення ТОВ «АВІАС-2000» операцій по ланцюгу з постачальниками ПП «Гамма-Плюс» за період квітень 2012 року, а також порушення позивачем п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України.

16.07.2013 року податковим органом винесено податкове повідомлення-рішення форми «Р» №0000702204, яким було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 105 311,25 грн.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Пунктом 185.1 статті 185 Податкового кодексу України встановлено, що об'єктом оподаткування податку на додану вартість є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Згідно із пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України закріплено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З наведених норм випливає, що право на зменшення об'єкта оподаткування податку на додану вартість на суму понесених витрат надається добросовісним платникам для компенсації витрат, понесених у процесі здійснення реальної економічної діяльності, за умови наявності належного документального підтвердження виконання господарської операції, а податкова накладна, заповнена особою, що зареєстрована як платник податку на додану вартість, без порушень порядку її заповнення та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлені строки, дає право на включення зазначених в ній сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту. Водночас, сама по собі наявність лише відповідних документів не дає право на податковий кредит, якщо судом встановлено, що господарські операції, зафіксовані в цих документах, у дійсності не відбувалися.

Так, на момент укладення угод та вчинення господарських операцій ПП «Гамма-Плюс» було зареєстроване як юридична особа та як платник податку на додану вартість, відтак перепон з приводу укладення, а також виконання будь-яких господарських договорів з ним, а надалі і включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку за такими договорами у позивача не було.

Судом встановлено, що між ТОВ «АВІАС-2000» (покупець) та ПП «Гамма-Плюс» (постачальник) укладено договір №03/04 від 03.04.2012 року, умовами якого передбачено, що постачальник зобов'язується поставити у власність покупця сільськогосподарську продукцію (товар), а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар у встановлені строки. Згідно пункту 3.1 договору постачальник зобов'язаний доставити товар покупцю на умовах СРТ за адресою: Дніпропетровська обл., м.Апостолове, вул.Карла Маркса, буд.100 у строк не пізніше 06.04.2012 року.

Укладений договір має всі обов'язкові реквізити, юридичні адреси сторін, скріплені печатками та підписами.

Виконання умов даного договору підтверджується виписаними видатковими та податковими накладними. Розрахунки між підприємствами здійснювались в безготівковій формі, що підтверджується платіжними дорученнями.

Як вбачається з акту перевірки та заперечень на позов, податковий орган зазначає, що позивачем до перевірки не було надано інформації, що саме розташовано за адресою: Дніпропетровська обл., м.Апостолове, вул.Карла Маркса, буд.100, а також документів, підтверджуючих рух товару від постачальника до покупця, у зв'язку з чим неможливо дослідити за рахунок кого та яким чином відбувалось транспортування товару, де саме зберігався товар, а також підтвердити факт поставки товару.

Проте наведений висновок податкової інспекції не відповідає дійсності.

Судом встановлено, що між позивачем (орендар) та ТОВ «Зернопродукт» (орендодавець) укладено договір від 06.04.2011 року, умовами якого передбачено, що в порядку та на умовах, встановлених даним договором, орендодавець зобов'язується передати орендарю у строкове платне користування, а орендар зобов'язується прийняти у платне користування: виробничі потужності, складські приміщення, які знаходяться у виробничому корпусі, корпусі зернового зерна, корпусі сировини та готової продукції, складі. Адреса місцезнаходження виробничих потужностей: Дніпропетровська обл., м.Апостолове, вул.Карла Маркса, буд.100. Транспортування товару від ПП «Гамма-Плюс» до підприємства позивача підтверджується відповідними товарно-транспортними накладними.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звертався до Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська, Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області, Міністерства доходів і зборів України зі скаргами, в яких товариство з обмеженою відповідальністю «АВІАС-2000» посилалось на реальність здійснення господарської операції, надавало товарно-транспортні накладні та договір оренди, проте при винесенні податкового повідомлення-рішення та встановлення його правомірності податковий орган не взяв надані документи до уваги, у зв'язку з чим протиправно дійшов висновку про відсутність документів, які підтверджують рух товару від постачальника до покупця.

Крім того, суд не погоджується з позицією відповідача щодо здійснення товариством з обмеженою відповідальністю «АВІАС-2000» господарської діяльності, яка була спрямована на отримання податкової вигоди.

Як вбачається з акту перевірки, вказаний висновок зроблено податковим органом на підставі акту ДПІ у Приморському районі м.Одеса №2394/22-5/30047509 від 05.12.2012 року про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «Гамма-Плюс».

Суд зазначає, що згідно пункту 36.1 статті 36 Податкового кодексу України податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.

Пунктом 36.5 даної статті встановлено, що відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім ви падків, визначених цим Кодексом або законами з питань митної справи.

Якщо податковим органом встановлено нена лежне виконання контрагентом позивача своїх податкових обов'язків, відповідальність за таке невиконання або неналежне виконання пода ткового обов'язку повинно нести саме це підприємство.

Крім того, суд зазначає, що у акті про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання лише засвідчується факт неможливості її проведення без встановлення висновків стосовно документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків, оскільки у розпорядженні податкового органу були відсутні первинні документи.

Висновки про порушення контрагентом позивача податкової дисципліни, зафіксовані в акті про неможливість проведення зустрічної звірки, не можуть бути підставою для обмеження права позивача на податковий кредит за умови реальності господарської операції. Податковим органом не надано доказів того, що позивач та його контрагент діяли зі спільним умислом, що суперечить інтересам держави з метою отримання матеріальних благ.

Таким чином, посилання податкового органу на акт про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкту господарювання як на підставу, що позивачем здійснювались господарські операції з метою отримання податкової вигоди, не може вважатись обґрунтованим.

Враховуючи викладене, документи, які були досліджені судом, відповідають вимогам чинного законодавства, а відтак в повній мірі підтверджують реальність господарських операцій позивача.

Згідно із частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є такими, що підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд керується вимогами частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якими, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України. Виходячи з цього, сплачений позивачем судовий збір у розмірі 210,62 грн. підлягає компенсації з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 11, 70-72, 86, 94, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «АВІАС-2000» до Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити у повному обсязі.

Визнати недійсним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області від 16.07.2013 року №0000702204.

Присудити з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «АВІАС-2000» судові витрати у розмірі 210,62 грн. (двісті десять гривень шістдесят дві копійки).

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови складено 05 лютого 2014 року.

Суддя В.В. Степаненко